Призначення, завдання та організаційна структура впс США

 

Згідно з цими документами ВПС США являються важливим видом ЗС і призначені для ведення бойових дій у повітряно-космічному просторі та їх бойового та тилового забезпечення. Вони являються головною ударною силою і основним засобом підтримки військ у всіх видах війн і військових конфліктів, найважливішим засобом забезпечення мобільності військ.

Основною формою бойових дій ВПС США є повітряні операції. Так, наприклад, повітряно-наступальна операція 1991 року, яка проводилась в ході бойових дій БНС в зоні Перської затоки здійснювалася у вигляді трьох раніше спланованих і узгоджених масованих ударів по великій кількості військових в військово-промислових об’єктів по всій території Іраку і Кувейту.

Внаслідок повітряної наступальної операції, Іраку і його ЗС було нанесено суттєвого збитку. Було знищено повністю або частково більш, ніж 360 важливих об’єктів, які складають основу військового і військово-економічного потенціалу країни. Серед них більшість органів вищого державного і військового управління, приблизно 30 авіаційних баз і аеродромів базування бойової авіації, до 10 різних об’єктів по розробці і виробництву боєприпасів, склади. Виведено з ладу 75% нафтопереробних заводів, 80% електростанцій, більш, ніж 50 автомобільних і залізничних мостів і ряд інших об’єктів.

 

Виходячи з призначення, на ВПС США покладаються наступні завдання:

1. Завоювання переваги в повітрі;

2 Завоювання переваги у космосі;

3. Нанесення стратегічних ударів;

4. Ізоляція району бойових дій;

5. Надання безпосередньої авіаційної підтримки;

6. Космічні та повітряні перевезення;

7. Дозаправка у повітрі;

8. Спостереження і розвідка;

9. Проведення спеціальних операцій.

10. Аеродромно-технічне та матеріально-технічне забезпечення;

11. Забезпечення боєготовності;

12. Забезпечення функціонування космічних апаратів на орбіті.

 

Завоювання переваги в повітрі вважається найважливішим завданням ВПС США у всіх видах бойової діяльності військ, особливо в без’ядерній війні. Перевага в повітрі передбачає встановлення повного глобального контролю обстановки в навколоземному просторі, що забезпечує всеосяжний захист своїх військ, свободу їх маневру і ведення бойових дій.

Перевага в повітрі завойовується авіацією нанесенням ударів по аеродромах базування авіації противника, в першу чергу по аеродромах базування ударної авіації, а також в повітряних боях. Головними об’єктами дій являються літаки на аеродромах і в повітрі, аеродроми (авіаносці або авіанесучі крейсери на морських ТВД, КП, ЦУО і авіацією). Переважним способом дій ВПС при вирішені цього завдання вважаються масові удари по авіації противника на аеродромах.

 

Завоювання переваги у космосі це створення таких умов при яких американські космічні сили будуть мати повну свободу дій в тому числі й з нанесення втрат противнику, але він не буде мати такої можливості. Перевага досягається проведенням наступальних та оборонних протикосмічних, розвідувальних, навігаційних і комунікаційних космічних операцій та спостереженням за параметрами повітряно-космічного простору.

 

Нанесення стратегічних ударів передбачає ураження тих об’єктів противника, від яких у значній мірі залежить боєздатність всіх його сил. Виконання цієї завдання (функції) буде направлене на те, щоб зв’язати сили сторони противника, що протистоїть, залишивши її без управління та постачання, або на досягнення ефекту, що дозволяє деморалізувати керівництво противника, його ЗС і населення. Стратегічний характер удару визначається важливістю цілей, що уражаються або ефектом, що при цьому досягається, а не кількістю сил, що використовуються Так, в ході початкового етапу бойових дій проти Іраку (1990 -1991р.р.), до першочергових цілей входили об’єкти системи ППО Іраку, авіаційні бази з літаками і аеродроми розосередження, позиційні райони ОТР, вищі органи державного і військового управління країни, місця розробки, виробництва і зберігання ракетної і хімічної зброї.

В подальшому дії авіації направлялися на руйнування військово-економічного потенціалу Іраку шляхом нанесення ударів по найважливішим військово-промисловим об’єктам, підприємствах інфраструктури (електростанції, трубопроводи, мости, вузли зв’язку і т. і.).

 

Ізоляція району бойових дій і поля бою повинна перешкодити поповненню людських і матеріальних резервів і тим самим підірвати здатність військ до ведення бойових дій чи понизити їх активність.Основними об’єктами дій при виконанні цього завдання являється район зосередження військових резервів і склади бойових матеріальних засобів, лінії комунікацій, транспортні засоби, залізничні вузли, станції, ВМБ, порти.

Так, в ході бойових дій МНС в зоні Перської затоки угрупування іракських військ на півдні країни і в Кувейті було, практично, повністю ізольоване, позбавлене підвезення боєприпасів, продовольства і води. Це стало одною з головних причин швидкої поразки іракського сухопутного угрупування в ході повітряно-наземної операції.

 

Надання безпосередньої авіаційної підтримки сухопутним військам здійснюється шляхом нанесення ударів авіацією по об’єктах противника, які знаходяться на полі бою чи в безпосередній близькості від лінії бойового зіткнення протидіючих сторін. Вона включає нанесення ударів з повітря в першу чергу по цілях, які не можуть бути знищені засобами СВ і від ураження яких залежить успіх наступальних і оборонних боїв і операцій в цілому.

Безпосередня авіаційна підтримка здійснюється при безперервному завоюванні переваги в повітрі і в тісному зв’язку з вирішенням завдань по ізоляції району бойових дій.

Так, під час війни у В’єтнамі безпосередня авіаційна підтримка військ організовувалась не тільки тоді, коли противник знаходився перед фронтом наступальних і оборонних військ, але і тоді, коли війська просувалися по раніше обраних маршрутах. Авіація неначе «розчищає шлях» піхоті, завдаючи удари попереду своїх військ.

 

Космічні та повітряні перевезення військ і вантажів набули великого значення для швидкого перевезення військ і військових вантажів на заморські ТВД, для завчасного створення запасів зброї, бойової техніки і МС на деяких ТВД. Так, для створення угрупування військ у зоні Перської затоки, у 1990-1991 роках американське командування вимушене було використовувати контингенти, дислоковані на континентальній частині США, в Західній Європі і Тихоокеанській зоні. Для їх перевезення в зону кризи використовувалася стратегічна ТрА США (понад 300 літаків С-5А і С-141 або близько 90% парку літаків ТрА), близько 160 резервних військових і

цивільних транспортних літаків, а також 120 транспортів командування військово-морських перевезень і цивільних компаній. В середньому на протязі доби виконувалось до 35 літако-рейсів з о.с., зброєю і технікою. В окремі періоди в зону кризи прибувало близько 110 важких транспортних літаків.

 

Дозаправка у повітрі здійснюється при створенні авіаційних угруповань та збільшення глибини досяжності літаків.

 

Ведення повітряно-космічного спостереження і розвідки призначене забезпечити командування різноманітною інформацією про противника, необхідною для планування і управління бойовими діями.

При плануванні ПНО БНС в зоні Перської затоки веденню повітряно-космічної розвідки відводилася особлива роль.

Військове керівництво США особливо старанно організовувало розвідку ТВД попередніх б.д., тому одночасно з створенням потужного авіаційного угрупування, проводилось підсилення і засобів розвідки. До ведення розвідки були задіяні, перш за все супутники-розвідники, літаки ДРЛВ і управління, літаки-розвідники і літаки РЕБ.

Створена таким чином система повітряної розвідки дозволяла продивлятися всю територію Іраку, а її використання в ході ПНО в комплексі зі супутниковою і наземною системою розвідок дозволила своєчасно здійснити видачу інформації про запуск ракет «Скад» на комплекси «Патріот» і успішно боротися з ними.

Ведення розвідки здійснювалося в зонах чергування цілодобово по 6 годин, а в ході операції зміна здійснювалася через 4 години.

 

Спеціальні повітряні операції проводяться для вирішення окремих завдань. Як правило, вони є складовою частиною наступальних і оборонних операцій. До спеціальних повітряних операцій відносяться дії авіації по перевезенню військ і вантажів, а також по бойовій підтримці.

Перші проводяться для забезпечення маневру силами і засобами, десантування військ і забезпечення їх необхідними МТЗ. Для вирішення цих завдань залучаються літаки і вертольоти ТрА, а також бойові літаки тактичної авіації. Причому, якщо перші виконують перевезення о.с. і засобів МТЗ, то другі забезпечують їх дії.

Масштаби таких операцій залежать від складу переміщених військ і повітряних десантів, кількості вантажів, від віддалення і розмірів районів завантаження, розвантаження (десантування) і способів вирішення завдання (парашутний, посадочний), а також від ступеню протидії противника. При бойовому забезпеченні тактичні винищувачі ведуть ПР маршрутів польоту військово-транспортної авіації, районів і зон десантування, виконують очищення повітряного простору і придушення наземних засобів ППО противника, прикривають їх від ударів з повітря, а також виконують завдання безпосередньої авіаційної підтримки і ізоляції району бойових дій десанту.

 

Аеродромно-технічне забезпечення (АТЗ) організується і здійснюється з метою безпосереднього забезпечення на аеродромах польотів окремих ЛА і апчз.

 

Матеріально-технічне забезпечення має метою задоволення потреб ВПС у озброєнні, військової техніки авіаційних засобах ураження ПММ та інших матеріальних засобах, а також підтримання в постійній готовності до бойового застосування усіх видів озброєння і військової техніки.

 

Забезпечення боєготовності. Командування ВПС США приділяє багато уваги підтриманню високої бойової готовності авіаційних підрозділів і частин. На думку військових стратегів США ВПС повинні бути здатними негайно завдати нищівної поразки будь-якому противнику, використовуючи свою вогневу потужність.

Про здатність ВПС негайно почати бойові дії в будь-якому регіоні свідчить той факт, що стратегічні бомбардувальники ВПС, використовуючи тільки три авіабази – в США, на о. Дієго-Гарсія (Індійський океан) і на о. Гуам (Тихий океан), - можуть при одному дозаправленні в повітрі з повним бойовим навантаженням нанести удар по будь-якому об’єкту на Землі.

 

Забезпечення функціонування космічних апаратів на орбіті полягає у виведенні на орбіту космічних апаратів(КА), підтримання їх у робочому стані під час орбітального польоту, зведення з орбіти, відновлення космічного угруповання.

Вирішення завдань, які ставляться перед ВПС США покладено на частини, з’єднання і об’єднання МБР, стратегічної, тактичної і військово-транспортної авіації, а також сили і засоби ППО, попередження про ракетно-ядерний удар і контролю за космічним простором, які входять до складу ВПС США.

В американських ЗС існує два види взаємопов’язаних одна з одною структур – адміністративна і оперативна.

 

Адміністративна (постійна) організаціїя ВПС США

 

По адміністративній (постійній) організації керівництво військово-повітряними силами здійснює міністр ВПС (цивільна особа) через начальника штабу.

 

Міністерство військово-повітряних сил є вищим адмінісТративним органом ВПС у міністерстві оборони США. До його складу входить декілька управлінь, через котрі здійснюється загальне керування ВПС. Міністерство військово-повітряних сил відповідає за виконання планів будування ВПС, їх загальний стан, організацію НДР в галузі АТ і озброєння, а також контролює правильність розподілу бюджетних коштів по вказаних напрямках.

Міністр військово-повітряних сил призначається президентом США за згодою сенату строком на чотири роки. Він має заступника і декілька помічників з числа цивільних осіб.

 

Штаб військово-повітряних сил - вищий орган військового керівництва ВПС, до функцій якого входять питання комплектування і організаційної структури, оперативної і бойової підготовки, бойового і МТЗ, а також вироблення планів та способів оперативного застосування, розробка статутів і настанов для цього виду ЗС. Штаб військово-повітряних сил контролює питання створення нових систем зброї, регулює розміщення замовлень в промисловості на їх виробництво, розподіляє авіаційну та іншу техніку між командуваннями ВПС.

Начальник штабу військово-повітряних сил призначаються президентом США, має ранг повного генерала і входить до Об’єднаного комітету начальників штабів.

 

Основним елементом адміністративної організації і вищим оперативним об’єднанням ВПС є авіаційне командування. Такі командування відповідають за організацію, навчання і постачання всім необхідним боєздатні сили ВПС, які передаються до складу об’єднаних командувань ЗС для бойового використання.

Військово-повітряні сили США мають у своєму складі десять авіаційних командувань (вісім цільових і два територіальних) та ВПС Національної гвардії.

До цільових авіаційних командувань належать:

- командування глобальних ударів (КГУ);

- космічне командування (КК);

- бойове авіаційне командування (БАК);

- командування повітряних перекидань (КПП);

- навчально-тренувальне командування (НТК);

- командування матеріально-технічного забезпечення (КМТЗ)

- командування сил спеціальних операцій (КССО);

- командування резерву ВПС(КР ВПС).

До територіальних а віаційних командувань відносяться:

- командування військово-повітряних сил в Європі;

- командування військово-повітряних сил США в зоні Тихого океану;

Основними структурними формуваннями ВПС США є повітряні армії (ПА), що складаються з авіаційних крил, які в свою чергу поділяються на авіаескадрильї.Крім того, у складі ВПС є авіаційні групи і окремі авіаційні ескадрильї.