Платники та умови справляння майнових податків

Платники та умови справляння майнових податків

Важливими податками в сучасних системах оподаткування виступають майнові податки і збори. Вони встановлюються відносно майна, яке перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається чинним податковим законодавством.

Характерним прикладом майнових податків і зборів в Україні є податок на майно, який об’єднує в собі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок та плату за землю. Такі платежі виступають значним джерелом формування дохідної частини бюджетів, і як наслідок, джерелом фінансування економічних і соціальних програм розвитку регіонів.

Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до ПКУ є об’єктами оподаткування.

Іншим загально відомим податком, який виступає майновим є податок на землю. В Україні він справляється у вигляді плати за землю, яку розподілено на земельний податок та орендну плату за землю. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок виступають, як юридичні так і фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.

Відтак, платниками плати за землю виступають власники земельних ділянок, а також користувачі землі, що знаходиться в державній або комунальній власності.

Іншим ефективним інструментом наповнення бюджету є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляння якого передбачене Податковим кодексом України з 1 січня 2014 р. Оподаткування нерухомості як окремого виду справляння податків в Україні не було. В багатьох країнах податок на нерухомість входить до складу майнових податків.

Певним країнам притаманний єдиний податок на нерухомість. До таких країн відносять Великобританію, США в яких існує так звана система загального права. Що стосується окремих податків, які виступають складовими податку на нерухомість (земельний податок, податки на майно фізичних осіб і організацій), то їх справляння притаманне континентальній правовій системі.

На основі світового досвіду було розроблено механізм справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У Податковому кодексі України цей податок віднесено до місцевих податків. Платниками цього податку є власники нерухомості, а базою оподаткування виступає її площа.

Такий підхід у сфері оподаткування нерухомості в Україні дещо суперечить світовій практиці в частині визначення бази оподаткування. У більшості держав світу податок справляється виходячи з ринкової вартості об’єкта нерухомості. В Україні ж цей підхід нівелюється, що спричиняє неврахування при оподаткуванні фактора розміщення житла.

Рис. 7.1. Податкова декларація з плати за землю

 

Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

У разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Юридична особа зменшує податкові зобов'язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад або рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про приймання податкових платежів.

Орендна плата

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

- не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;

- не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

- може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у попередньому підпункті, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Рис. 7.2. Податкова декларація з транспортного податку

Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об’єкт.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За об’єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

У разі спливу п’ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п’яти років.

У разі незаконного заволодіння третьою особою легковим автомобілем, який є об’єктом оподаткування, транспортний податок за такий легковий автомобіль не сплачується з місяця, наступного за місяцем, в якому мав місце факт незаконного заволодіння легковим автомобілем, якщо такий факт підтверджується відповідним документом про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданим уповноваженим державним органом.

У разі повернення легкового автомобіля його власнику (законному володільцю) податок за такий легковий автомобіль сплачується з місяця, в якому легковий автомобіль було повернено відповідно до постанови слідчого, прокурора чи рішення суду. Платник податку зобов’язаний надати контролюючому органу копію такої постанови (рішення) протягом 10 днів з моменту отримання.

У разі незаконного заволодіння третьою особою легковим автомобілем, який є об’єктом оподаткування, уточнююча декларація юридичною особою - платником податку подається протягом 30 календарних днів з дня внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У разі повернення легкового автомобіля його власнику уточнююча декларація юридичною особою - платником податку подається протягом 30 календарних днів з дня складання постанови слідчого, прокурора чи винесення ухвали суду.

Фізичні особи - платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо:

а) об’єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку;

б) розміру ставки податку;

в) нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об’єкт оподаткування, перехід права власності на об’єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Податок сплачується за місцем реєстрації об’єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Транспортний податок сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації

 

 

7.4. Особливості справляння податку на нерухоме майно,
відмінне від земельної ділянки

 

Рис. 7.3. Податкова декларація з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Платники та умови справляння майнових податків

Важливими податками в сучасних системах оподаткування виступають майнові податки і збори. Вони встановлюються відносно майна, яке перебуває у власності того чи іншого платника. Перелік майна, що оподатковується, визначається чинним податковим законодавством.

Характерним прикладом майнових податків і зборів в Україні є податок на майно, який об’єднує в собі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок та плату за землю. Такі платежі виступають значним джерелом формування дохідної частини бюджетів, і як наслідок, джерелом фінансування економічних і соціальних програм розвитку регіонів.

Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до ПКУ є об’єктами оподаткування.

Іншим загально відомим податком, який виступає майновим є податок на землю. В Україні він справляється у вигляді плати за землю, яку розподілено на земельний податок та орендну плату за землю. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок виступають, як юридичні так і фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.

Відтак, платниками плати за землю виступають власники земельних ділянок, а також користувачі землі, що знаходиться в державній або комунальній власності.

Іншим ефективним інструментом наповнення бюджету є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляння якого передбачене Податковим кодексом України з 1 січня 2014 р. Оподаткування нерухомості як окремого виду справляння податків в Україні не було. В багатьох країнах податок на нерухомість входить до складу майнових податків.

Певним країнам притаманний єдиний податок на нерухомість. До таких країн відносять Великобританію, США в яких існує так звана система загального права. Що стосується окремих податків, які виступають складовими податку на нерухомість (земельний податок, податки на майно фізичних осіб і організацій), то їх справляння притаманне континентальній правовій системі.

На основі світового досвіду було розроблено механізм справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У Податковому кодексі України цей податок віднесено до місцевих податків. Платниками цього податку є власники нерухомості, а базою оподаткування виступає її площа.

Такий підхід у сфері оподаткування нерухомості в Україні дещо суперечить світовій практиці в частині визначення бази оподаткування. У більшості держав світу податок справляється виходячи з ринкової вартості об’єкта нерухомості. В Україні ж цей підхід нівелюється, що спричиняє неврахування при оподаткуванні фактора розміщення житла.