Особливість середньовічної філософії. Патристика, апологетика.

Особливість середньовічної філософії. Патристика, апологетика.

Особливості:

- релігійно насичена; будь-яка філософська концепція зводиться до вчення Церкви.

- провідна роль належить теології.

-ретроспективність - середньовічна філософія звернена у минуле. Найдавнішим документом є Біблія

- радиціоналізм.

дидактизм – вчительський, повчальний характер філософських систем. Середньовічна філософія отримала назву схоластики.

Патристика (ІІ–VІІІ ст.),поділялась на: апологетичну і систематичну. Перший період патристики (ІІ – ІІІ ст.) пов’язується з діяльністю апологетів. Завдання: захист християнського віровчення від язичників. Другий етап (ІV –VІІІ ст.) опрацювання і систематизація церковних доктрин. У патристиці розділяють дві течії – західну (латинську патристику) і східну (грецьку патристику).

проблема апологетів: співвідношення віри і розуму, де вірі віддається пріоритет. Обгрунт. догмат монотеїзму –троїчності єдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.

Філософськф погляди Авгусина Арелія

Був патристом. Релігійний світогляд теоцентричний. основні темами роздумів: проблеми буття і часу, руху історії,особистість людини,її воля і розум. Намагався вирішити питання: співвідношення віри і розуму. можливість гармонії віри і розуму;проте у віри – авторитет вищий. Відстоював теологічну формулу про перевагу віри над розумом. Бог абсолютно істинне і найвище буття; будує драбину істот, виділяє людину із царства природи. Основні характеристики людин6 душа (Бог в людині) і свобода волі.Функції душі: розум (здібність відображати думки Бога), пам’ять (здібність зберігати події), воля (що надає людині активність).

Філософське вчення Томи Аквінського

його вчення - томізм. Сьогодні томізм є основою католицизму, сучасний напрям-неотомізм. абсолютною істиною й абсолютним джерелом знання є Бог. Бога можна пізнавати апріорі (через причину) чи апостеріорі (через наслідки); і наука, і філософія, і теологія мають один предмет вчення – Бог; душа людини – є формуючий принцип, у всіх її життєвих проявах. Душа людини безтілесна, нематеріальна, незалежна субстанція, безсмертна, чиста форма; розрізняє вегетативну душу, сенситивну,людську. надає пріорітет розуму над волею. Сенс життя людини – щастя, яке є любов до Бога.

Полеміка реалізму і номіналізму

Крайні реалісти вважали, що загальні поняття існують до речей, розглядали їх як думки Бога перед актом творення Номіналісти стверджують, що загальні поняття – це продукти людського мислення, вони є лише назвами предметів

почалася, із теологічного питання про сутність «реальності» Святої Трійці та її «іпостасей». Реалізм настоював на реальності саме «єдності» Триєдиного Бога.Номіналізм справді реальними вважав «лики» (іпостасі) Трійці (Отця, Сина, Святого Духа). Згодом полеміка набула суто філософського характеру — про статус реальності категорій загального і одиничного.

Особливості епохи Відродження

Характерними ознаками цього періоду були:

- рух до звільнення від панування релігії та церкви в усіх сферах суспільного життя. Так звана «секуляризація»;

- повернення до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута в середні віки. Звідси і назва – Відродження;

- у центрі уваги проблема людини

в епоху Відродження в центрі стає людина. Тому, філософське мислення цієї епохи характеризується як антропоцентричне.

для ренесансу характерний насамперед новий погляд на людину. Гуманісти сповідували нову віру у людину та людську цінність, а це суперечило однобокому розумінню гріховності людської натури епохи середньовіччя. Людину трактували як щось величне та вартісне.

Натурфілософія

Вчення про природу. Пантеїзм Натурфія (XVI–поч. XVII) – спираються на наукові і астрологічні відкриття, робиться спроба змінити уявлення про будову Всесвіту і основи світобудови

Микола Кузанський рієнтувався на традицію неоплатонізму. Основною ідеєю філософії Кузанського є вчення про тотожність абсолютного максимуму й абсолютного мінімуму. Це вчення стало передумовою обґрунтування нескінченності світу і створення геліоцентричної системи, а також сприяло діалектичному методу пізнання. Людина у Кузанського виступає як боголюдина, вона є творчий початок, її відмінна риса – здатність до пізнання

Микола Коперник створює свою геліоцентричну систему. 1) Земля не знаходиться нерухомою в центрі Всесвіту, а обертається навколо своєї осі. 2) Земля обертається навколо Сонця, яке є центром Всесвіту

Дж. Бруно: нескінченним є не тільки Бог, але й природний світ. висуває ідею нескінченної множинності світів, відмовляючись від геліоцентричної доктрини. Праосновою всього у Бруно постає Єдине, матерія, яка є не розгорненою причиною всього існуючогоМатерія має реальне буття Душа світу – це всезагальна форма світобудови, Світова Душа не тільки притаманна матерії, але й панує над нею, Всезагальна натхненність матерії отримала назву гілозоїзм

Найважливішим здобутком Галілея було відкриття так званого закону інерції започатковує деїстичне розуміння світу. Бог, на його думку, створив природу, наділив її певним порядком і закономірностями. Однак після цього він не втручається в природу, яка живе і розвивається самостійно. підтвердження правильності геліоцентричного підходу Коперника до пояснення світу.

Реформаційно-релігійні ідеї

- догмат про виправдання єдиною вірою. Ні добрі справи, ні заслуги перед Церквою не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти лише релігійна віра в спокутну жертву Христа;

- догмат про милосердя Боже. Господь, будучи турботливим і милосердним, готовий зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь гріховності;

- визнання абсолютного авторитету Біблії як єдиного джерела віри у Бога.

Вчення про субстанцію.

Дакартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної: 1)природну, матеріальну субстанцію; 2)духовну, мислячу субстанцію. Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними.

Філософія Лейбніца: Монади – це прості, неподільні духовні субстанції, ідеальні, духовні першоелементи буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів: - монади – душі – характерні для біологічних об’єктів; - монади – духі – утворюють людину наділену свідомістю; - монада – Бог – найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.

Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт – “двомірність” субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.

Сенсуалізм.

Дж.Берклі і Д.Юм були переконані у тому, що ми дізнаємося про наявність предмета через наші органи чуття і відчуття. Перед нами не предмет, а сума наших відчуттів і чуттєвого сприйняття. Ми маємо справу не з дійсністю, а з нашими відчуттями (така пріоритетність відчуття у процесі пізнання отримала назву сенсуалізму) цієї дійсності, яка для нас є справжньою. Який світ стоїть за ними (відчуттями), ми ніколи не дізнаємось тому, що не в стані вийти за межі наших відчуттів. Те, що ми відчуваємо і те, що є насправді, не одне і теж, але нам можливе тільки відчутне. Тому є можливість стверджувати, що дійсність - це сукупність наших відчуттів.

Філософське вчення Канта

Перший період – докритичний: розробив космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи з величезної газової туманності розріджених у просторі частинок матерії. Другий період – критичний: «коперниканського перевороту».

Досягнення:

- робить гносеологію основною філософією, предмет якої - пізнавальна діяльність суб’єкта;

- вважав, що і відчуття, і розум важливі у пізнанні світу.

- стверджував, що ми сприймаємо усі явища у просторі і часі. (здатність вроджена).

- запровадив розмежування на "речі у собі", ноуменами (недосяжними для раціонального пізнання), і «речі для нас» – феноменами (ті, що являються).

- чуття дають нам матеріал неоформлений і невпорядкований. Розсудок, володіючи категоріями думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Категорії: І. Кількості. II. Якості. III. Відношення. IV. Модальності.

- вважав, що є два світи: перший – світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі; і другий – трансцендентний світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості.

- створив концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку(глузду) та розуму.

- поділив трансцендентальні ідеї на три види: 1. Світ психологічних ідей, мікросвіт людського "Я". 2. Світ космологічних ідей, це макрокосмос 3. Світ теологічних ідей

- сформулював концепцію суперечностей – антиномій: 1) світ є конечним (теза) – світ є безкінечним (антитеза); 2) все у світі є простим і неподільним (теза) – все у світі є складним, і все можна розділити (антитеза); 3) існує свобода (теза) – немає свободи, є закони природи (антитеза); 4) існує Бог як першопричина світу (теза) – не існує ніякої першопричини світу (антитеза).

- розробив теорію моралі: один – основний моральний закон «категоричним імперативом» (чини так, щоб інша людина, була для тебе не засобом, а метою).

 

Процес пізнання за Кантом.

Кант проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед – розумової) активності. Вперше у філософії розглядалась не структура пізнаваної субстанції, а специфіка суб’єкта, який пізнається. Кант робить гносеологію основною філософією, предметом якої є не природа, світ, а пізнавальна діяльність суб’єкта, а також утвердження законів людського розуму і його меж. Він називає свою філософію трансцендентальною, а метод – критичним. Кант змінює своє уявлення про співвідношення раціонального й емпіричного у пізнанні.

Кант вважав, що відчуття, і розум важливі у пізнанні світу. Він стверджує, що знання про світ одержуємо зі свого чуттєвого досвіду, але й людський розум має певні властивості, які визначають наше світосприйняття. У нашому розумі закладені певні можливості, і саме вони впливають на весь наш досвід. Незалежно від того, що ми бачимо, ми сприймаємо усі явища у просторі і часі. Кант називав час та простір двома формами людського світобачення. Цьому присвячується праця І.Канта «Критика чистого розуму». Кант запровадив розмежування на "речі у собі", тобто те, що нам належить пізнати, він їх називає ноуменами (недосяжними для раціонального пізнання), непізнанними, нерозкритими і «речі для нас» – те, що вже ми пізнали, які існують у свідомості суб’єкта, називаються феноменами (ті, що являються). Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду..

Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку(глузду) та розуму. В процесі пізнання на рівні розсудку ми упорядковуємо чуттєві дані категоріями розсудку, формулюючи закони науки. Отже, закони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльності мислення, категорії розсудку. Це означає, що наукове знання можна мислити як синтез відчуття і розсудку.

 

Особливість середньовічної філософії. Патристика, апологетика.

Особливості:

- релігійно насичена; будь-яка філософська концепція зводиться до вчення Церкви.

- провідна роль належить теології.

-ретроспективність - середньовічна філософія звернена у минуле. Найдавнішим документом є Біблія

- радиціоналізм.

дидактизм – вчительський, повчальний характер філософських систем. Середньовічна філософія отримала назву схоластики.

Патристика (ІІ–VІІІ ст.),поділялась на: апологетичну і систематичну. Перший період патристики (ІІ – ІІІ ст.) пов’язується з діяльністю апологетів. Завдання: захист християнського віровчення від язичників. Другий етап (ІV –VІІІ ст.) опрацювання і систематизація церковних доктрин. У патристиці розділяють дві течії – західну (латинську патристику) і східну (грецьку патристику).

проблема апологетів: співвідношення віри і розуму, де вірі віддається пріоритет. Обгрунт. догмат монотеїзму –троїчності єдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.