Виробнича програма підприємства, її зміст і оптимізація.

Планування як наука.

Предмет - планування усіх сторін діяльності і сам план, що розробляється в організаціях усіх форм власності; це самостійна галузь знань, особливо в сферах людської діяльності, метою якої є теоретичне відображення дійсності. Планування вивчає розумову діяльність, що зводить розбіжності між ймовірним і бажаним (оптимальним майбутнім економічних організацій) за умов певних дій і навколишнього середовища. План – це модель діяльності підприємства на визначеному відрізку часу. Модель складається з конкретних показників та їх чисельного вираження. Система планів – це різновиди планів в залежності від ознаки, яка покладена в основу розробки плану. Ознаки: а) від місця формування планів: локальні (розраховуються підприємствами); централізовані (індикативні, які носять рекомендаційний характер, плани галузей, району); б) по тривалості: стратегічні; перспективні (довгострокові і середньострокові); поточні (на 1 рік, квартал, місяць); оперативні (на місяць, декаду, добу, зміну);г) в залежності, від вихідного принципу побудови плану: від минулого до майбутнього – це принцип формування перспективного і поточного планів; від майбутнього до сучасного – це принцип формування стратегічного плану. Планування – це планологія (наука яка має свій предмет, об’єкт і методи дослідження). Предметом планології є як здійснюється вибір соціально-економічних цілей і обґрунтовуються використанням обмежених ресурсів для досягнення цих цілей в майбутньому. Об’єктом є соціально-економічний процес на підприємстві. Планування грунтується на таких загальних взаємопов’язаних методах: аналіз та синтез, дедукції та індукції, порівняння тощо. Також плануванню притаманні власні методи досліджень: системний підхід, конкретно історичний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання. Системний підхід дозволяє досліджувати кількісні і якісні параметри з позицій теорії системи. Оперуючи статистичним аналізом можна дослідити і оцінити рівень складності, способи взаємодії різних компонентів системи, вплив кожної з них на систему не порушуючи при цьому принципи цілісності. Конкретно-історичний підхід розглядає вивчення етапу планування та напрямків його розвитку за логікою історичних аналогій (тобто конкретних історичних етапів). Комплексний підхід передбачає спільне використання методів різних наук: соціології, економіки тощо. Метод експерименту слугує апробацією прийнятих рішень. Метод моделювання спрощує реальну дійсність і лишаються лише основні планові рішення. За його допомогою створюються аналог рішення для спрощення ситуації «Метод делфі».

 

4. Процес планування і вибір рішень.

В процесі планування здійснюється альтернативний вибір. Завжди існують обмеження щодо засобів досягнення кожного з варіантів – здійснюється раціональний вибір. Критерієм раціональності є знання різних галузей, а саме технічних, юридичних, соціальних, економічних. Користуючись кожним критерієм можна досягнути найкращого вибору в певних аспектах. Технічна раціональність – це досягання найкращих рішень розподілу потенціалу підприємства. Юридична раціональність – це досягнення відповідності із законом. Економічна раціональність – досягається ефективністю рішень (витрати/ефект).Враховуючи те, що планування виконуються людиною, виділяють філософські концепції: формальне, інкрементальне, системне. Формальне планування спирається на кількісні моделі в яких відображаються точні характеристики проблеми. Для нього є характерно: логічна структурованість, імперічна обґрунтованість. Припускає механічний погляд у майбутнє, де результати або відомі або вони знаходяться в межах статистичних поділів. Інкрементальне планування включає можливість існування (застосування) формалізованих моделей і значно більше людських знань (досвід, інтуїцію). Він корисний тим, що є багато невідомих, що є прийнятою в умовах ненадійності даних. Системне планування прагне сприяти взаємодії із зовнішнім середовищем віддаючи данину невизначеності, яке асоціюється з бурхливим розвитком подій. Системне планування розглядається як процес який безперервно розвивається.

Планування можна розглядати у широкому розумінні слова як прийняття на основі систематичної підготовки управлінських рішень, пов’язаних із майбутніми подіями. Ідеться про систематичне поставлення цілей і підготовку необхідних для їхнього здійснення заходів. Планування, таким чином, охоплює процес складання і прийняття планів.

Планування у вузькому розумінні можна визначити лише як систематизовану підготовку рішень. Планування з цієї точки зору означає систематичну підготовку до формування майбутнього стану підприємства. Головний сенс планування полягає у відношенні продуктивності та ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їхнього рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні або імпровізіональні рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації безпосередньо перед їхньою реалізацією.

Прийняття рішень може здійснюватись за невизначеності умов, тобто коли треба враховувати декілька гіпотетичних ситуацій щодо стану зовнішнього середовища. Якщо може бути задана ймовірність настання тієї чи іншої ситуації, то це називають прийняттям рішень за умов ризику. Для цих випадків за допомогою методів математичної статистики кількісно визначаються оцінка настання цільового ефекту, а вибір альтернатив здійснюється тими методами, що і за умов множинності цілей і визначеності зовнішнього середовища. Якщо ж не має можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилом з урахуванням так званого феномену невизначеності, а саме: «міні-максу», «максі-міксу», «песимізму-оптимізму».

 

Планування як функція управління підприємством.

Усвідомлюючи сутність та вивчаючи зміст планування на підприємстві, слід звернутись до моделі підприємства, що заснована на теорії систем. На сьогодні панівною є точка зору, що розглядає підприємство як центр дій (процесів), орієнтований на цілі, або ж по-іншому, цілеорієнтовану структуру потенціалу і процесів. Цілі підприємства реалізуються через вплив елементів потенціалу на об’єкти, що власно і складає сутність процесу управління. Таким чином, окремі різновиди управлінської діяльності, а саме: планування, регулювання і контроль є нічим іншим, як етапами або блоками єдиного процесу управління. Враховуючи ту обставину, що зміст окремих різновидів управлінської діяльності трактується в економічній науці і практиці дещо по-різному.

Сутність регулювання за вказаного концептуального підходу полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і надання розпоряджень про його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування. Контроль супроводжує процес реалізації планів, а тому вважається продовженням планування. Головний його сенс полягає у створенні гарантій виконання планів і загальному підвищенні ефективності управлінського процесу. До процесу контролю включають:

- визначення результатів діяльності на основі співставлення визначених і документально підтверджених фактичних показників із запланованими;

- порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;

- аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;

- перевірка припущень;

- перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.

2. Методи та інструменти планових розрахунків.

Методи обчислення планових показників: метод екстраполяції-планування від досягнутого – полягає втому, що величина планових показників визначається на основі їхньої динаміки, яка склалась у попередніх періодах. Обчислюється так: фактично досягнута величина показника у базисному періоді коригується на середній відсоток її зміни. Недоліком є те, що цей метод не враховує наслідків можливих змін; факторний метод – враховує фактори організаційних змін – цей метод передбачає коригування фактичних показників за базисний період шляхом розрахунку їхньої зміни під впливом чинників; нормативний метод – є найбільш точним методом, за яким планові показники обчислюються на основі встановлених норм і нормативів. При розробці стратегічного плану використовується: м етод дельфі (або метод експертних оцінок); сценарний підхід (розробляється оптимістичний, вірогідний, песимістичний сценарії). Класифікація методів планування: За логікою побудови плану: від ресурсів (можливостей); від потреб (цілей); За розрахунком планових показників: е кстраполяції (від досягнутого), інтрополяції; пофакторний; нормативний; За ув’язкою ресурсів та потреб: б алансовий; матричний; За вибором варіантів планів: поліваріантний, одноваріантний; розрахунок ряду факторів та їх порівняння; економіко-математична оптимізація; За методом виконання розрахункових операцій: р учний з використанням найпростіших обчислювальних засобів; механізований з використанням настільних електронних обчислювальників; автоматизований з використанням комп’ютерів; За представленням робот, що плануються та показників: т абличний; лінійно-графічний; логічно-структурний (сітьовий).

 

6. Функціонування системи планування на підприємстві.

План – це модель діяльності підприємства на визначеному відрізку часу. Модель складається з конкретних показників та їх чисельного вираження.

Система планів – це різновиди планів в залежності від ознаки, яка покладена в основу розробки плану.

Згідно з теорією систем теорія планування може розглядати із двох точок зору. Якщо елементами системи вважати суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як ціле орієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або орієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки. Якщо ж елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки. Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування. Часто використовують терміни: «система планування» - для першого розгляду і «система планів» - для другого, допускаючи їхню синонімічність. Система планування як система взагалі теж є предметом мета планування. Її побудова має відповідати цілій низці вимог, основними з яких є цілеспрямованість, цільність і повнота, інтегрованість за змістом і у часі, гнучкість, ефективність. Цілі вищого порядку є основою для формування всіх інших розділів загального плану або часткових планів. Для підприємства, орієнтованого на досягнення, наприклад, максимізація прибутку, ця ціль не є єдиною. У планах підприємства ця ціль повинна опосередковуватись постановкою завдань освоєння нових сегментів ринку, виходом на більш високі рубежі науково-технічного прогресу тощо. Оскільки система планування відображає різноманітні економічні процеси як на самому підприємстві, так і зовні, то тільки сукупність взаємо пересічних планів може дати системне уявлення про події та явища. Чим повнішою буде система планів, тим змістовнішим будуть обґрунтування майбутнього для підприємства

Ознаки:

а) від місця формування планів:

· локальні (розраховуються підприємствами);

· централізовані (індикативні, які носять рекомендаційний характер, плани галузей, району).

б) по тривалості:

· стратегічні;

· перспективні (довгострокові і середньострокові);

· поточні (на 1 рік, квартал, місяць);

· оперативні (на місяць, декаду, добу, зміну)

г) в залежності, від вихідного принципу побудови плану:

· від минулого до майбутнього – це принцип формування перспективного і поточного планів;

· від майбутнього до сучасного – це принцип формування стратегічного плану.

Плани і процеси планування повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістово взаємозв’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування та організаційної структури підприємства. Зміст планів має бути узгоджений як за вертикаллю – на всіх рівнях організаційної піраміди, так і за горизонтальною, а в деяких випадках (по проектах) – за діагоналлю.

 

7. Різновиди планів та їх комплекси

На підприємстві розробляються прогнози на основі яких формуються плани їх діяльності. Прогнозування – це наукове передбачення, засноване на знаннях дії економічних законів, розвитку галузей і підприємства на поточний і перспективний період. Планування – це процес визначення цілей діяльності і розвитку підприємства та обґрунтування шляхів і засобів їх досягнення. В процесі планування використовуються: прогнози; нормативи; різні методи розрахунків; ЕОМ. Принципи планування: наукова обґрунтованість планів; орієнтація на кінцеві результати; приоритетна роль перспективного планування; оптимальність планів. Основні цілі планування: отримання максимального прибутку; усунення негативної дії невизначеності і зміни в сфері функціонування підприємств; Зосередити увагу на головних задачах на визначеному етапі; Забезпечити контроль та відповідну коректировку дій. Види планування: Планування загальних цілей або генеральне цільове планування; стратегічне планування; оперативне (поточне); зведене планування загальних результатів і фінансове планування. 1)Сутністю генерального цільового планування є покладанняголовних цілей діяльності підприємства і визначення цілей-дій, що випливає із них. До цього комплексу входять матеріальні цілі (освоєння нових сфер діяльності, залучення нових груп споживачів), вартісні або монетарні цілі, соціальні цілі. 2) Стратегічний план – це перспективний план дій направлений на досягнення якісно нових цілей зв’язаних з корінними змінами стану підприємства. При його розробці враховуються вимоги майбутнього на сучасні рішення. На основі поставлених цілей тут визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги результатів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції.3) Оперативно-виробниче планування (ОВП) забезпечує узгоджену роботу усіх планів виробництва (заготовка, обробка, виробництво, складання). Результатом ОВП є: завдання цехам, дільницям, бригадам по виробництву конкретної кількості виробів в натуральному вираженні. Вихідні данні для розробки планів: прогнози розвитку країни, галузі, підприємства; державні замовлення і контракти; замовлення споживачів, торгових організацій, договори на поставку продукції; виробничі і ресурсні можливості підприємства; економічні нормативи, за допомогою яких формуються відносини з банком, постачальниками, споживачами. 4) Переваги зведеного планування є визначення сукупних фінансово-економічних результатів діяльності підприємства (виторгу, витрат) і фінансове планування. При цьому всі вартісні (монетарні) планові розрахунки у вказаних раніше підсистемах і є їхньою органічною складовою. Всі чотири комплекси розробляються в рамках так званого плинного планування періодичних, як правило, щорічних. У кожному з них періодичне планування також поєднує з неперіодичною розробкою окремих проектів.

 

 

8. Зміст планів і організація їх розробки.

Вихідні данні для розробки планів: прогнози розвитку країни, галузі, підприємства; державні замовлення і контракти; замовлення споживачів, торгових організацій, договори на поставку продукції; виробничі і ресурсні можливості підприємства; економічні нормативи, за допомогою яких формуються відносини з банком, постачальниками, споживачами. Основні етапи розробки перспективного і поточного планів: 1 ет. - виявлення проблем; визначення їх значимості; вибір проблеми, яка буде вирішуватись в даному періоді. 2 ет. – розробка альтернативних варіантів; їх оцінка і вибір варіанту; 3 ет. - розробка плану по обраному варіанту; 4 ет. – контроль за виконанням плану; проведення відповідних коректив; 5 ет. – оцінка виконання планів. Основні етапи розробки стратегічних планів: 1 ет. Збір та аналіз інформації про результати діяльності підприємства та його підрозділів. В процесі аналізу визначається ефективність і ділова активність підприємства. 2 ет. Прогнозування розробки стратегічного плану. Встановлюється час (період) на який дається прогноз, напрямки (тенденції), кількісні значення. 3 ет. Розробляється стратегія росту. Інтенсивний зріст – визначає можливе покращення стану підприємства в існуючих межах діяльності підприємства в існуючих межах діяльності підприємства. Інтеграційний зріст – це можливості інтеграції в межах галузі. Диверсифікаційний зріст – виявляються можливості за межами галузі. 4 ет. Розробка варіантів, їх оцінка та вибір варіанту, що буде покладено в основу плану. 5 ет. Формування цілей – визначення чітко цілі і строків її досягнення; 6 ет. Розробка програми дій і складання графіку робіт. 7 ет. Бюджетування програми, в процесі якої визначається вартісна оцінка програми і розподілення ресурсів. 8 ет. Контроль і корегування планів у процесі його виконання. Зміст плану: виробництво і реалізація продукції в натуральному і вартісному вираженні; технічний розвиток і організація виробництва; показники підвищення ефективності виробництва; норми і нормативи; капітальні вкладення, капітальні будівництва; матеріально-технічне забезпечення; праця і кадри; собівартість, прибуток, рентабельність; фінансовий план; фонди споживання та інвестиційний; соціальний розвиток колективу підприємства; охорона навколишнього середовища.

 

 

9. Формування плану збуту з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту.

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, які визначається попитом в процесі дослідження ринку і буде реалізований споживачам. При плану обсягу збуту необхідно: 1) – провести маркетингові дослідження і використати інформацію про стан ринку; 2) – визначити стан продукції (етап ЖЦ), бо це впливає на обсяг збуту; 3) – визначити фактори і врахувати ступені впливу на збут продукції підприємства. 1) – Важливо відповісти на такі питання: де найбільший обсяг продукції буде виробляти підприємство?; хто конкуренти, покупці? Особлива увага приділяється структурі споживчого попиту і його прогнозуванню. При вивченні попиту на продукцію визначається: загальна місткість ринку: Q = n*q*p, де: Q – кількість виробів; n – кількість покупців; q – середня кількість покупок 1 покупця; p – середня ціна товару; місткість територіального ринку, де розміщується підприємство; експертна оцінка ринку. Так, проводиться вивчення попиту на продукти широкого вжитку. А попит на продукцію промислового призначення, що має меншу чуттєвість на ринку визначається на основі державного замовлення і контракту, а також портфеля інших замовлень і договорів. 2) графік обсягу збуту і прибутку на протязі ЖЦ виробу. Головні етапи: ет.0 - етап розробки товару. Збут та прибуток відсутні, підприємство несе витрати на підготовку і освоєння виробництва товару. ет.1 – стан виведення на ринок. Обсяг збуту не великий, прибуток від’ємний при великих маркетингових затратах. ет.2 – етап росту. Товар затверджується на ринку, підприємство отримує прибуток. ет.3 – етап зрілості. Товар прийнятий споживачами, прибуток великий. ет.4 – етап насичення. Нема нових грошових споживачів, необхідно зменшити ціну, щоб утримати покупців, прибуток зменшується. ет.5 – етап занепаду. Прибуток падає до 0, товар слід вивести з ринку. Крім цього необхідно аналізувати так звані моделі “асортиментних портфелів” (BCG). 3) – Треба враховувати вплив на попит різних факторів, з метою збільшення збуту продукції. Ці фактори поділяються на дві групи: а. – основні параметри: w ціна; wякість; wупаковка; wсервісне обслуговування; wканали поширення; wмісце положення товару; wфірмовий асортимент. б. – додаткові: wреклама; wдіяльність продавців і торгових агентів.

 

Планування реклами.

Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно спланованою. У процесі планування реклами (розробки програми рекламування) проводиться: ідентифікація цільового ринку, тобто визначення особливостей цільових споживачів (спосіб життя, моральні та духовні цінності); визначення цілей реклами; розробка тестової частини реклами; вибір видів носіїв реклами; складання графіка рекламування; встановлення рекламного бюджету. У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, конкретні рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому періоді, їхній наклад або кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів. Існують наступні види реклами: інформаційна; переконуюча; нагадуюча; підкріплююча; “імідж фірми”. Основні носії реклами такі: газети, телебачення, презентаційні засоби, радіо, журнали, вулична реклама, телефонні дзвінки, слайди тощо. Ефективність реклами оцінюється з огляду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник – це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий – витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі аналізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від планових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.

 

 

Планування збуту продукції.

План збуту продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду. Залишки нереалізованої продукції включають: 1) – запаси готової продукції на складі постачальника; 2) – товари відвантажені споживачеві, але не оплачені ним. На початок планового періоду ці 2 складові розраховуються по даним на кінець перед планового періоду (звітного). На кінець - залишки готової продукції на складі визначаються по нормативу власних обігових коштів на плановий період; Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду (передпланового), а на кінець планового періоду розраховується на сонові встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі. Після розрахунку всіх показників, визначається план реалізації або збуту продукції. Плановий обсяг збуту продукції – це готові вироби і напівфабрикати власного виробництва, а також роботи і послуги промислового характеру, які будуть поставлені споживачам у плановому періоді. Розраховується обсяг збуту за такою формулою: РП = ТП-НРП^п - НРП^к де: РП – плановий обсяг реалізації (збуту)продукції, в тис. грн.; ТП – плановий обсяг товарної продукції; НРП – залишки нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду, в тис. грн. ТП = ∑Ці*Nі де, Ц – оптова ціна; N – кількість; і – кількість асортиментних позицій. Плановий обсяг збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану.

 

Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні.

Виробнича програма – представляє собою номенклатуру, кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально- технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники. При плануванні виробничої програми підприємства розраховується обсяг аиробництва у натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва продукції. При розрахунку виробничої програми використовується: План можливого збуту продукції; Договори на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2. Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого характеру. Розраховується в натуральному виражені.Тn = åвід1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на виробництво.б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби та роботи. ВП = ТП + НЗВ^к - НЗВ^п або ВП розраховується на підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду визначаються по даним на кінець передпланового періоду. НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу: НЗВ_і = сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N – середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності.В свою чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг – середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у плановому періоді. Тп (ВП) використовується для для розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі; матеріалоємності і трудомісткості продукції.

 

14. Зміст і завдання оперативно-календарного планування

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки і встановлюються: завдання цехам, виробничим ділянкам і робочим місцям із випуску конкретних виробів, вузлів і заготовок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи заділів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та інше).; календарні графіки, якими встановлюється послідовність і терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва. Можна виділити три основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві: 1. Забезпечення ритмічності виробництва 2. Забезпечення максимальної безперервності виробництва 3. Забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування працівників та площ. За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом ОКП розподіляється на: календарне планування (включає розробку календарно-планових нормативів; планів-графіків руху предметів праці у часі та просторі у процесі виробництва; розрахунки завантаження устаткування та площ; доведення виробничих завдань до підрозділів, виробничих дільниць та робочих місць) та диспетчерське регулювання (полягає у контролі виконання планів-графіків; у поточній координації роботи задіяних цехів дільниць та робочих місць у процесі виконання завдання). Основними вихідними даними для ОКП є: план випуску продукції по кварталах та місяцях; технологічний маршрут та процес оброки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями; режим роботи цехів, виробничих дільниць; план ремонту устаткування. В залежності від об’єкту планування ОКП поділяється на міжцехове (включає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, і забезпечення узгодженості у роботі цехів із виконанням цієї програми. Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварталах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів ці програми уточнюються і корегуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця) та внутрішньо цехове (забезпечує розробку виробничих програм, планів-графіків для виробничих дільниць, ліній, робочих місць; складання планових завдань на місяць і більш короткі відрізки часу; контроль виконання планових завдань; координацію роботи пов’язаних дільниць, ліній, робочих місць; регулювання роботи допоміжних служб цеху із забезпечення основного виробництва) ОКП. Оперативне планування носить виконавчий характер, і заключається в конкретизації планів виробництва у вигляді завдань в натуральному виражені на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу), і по конкретним виконавцям (цехам, дільницям, бригадам). Задачі оперативного планування: забезпечення ритмічності виробництва; забезпечення безперервного виробництва (т.б найменшої тривалості виробничого циклу); забезпечення повного завантаження устаткування, площі і робітників. Етапи оперативного планування: 1. оперативно – календарне планування – розробка КПН, планів, графіків виготовлення продукції, розрахунок тривалості виробничого циклу та ін. 2. диспетчеризація – оперативний облік, контроль і регулювання виконання оперативних планів. Оперативне планування виконується у масштабах підприємства, при цьому розробляють виробничі програми по номенклатурі і термін виконання робіт усім підрозділам підприємства, а також по цехам, при цьому розробляються виробничі програми, графіки по дільницях, бригадах. Головним завданням ОП є забезпечення ритмічності. Слід розрізняти ритмічність і рівномірність. Рівномірне виробництво – це виробництво продукції по встановленим планам-графікам. Характерне для одиничного типу виробництва. Ритмічна робота – рівномірно збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу. Характерна для масового, серійного, та крупно-серійного виробництва.

\

 

Ритмічність виробництва.

Основним завданням ОКП є забезпечення ритмічності виробництва. Слід розрізняти ритмічність і рівномірність. Рівномірне виробництво – це виробництво продукції по встановленим планам-графікам. Характерне для одиничного типу виробництва. Ритмічна робота – рівномірно збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу. Характерна для масового, серійного, та крупно-серійного виробництва. Виміри ритмічності: 1. подекадний метод Полягає в тому, що розраховуються, а потім співставляються планові та фактичні відсотки по декадах, відхилення від запланованих % свідчить про рівень ритмічної або неритмічної роботи. – розраховується плановий % по кожній декаді. Р= Дд/Дм*100%, де Дд – кількість днів в декаді Дм – кількість днів в місяці 2. розраховується коефіцієнт ритмічності. (Вф1 + Вф2 +Вф3)/(Впл1 + Впл2 + Впл2). 3. Також. Для оцінки ритмічності роботи підрозділів або підприємства, застосовується коефіцієнт ритмічності, розрахований за допомогою коефіцієнта варіації (V). При рівномірному виробництві та випуску продукції значення коефіцієнта варіації ближче до нуля, а коефіцієнт ритмічності =1.

 

16. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного, серійного і масового типів виробництва.

В одиничному типі виробництва ( виготовлення різних виробів одиницями або невеликими партіями за окремими замовленнями без регулярної повторюваності у плановому періоді). Головне завдання ОКП на підприємстві цього типу полягає у забезпеченні: своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких виробничих циклах і менших витратах при виготовленні продукції. Вони розробляються у порядку, зворотному доходу технологічного процесу, починаючи від заключної фази, тобто випробовування виробу:¨ плани-графіки виконання замовлення;¨ об’ємні розрахунки завантаження устаткування (при яких визначається завантаження і пропускна спроможність устаткування і визначається нестача або надлишок устаткування);¨ величини календарних випереджень (тобто період на який кожний попередній процес випереджає наступний). В серійному типі виробництва ( головною особливістю серійного виробництва є виготовлення більш обмеженої, в порівнянні з одиничним, номенклатури виробів періодично повторюваними серіями. У той же час, число детале-операцій, що виконуються у цехах, значно перевищує число робочих місць, тому одночасне виготовлення усієї номенклатури деталей і вузлів неможливе. Виникає необхідність виготовляти їх партіями, що чергуються). Головне завждання ОКП у серійному виробництві – забезпечити періодичність виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування площ, робітників. Втиконуються розрахунки щодо:¨ розмір серій,¨ розмір партій: Партія = Т п.з. / t шт*а, де: Тпз підготовчо-заключний час необхідний для запуску партії деталей у виробництво; tшт – трудомісткість виконання одиниці роботи; a - % втрат часу на налагоджування устаткування.¨ періодичність запуску випуску: Періодичність = П/N, де: П – партія, N – середньодобовий випуск деталей. ¨тривалість виробничого циклу;¨ величини випереджень запуску партій; ¨нормальний рівень заділів (запасів деталей). В масовому виробництві ( характеризується стійким випуском обмеженої номенклатури виробів, великими обсягами випуску, високим рівнем безперервності та ритмічності виробничого процесу, широким застосуванням методів потоку.) Головним завданням ОКП – організація і забезпечення безперервного руху деталей та виробів за операціями виробничого потоку та виконанням цих операцій у встановленому ритмі роботи. Використовується такі подетальні системи:¨ такт r = Фсер/N, де: Ф – фонд часу роботи конвеєра; N – програма. ¨регламенти роботи ліній; ¨розрахунок кількості місць і їх завантаження:- кількість робочих місць розрахункова (станків) = tшт/r - коефіцієнт завантаження. Отже, які б системи і методи ОКП не застосовувалдися на кожному конкретному підприємстві, їхня мета залишається єдиною – забезпечити рівномірність перебігу виробничого процесу й ефективно виконати головну мету підприємства – випуск якісної продукції в необхідній кількості та у встановлені терміни.

17. Зміст планування матеріально-технічного забезпечення виробництва та послідовність його розробки.

Важливою умовою виконання виробничої програми являється її матеріально – технічне забезпечення (МТЗ).На підприємстві МТЗ виконує відділ забезпечення в функції якого входить: виявлення потреби в матеріалах, енергії, устаткуванні, паливі; визначення запасів матеріальних ресурсів; облік і контроль виконання планів забезпечення; поточне регулювання забезпечення матеріальними ресурсами. Планування забезпеченності здійснюється в такій послідовності:1. Підготовча робота (забезпечення бланками-формами, іструктаж тощо); 2. Визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах; 3. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах; 4. Розробка норм виробничих запасів. Основні дані для визначення потреби – погоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва т