Форми спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств – це складний і різнобічний процес, що включає економічно вигідне розміщення основних видів продукції, які відповідають природно - кліматичним умовам і мають перспективу збільшення обсягів виробництва. Розрізняють три форми спеціалізації: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Територіальна, або зональна спеціалізація являє собою розподіл праці між відповідних сільськогосподарських зон по виробництву найбільш характерних для них видів товарної продукції і має географічне закріплення сільськогосподарського виробництва. Тобто, вона характеризує виробничий напрям розвитку зони, області чи району, для яких виробництво того чи іншого виду продукції за природними і економічними умовами є найбільш сприятливим.

Наприклад, для зони Полісся характерними видами сільськогосподарської продукції є картопля, озиме жито, льон довгунець (соломка і насіння), хміль. Для зони Закарпаття характерним є вирощування тютюну, винограду та розвиток вівчарства; для таких південних областей як Миколаївська та Херсонська – баштанних культур і озимої пшениці, Одеської області – промислових сортів винограду, насіння соняшнику, овочів, кукурудзи на зерно, для південного берегу Кримської автономної республіки – мускатних сортів винограду, з якого виготовляють знамениті мускатні вина, а також овочів і різних фруктів.

На окремих мікротериторіях Черкаської, Вінницької, Київської та інших областей вирощують елітне насіння озимої пшениці, ячменю, гороху та інших зернових і зернобобових культур на землях науково-дослідних станцій (Смілянської, Драбівської, Ямпільської, Миронівської), які включені до Державного реєстру і рекомендовані для впровадження в найбільш сприятливих для них зонах України.

На рівні мікрозони займаються виробництвом елітного насіння цукрових буряків СВК “Лебединське” Шполянського району, ДГ “Урожай” Христинівського району, елітних сортів кукурудзи – учгосп “Родниківка” Уманського району Черкаської області та інші. Отже, зональна спеціалізація відображає територіальне розміщення сільськогосподарського виробництва окремих видів продукції, які характерні саме для цієї зони.

Господарська спеціалізація характеризує виробничий напрям окремих сільськогосподарських підприємств та міжгосподарських об’єднань і показує, які основні види продукції ними виробляються. Вона передбачає поділ праці між окремими підприємствами в межах адміністративного району. Ця форма спеціалізації сприяє поєднанню природно - кліматичних і економічних умов для тих видів продукції, які є найбільш пристосованими для даної мікрозони і мають високий попит на споживчому ринку. За таких умов окремі підприємства можуть мати різну спеціалізацію, враховуючи особливості перехідного періоду до ринкової економіки, та необхідність більш ефективного використання власного виробничого потенціалу, чому в значній мірі повинна сприяти спеціалізація окремих відділків, бригад, ферм, ланок.

Внутрішньогосподарська спеціалізація сільськогосподарського підприємства – це спеціалізація виробничих підрозділів. Зміна форм власності у сільському господарстві звузила внутрішньогосподарську спеціалізацію. Ряд галузей рослинництва (виробництво овочів, особливо картоплі, іншої городньої продукції) та тваринництва (вівчарство, птахівництво, вирощування племінних тварин та ін.) ліквідовано, окремі з них залишилися лише в приватному секторі та фермерських господарствах.

В той же час, розчленування технологічних процесів на окремі стадії, внутрішньогосподарська спеціалізація дає можливість раціонально використовувати наявні трудові і матеріальні ресурси і цим самим забезпечити виробництво кінцевого продукту у більш стислі строки і з нижчими витратами. Прикладом може бути створення приватно-орендної ланки у тваринництві по виробництву, заготівлі, зберіганню та приготуванню кормів із закріпленням за нею відповідної площі ріллі, техніки, а також складів і кормоцехів.

Практикою підтверджено, що створення такого виробничого підрозділу дозволяє мати якісні корми, їх приготування ведеться за всіма вимогами технології і розроблених раціонів, забезпечується зберігання, а головне – зменшуються витрати на одиницю продукції при одночасному підвищенні продуктивності відповідних видів тварин. Позитивні результати мають підприємства приміської зони, які чітко визначають внутрішньогосподарську спеціалізацію по виробництву окремих видів овочевої та іншої продукції (ТОВ “Дніпро” Черкаського району на виробництві молока, вирощуванні цибулі та помідор, ТОВ “Руськополянське” – ранньої овочевої продукції у відкритому грунті цього ж району та ін.).

Отже, чим вищий рівень внутрішньогосподарської спеціалізації, тим кращі кінцеві показники діяльності окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому. Проте, на внутрішньогосподарську спеціалізацію і її рівень по підприємству значний вплив мають фактори зовнішнього характеру, особливо в перехідний період від адміністративної до ринкової економіки.