Так народилися Дажбожі діти Оріани, майбутньої Русі - квітучої колиски Матері-Землі, осяяної життєдайним промінням лагідного сонця.»

Говорячи про Єдиного Бога в єдиному обличчі юдейська релігія суперечить сама собі – адже в ній згадується щонайменше 3 імені Бога: Яхве, Ельохім і Саваот. Чого варте одне тільки ім’я Ельохім, яке саме по собі являє множину! При цьому не лише тодішні, а й сучасні пропагандисти християнства вперто намагаються довести, що розуміння «Єдиного Бога» на противагу язичницькому поклонінню багатьом Богам зчинило прогрес у людській свідомості, а відтак і у світовій історії. Подібна маячня не має нічого спільного з правдою.

По-перше, сама заява про поклоніння багатьом Богам є свідченням або ж цілковитого нерозуміння (внаслідок свого примітивного уявлення про Бога) православного світогляду, або ж його свідомого спотворення:

«Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то виграний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Боги – єдине і множествене і хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо достойні Його!» (Велесова книга, дошка 30)

А відкидання шанування сил природи, як невід’ємної частини Бога і одного з його проявів (згадайте прокляте Ісусом фігове дерево) призвело не лише до духовної деградації людини, а й до порушення світового екологічного балансу, обумовленого варварським споживацьким ставленням до природи, з плачевними наслідками якого ми постійно стикаємося в повсякденному житті. Та чи могло статися інакше у суспільстві, в якому Бог протиставляється створеній ним самим природі?

Але повернемося до християнських «святих». Чого вартий хоча б вельми шанований «святий» Миколай, який здобув свою святість руйнуванням кількох храмів, зокрема храму Артеміди. Воістину, «свята» і «високодуховна» людина!

Розглянемо також і «наших» святих:

Я вже згадував «святого» Володимира, який окрім нестримної жадоби влади, братовбивства і кривавих розправ з православним людом, відзначався ще й тим, що не оминав жодної спідниці…

Серед святих значиться також і Андрій Боголюбський, що 1169 року зруйнував Київ так, що 1240 р. хану Батию після нього вже не було що руйнувати.

Мусимо також згадати і «святого» Олександра так званого Невського, який вірою і правдою служив Золотій Орді й у крові потопив повстання новгородців проти неї.

Воістину, святі люди!

Згадавши про насильницьке насадження християнства на Русі, в контексті штучності цієї релігії хочу наголосити, що незважаючи на жорстокі репресії і переслідування віри предків, руський люд впродовж майже 5 століть продовжував називати себе православним. І що ж зробила церква? Вона відібрала в нас саму назву нашої віри, привласнивши її собі. Адже сам термін православ’я абсолютно природно випливає з фундаментальних понять орійської віри. Наша Трисутність – це три світи: Нава, Ява та Права, в яких здійснюють довічний колообіг людські душі. Права – це світ Богів, звідси походить і слово «право», первісне значення якого – Закон Божий. Звідси також походить і праця, як богоугодне діяння. Тож цілком логічно, що наші предки славили Праву та право, звідки і випливає назва орійської віри – православ’я. Натомість термін «православ’я», вжитий стосовно юдо-християнської віри, виглядає явно притягнутим за вуха: ідеологи ортодоксальної церкви пояснюють його як «правильно славити». Вибачте за дурне питання: правильно – це як? В якійсь іншій позі? Чи критерій правильності полягає в тому, скільки разів треба битися головою об підлогу, плазуючи перед зображенням мертвого Бога?..

До цього християнська віра на Русі називалася грецькою, ортодоксальною або ж східного обряду. Вперше лише в 1416 р. термін православ’я стосовно церкви було вжито в «Посланні митрополита Фотія проти стригольників» (Фотій - митрополит псковський), про що свідчить псковський літопис. І вже згодом, в кінці століття, церква бере цей термін на остаточне озброєння. Який хитрий і підступний хід – суто в юдейській традиції!

Але цього виявилося замало, бо існувала ще одна серйозна проблема – православні свята та релігійні обряди, які незважаючи на сувору заборону під страхом смерті продовжували справляти руські люди. І для вирішення даної проблеми церква вдалася до того ж самого способу, але вже аж у XVІІ столітті! Всім православним святам було надано християнське трактування, і відтак з них було офіційно знято заборону. Чи знають сучасні юдо-християни, що всі їх релігійні свята мають православне походження? Чи знають вони, що головні свята, такі як Різдво, Великдень, Івана Купала, пов’язані не з якимось біблійними міфологічними подіями, а з положенням сонця?

Чи знають вони, чому на Різдво співаються колядки? – Тому що Різдво насправді є святом народження Коляди – Бога зимового сонця, тому й святкується в день зимового сонцестояння. До речі, Христос народився аж ніяк не взимку: якщо уважно почитати відповідне місце в Євангеліє від Луки, то можна зробити висновок, що Ісус народився в теплу пору року, отже – не пізніше середини осені….

Чи знають сучасні юдо-християни, чому на Великдень прийнято розписувати яйця? Ось звідки насправді походить ця традиція:

«Це Бог-Дажбог створив нам яйце, яке є світ-зоря, що нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була.» (Велесова Книга, дошка 1)

Чи знають сучасні юдо-християни, що ніякого Івана Купала ніколи не існувало, а його вигадали провідники церкви, щоб підмінити Бога літнього сонця Купайла, свято якого відзначається у день літнього сонцестояння?

Та й інші свята були також підмінені: Трійця – Зелена неділя, святого Миколая – Діда Мороза, Водохрещення – свято Дани тощо. А зміщення на 2 тижні у часі пояснюється переходом на григоріанський календар, тоді як ортодоксальна церква продовжує використовувати юліанський.

Отже, сучасні християни в дійсності самі не розуміють, що вони святкують…

 

Треба зазначити, що ця технологія «підміни понять» виявилася настільки дієвою, що її в нашій історії було так само успішно застосовано ще раз, але вже не в релігійній сфері – в такий спосіб Московія у XVІІІ ст. привласнила собі нашу назву – Русь. На той час справжня Русь (наша рідна земля) була московською колонією, і щоб уникнути асиміляції «вєлікім руськім народом», тобто москвинами, й не втратити національної ідентичності через спільну назву Русь, наші предки-русини вимушені були відмовитись від свого імені і стати українцями, хоча й ця назва для нас близька і рідна.

Перепрошую, трохи відволікся від теми… Отже, продовжу розмову про штучність створеної юдейськими рабинами (як я це вже обґрунтував вище) християнської релігії. Тут маю сказати, що подібна робота не була для юдейської національної еліти чимось принципово новим, і вони вже мали певний успішний досвід у цій галузі. Адже саме так приблизно за пів тисячоліття до створення християнства вони створили і свою власну релігію – іудаїзм, переробивши і взявши все необхідне (символіку, деякі фундаментальні поняття і дещо з міфології) з усіх відомих їм стародавніх релігій. Це блискуче довів наш геніальний класик і видатний вчений Іван Якович Франко у своїй праці «Біблейне оповідання про сотворення світу в світлі науки». А штучність іудаїзму відповідно означає і штучність похідних від нього релігій, зокрема християнства.

На останок додам ще один беззаперечний доказ штучності християнства. Давайте замислимось, чому народ, серед якого Ісус нібито проповідував і поширював своє вчення (а отже й на власні очі мав бачити явлені ним чудеса і пересвідчитись, що Христос дійсно був Сином Божим) не прийняв віри в Христа, але сам залюбки розповсюджував і, що дуже показово, навіть у наші дні продовжує розповсюджувати цю віру по всьому світу серед інших народів? На мій погляд, відповідь очевидна!

Пересвідчившись у штучності християнської віри, мусимо мати на увазі, що якщо що-небудь створюється штучно, то це робиться аж ніяк не випадково, а обов’язково з певною метою. Хто ще не зрозумів істинної мети створення християнства, прошу повернутися на початок цього розділу. Отже, коло замкнулося…

Як підсумок, з огляду на сучасні світові реалії, констатуємо факт, що християнська релігія – цей Троянський кінь, завезений юдейськими рабинами – поставила арійські народи на коліна не лише перед «Богом народу Ізраїлевого», але й перед його синами.

 

ІІІ. Релігійна символіка

…Тільки Права княжити має. І та Права є істинна, як Нава є скинута, але Ява дана, і пребуде віки вічні коло Святовита.

(Велесова Книга, дошка 26)

 

Гадаю, що в світі не знайдеться жодної людини, яка заперечуватиме, що Біблія є надзвичайно розумною книгою. Адже вона ввібрала в себе мудрість всіх релігій і народів, поставила на службу своїм творцям надбання усіх їм відомих культур і цивілізацій стародавнього світу. Чому ж іудаїзм робить націю, яка його сповідує, міцнішою, а народи, що сповідують християнство – навпаки занепадають і вироджуються, чому ці самі народи процвітали і накидали свою волю всьому світу, коли сповідували православ’я?

Часткова відповідь на це питання міститься у попередньому розділі цієї статті, але лише часткова. Бо неможливо пояснити все тільки релігійною ідеологією і методами її реалізації. Має бути ще якийсь фактор, що пояснить, чому не спрацьовує весь позитив, прописаний у «Новому Заповіті» (а його там чимало, інакше ця релігія ніколи б не набула такого впливу на людську свідомість, і взагалі не була б прийнята), чому не спрацьовують нібито пропаговані християнством ідеали любові, миру, добра, справедливості? Чому майже за двохтисячолітню історію існування християнства в християнських країнах не побільшало ані любові, ані миру, ані добра, ані справедливості? І навпаки, чому весь негатив християнської ідеології, який ми вже розглянули вище, втілюється в життя у гіпертрофованій формі?

Цією останньою ланкою, що замикає релігійний ланцюг і виводить релігійну машину на повну потужність, безумовно є релігійна символіка. Кожній людині, яка всерйоз замислювалася над питаннями віри, зрозуміло, що символіка відіграє надзвичайно важливу роль у будь-якій релігії. Чому це так і яку саме функцію виконують релігійні символи? На мій погляд, вони являють собою щось на кшталт порталів, через які здійснюється зв’язок між світом духовним і світом фізичним (говорячи мовою віри наших пращурів – між світами Нави, Прави та Яви), а отже, за допомогою енергії, що перетікає з потойбічного світу через ці символи, вони підсилюють дію як релігійної ідеології, так і її носіїв, через яких вона втілюється – релігійних храмів, капищ та окремих проповідників Слова Божого. Саме тому неможливо собі уявити виконання релігійних обрядів та інших дійств без використання релігійної символіки. І те, яка саме енергія передається через символ, і на що ця енергія спрямована, залежить від самого символу, від того першопочаткового змісту, який в нього закладено самим Творцем.

Я вже писав у попередньому розділі, що коли Бог сотворив людину, він дав їй знання про себе. Так само Він дав людині і засіб спілкування із собою – ті самі портали, якими є релігійні символи. І якщо багато знань було втрачено і спотворено, то символіка – це те єдине, що дійшло до нас у своєму первозданному вигляді, що з плином часу не змінило свого змісту і тієї енергії, яку продовжує нести на землю з астральних сфер, завдяки чому релігії, навіть незважаючи на втрату певних знань, і досі лишаються головним чинником формування менталітету не лише окремих людей, а й цілих народів. Занепадали і відходили в небуття цілі культури і цивілізації, на їх місці поставали і розвивалися інші, під їх впливом видозмінювалися старі релігії і виникали нові, але навіть новітні релігії брали собі на озброєння все ті ж символи, старі, як сам наш світ. Навіть найновіша юдейська технологія – комунізм, придумана онуком юдейського рабина Карлом Марксом у часи, коли позиції християнства істотно похитнулися, і яка за своєю атеїстичною сутністю не повинна була б мати до релігії жодного відношення, озброїлася старовинним сакральним символом – пентаграмою:

 

 

Отже, приходимо до абсолютно логічного і дуже важливого висновку: у кожній остаточно сформованій релігії всі елементи чітко збалансовані і тісно пов’язані між собою, немає нічого зайвого і другорядного, кожен елемент займає визначене місце і виконує певні функції – усе продумано до щонайменших дрібниць або самим Творцем, якщо мова йде про релігії природні, або ж творцями-ідеологами штучних релігій.

Але постає цілком закономірне питання: чи можемо ми зараз, через прірву тисячоліть, відтворити справжнє значення сакральних символів і зрозуміти, що саме вони несуть у світ живих, у світ Яви? Впевнено стверджую: так, можемо! Поясню, чому.

Кожен символ має 2 складові:

1. Емоції, які ми відчуваємо, споглядаючи цей символ або малюючи його у своїй уяві, і тісно пов’язані з цими емоціями асоціації, що криються глибоко в нашій підсвідомості чи навіть у генетичній пам’яті, і виринають назовні з глибини віків протягом усієї історії людства, набуваючи своїх форм у нових, створених еволюцією суспільства, проявах.

2. Їх істинний сакральний зміст, першопочатково закладений у ці символи самим Творцем – зміст, який проявляється у вже згаданій енергії, що перетікає з нематеріального світу. Цей зміст обумовлений формою самого символу через прадавній принцип відповідності форми і змісту, який природно випливає з гармонії і довершеності усього сущого, створеного Богом. Чи можливо уявити, що Бог для спілкування з собою дав первісній людині щось невідповідне своєму єству, щось незрозуміле і таке, що не асоціюється із самим Богом, створеними ним світом і законами світобудови, та ще й таке, що первісній людині через обмеженість засобів на ранній стадії еволюції важко було б відтворити? Воістину – геніальність у простоті!

Саме від того, який заряд енергії випромінює символ, і залежать емоції, що з ним асоціюються, отже перша складова безпосередньо випливає з другої. Тому можемо легко перевірити, чи не помилилися ми в тлумаченні символу: якщо його сакральний зміст не відповідає формі або ж суперечить емоціям та асоціаціям, які він викликає – це означає, що наші висновки хибні.

Забігаючи трохи наперед, для пояснення цієї думки наведу елементарний приклад: скільки б християнські пастирі не талдичили, що їхній хрест є символом вічного життя і спасіння людства, це знаряддя вбивства і катування в будь-якої людини, що має здорову психіку, чітко асоціюється зі стражданням і смертю і викликає смиренний, пригнічений, депресивний емоційний стан. Чи здатна людина в такому стані на творчість, піднесення, щось креативне, життєстверджуюче?.. Надто ревним пропагандистам християнства, що намагалися в теологічних дискусіях втлумачити мені цю «істину», я завжди відповідав: «Скажіть будь ласка, а якби Христа не розіп’яли, а, наприклад, повісили, то символом спасіння і вічного життя став би зашморг чи шибениця?» Звісно ж, це примітивне трактування – лише з точки зору емоцій і асоціацій, та в його істинності ми переконаємося дещо пізніше, коли розглядатимемо форму і сакральний зміст цього символу.

Наводячи приклад з тлумаченням хреста, я також маю на меті, щоб усі усвідомили надзвичайно просту істину: від того, яке значення надають сакральним символам усілякі демагоги-ідеологи, їх справжній зміст, а отже їх дія і вплив на матеріальний світ жодним чином не змінюється. Можна людину навчити замість молотка забивати цвяхи пістолетом, та від того (а надто, якщо він заряджений набоями) він не втратить своїх властивостей грізної зброї. Точнісінько те саме відбувається і з християнським хрестом: забиваючи у наші дні цвяхи руків’ям цього пістолету, ми тримаємо його за дуло спрямованим на себе, щомиті наражаючи себе на смертельну небезпеку. Щоб усвідомити це, перейдемо безпосередньо до розгляду конкретних сакральних символів і з’ясування їх справжнього змісту.

Але спершу пропоную відволіктись на хвилинку від релігії і звернутися до… шкільного підручника з геометрії, а саме до поняття правильної фігури. Навіщо нам це, зрозуміємо дещо згодом. Правильний многокутник — це опуклий многокутник, у якого всі кути і всі сторони рівні між собою. Будь-який правильний многокутник можна вписати в коло. Побудова правильного многокутника (n-кутника) ідентична розділенню кола на n рівних частин, оскільки з'єднавши між собою точки, що ділять коло на рівні частини, можна отримати шуканий многокутник. Тож і саме коло можна розглядати як правильний n-кутник, де n→∞ (прямує до нескінченності). Давайте замислимось, чи випадкова сама назва «правильний многокутник» або ж узагальнено «правильна фігура»? Ні, не випадкова. Я вже писав про асоціації, які нібито несподівано виринають на світ з отих фундаментальних понять, що криються глибоко в людській підсвідомості та генетичній пам’яті. Також я писав і про первинний зміст слова «право» – Закон Божий. Отже, звідси випливає і походження слова «правильний» – тобто такий, що відповідає Закону Божому, праву. Тому термін «правильна фігура», окрім наведеного вище означення, має й певний сакральний зміст – така, що відповідає Закону Божому, тобто гармонійна, довершена, як і все у світі, створене згідно із замислом Божим або ж самим Богом.

Тож чи може виникати якийсь сумнів, що головний символ будь-якої віри – символ, що уособлює цю віру, у будь-якій релігії, спрямованій на розвиток і вдосконалення суспільства відповідно до істинного замислу Божого, обов’язково має бути правильною фігурою?

А тепер нарешті перейдемо до розгляду символіки тих релігій, які стосуються безпосередньо арійських народів: православ’я, іудаїзму і християнства.

 

Почнемо з нашої рідної православної віри і її символу – сонця.

 

Споконвічно наші предки поклонялися сонцю, яке несе в наш світ тепло і світло, яке дає життя всьому живому на землі – і людям, і тваринам, і рослинам, і без якого саме життя є неможливим. Таким чином, сонце й уособлює саме життя, та перш за все, сонце є уособленням самого Бога-Творця. Тож чи варто казати, що православ’я є найприроднішою в світі релігією? Які асоціації викликає сонце, я щойно зазначив: тепло, світло, життя, Бог. Ще сонце асоціюється з добром, адже з давніх давен вважається, що світло – це добро, а темрява – зло. Також сонце – це мир, затишок, злагода. Які емоції пов’язані з сонцем? – радість, спокій, ніжність, лагідність.

Згадаємо вирази: «сонячна усмішка», «сонячний настрій», «світла душа», «світлий розум», «світла голова», «світла пам’ять», а також «теплі спогади», «теплі стосунки», «теплі враження», «тепле ставлення», «тепла атмосфера» тощо. Тут тепло і світло виступають як вияви сонця. Видатну в якійсь галузі людину називають «світоч», наприклад, світоч науки. Близьку людину лагідно називають «Сонечко», а красиву людину порівнюють з «Красним Сонечком». Слово «світ», на мою думку, також походить від сонячного світла, як створений сонцем.

Давайте візьмемо дитину, яка має ще дуже мало знань про світ і світобудову, але вже висловлює своє світосприйняття через свої малюнки. Що найчастіше зображують діти на своїх малюнках (звісно ж, перебуваючи у позитивному емоційному стані)? Звичайно ж, сонце! Причому, дуже часто саме сонце малюється у вигляді усміхненого обличчя.

Отже, сонце викликає лише світлі, теплі, сонячні – тобто лише позитивні, я б навіть сказав найпозитивніші емоції та асоціації.

А тепер розглянемо символічне зображення сонця. Звісно ж, це – коло.

 

 

Зазначу, що сама форма кола задається зовнішнім виглядом Сонця. Окрім того, що саме коло є не просто правильною фігурою, а взагалі найправильнішою, найдовершенішою, ним ще й визначається правильність всіх інших фігур – якщо фігура вписується в коло так, щоб всі її вершини лежали на самому колі, а все тіло фігури не виходило за його межі – значить, ця фігура правильна. Чи не є це найяскравішим свідченням верховенства символу кола (а отже і самого сонця) над усіма іншими? Коло виражає нескінченність, вічність, абсолют, духовність і завершеність, безмежність Всесвіту. У кола не можна побачити ні початку, ні кінця, ні напряму, ні орієнтування. Воно ідеальне.

Коло також (як безперервна замкнена фігура) символізує і циклічність природних процесів: зміна дня і ночі, зміна пор року, одвічний і довічний колообіг душ між світами Яви, Нави та Прави. Недаремно рік наші пращури називали «Коло Свароже». Говорячи про сонце, як початок всього сущого, пригадаємо, що цифра «нуль» - як початок, як точка відліку – має форму кола: 0. Це якраз ота асоціація, що виринає з підсвідомості і про яку вже йшлося вище. Цілковита маячня, що наші цифри походять з Індії – все було якраз навпаки: це наші предки орії принесли до Індії і віру, і культуру, і писемність і числа. Недарма ж санскрит – давньоіндійська «мова богів» походить саме від прадавньої української.

Підсумовуючи все сказане про сонце можна дати цілком однозначну відповідь на питання, що дало нашим пращурам, які сповідували «сонячну» православну віру, силу керувати світом і створювати нові могутні культури і цивілізації на просторі від Атлантичного до Тихого океану: це – сонце!

В цьому ж контексті доцільно згадати Японію, державним прапором якої є сонце, що сходить. Ця невеличка острівна країна, що на своїй землі практично не має навіть корисних копалин, займає чільне місце у світовій економіці, а її духовно сильний народ гідно несе крізь тисячоліття рідну віру і культуру, не дозволяючи чужинцям втручатися у свої справи. Юдо-християнська ракова пухлина в організмі людського суспільства, звісно ж, і туди пустила свої метастази, і близько 1% японців нині сповідує християнство, але навряд чи воно матиме там якісь серйозні перспективи.

Завершуючи тему православної символіки, зазначу, що сонце, окрім кола, має ще одне символьне вираження – восьмикутну зірку:

 

 

 

 

Цей символ є також цілком природнім і логічним,, якщо ми порівняємо його з малюнком, поданим на початку розгляду сонячної символіки. Отже – восьмикутна зірка – це сонце з вісьмома променями, і якщо ми подивимось на цю зірку здалеку, то абсолютно однозначно побачимо сонце.

Ця фігура геометрично являє собою 2 квадрати (правильні чотирикутники), зміщені на 45° відносно центру описаного навколо них кола. Вершини цієї зірки утворюють правильний восьмикутник – отже, це правильна, сонячна фігура.

 

Від віри православної перейдемо до іудаїзму і розглянемо його символ – гексаграму, тобто шестикутну зірку:

 

 

Самі юдеї називають її «зіркою Давида», але як би вони її не називали, історичним фактом є те, що цей символ поцуплено з орійської релігії, а точніше з похідних від неї ведійських. І на відміну від самої релігії, яку було створено штучно (ми вже про це говорили), її символіка є природною і лишилася у своєму первозданному вигляді.

На жаль, нічого не можу сказати про емоції та асоціації, які викликає цей символ, оскільки стараннями давньоюдейської еліти та її церковних посіпак він геть зник з нашої культури, тому можу говорити лише про його форму і зміст, а також про його складові.

Гексаграма являє собою 2 перехрещені правильні трикутники. Власне трикутник є найпростішою правильною фігурою, відтак одразу ж асоціюється з чимось первинним, фундаментальним. Одразу ж згадується наша Трисутність – 3 світи Нава, Ява та Права, що утворюють Дерево Життя, 3 складові часу: минуле, теперішнє і майбутнє, тривимірність простору. Трикутник конструктивно є найстійкішою фігурою; 3 точки визначають площину; 3 точки опори забезпечують стійке положення предмету. Отже, трикутник сам по собі символізує стійкість, фундаментальність, творчу основу.

А тепер перейдемо до змісту трикутників у гексаграмі. Кожен з них має своє значення: трикутник, спрямований вістрям вгору означає чоловіче начало; відповідно трикутник вістрям донизу – жіноче. При цьому центр обох трикутників міститься в одній точці. Таким чином, гексаграма, поєднуючи в одній точці чоловіче і жіноче начало, уособлює продовження роду. Це сильний, позитивний, життєстверджуючий знак.

З геометричної точки зору гексаграма складається з двох правильних трикутників, вершини яких утворюють правильний шестикутник, отже гексаграма є правильною, сонячною фігурою.

Вона, як і сонце, несе в наш світ тим, хто нею користується, а саме адептам іудаїзму, позитивну життєдайну енергію. Тому чи варто дивуватися великій духовній силі юдейської нації і її панівному становищу в сучасному світі?

 

Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду символу християнської віри, маємо спочатку з’ясувати його походження, аби правильно зрозуміти його форму, а відтак і обумовлений нею зміст. Адже саме з цим символом, виявляється, далеко не все так просто, як здається на перший погляд. Байка юдо-християнських ідеологів, нібито хрест символізує розп’яття Христа і означає спасіння, яке дав Ісус, прийнявши на себе всі гріхи людства і смерть на хресті, не має нічого спільного з правдою. І я маю декілька вагомих причин, щоб стверджувати це абсолютно впевнено:

1.
Ісуса було розіп’ято зовсім не на такому хресті, який нині є символом християнства. Сучасною історичною наукою доведено, що в ті часи у Римській Імперії злочинців страчували на Т-подібних хрестах:

 

На цьому малюнку змія уособлює Ісуса, і дослідники стверджують, що в перші віки поширення

християнства саме такий знак переважно використовувався на його означення. Даний символ, можливо, якнайбільше й відповідав християнській релігії, як такий що асоціювався з розіп’ятим Христом, але він не має жодного сакрального змісту.

2.
Цей символ не було «винайдено» творцями юдо-християнства, оскільки він відомий людству ще з давніх давен: саме такий хрест знайшов під час археологічних розкопок Трипільської цивілізації її першовідкривач В. Хвойка: Як видно з малюнка, цей хрест мав явно обрядове призначення, або ж використовувався як оберіг. Враховуючи те, що юдейська релігійна еліта дуже добре розумілася на сакральній символіці (про що свідчить, який символ вони обрали для своєї власної релігії), поява цього хреста у християнстві видається аж ніяк не випадковою.

3. Ця причина випливає як логічний наслідок перших двох. Тож з огляду на ці причини надзвичайно цікавим є історичний факт, що нинішній християнський символ було прийнято лише на Нікейському Соборі 325 р. – майже через 3 століття після страти Христа. До того ж часу жодних історичних відомостей про використання цього хреста у християнській релігії не існує. Постає цілком закономірне питання: чому ж було офіційно затверджено в якості релігійної символіки хрест, що фактично не мав доти ніякого відношення до християнства, і чим пояснюється щойно згадана трьохсотрічна затримка у часі? Відповідь також криється у перших двох причинах. Як я вже казав, Т-подібний хрест з обвитим навколо нього гадом не мав сакрального змісту, а отже, не виконував відведених йому творцями юдо-християнства функцій: не ніс потрібної енергії для підкріплення релігійної ідеології. Натомість, як бачимо, аналізуючи нинішні світові реалії, сучасний християнський хрест виконує ці функції ідеально. То чому ж, чудово орієнтуючись у сакральній символіці, юдейські рабини разом із самою релігією не впровадили і християнський хрест? По-перше, такий символ одразу ж викликав би здивування і недовіру, адже він ніяким чином не асоціювався ані з описаними у Біблії подіями, ані з так званим вченням Христа. А по-друге, на сакральній символіці розумілися не лише юдейські рабини, а тому треба було дати певний час, щоб «забути» справжнє значення цього символу – спершу треба було затвердити християнство, як панівну релігію, а тоді вже можна було вводити через «чорний хід» який завгодно потрібний символ. В іншому разі, з вищеозначених причин, християнство навряд чи було б прийняте.

І тут нам залишається знов-таки з повагою зняти капелюха перед мудрістю і далекоглядністю юдейської національної еліти, що невтомно, послідовно, цілеспрямовано і впевнено веде свій народ до перемоги в боротьбі за світове панування.

 

Неважко здогадатися, що християнський хрест походить від рівнобічного «арійського» хреста, а тому, щоб зрозуміти його зміст, спершу маємо розглянути хрест арійський як першооснову.

 

 

 

Цей символ є одним з найстаріших у світі, про що свідчать численні археологічні матеріали. Також існує й чимало досліджень його значення. Багато матеріалів, пов’язаних з рівнобічним хрестом у культурі наших пращурів подано у праці Валентина Мойсеєнка «Хрест із півмісяцем – вічнії символи».

На цьому малюнку зображено різновиди хреста, якими прикрашали мальовану кераміку трипільські майстрині приблизно 6 тисяч років тому.

А цей малюнок подає різновиди хреста, якими давні слав’яни прикрашали скроневі кільця.

Попри істотну різницю в часі бачимо у цих малюнках чимало спільного. Зокрема, кидається у вічі неодноразове зображення хреста у сонячному колі.

 

 

 

Тут одразу ж можна зробити «геометричні» висновки: оскільки хрест рівнобічний і має однакові кути між своїми променями, він вписується в коло, що видно й з малюнку. Вершини хреста утворюють правильний чотирикутник, отже арійський хрест є правильною, сонячною фігурою, що в свою чергу дає нам право говорити про позитивну енергію, яку несе в собі цей символ.

Які асоціації викликає рівнобічний хрест?

Перш за все – це математичний знак «плюс» (+), отже – щось додатне, позитивне, спрямоване на збільшення. До речі, знак множення – це той самий рівнобічний хрест, повернутий на 45° відносно свого центру (×).

Далі – медичний хрест: символ допомоги, лікування, покращення здоров’я.

Коли ми голосуємо на виборах, навпроти прізвища кандидата чи політичної партії, яку ми підтримуємо, ми зазвичай ставимо хрестик (рівнобічний!). Такий само хрестик ми ставимо в анкеті або тесті навпроти відповідей, які вважаємо правильними.

Коли ми доводимо до логічного завершення якусь справу, ми також відзначаємо це хрестиком (знов-таки рівнобічним!) або ж у якомусь переліку, або ж у власній уяві, як щось повністю виконане, а отже – довершене. Тут же на противагу наведу всім відомий вислів: «Поставити на чомусь (або на комусь) хрест». Так ми говоримо про якусь справу, річ або людину, не гідну уваги, про яку не варто й згадувати, а навпаки варто відправити у забуття, тобто, образно кажучи – в Наву. Таким чином, значення цього виразу абсолютно протилежне. Але який хрест ми при цьому уявляємо? Цілком однозначно – християнський, та про це поговоримо трохи згодом…

Неважко помітити, що всі наведені приклади являють собою саме ті асоціації, про які вже йшлося на початку цього розділу – ті, що криються в нашій підсвідомості і за слушної нагоди виринають назовні у різних проявах еволюції людини.

Узгодивши форму арійського хреста з асоціаціями, які він викликає, маємо ще з’ясувати сакральний зміст цього символу.

Повертаючись до праці В. Мойсеєнка «Хрест із півмісяцем – вічнії символи» відзначу, що він, як і переважна більшість інших дослідників, трактує хрест як символ сонця, аргументуючи це тим, що найчастіше хрест зображується в обрамленні кола. Подібна логіка міркувань викликає в мене бурхливий протест. По-перше, власне коло символізує сонце, тому якщо ще й хрест означити як символ сонця, то на малюнку, що зображує хрест у колі, вийде сонце у сонці, а це – явна нісенітниця. По-друге, ми вже говорили про простоту сакральних символів і про те, що самі символи повинні чітко і однозначно асоціюватися з тим, що вони відображають. Хрест аж ніяк не асоціюється із сонцем, тим більше, що абсолютно природні та логічні символи сонця ми вже розглянули – це коло і восьмикутна зірка.

Я в жодному разі не збираюся критикувати дуже цікаву та інформативну працю пана Мойсеєнка, але вважаю, що у визначенні сакрального змісту хреста автор дійшов хибних висновків. Найприкрішим наслідком цієї помилки стало те, що арійський і християнський хрест не розрізняються, а подаються як різновиди одного знаку (але ж навіть з елементарних вищенаведених асоціацій випливає, що це зовсім різні символи і мають вони ледь не діаметрально протилежний зміст!). Швидше за все, така помилка сталася через те, що колись якесь авторитетне джерело висунуло гіпотезу, що хрест є символом сонця, і всі інші дослідники почали її повторювати вслід за ним вже як прописну істину, не вдаючись до ретельного аналізу. Подібна недбалість у підході до вивчення серйозних фундаментальних питань є категорично неприпустимою. На жаль, у сучасній науці нерідко головним критерієм істинності гіпотез і теорій виступає не їх обґрунтованість та аргументація, а персона автора (точніше, його авторитет).

Та повернемось до арійського хреста. Наші предки, прадавні орії, багато чого в устрої світу та окремих його елементів уявляли у вигляді хреста або ж пов’язаного з ним розподілу на 4 частини. Це 4 сторони світу (північ, південь, захід, схід), 4 пори року (весна, літо, осінь, зима), 4 пори доби (ранок, день, вечір, ніч), 4 визначні положення сонця (літнє та зимове сонцестояння, весняне та осіннє рівнодення), 4 фази місяця (новий місяць, зростання, повний місяць, спадання), небесна сфера також розділялася на 4 частини, 4 стихії (вогонь, земля, повітря, вода). Але мало бути ще щось більш глобальне, первинне, що асоціативно сформувало таке уявлення про світобудову. На мою думку, таким поняттям є саме Дерево Життя, яке й уособлюється арійським хрестом. Чому саме ним? Та тому що цей хрест рівнобічний, тож він символізує збалансованість і гармонію Всесвіту, довершеність світобудови відповідно до замислу Творця. Сам же Бог-Творець уособлюється сонцем, відтак цілком природно хрест зображується у сонячному колі, як досконалий світ, створений Богом. Абсолютно логічним є й подання Дерева Життя у вигляді хреста з точки зору форми: нижня вертикальна частина – коріння дерева (Нава), середня горизонтальна – стовбур з гіллям (Ява) і верхня вертикальна – крона (Права).

Давайте ж детальніше розглянемо арійський хрест із цих позицій. Та перш ніж розпочати, пропоную уважно перечитати епіграф до цього розділу, який демонструє розуміння конструкції Всесвіту у православ’ї.

Нава – це нижній, підземний світ, світ мертвих, відповідно і зображений він променем, спрямованим від центру донизу. Нава – скинута.

Права – це небо, світ Богів. Права – істинна, отже вона знаходиться вгорі, як у прямому, так і в переносному розумінні. Відтак і у хресті вона подана як промінь, що йде від центра вгору.

Світ Яви – це світ живих, це наше з вами фізичне існування, перебування між світами Нави та Прави людської душі в її тілесній оболонці. Ява дана. У світі Яви ми змінюємося в часі від минулого до майбутнього. Саме так Ява і відображується у хресті: лівий горизонтальний промінь символізує минуле, правий – майбутнє. Так, саме правий, бо наше майбутнє твориться у Праві. Отже, Ява – це часова пряма, точнісінько така, якою ми зараз повсякденно користуємось для відображення часу:

минуле 0 майбутнє t