Основи бухгалтерського обліку .

Пит.

Основними сферами фінансової системи України є державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, страхування, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств.

Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування та використання фондів грошових ресурсів держави та щодо управління і розпорядження державною власністю. Основними ланками державних фінансів є:

– бюджетна система;

– державні цільові фонди;

– державний кредит.

Бюджетна система в Україні є дворівневою і складається з державного та місцевих бюджетів. Державний бюджет є головним централізованим фондом грошових ресурсів держави та основним інструментом перерозподілу ВВП. Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевих органів влади та управління, забезпечують регіональні потреби.

Призначення державних цільових фондів полягає у фінансуванні видатків, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку держави, а саме:

– для розвитку науки та техніки, науково-дослідних робіт, освоєння новітніх технологій та виробництва нових видів продукції;

– для соціальної підтримки незахищених верств населення та забезпечення необхідного рівня їх життя.

Державні цільові фонди є бюджетними, які належать до відповідного бюджету (Фонд охорони навколишнього природного середовища, Фонд соціального захисту інвалідів) та позабюджетними, які не належать до бюджету і є самостійними фондами (Пенсійний фонд України та ін.).

Державний кредит є сукупністю економічних відносин між державою в особі її органів влади та управління, з однієї сторони, і фізичними та юридичними особами – з іншої, в яких держава виступає як позичальник, кредитор або гарант. Його існування зумовлено такими причинами:

– необхідністю виконання державою своїх функцій;

– потребою залучення додаткових коштів на інвестиційні програми;

– наявністю бюджетного дефіциту.

Основою фінансової системи виступають фінанси суб'єктів господарювання, які пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та використання фондів грошових ресурсів на мікроекономічному рівні.

Відповідно до методів та цілей організації фінансової діяльності виділяють такі ланки фінансів суб'єктів господарювання:

– фінанси комерційних суб'єктів господарювання, діяльність яких направлена на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

– фінанси некомерційних суб'єктів господарювання, функціонування яких направлене на досягнення економічних, соціальних та інших результатів (утримання органів державної влади і місцевого самоврядування, закладів освіти, науки, охорони здоров'я, культури, інших соціальних і господарських потреб) без мети одержання прибутку.

Як сфера фінансової системи, фінансовий ринок – це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами господарювання, державою та населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами.

Сегментами фінансового ринку є: ринок цінних паперів; кредитний ринок; валютний ринок; ринок фінансових послуг; ринок дорогоцінних металів.

Страхування складає відокремлену сферу фінансової системи та полягає у відшкодуванні завдяки резервам збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами; відображає відносини з приводу формування та використання страхових фондів за кошти страхових внесків.

Основними ланками страхування, як сфери фінансової системи, є:

– особисте страхування, яке передбачає захист інтересів, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

– майнове страхування, яке передбачає захист інтересів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням майном;

– страхування відповідальності, яке полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю та майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи;

– страхування підприємницьких ризиків, яке полягає у відшкодуванні втрат, що виникли внаслідок непередбачених умов при здійсненні підприємницької діяльності.

У соціально зорієнтованій економіці однією з важливих сфер фінансової системи є фінанси домогосподарств, що характеризують відносини які виникають у них з іншими економічними суб'єктами в процесі формування та використання їх доходів та нагромаджень.

Джерелами формування доходів населення є заробітна плата, пенсія, доходи від підприємницької діяльності, від власності, від операцій із цінними паперами, відсотки від здійснення тих чи інших фінансових операцій. Витрати домогосподарств складають видатки на харчування, одяг, оплату комунальних послуг, освіту, соціально- культурні потреби.

Міжнародні фінанси – це сукупність економічних відносин між державою та суб'єктами господарювання, домогосподарствами, урядами інших держав, міжнародними організаціями та фінансовими інституціями, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів у системі світового господарства.

Ланками міжнародних фінансів є:

– міжнародні розрахунки, які забезпечують рух фінансових ресурсів між окремими країнами, передбачають встановлення курсу валют;

– фінанси міжнародних організацій, які забезпечують формування та використання фондів грошових ресурсів цих організацій;

– фінанси міжнародних фінансових інституцій, які забезпечують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів.

Фінансова система України за роки свого функціонування зазнала значних змін. Сьогодні в Україні діють багато фінансових інститутів, розвивається валютний ринок та ринок цінних паперів, що, безперечно, є наслідком позитивних економічних зрушень в економіці держави.

4. Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності. Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року (із змінами), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За напрямками фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими коштами;

- здійснені за рахунок залучених коштів.

Із точки зору фінансової діяльності, до витрат належать усі реально понесені витрати. З позиції оподаткування витрати поділяються на ті, що належить до собівартості, і ті, що здійснюються за рахунок прибутку. Із цих позицій, до валових витрат відносять лише ті витрати підприємства, без яких процес виробництва й реалізації неможливий.

Названий вище закон визначає валовий дохід як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Доходи підприємства можна поділити на такі групи:

- від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;

- від іншої операційної діяльності - реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості, одержані гранди, субсидії, інші доходи;

- від здійснення фінансових операцій - від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані доходи за облігаціями тощо;

- від іншої звичайної діяльності - реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів; безоплатно одержаних оборотних активів тощо;

- від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.

Отже, грошові доходи підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Доходи формуються в результаті економічних взаємовідносин суб' єктів господарювання. Рівень доходів підприємств визначається головним чином рівнем цін на товари, що встановлюється на ринку. Для нормальної діяльності підприємства важливо, щоб обмін був еквівалентним. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи й грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва та реалізації продукції, удосконалення й розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

O грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про кількість однорідних об'єктів обліку в кг, м, м, га тощо. Ці вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, основних засобів.

Трудові вимірники використовують для обліку кількості відпрацьованого часу та обліку затрат праці на виготовлення продукції у людино-днях, людино-годинах, людино-хвилинах тощо. Трудові вимірники необхідні для нарахування заробітної платні, визначення середньоспискового складу працівників, продуктивності праці тощо.

Таблиця 2

Грошовими (вартісними) вимірниками є гривні, долари, рублі, марки тощо. Грошові вимірники є найбільш універсальними, дають можливість узагальнювати всі господарські операції підприємства, які вимірюють різноманітними натуральними вимірниками, їх використовують для складання бухгалтерської звітності.

Суттєвими ознаками облікової інформації є: Зрозумілість (інформація має бути зрозуміла користувачам); Доцільність (інформація повинна бути корисна при прийнятті рішень);

Матеріальність або суттєвість (інформація матеріальна, якщо вона впливає на результати економічних рішень);

Достовірність (інформація достовірно характеризує явище);

Суть форми (інформація відображає суть економічного явища);

Нейтральність (інформація вільна від відхилень);

Обачливість (інформація подається обачливо за наявності частки невизначеності);

Повнота (інформація дає повну характеристику явища);

Порівняльність (інформація зіставна з даними попередніх періодів і даними інших підприємств);

Своєчасність (інформація надходить у встановлений термін);

Економічна доцільність (дохід від використання інформації має бути більшим від затрат на її збирання, оброблення і подання).

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік повинен ґрунтуватися на таких основних принципах:

1) принцип консерватизму (обачності), згідно з яким доходи обліковують, коли можливість їх отримання є цілком визначеною подією, а витрати відображають, коли їх здійснення є можливою подією для запобігання оцінки зобов'язань та витрат і завищення оцінки активів і доходів підприємства;

2) принцип повного висвітлення, відповідно до якого фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та можливі наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що його приймають на її основі;

3) принцип автономності підприємства, згідно з яким підприємство розглядають як самостійну господарську одиницю, воно має свої відокремлені від власників рахунки, складає бухгалтерський звіт;

4) принцип послідовності, згідно з яким облікова політика на підприємстві (методи оцінювання активів, нарахування амортизації, зношування МШП тощо) має бути постійна протягом тривалого періоду часу;

5) принцип безперервної діяльності, відповідно до якого вважають, що підприємство продовжує свою діяльність необмежений час і не буде ліквідоване;

6) принцип нарахування, тобто доходи й витрати відображають у бухгалтерському обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані, незалежно від того, коли отримано чи заплачено гроші;

7) принцип відповідності передбачає розмежування доходів і витрат між відповідними періодами;

8) принцип превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

9) принцип історичної собівартості, відповідно до якого в бухгалтерському обліку господарські засоби відображають за фактичними витратами на їх придбання (за собівартістю), а не за ринковими цінами;

10) принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає узагальнення облікової інформації в єдиній грошовій одиниці;

11) принцип періодичності (облікового періоду) відповідно до якого діяльність підприємства поділяють на звітні періоди (рік, квартал, місяць тощо).

Згідно з Міжнародними стандартами в концептуальних основах бухгалтерського обліку поряд із принципами виділяють умовності обмеження і процедури обліку.

У бухгалтерському обліку застосовують специфічні умовності, принципи й обмеження.

Умовності обліку: умовність окремого підприємства; умовність одиниці виміру; умовність облікового періоду; умовність безперервності.

Умовність обмеження: обмеження суттєвості; обмеження економічності інформації, вартості - зиску; обмеження консерватизму.

Принципи обліку: принцип собівартості; принципи повного розкриття інформації (об'єктивності); принцип реалізації; принцип погодженості; принцип постійності.

Процедури та практика обліку: записи в журналах; записи в Головній книзі; складання пробного балансу; трансформаційні записи; формування та аналіз звітності.

2. Відповідно до ст. 6 Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування1.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

організації розробки та розгляду проектів національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково-економічної інформації;

розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та аудиторів України.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29 жовтня 1997 р. № 230.

Бухгалтерський баланс - це спосіб групування і відображення наявності й стану господарських засобів підприємства за складом і розміщенням та джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської фінансової звітності.

Інакше кажучи, бухгалтерський баланс системно представляє майновий стан підприємства в грошовій оцінці на певний момент через рівність господарських засобів із джерелами їх утворення. Узагальнення облікової інформації в балансі стає можливим завдяки даним про зміни об'єктів обліку, що накопичувалися на рахунках подвійним записом.

Але, крім стану об'єктів обліку, для прийняття рішень в управлінні підприємством необхідна інформація про рух основних засобів, виробничих запасів, структуру собівартості тощо. З цією метою в бухгалтерському обліку складаються відповідні форми звітності у вигляді таблиць, у яких окремо систематизуються дані поточного обліку про будь-які об'єкти обліку.

Бухгалтерська звітність - сукупність способів і прийомів узагальнення даних поточного обліку і впорядкована система взаємопов'язаних економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства за звітний період.

Бухгалтерську звітність заповнюють на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов'язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять єдине ціле - метод бухгалтерського обліку.

Юри дична психологія

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Юридична психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності особистості та її діяльності у сфері правових відносин.

Кримінальна психологія – напрям юридичної психології, що вивчає психологічні закономірності формування антисуспільної спрямованості особистості, мотивів вчинення злочинів, особливості виникнення i динаміки протиправних установок поведінки; психологію формування та розвитку злочинних груп (натовпу) тощо. Психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) діяльності – напрям юридичної психології, що вивчає психологічні засади розкриття і розслідування злочинів.

Пенітенціарна психологія – напрям юридичної психології, що вивчає психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі – у місцях позбавлення волі, особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених.

Правова психологія – напрям юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб’єктів правовідносин.

Психологія юридичної праці – напрям юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти професійного психологічного відбору, психологічного супроводження оперативно-службових заходів, психологічної підготовки фахівців для здійснення юридичної діяльності.

Особистість правопорушника – свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною 131 спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.

Злочинна поведінка – процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Злочинна група – антисуспiльне неформальне об’єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб’єктом даного виду людської діяльності.

Професійна деформація – комплекс негативних змін, зрушень у структурі особистості, що виникають під впливом змісту, організації та умов виконання службової діяльності.

 

 

РИНКОВА ЕКОНОМІКА

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ:

Ринок - це система соціально-економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і ґрунтуються на певних принципах, основними з яких є економічна доцільність і свобода діяльності.

Національна модель економічного розвитку – це сукупність елементів, які формують цілісність національного господарства, механізм, що забезпечує тісний зв'язок і взаємодію цих елементів.

Економічна модель кожної країни – це результат довготривалого історичного процесу, на протязі якого вибудовуються співвідношення елементів моделі і формується механізм їх взаємодії.

Державна науково-технічна політика — це складова соціально- економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення.

Високорозвинена ринкова економіка - це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів.

Економічна політика держави - це формування системи соціально- економічних цілей розвитку країни, основних завдань, напрямів та засобів їх досягнення.

Попит на робочу силу — це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації.

Ринок праці – це система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладання трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі у вигляді заробітної платні, утримання, додаткових виплат і допомог

ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ.

Програма вивчення навчальної дисципліни «Основи бухгалтерського обліку» складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки здобувачів ступеня вищої освіти «бакалавр». Основи бухгалтерського обліку – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень. Предметом вивчення навчальної дисципліни є аналіз фінансово- господарської діяльності підприємств, її матеріального забезпечення, склад господарських засобів та джерел їх утворення, доходи і витрати підприємства, методичні прийоми ведення бухгалтерського обліку. Метою викладання навчальної дисципліни «Основи бухгалтерського обліку» є досягнення всебічного повного та глибокого розуміння студентами теорії фінансів та практичного досвіду щодо організації бухгалтерського обліку на підприємствах, основ аналізу бухгалтерської звітності, процесів та показників, що характеризують фінанси та бухгалтерський облік. Для забезпечення останнього курс «Основи бухгалтерського обліку» передбачає можливість ознайомлення із конкретними ситуаційними завданнями, за допомогою яких демонструється як здійснюється на практиці бухгалтерський облік на підприємствах в Україні та світі. Основними завданнями вивчення дисципліни «Основи бухгалтерського обліку» є: - дати студентам основи знань та категорійного апарату з теорії фінансів підприємств та бухгалтерського обліку; - ознайомити студентів з реформами в галузі бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні; - навчити студентів основам аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства; - ознайомити студентів з міжнародними, міжурядовими стандартами бухгалтерського обліку та законодавством України в цій галузі; - розвинути початкові навички ведення бухгалтерської звітності, оформлення та обробки первинних бухгалтерських документів та реєстрів. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні: знати: поняття і зміст бухгалтерського обліку; основних показників аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства; зміст основних понять і категорій бухгалтерської звітності; основні вимоги до бухгалтерських документів. уміти: аналізувати діяльність організації, підприємства, установи; приймати практичні рішення щодо ефективного застосування набутих економічних знань при виконанні своїх професійних обов’язків; використання знань з бухгалтерського обліку як підґрунтя для розуміння та сприяння зусиллям адміністрації щодо вдосконалення економічної діяльності підприємства; вільна орієнтація в системі законодавства України щодо регулювання підприємницької діяльності, у тому числі у міжнародно- правових актах у цій сфері, що набули чинності в Україні. Семінарські заняття забезпечуються матеріалами, що відображають практику правоохоронних органів по використанню документів бухгалтерського обліку в розкритті розкрадань та макетами учбової документації. Приведені в планах семінарських занять учбові задачі, відтворюють типові ситуації, що зустрічаються в діяльності правоохоронних органів, вирішення яких потребує великих витрат часу. Кожному семінарському заняттю передує самостійна робота з такою умовою, щоб мати можливість проконтролювати на семінарських заняттях знання теоретичного матеріалу, особливо які не охоплені лекційним курсом. Крім цього, студенти повинні самостійно вивчати законодавчо-нормативні акти, які регулюють питання обліку, документообігу і контролю за господарською діяльністю підприємств різних галузей і форм власності.

Основні терміни дисципліни:

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

 

Бухгалтерський документ – це письмове розпорядження на здійснення фінансово-господарських операцій та одночасно відмітка про їх виконання.

Аналітичний облік – це відображення фінансово-господарських операцій в документах первинного обліку (розпорядчих, виконавчих, комбінованих).

Синтетичний облік – це спосіб економічного групування однорідних господарських операцій для щоденного їх відображення в обліку. На кожний вид однорідних господарських операцій відкривається окремий рахунок. Облік господарських операцій на бухгалтерських рахунках здійснюється методом подвійного запису, який полягає в тому, що ці операції відображаються на рахунках двічі: по дебету одного рахунку і по кредиту другого рахунку, причому в однаковій сумі.

Бухгалтерський рахунок – це спосіб економічного групування однорідних господарських операцій для щоденного їх відображення в обліку. На кожний вид однорідних господарських операцій відкривається окремий рахунок. Облік господарських операцій на бухгалтерських рахунках здійснюється методом подвійного запису, який полягає в тому, що ці операції відображаються на рахунках двічі: по дебету одного рахунку і по кредиту другого рахунку, причому в однаковій сумі. Кореспонденцією рахунків називається взаємозв’язок між рахунками бухгалтерського обліку при реєстрації господарської операції способом подвійного запису, а рахунки, що беруть участь у цьому взаємозв’язку – кореспондуючими.

Інвентаризація – перевірка наявності та стану майна, грошових коштів підприємства, установи, організації, на певну дату, шляхом перерахування, переважування, обміру з подальшим складанням інвентаризаційною комісією опису, порівняльної відомості та акту інвентаризації, де фіксуються, у разі їх виявлення, недостачі, лишки або пересортування.

Калькуляція – це обчислення витрат на виготовлену продукцію, виконані роботи та послуги. Плановий відділ підприємства обчислює планову собівартість продукції, а бухгалтерія – фактичну. На підставі цих показників визначиться планова та фактична сума прибутку, рентабельність виробництва.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал. Дані балансу необхідні для контролю за наявністю і структурою господарських засобів підприємства та їх джерел, для аналізу активів, а також фінансового стану підприємства, його платоспроможності, стану забезпечення збереження майна.

Бухгалтер-експерт – це висококваліфікований спеціаліст, який обов’язково повинен володіти як певним обсягом процесуально-правових знань, так і достатніми знаннями з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності. Тільки при суворому додержанні ним процесуального законодавства і правильному застосуванні спеціальних знань судово-бухгалтерська експертиза може бути визнана доброякісною і такою, що відповідає своєму призначенню.