Теми, які винесені на самостійне опрацювання

ПЕРЕДМОВА

Історія української культури є обов’язковою для вивчення дисципліною у вищих навчальних закладах, що пов’язано з необхідністю гуманізації освіти, поєднання глибоких професійних знань з опануванням великої спадщини культурних надбань людства.

Вивчення історії української культури спрямоване на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчої активності майбутніх фахівців. Вона дає уявлення про етапи розвитку української культури, забезпечує розуміння системного зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Пізнання сутності та процесу розвитку культури має бути орієнтоване на формування таких якостей людини, як різнобічна освіченість, висока свідомість, моральність, вміння знаходити порозуміння з представниками різноманітних культур. Значення курсу полягає передусім у тому, що він формує науковий світогляд студентів, загальноосвітній, фаховий і культурний рівень майбутнього спеціаліста.

Історія української культури цікава своєю неповторністю, національними особливостями, що має надзвичайне виховне значення у формуванні гордості і поваги до історичного минулого нашого народу.

Основними формами вивчення дисципліни «Історія української культури» є лекції, практичні заняття, самостійна та наукова робота студентів через участь у наукових семінарах, конкурсах та конференціях різного рівня. Матеріал навчальної дисципліни спрямований на формування вмінь використовувати у повсякденному житті основні терміни та поняття історії української культури, застосовувати набуті знання для визначення лінії особистої поведінки в умовах розмаїття культур.

Лекції охоплюють весь курс історії української культури. Вони покликані допомогти студентам опанувати головні питання і проблеми тем, полегшити і поглибити їх вивчення за науковою літературою. Лекції мають пізнавальний, цілісний характер і сприяють розвиткові історичного мислення у студентів.

семінарські заняття є формою контролю за самостійною роботою студентів. Водночас вони дають змогу розкрити індивідуальність особистості через підготовку доповідей, розгорнутих бесід, дискусій, круглих столів, рецензування та обговорення рефератів, колоквіумів. Такі активні форми навчання допомагають студенту поглибити і творчо осмислити одержані знання.

самостійна робота в бібліотеках, на сайтах дає можливість знайомства з монографіями, документами, альтернативними точками зору різних авторів на конкретні проблеми. Самостійна робота виховує у студентів самодисципліну, почуття відповідальності, вміння орієнтуватися в розмаїтті думок і підходів, творчо осмислювати одержані знання.

Кращому засвоєнню матеріалу сприяють екскурсії по музеях Харкова, які проводять викладачі кафедри. Культпоходи до театрів знайомлять студентів з культурним життям нашого міста. Краєзнавчі подорожі, що регулярно організовуються кафедрою, сприяють неформальному збагаченню культурно-теоретичними і духовними цінностями студентів і викладачів.

Особливе місце посідають консультації, що проводяться всіма викладачами кафедри. Вони спрямовані на допомогу при підготовці до практичних занять, написанні рефератів, підготовці до іспитів.

Найкращі студенти беруть участь у наукових конференціях і конкурсах. Це сприяє поглибленню інтересу до наукових досліджень, вихованню і розвитку культури мови, вмінню та навичкам публічних виступів, участі у дискусіях.

 

ЗМ 1.1 Тема 5. КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ДУМКА УКРАЇНИ (6 ГОД.)

План

1. Поняття культури. Еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці [1, с. 45 - 59].

2. Культурологічна думка XVII ст. [4, с. 100 – 103]

3. Погляди на культуру Т. Шевченка та Лесі Українки [3, с. 77 - 89]

4. Особливості української культурологічної думки у роки національної революції (В. Винниченко, М. Грушевській) [3, с. 11 - 24]

5. Культурологічна думка ХХ ст. [2, с. 2 ‑ 7]

 

Терміни і поняття

Громадянська культура – ставлення індивідів до інституцій держа­ви та настанов влади, їхня законослухняність та критична ви­могливість. Культура громадянськості, на відміну від культури політичності, належить до сфери взаємодії населення, з одного боку, та влади, — з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйманням влади не як предмета боротьби й завоювання, а як об’єкта впливу щодо захисту інтересів і прав громадян. Виражається у чинному ставленні населення до існуючого порядку, у знанні та виз­нанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До громадянської культури належать знання людей про їхні права та обов’язки, про устрій держави, про політичні системи, про­цедури політичного, зокрема виборчого процесу.

Домінуюча культура — сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Духовна культура — це пізнання, моральність, виховання та просвіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, мову, музичний і словесний фольклор, національні риси характеру, звичаї, традиції, міфологію, віросповідання, тобто сферу свідомості, сферу духовного виробництва.

Етнос — у перекладі з старогрецької — народ, але не в соціальному, а в суто національно-племінному значенні. Це позачасова, позатериторіальна, позадержавна, усталена спільнота людей, що історично склалася на певній території і позначена спільністю мови, культури, побуту, традицій та звичаїв, психічного складу, історією, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві (етнонімі), а також усвідомленням єдності родового походження і водночас несхожістю з іншими етносами.

Культура (від лат. „cultura” — оброблення, виховання, розвиток, освіта) — сукупність досягнень людського суспільства у виробничій, суспільній та розумовій діяльності, зокрема в галузі освіти, науки, мистецтва, відображає історично визначений рі­вень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини. У широкому розумінні — все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній і розумовій праці людей, на відміну від природи.

Культурна спадщина — частина матеріальної та духовної культури, яка створена минулими поколіннями, витримала випробову­вання часом і передасться наступним поколінням як щось цінне і шановане.

Матеріальна культура —сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До матеріальної культури відносяться засоби вироб­ництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв’язку — все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини.

Національна культура - це синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна свідомість та самосвідомість особистості — це усві­домлення себе часткою певної національної (етнічної) спільно­ти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціаль­ної дійсності.

Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють Землю.

Художня культура —це культура виробництва мистецтва, культура його розповсюдження, пропаганди, культура його сприймання, розуміння, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетично­го виховання.

Цивілізація —будь-яка форма існування живих істот, наділених розу­мом: історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягну­тий даним суспільством.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття „культура” і поясніть його зміст. Порівняйте з іншими відомими Вам визначеннями цього поняття.

2. Розкрийте поняття „самобутність культури”. Чи шкодять самобутності культури запозичення?

3. Як розрізняються і як пов’язані між собою природна й культурна сфери людського існування? Покажіть на прикладі, як природний факт може стати фактом культури.

4. Що означає поняття „цивілізація”? Хто і коли застосував його до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн?

5. Визначіть фактори, які вплинули на становлення української культури.

6. У чому полягають основні особливості української культури?

 

Список джерел

1. Босенко О.В. Реквієм по ненародженій красі (Дослідження з історії та теорії культури) / Босенко О.В.. – К.: Либідь, 2002. – 302 с.

2. Вернадский В. Начало и вечность жизни / Вернадский В.. – М.: Наука,2009. ‑ 123 с.

3. Огієнко Іван. Українська культура. / Огієнко І.– К., 2001. – 222 с.

4. Власенко О.И. Культурология: Уч. пособие / Власенко О.И., – Харьков: Парус, 2006. – 512 с.

 

План

1. Проблема походження української культури. Візантійський чинник [2, с. 123-145].

2. Стародавні археологічні культури на українських землях. Трипільська культура [1, с. 56 – 75].

3. Міфологія української землі. Язичництво [4, с. 110 - 118].

4. Внесок візантійців у християнізацію Русі [3, с. 11 – 29; 5, с. 13].

5. Візантійський архітектурний стиль та його прояви у Русі [3, с. 157 - 181].

Терміни і поняття

Автохтонність (від грeцьк. "аутос" — сам, "хтонес" — земля) — на­лежний за походженням до даної території, місцевий.

Археологія (від грецьк. "архатос" — стародавній, "логос" — сло­во) — наука, яка вивчає історію людського суспільства на ос­нові вивчення пам’яток кам’яного, мідного (бронзового), залізного і почасти пізніших віків. До пам’яток, що називають­ся археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети по­буту, мистецтва. Т. Шевченко називав археологію матір’ю історії.

Велес — бог худоби, чередників та музик у слов’янській міфології.

Генотеїзм – форма релігії, в якій є багато богів, але на чолі з одним верховним богом.

Дажбог - Сонячний бог, якому поклонявся весь слов’янський світ: податель добра, багатства.

Зернь — виріб з узорів із найменших зернят металу.

Ідол в язичницьких релігіях — об’єкт культу, предмет, який начеб­то містить у собі божество або є ним.

Лада — богиня шлюбу, мати любові та добра у слов’янській міфології.

Масляна — свято наступаючої весни.

Мокош — богиня родючості, мистецтва і води, заступниця вагітних та породіль услов’янській міфології.

Пантеїзм – ф ілософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнюється з природою.

Перун — головний бог у язичників, володар блискавок і грому, покровитель воїнів у Х ст.

Політеїзм — віра в багатьох богів.

Протомісто (від грецьк. "рroto" — перший, первісний) — зародок міста.

Сварог – Прабог, владика світу: бог світла і небесного вогню.

Скань (від давньорус. "cкать" — сукати, звивати) — художні вироби з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Требище — жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

Ужиткове мистецтво — металеві та ювелірні вироби.

Чернь — темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих виро­бах, один з видів ужиткового мистецтва.

Язичництво — система первісних дохристиянських релігійних віру­вань, поглядів і обрядів. У східних слов'ян набуло форми обо­жнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, рожениць.

Запитання для самоперевірки

1. Які складові української культури розрізняють учені?

2. Ким і коли вперше були відкриті і досліджені пам’ятки Трипільської культури?

3. Чи мала Трипільська культура пряме генетичне продовження?

4. Яку композицію має скульптура Збруцького ідола, знайдена у 1848 р. у річці Збруч?

5. У чому полягають особливості української міфології?

6. Яка основна ідея слов’янського язичництва?

Список джерел

1. Костомаров М. Слов’янська міфологія. / Костомаров М.– К.: Генеза, 2004. – 300 с.

2. Лозко Г. А. Українське язичництво / Лозко Г. – К.: Либідь,2006. – 239 с.

3. Іванов С. В. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. / Іванов С. В. – К.: Обереги, 2002. – 520 с.

4. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. / Рыбаков Б.А. – М.: Наука, 2002. – 399 с.

5. Полоз І. А. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / Полоз І. А.. – К.: Либідь, 2001. – 432 с.

План

1. Формування етнічних груп на території України [3, с. 26 - 100]

2. Культура Кримського ханства у добу середньовіччя [1, с. 209 - 222]

3. Генуезці та їх культурні традиції [2, с. 10 - 40]

4. Молдавське населення південно-західної України [4, с. 175 - 179]

5. Культура Закарпаття у добу середньовіччя [1. с. 11- 28]

Терміни та поняття

Апокрифи (від грецьк. таємничий, прихований) — релігійні тво­ри з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою ка­нонічними і були заборонені.

Апокрифічний — фальшивий, несправжній, малоймовірний.

Берестяні грамоти — тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом. За змістом — це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи.

Билини —народні епічні пісні періоду Київської Русі. Перші записи билин датовані початком XVII ст.

Глаголиця —одна із стародавніх слов’янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.

Графіті —стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предме­тами на ремісничих виробах, стінах споруд.

Дитинець —укріплена центральна частина стародавньою міста на Русі. З XIV ст. почала називатися Кремль.

Золоті ворота —головна урочиста брама давнього Києва, видатна пам’ятка архітектури часів Київської Русі. Споруджена в 1037 р. за Ярослава Мудрого. Назва походить від позолоченого куполу надбрамної церкви. Реставровані у 1982р. до 1500-річчя Києва.

Ізборники —хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших творів.

Києво - Печерська лавра —православний чоловічий монастир, заснований у Києві 1051 р. Відіграла значну роль у розвитку української культури, була центром літописання, іконопису, книгодрукування. Друкарня лаврська функціонувала по 1922 рік.

Києво - Печерський патерик — збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його пер­ших подвижників, яка була складена в першій третині XIII ст. (1215- 1230 рр.).

Лавра — назва великих православних чо­ловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Літописання, літопис —хронологічно-послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Оранта —один з іконографічних образів Богоматері. який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесе­ними руками і повернутими від себе долонями. Оранта набула поширення в іконографії та живописі Візантії і Київської Русі.

Плінфа — широка і тонка випале­на цегла великого формату, яку застосовували в будівництві у Візантії та у Х-ХIII ст. у Київській Русі.

Різи — стародавнє слов’янське письмо, яке, за свідченнями письмо­вих джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.

"Руська правда" —перше писемне зведення законів Київської Русі ХІ-ХII ст.

Скоморохи —мандруючі актори, співці, музиканти. Іноді виступали і як акробати і дресирувальники.

"Слова" —твори церковно-повчального характеру часів Київської Русі. Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.

Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер: у живопи­сі — картина, в скульптурі — статуя, погруддя. У добу Київської Русі— це ікони.

Стилос (по-давньоруськи — писало) — спеціальний інструмент, за допомогою якого на берестяних грамотах видавлювати тексти.

Фреска (від італ. "fresco" — свіжий, сирий) — художнє зоб­раження, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Запитання для самоперевірки

1. До якого періоду Європейської культури належить культура Київської Русі?

2. Які факти свідчать про широке розповсюдження писемності серед населення Київської Русі?

3. Коли і ким було запроваджено християнство на Русі?

4. В чому полягає значення християнства для розвитку культури Київської Русі?

5. Назвіть основні особливості давньоруського мистецтва.

6. Коли в Київській Русі була побудована перша кам’яна церква? Як вона називалася?

7. Хто є автором „Повісті временних літ”? Коли вона написана?

 

Список джерел

1. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі / Брайчевський М.Ю. – К.: Наука 2000. – 233 с.

2. Высоцкий С.А. Древнерусские надписи Софии Киевской ХI – XIYвв. / Высоцкий С.А. – К.: Генеза, 2006. – 344 с.

3. Запаско Я.П. Орнаментальне оформлення української рукописної книги / Запаско Я.П.. – К.: Наука, 2000. – 111 с.

4. Моця О. Київська Русь: від язичництва до християнства / Моця О. – К.: Наука, 2003. – 567 с.

Терміни та поняття

Апостол —перша друкована книга в Україні. Видана у лютому 1574 р. Іваном Федоровим у Львові.

Афон(Атоо) —великий релігійний центр православної церкви, знаходиться на східному виступі халкіндонського півострова в Егейському морі (Греція).

Байда —узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти турецького і татарською поневолення, герой широковідомої української народної пісні "В Цареграді на риночку", іноді його пов’язували з конкретною історичною особою — Дмитром Вишневецьким. В іншому розумінні — безпечний чоловік.

Балаган —театральне видовище переважно комічного характеру на ярмарках і народних гуляннях.

Бандура —український народний багатострунний щипковий музич­ний інструмент з декою овальної форми.

Бурлеск —перебільшено комічне зображення (у літературі та сце­нічному мистецтві)

Братства —національно – релігійні та громадсько – культурні організації в Україні, які почали виникати в кінці XVIст., відстоювали права українського народу, ставали на захист його віри, насаджували освіту.

Вертеп —український народний ляльковий театр в ХVІІ-ХІХ ст.

Голосіння — стародавні українські народні пісні (на похованнях). Це — імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Гротеск — у літературі, живопи­сі, театрі зображення людей або речей у фантастичному, хи­мерно-комічному вигляді. Означає надмірне перебільшення, загострення тієї чи іншої теми. Гротеск порушує межі правдо­подібності, надає зображенню умовності, до краю розкриває суть явищ.

Дидаскал — означає вчитель.

Думи —лірико-епічні твори української усної словесності про події зжитія козацької України ХVI—XVII ст. Думи не співаються, а виконуються речитативом (мелодійною декламацією) у супро­воді музичного акомпанементу на бандурі, кобзі або лірі.

Епос — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій та характерів.

Ігумен — титул настоятеля (управителя) монастиря управославній церкві. Настоятелі великих монастирів називались архімандри­тами.

Ієромонах —священик-чернець.

Інтермедії — короткі одноактові вистави комедійного характеру з народного життя, які гралися між діями серйозної вистави, існували як і самостійні твори.

Катехізис —короткий виклад (у формі запитань та відповідей) дог­матів християнського віровчення.

Народна драма —поширені у ХVШ-ХХ ст. самодіяльні вистави, драматичне дійство яких основане на фольклорі. Своєрідною формою народної драми є українське весілля.

Обскурантизм —крайня реакційність, вороже ставлення до освіти і науки: мракобісся.

Панегірик —святкова, урочиста промова: недоречне звеличення. надмірне, нещире вихваляння кого-небудь, чого-небудь.

Поетика —розділ теорії літератури, в якому вивчаються форма, структура і творчі прийоми поетичних творів.

Полеміка — аргументована суперечка при обговоренні або з’ясуванні чого-небудь.

Полемічна література — церковно-теологічна і публіцистична літе­ратура ХVI - XVII ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалася проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на право­славне населення. Була важливою зброєю у боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури.

Право ставропігії — звільнення братств з-під влади місцевих єпис­копів, яке проводили в Україні в ХVІ-ХVП ст. константино­польський та інші східні патріархи, що брали братства під свою опіку.

Префект — заступник ректора в колегії, академії.

Устав — каліграфічне письмо великими літерами.

Шкільна драма —вистави, що ставилися у ХVІІ-ХVШ ст. учнями Києво-Могилянської колегії, а потім академії та братських шкіл за творами переважно викладачів цих закладів. У них ви­користовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидак­тичного характеру.

 

Запитання для самоперевірки

1. Чи сприяла польсько-литовська доба розвитку культури в Україні?

2. Під впливом яких чинників в українській освіті відбулися істотні зміни на межі XYI – XYII століть?

3. Назвіть основні ідеї марксизму

4. Вплив ідей Г. Спенсера та О. Конта в Україні

 

Список джерел

1. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХІХ ст. / Білецький П.О. – К.: Наука, 2008. – 301 с.

2. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в ХІХ ст. / Жолтовський П.М. – К.: Либідь, 2003. – 223 с.

3. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XYI-XYIII ст. / Ісаєвич Я. Д. – К.,2006. – 123 с.

4. Ісаєвич Я. Позитивізм як наукова концепція. / Ісаєвич Я. – К.: Наука,2003 – 412 с.

 

Терміни і поняття

1. Великдень (Паска) — найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи.

2. Верте́п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття)

 

3. Колядування — давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). В основі цих обрядів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.

4. Кулачні бої — народна ритуалізована розвага, відома з дохристиянських часів. На Лівобережній Україні ця традиція існувала аж до XX століття. Кулачні бої звичайно проходили взимку на льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де відбувався обряд водосвяття. Сходилися чоловіки з двох сусідніх сіл чи хуторів. У великих селах і в містах бої йшли між мешканцями різних вулиць чи кутків.

5. Лежень — весільний обрядовий хліб, різновид калача

6. Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) — давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила М. у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого — початок березня за ст. ст.), проте вона так і не набула релігійного змісту.

7. Полазник — так називали першого відвідувача хати на Різдво, Новий рік, Введення тощо. Це пов'язане з так званою "магією першого дня" — вірою людей в щасливу або нещасливу прикмету.

8. Пострижини - в українських родинах - традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На пострижини запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати клили кожух, садовили на нього дитину і хрещений батько вистригав хреснику трохи волосся навхрест.

9. Похрестини (Продирини, Очедирини) - святкування другого дня хрестин.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте пояснення терміну «українська діаспора».

2. Перерахуйте найбільш важливі релігійні свята в Україні.

3. У чому полягала різниця культурних традицій та обрядів представників української діаспори Європи та Америки

4. Опишіть (на вибір) ритуал проведення одного з українських свят.

Список джерел:

1. Енциклопедія українознавства. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—2009. – 345 с.

2. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. / Воропай О. – К.: Либідь, 2006. – 178 с. – 222 сс.

3. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї / Сапіга В. К.. – Львів: Світ, 2002. – 211 с.

4. Матвєєва Н. В. Канадські українці / Матвєєва Н. — К.: Основа, 2005. – 465 с.

План

1. Початок українського національного відродження [2, с. 11-17].

2. Розвиток української літератури [1, с. 100-108].

3. Драматургія, театр і музичне мистецтво [4, с. 178-221].

4. Архітектура, скульптура, живопис, графіка [2, с. 101 - 111].

5. Визначні діячі української культури сучасності: В. Андрухович, С. Жадан, А. Жолдак [3, с. 65 – 81 ].

 

Терміни і поняття

Альманах — неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

"Галицько-руська матиця" —культурно-освітнє та літературно-видавниче товариство, засноване у 1848 р. у Львові з метою піднесення освіти народу та розвитку літератури й мистецтва на західноукраїнських землях. За одними джерелами, проісну­вало до Першої світової війни, за іншими — до 1930 р.

Гравюра — картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, поліграфічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художником).

Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Громади — осередки української інтелігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну працю в другій половині XIX ст. — на початку XX ст. в Україні.

Елегія -- сумний ліричний вірш або музичний твір задумливого, журливого характеру.

"Зоря галицька" —перша українська газета, що виходила у Львові протягом 1848-1857 рр. До 1851р. була органом Головної русь­кої ради, пізніше перейшла до рук "москвофілів".

Культурництво — культурно-освітній рух XIX — початку XX ст., діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня населення та зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на активізацію формування й консолідації нації.

Офорт — вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

"Просвіти" —самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868-1939 рр.

"Руська бесіда" —українські культурно-просвітницькі товариства на західних землях, які мали на меті поширення серед українських селян просвіти рідною мовою, досягнень культури й науки. Вперше виникли у Львові (1861-1862 рр.). згодом у Чернівцях (1869 р.)

Феєрія — п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищності, включає видуманих персонажів, що володіють надприродною силою (фея, демон, сили природи, міфологічна істота та ін.); чарівне, казкове видовище.

Хуторянство — течія в художньому мисленні України ХІХ-ХХ ст., у центрі якої — захист гідності "маленької людини" та критика урбаністичної цивілізації, співзвучні "бідермейєру" XIX ст. у Німеччині та "екологічним" рухам XX ст.

Запитання для самоперевірки

1. Характерні риси постмодерну

2. Назвіть ім’я першого класика української літератури та основні його твори.

3. Охарактеризуйте роль творчості С. Жадана у становленні української постмодерної культури.

4. Виділіть основні риси української драматургії сучасності

5. Які тенденції були притаманні українському образотворчому мистецтву поч. ХХІ ст.?

Список джерел

1. Чистоплюєв О. В. Українська інтелігенція на рубежі ХХ – ХХІ століть. Соціально-політичний портрет. / Чистоплюєв О. В. – К.: Основа, 2003. – 123 с.

2. Коваленко А.Н. Передвижники й Украйна. / Коваленко А.Н. – К.: Наука, 2000. – 135 с.

3. Лобановський Б.Б., Українське мистецтво другої половини ХX ст. — початку XXІ ст. / Лобановський Б.Б. — К.: Либідь, 2001. – 111 с.

4. Петров С. А. Нариси історії української інтелігенції / Петров С.А. — К.: Геназа, 2004. – 453 с.

ПЕРЕДМОВА

Історія української культури є обов’язковою для вивчення дисципліною у вищих навчальних закладах, що пов’язано з необхідністю гуманізації освіти, поєднання глибоких професійних знань з опануванням великої спадщини культурних надбань людства.

Вивчення історії української культури спрямоване на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчої активності майбутніх фахівців. Вона дає уявлення про етапи розвитку української культури, забезпечує розуміння системного зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Пізнання сутності та процесу розвитку культури має бути орієнтоване на формування таких якостей людини, як різнобічна освіченість, висока свідомість, моральність, вміння знаходити порозуміння з представниками різноманітних культур. Значення курсу полягає передусім у тому, що він формує науковий світогляд студентів, загальноосвітній, фаховий і культурний рівень майбутнього спеціаліста.

Історія української культури цікава своєю неповторністю, національними особливостями, що має надзвичайне виховне значення у формуванні гордості і поваги до історичного минулого нашого народу.

Основними формами вивчення дисципліни «Історія української культури» є лекції, практичні заняття, самостійна та наукова робота студентів через участь у наукових семінарах, конкурсах та конференціях різного рівня. Матеріал навчальної дисципліни спрямований на формування вмінь використовувати у повсякденному житті основні терміни та поняття історії української культури, застосовувати набуті знання для визначення лінії особистої поведінки в умовах розмаїття культур.

Лекції охоплюють весь курс історії української культури. Вони покликані допомогти студентам опанувати головні питання і проблеми тем, полегшити і поглибити їх вивчення за науковою літературою. Лекції мають пізнавальний, цілісний характер і сприяють розвиткові історичного мислення у студентів.

семінарські заняття є формою контролю за самостійною роботою студентів. Водночас вони дають змогу розкрити індивідуальність особистості через підготовку доповідей, розгорнутих бесід, дискусій, круглих столів, рецензування та обговорення рефератів, колоквіумів. Такі активні форми навчання допомагають студенту поглибити і творчо осмислити одержані знання.

самостійна робота в бібліотеках, на сайтах дає можливість знайомства з монографіями, документами, альтернативними точками зору різних авторів на конкретні проблеми. Самостійна робота виховує у студентів самодисципліну, почуття відповідальності, вміння орієнтуватися в розмаїтті думок і підходів, творчо осмислювати одержані знання.

Кращому засвоєнню матеріалу сприяють екскурсії по музеях Харкова, які проводять викладачі кафедри. Культпоходи до театрів знайомлять студентів з культурним життям нашого міста. Краєзнавчі подорожі, що регулярно організовуються кафедрою, сприяють неформальному збагаченню культурно-теоретичними і духовними цінностями студентів і викладачів.

Особливе місце посідають консультації, що проводяться всіма викладачами кафедри. Вони спрямовані на допомогу при підготовці до практичних занять, написанні рефератів, підготовці до іспитів.

Найкращі студенти беруть участь у наукових конференціях і конкурсах. Це сприяє поглибленню інтересу до наукових досліджень, вихованню і розвитку культури мови, вмінню та навичкам публічних виступів, участі у дискусіях.

 

Теми, які винесені на самостійне опрацювання

Змістовий модуль	№ теми	Назва теми	Кількість годин на опрацювання
	5.	Культурологічна думка в Україні
	6.	Русько-Візантійські культурні зв’язки у Х – ХІІІ ст.
	7.	Культура народів України доби середньовіччя (татари, турки, молдавани, італійці)
	5.	Поширення в Україні ліберальних та соціалістичних ідей у другій половині ХІХ ст.
	6.	Культура української діаспори
	7.	Сучасні культурні парадигми України