Основні показники розвитку дошкільних навчальних закладів у 2000-2014 рр.

Роки	Кількість закладів, тис.	В них місць, тис.	Кількість дітей у закладах, тис.	Охоплення дітей закладами, відсотків до кількості дітей відповідного віку
	16,3
	15,1
	15,6
	16,1
	16,4
	16,7

¹Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

²З них 0,4 тис. закладів не працювали.

³Не враховані місця у дошкільних закладах, що не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.

⁴Дані попередні.

 

Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних областях України (Дніпропетровська область – 974 дошкільних закладів), нижчий – у західних регіонах (Івано-Франківська область – 394 одиниці). Враховуючі політичні події останнього року, значно зменшилась працюючих кількість закладів дошкільної освіти в східних регіонах. В основному, за неповними даними, в Луганській області на даний час їх найменша кількість – 259 одиниць. Детальні кількісні показники діяльності дошкільних закладів зазначені в додатку А.

Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. Так, за даними соціологічних досліджень, рівень охоплення дітей цими закладами у більш забезпечених сім’ях у 1,5–3 рази вищий, ніж у менш забезпечених [18].

Україна має високий рівень освіченості населення − країна знаходиться на 10 місці в світі за цим показником. За даними Інституту демографії та соціологічних досліджень ім. М.В. Птухи, на кінець 2014 року охоплення населення вищою освітою становило 70% [4].

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоротилася мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з економічної точки зору.

В економічному відношенні, у 2014 р. питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП порівняно з 2005 р. зменшилася: 2005 – 1,09%; 2010 – 0,90%; 2013 – 0,81%; 2014 – 0,70%.

Мережу загальної середньої освіти складають загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у т.ч. для дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, навчально-виховні комплекси (об’єднання), санаторні школи всіх ступенів, а також спеціальні школи.

Професійно-технічні навчальні заклади – навчальні заклади для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній освіті. Випускнику присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії.

До вищих навчальних закладів належать заклади різних рівнів акредитації: I – технікуми, училища, II – коледжі та інші прирівняні до них заклади, III і IV – академії, університети, інститути, консерваторії.

За роки незалежності мережа загальноосвітніх навчальних закладів зазнавала змін. Несприятлива демографічна ситуація та певні соціально-економічні фактори призвели до скорочення чисельності учнів та зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів, особливо шкіл І та І-II ступенів, в сільській місцевості (див. Додаток Б.).

При цьому, поступово зростає число шкіл І-II та І-III ступенів. Досить активно розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. Створено умови для функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською, угорською, польською, кримськотатарською, словацькою та іншими мовами, а також двома і більше мовами або з вивчення цих мов.

Училища розташовані переважно в міських поселеннях і великих селах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, в малих і середніх містах; навчальні заклади за спеціальностями гірничої, нафтової, хімічної промисловості – у районах видобутку гірничо-хімічної сировини [16, С. 450].

На період 2013/14 р., в Україні біло 19,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів. Значно зменшилась їх кількість у 2014/2015 років (17,6 тис.), через перебіг політичних подій в країні (табл. 2.2.; див. Додаток Б.) [3].

 

Таблиця 2.2.