Взаємодія правових систем Великобританії та ЄС в гармонізації механізмів державного управління.

Під терміном «інтеграція» здебільшого розуміється об´єднання в ціле будь-яких окремих частин або об´єднання та координація дій різних частин цілісної системи чи процес упорядкування, узгодження та об´єднання структур і функцій у цілому організмі. Таким чином, інтеграція охоплює не лише зовнішній, а й внутрішній аспект зближення тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про інтеграцію правових систем, то маємо на увазі не лише дослідження зовнішніх механізмів та процесів, котрі зумовлювали дану інтеграцію, а й приділяємо увагу внутрішній стороні даного питання, а саме — аналізу та виявленню особливостей функціонування та взаємодії внутрішніх компонентів (структури) правової системи — інституційної, функційної та нормативної частин.

Яскравим прикладом найбільш розвинутого регіонального інтеграційного об´єднання в наш час є Європейський Союз. Унікальність даної форми інтеграції полягає в тому, що в цій міжнародній організації об´єдналися країни, які належать до різних правових сімей, а саме до англосаксонської та континентальної систем права. Це зумовило особливості у побудові та структуризації системи джерел права Європейського Союзу, його інституційного механізму, створення та функціонування його судових органів тощо.

Найбільш важливими аспектами взаємодії права ЄС і національного права є його безпосередня (пряма) дія та верховенство стосовно національно-правових норм. Перший принцип (прямої дії) має відношення до імплементації, а другий принцип (верховенства права) — до набуття чинності правом Співтовариств. По суті право Європейського Союзу являє собою систему норм, що пов´язує всі держави, які завдяки правовому механізму були трансформовані у національні правові системи даних країн.

Очевидно, для того щоб Європейський Союз ефективно функціонував та розвивався, право Європейського Союзу має бути прийняте однаковою мірою в усіх країнах-членах. Лише тоді буде унеможливлений нерівномірний вплив норм права ЄС у внутрішніх правопорядках його держав-учасниць.

Механізм імплементації (імплементаційний механізм) права ЄС можна охарактеризувати як сукупність правових та інституційних засобів, які використовуються Європейським Союзом з метою реалізації його норм у національних правопорядках країн-учасниць. Водночас внутрішнім організаційно-правовим механізмом імплементації права ЄС виступатиме комплекс правових засобів та заходів, а також національних інститутів, котрі забезпечують імплементацію норм права Європейського Союзу у внутрішніх правопорядках держав-учасниць.

Виконання норм, котрі видаються органами Співтовариств, здійснюється органами держав-членів, оскільки Європейські Співтовариства не мають власних правозастосовних структур для реалізації свого права «на місці». Таким чином, йдеться про внутрішній організаційно-правовим механізм імплементації права ЄС, при якому виконання норм права ЄС насамперед покладається на національні інституції, котрі забезпечуватимуть імплементацію даних норм у своїх національних правопорядках.

Що ж стосується Великобританії, то у національній правовій системі діє Договір Великобританії про участь в Європейських Співтовариствах, який включений у британське право і не потребує створення спеціальних законів.

12.Організація органів публічної адміністрації у Великобританії
. Виконавча влада у Великій Британії формально належить короні, яка очолює (номінально) адміністративний апарат, котрий розподілено на центральні органи та органи місцевого самоврядування.
Прем'єр-міністр є лідером партії більшості у парламенті, керує кабінетом і очолює уряд. Уряд — це група осіб, яка несе колективну відповідальність перед парламентом і йде у відставку разом з прем'єр-міністром.
До складу кабінету (який історично з'явився як орган найбільш важливих міністрів при короні) входять прем'єр-міністр, лорд-канцлер (голова палати лордів), канцлер скарбниці (міністр фінансів), державні секретарі (міністри) внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, торгівлі та промисловості та інші за поданням прем'єр-міністра. До компетенції кабінету належить контроль за відповідністю дій органів виконавчої влади політичному курсу, який обрано парламентом, розмежування сфер дії і компетенції, координація діяльності органів виконавчої влади.
Міністерства (департаменти) та центральні відомства (публічні корпорації) є галузевими або функціональними органами управління. Є і територіальні міністерства (у справах Шотландії, Ірландії та Уельсу). Всі міністерства і відомства є юридичними особами публічного права.
У Великій Британії майже до кінця XIX ст. розгалуженої державної служби не існувало. Чинником цього було поширення купівлі та продажу посад особами, що мали королівські патенти, фактично на засадах приватної власності. Державні посади надавались у порядку “патронату” або “купівлі синекур”, не було системи конкурсів та іспитів. Головним чинником формування постійної державної служби стала реформа, проведена у другій половині XIX ст., якою було скасовано систему патронату та запроваджено проведення конкурсних іспитів при зарахуванні на посаду. Співробітники різних департаментів об'єднувалися у єдину державну службу. Для них встановлювалися єдині правила набору, оплати праці, просування по службі, призначення пенсій. Очолив всю систему державної служби спеціальний орган управління — Комісія державної (цивільної) служби.
Характерною рисою англійської системи державного управління, яка спричинила вплив і на систему державної служби, є розмежування політичних та адміністративних функцій. Однак всі службовці є професійними, всі вони є служителями корони і розподіляються на військових - військовослужбовців, політичних - міністрів, цивільних службовців — співробітників міністерств за наймом. При цьому політики є такими, що замінюються (їх близько ста), а службовці є незамінними і не залежать від зміни уряду.
Цивільними службовцями є працівники міністерств і центральних відомств за наймом, їх праця оплачується за рахунок коштів, що надаються парламентом. Цивільні службовці разом із суддями, військовослужбовцями, поліцейськими, службовцями органів місцевого самоврядування і публічних корпорацій, вчителями та робітниками національної служби охорони здоров'я належать до більш широкої категорії “публічної служби”.
Муніципальна служба юридично відокремлена від державної служби, службовці муніципалітету не є служителями корони. Умови та правила проходження муніципальної служби, умови оплати праці визначаються муніципальними радами.
Принципом набору на державну службу є принцип “системи особистих якостей”, котрий є більш юридичним, аніж політичним. Така система передбачає відкритий конкурс для всіх. Основним при цьому є принцип рівного доступу до державної служби. Іспити відбуваються за програмами університетів Оксфорду і Кембріджу. За успішного складання іспиту видається посвідчення службовця, котре дає право на заміщення відповідної посади. Особа стає довічним (до досягнення пенсійного віку — 60 років) державним службовцем.
Державна служба передбачає низку обмежень для своїх працівників. Наприклад, службовцям вищих груп заборонено брати участь у загальнонаціональній політиці, а у місцевій політичній діяльності — лише з дозволу керівництва відповідного міністерства або відомства. Такий же дозвіл мають отримувати і службовці нижчих груп. Робітники публічних торгівельно-промислових підприємств мають право брати участь у політичній діяльності без спеціального дозволу.
Є також обмеження і щодо участі службовців міністерств і відомств у фінансових операціях. Лише після закінчення служби вони мають право на участь у деяких операціях за умови отримання спеціального дозволу. З 1946 р. державні службовці мають право на створення своїх профспілок.

13.Організація судового контролю за діяльністю публічної адміністрації у Великобританії
У системі органів державної влади контроль над адміністрацією здійснюють парламент і суди. Інші органи відіграють у цій справі менш значну роль

Британський судовий контроль над адміністрацією базується на доктрині ultra vires, відповідно до якої суд приймає скаргу на дії адміністрації, якщо та перевищує повноваження, передбачені законом. Навіть якщо закон оголошує рішення адміністрації остаточним, суди вважають, що вони не вправі втручатися в адміністративний процес тільки тоді, коли адміністрація діє в рамках закону. Якщо ж є якісь підстави сумніватися в законності її дій, суд вважає своїм обов'язком прийняти скаргу до розгляду і дати правову оцінку таким діям. Це повноваження суди виводять з принципів загального права і природного правосуддя.

Суди вважають безперечною свою владу над адміністрацією в двох випадках: 1) коли установа перевищує свою владу або 2) коли установа діє в рамках своїх повноважень, але неправильно застосовує норми права. Друге з цих двох напрямків судового контролю з'явилося понад 300 років тому у вигляді судового нагляду на підставі наказу цертиорари, але потім було забуто і реанімовано судами тільки в 1957 р.

Адміністративне право надає приватним особам широкий набір дієвих способів судового захисту. Однак часом вони дуже складні і не завжди послідовно застосовуються.

Способи судового захисту можна розділити на два види: 1) приватноправові; 2) публічно-правові. До приватноправових відносяться: присудження відшкодування збитків; " декларативне судження " (думка суду по юридичному питанню). Публічно - правові - це прерогатівних накази: " цертиорари ", " прохібішн " (наказ суду, що забороняє адміністрації продовжувати її дії з перевищенням влади), " мандамус " (наказ суду, що зобов'язує адміністрацію здійснити те, що вона зобов'язана зробити за законом), " хабеас корпус "(наказ суду, що зобов'язує адміністрацію доставити затримане нею особа до суду і пояснити причину арешту). Приватноправові способи судового захисту пускаються в хід судами на підставі звичайних позовів. Ці способи забезпечують позивачеві повний набір процесуальних прав: знайомство з документами у справі, допит свідків і т. д. Публічно - правові засоби мають кожне свій порядок прискореного (спрощеного) виробництва і не надають всього обсягу процесуальних прав. Наказ цертиорари до того ж може бути виданий тільки протягом 6 місяців після вступу в дію рішення адміністрації.

Масштаби судового контролю. У Великобританії немає закону, в якому були б перераховані всі ті випадки, коли суди втручаються в адміністративний процес. Які дії адміністрації можуть бути анульовані судами і в якій мірі, вирішують самі суди, спираючись на прерогативу контролювати адміністрацію. Будь-яке незаконне дію адміністрації може бути ними анульовано.

Адміністративний процес у Великобританії, як зазначалося вище, менш формальний, ніж у США. Тому британським судам доводиться приділяти більше уваги, з одного боку, висновків адміністрації за фактами, а з іншого - контролю застосування адміністрацією норм права в кожному конкретному випадку. Тому багато питань відносяться судами до питань права, а не факту.

В рівній мірі суди строго підходять до з'ясування питання про юрисдикційних фактах, за наявності яких адміністрація вправі вжити свою владу. Якщо, наприклад, трибунал по квартирній платі має повноваження встановлювати розмір квартирної плати в мебльованих житлових будинках, то питання про те, чи є будинок житловим, а квартири в ньому мебльованими, - це юрисдикційні факти, оскільки від їх наявності залежить, чи має трибунал право розглядати дану справу. Суди вважають за можливе розглянути в сумнівних випадках справу по суті і винести, якщо необхідно, своє рішення з питання про наявність у адміністрації компетенції по даній справі.

Повний перегляд адміністративної справи здійснюється судом на основі судового наказу цертиорари у разі вчинення адміністрацією помилок у висновку по факту. Такий висновок суд, зокрема, може зробити, перевіряючи мотивування рішення адміністрації, яка обов'язкова в силу Закону про трибунали і розслідуваннях.

Відносно висновку адміністрації за фактом суди дотримуються правила " немає доказів". Якщо немає достатніх доказів в обгрунтування висновку адміністрації за фактом, то суди вважають такий висновок недійсним. Висновок П6 фактом має бути обов'язково обгрунтовано - така вимога природного правосуддя, вважають суди.

14.Формування органів публічної адміністрації місцевого рівня у Великобританії.
У Великобританії сформувалося порівняно незалежне від центру місцеве самоврядування.
В даний час характерними рисами британського місцевого самоврядування є: наявність у органів місцевого самоврядування статусу юридичних осіб (корпорацій); володіння адміністративними повноваженнями на відповідних територіях;фінансова самостійність, у тому числі право на встановлення місцевих податків; виборність керівників місцевих органів.
Складові частини Великобританії (Англія, Уельс, Шотландія і Північна Ірландія), а також її столиця управляються по-різному.
Англія розділена на графства (їх 39) та міські округи (36). Графства діляться на округи. Уельс поділений на графства, що складаються з округів; низові територіальні одиниці тут називаються громадами. На всіх цих територіях за винятком невеликих парафій і громад населенням обираються ради, які, є юридичними особами - корпораціями. До ведення громад, закон відносить: розподіл земельних ділянок, туризм. У компетенцію рад округів і міських округів входить: оподаткування, житлове будівництво, місцеві дороги та стоянки автотранспорту. В міських округах ради займаються також школами, бібліотеками та соціальним забезпеченням. До ведення рад графств належить: поліція, пожежна охорона, землекористування,
Відносно Шотландії діє Закон про місцеве управління 1973 р., згідно з яким тут було створено 9 регіонів, 53 округу, 3 острова як територіальні одиниці і 1343 громади. У кожній з цих територіальних одиниць населенням обираються ради. Законом врегульовані і повноваження рад усіх трьох рівнів.
У Північній Ірландії існує 6 графств, розділених на 26 округів. Ради цих територіальних одиниць займаються питаннями розвитку територій і керують усіма службами місцевого значення - під контролем столичних міністерств і відомств.
Особливо організовано і управління Лондоном. Великий Лондон розділений (за винятком його центру - Сіті) на 32 району, керованих районними радами, які створюються в тому ж порядку, як і окружні ради. До ведення рад та,створюваних ними міжрайонних, управлінь належать: податки, житлове будівництво, транспорт, освіта, охорона здоров'я, бібліотеки, парки. Особливо управляється лондонський Сіті: трьома палатами, до складу яких входять лорд -мер, радники, шерифи, олдермени (члени муніципальної ради) і лівермени. Корпорація Сіті має більше повноважень, ніж міські округи Англії. Члени місцевих рад працюють в них безоплатно або за сумісництвом. Вони утворюють галузеві та функціональні комітети і комісії, в яких і вирішуються основні питання. Звичайно дві третини складу комітету - це радники, а одна третина - наймані радою експерти.