До кінця першого року життя дитина вже може обійтися без тих антитіл, ферментів і гормонів, які вона отримувала з молоком матері. У цей час доцільно відлучити дитину від груді.

З досягненням року починається період нейтрального дитинства, який триває до 7 років. Інтенсивність росту і здатність організму відповідати поширеною реакцією на захворювання поступово зменшуються. У пер еддошкільний період (з 1 до 3 років) діти вчаться самостійно їсти, пересуватися і активно пізнають навколишній світ, у них з'являється фразова мова. Але і в дошкільному віці в них ще не розвинута здатність концентрувати увагу на певному завданні, засвоювати абстрактні, узагальнюючі поняття. Така здатність з'являється у дітей у 6—7-річному віці (тоді доцільно розпочинати навчання в школі). В переддошкільному періоді діти можуть ще хворіти на рахіт, частішають прояви алергічного діатезу, різні алергічні захворювання, нерідко виникають запальні процеси в органах дихання.

У дошкільному періоді (3—7 років) дуже часто зустрічаються дитячі інфекційні хвороби. Захворюваність на кір, коклюш останнім часом істотно знизилася завдяки профілактичним щепленням. Дифтерію майже повністю ліквідовано, хоча окремі випадки ще трапляються. У цей період зростає частота інфікування туберкульозом.

Молодший шкільний вік (7—10 років) характеризується високою здатністю дітей до навчання. Значно вдосконалюється система імунітету, в основному завершується морфологічний розвиток багатьох органів і систем. Діти набагато менше схильні до запальних захворювань органів дихання, кишкових інфекцій, але зростає питома вага ревматизму та інших серцево-судинних захворювань.

У середньому шкільному періоді (11—14 років) настає певна перебудова життєдіяльності організму. Якщо в періоді нейтрального дитинства статеві залози і статеві гормони не відіграють відчутної ролі, то з настанням пубертатного періоду вони набувають важливого значення. Активність гормону росту, навпаки, наприкінці пубертатного періоду різко знижується.

Далі настає період статевого дозрівання, який називають юнацьким. Строки статевого розвитку в окремих осіб різні. Як правило, статеве дозрівання у дівчаток починається раніше (12—13 років), ніж у хлопчиків (13—15 років). В цьому віці знову прискорюються темпи фізичного розвитку, діти посилено ростуть, змінюється будова тіла, фігура набуває форми тіла дорослої людини, розвиваються вторинні статеві ознаки. В цьому періоді виділяють старший шкільний вік (15—18 років). Повністю процес фізичного і статевого розвитку завершується приблизно до 20 років, у дівчат дещо раніше, ніж у юнаків.

Статевий розвиток і пов'язана з ним гормональна перебудова можуть істотно впливати на перебіг таких хронічних захворювань, як епілепсія, бронхіальна астма, туберкульоз, зумовлюючи загострення процесу в одних випадках і затухання — в інших. У цей час нерідко спостерігаються психоневрози, функціональні розлади вегетативної нервової системи. Перебіг багатьох захворювань мало відрізняється від перебігу їх у дорослих.

Центральна нервова система

Головний мозок є найбільшим органом у новонародженого. Його маса становить у середньому 1/8—1/9 маси тіла, а до кінця першого року життя — 1/11—1/12, тоді як у дорослого — тільки 1/40 маси тіла. У дитячому віці мозок росте порівняно мало: його маса збільшується в 3,76 раза, а маса всього тіла — в 21 раз. За зовнішнім виглядом мозок дитини в загальних рисах нагадує мозок дорослого, хоч борозни виражені слабше, деяких зовсім немає. Проте за своєю мікроскопічною будовою головний мозок є незрілим органом. Тканина мозку у новонароджених дуже багата на воду. Майже немає мієлінових оболонок нервових волокон; на розрізі сіра речовина мало відрізняється від білої. Ця особливість головного мозку мікроскопічно визначається до 4—5 років, коли мозок ще розвивається морфологічно. Але ознаки незрілості в річних відділах виражені неоднаково. Найбільш зрілими є старі в еволюційному відношенні ділянки, що містять життєво важливі центри (мозковий стовбур і гіпоталамус). Найбільш незрілою (морфологічно і функціонально) є кора великого мозку. Хоча вона функціонує вже у новонародженого, значення її в цьому віці невелике. У новонароджених у функціональному відношенні переважає вплив таламопалідарної системи, що спричинює рефлекторно-стереотипний і атетозоподібний характер рухів. Згодом дедалі більшого значення набуває функція смугастого тіла і кори великого мозку, рухи стають більш координованими і цілеспрямованими, в поведінці дитини все більшу роль відіграють умовні рефлекси, які починають формуватися в перші місяці життя.