Внутрігосподарський розподіл праці

На відміну від господарської спеціалізації, внутрішньогосподарський поділ праці є не що інше як внутрішньогосподарська спеціалізація по виробництву відповідних видів валової продукції. Внутрішньогосподарський поділ праці між виробничими підрозділами виражає організаційну структуру сільськогосподарського підприємства, тобто наявність головних цехів (при цеховій структурі управління), або ферм, бригад, ланок (при бригадній формі управління), та відділків (при відділковій або змішаній формі).

Якщо підприємство має цехову структуру, то в цеху рослинництва створюються окремі бригади, наприклад, рільничі по виробництву зернових і технічних культур, по виробництву овочів, кормів, продукції садівництва та інші; в цеху тваринництва – бригади по догляду та відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, свиней, коней, овець, птиці. Бригади в тваринництві також можуть поділятися по догляду та відгодівлі вікових груп тварин: телята до 2-х місяців, від 2-х до 4-х місяців, бички на заключному періоді відгодівлі. Такий внутрішньобригадний поділ може бути і в свинарстві: основне стадо, відгодівельне стадо; в молочному скотарстві – на ланки по виробництву молока, по догляду за сухостійними коровами, за новонародженими телятами. Такі ланки створюють на крупних фермах з чисельністю 350 – 400 голів молочного стада і більше. При відділковій (територіальній) формі організації виробництва, коли землі підприємства розміщені на території двох-трьох невеликих населених пунктів, можуть поєднуватися окремі галузі рослинництва і тваринництва, але із збільшенням обсягів виробництва і підвищення рівня його концентрації виникає необхідність переходу від територіальної до галузевої організації виробництва.

Як правило, внутрішньогосподарський поділ праці напряму пов’язаний із загальногосподарською спеціалізацією і визначає розміри виробничих підрозділів, які б були такими, що забезпечують ефективне використання сучасної техніки, впровадження у виробництво сучасних технологій та удосконалення діючих форм організації праці у відповідності до вимог ринкової економіки. Оскільки рослинництво є провідною галуззю, то створення окремих її виробництв у раціональних розмірах сприяє більш ефективному використанню ресурсного потенціалу підприємства, дозволяє удосконалювати форми управління. Це тим більш важливо, якщо враховувати, що виробництво спеціалізованих видів продукції цієї галузі повинно здійснюватися інтенсивно, на високому рівні використання засобів механізації і хімізації, що забезпечить ефективне використання ріллі.

За цих умов ті культури, які вимагають значних затрат ручної праці, повинні висіватися з наближенням до населеного пункту, що дозволить уникати надмірних витрат на перевезення працюючих та виконувати необхідні види робіт по догляду за ними в терміни, які є найбільш сприятливими згідно технологічних вимог.

Не менш важливе значення має раціональне розміщення по окремих підрозділах виробництв тваринницької продукції, що вимагає не лише значних витрат на забезпечення високого рівня механізації ряду процесів, але і на доставку кормів та перевезення готової продукції до пунктів реалізації. Саме в цій галузі внутрігосподарський поділ праці повинен мати наукове обґрунтування, враховуючи всі можливості забезпечення необхідними ресурсами.

Реформовані сільськогосподарські підприємства (колишні колгоспи) мають достатній рівень забезпеченості виробничими приміщеннями, механізації основних виробничих процесів, але недостатньо розвинуту кормову базу. Це обумовило низьку продуктивність тварин і зниження обсягів виробництва продукції, а також матеріальної зацікавленості і відповідальності за результати своєї праці працюючих в галузі. Як результат окремі види продукції стали збитковими. Цьому в значній мірі сприяв диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію, тому тваринницькі галузі потребують відродження, чому в значній мірі повинна сприяти внутрішньогалузева спеціалізація, особливо по виробництву молока і відгодівлі свиней.