Класифікація інфляції за різними критеріями

№ пор.	Критерій класифікації	Вид інфляції
	Причини, що породжують інфляцію	· попиту; · пропозиції (витрат)
	Темпи підвищення цін та згубність впливу на економіку	· помірна (повзуча); · галопуюча; · гіперінфляція
	Масштаби поширення	· регіональна; · національна; · світова
	Здатність держави впливати на інфляцію	· контрольована; · неконтрольована
	Інтенсивність втручання держави у сферу грошового обігу	· відкрита; · пригнічена (прихована); · підкріплена та непідкріплена діями уряду
	Спроможність адаптації економіки до темпів підвищення цін	· збалансована; · незбалансована
	Сподівання (очікування) економіч-них суб’єктів щодо тенденцій та темпів зміни рівня цін	· очікувана (передбачувана, сподівана, прогнозована); · неочікувана (непередбачувана, несподівана, непрогнозована)
	Міра відкритості економіки	· внутрішня · зовнішня (імпортована)
	Обумовленість впливу держави на різні сфери	· кредитна; · структурна; · зумовлена податками; · зумовлена зростанням зарплати
	Сила тиску профспілок на ринок праці	· нова інфляція

Галопуюча інфляція створює таку ситуацію в економіці:

· підприємці постійно підвищують ціни;

· банки неухильно підвищують плату за кредит, тому падає купівельна спроможність населення;

· економіка перебуває у фазі такого напруження, коли на межі можливого здійснюється регулювання та координація міжгалузевих зв’язків;

· постійно коригується соціальна політика.

Отже, за галопуючої інфляції можливостей для узгодження дій стає обмаль, передбачуваність і стабільність розвитку обмежена. Якщо еко-номіка не утрималась у межах галопуючої інфляції й остання продовжує прискорюватись, вона переходить у форму гіперінфляції. Галопуюча інфляція означає кризу грошової системи, гіперінфляція – її крах. Наслідки гіперінфляції:

· руйнуються господарські зв’язки;

· масово банкрутують підприємства;

· припиняють діяльність підприємці.

Населення панікує, втрачає будь-яку довіру до національної валю-ти та до обіцянок уряду. Люди «тікають» від грошей і «ганяються» за товарами, стимулюючи тим самим прискорення руху грошової маси та штучне зростання сукупного попиту. Все це згубно впливає на еконо-мічну ситуацію, посилюючи гіперінфляційні процеси. Але змінити «па-радоксальність» поведінки споживачів закликами влади неможливо.

Інфляційні очікування породжують інфляцію навіть тоді, коли об’єктивних умов для її існування немає. За наявності таких умов інфля-ційні очікування посилюють інфляційний процес. Попит стає ажіотаж-ним, ціни невпинно зростають, гроші стрімко втрачають свою вартість, їх прагнуть швидше позбутись, розкручуючи гіперінфляційну спіраль.

Розглянуті вище ознаки властиві відкритій інфляції, яку можна вимірювати, аналізувати, зіставляти різні варіанти її приборкання та усу-нення. Відома також пригнічена (прихована) інфляція – стан в економіці, коли зростання рівня цін не спостерігається, але наявний дефіцит товарів і послуг, штучне обмеження споживчого попиту. Ознаки прихованої інфляції:

· тимчасове заморожування доходів і цін;

· встановлення тотального державного контролю за цінами;

· встановлення цін на рівні «стелі» та «підлоги» тощо.

Прихована інфляція не може бути виміряна безпосередньо, але є опосередковані її ознаки:

· зниження рівня товарно-матеріальних запасів;

· втрата часу на пошук необхідних товарів;

· погіршення співвідношення між «вимушеними» заощадження-ми та величиною касових залишків тощо.

Прикладом прихованої інфляції може слугувати економіка 1980-х років колишнього Радянського Союзу, коли кожний четвертий радянський карбованець, а в 1985-1990 рр. кожний третій не мав товар-ного забезпечення.

Уявлення економічних суб’єктів про рівень цін у майбутньому істотно впливають на їхню поведінку. Осмислення впливу інфляційних очікувань на економічну поведінку суб’єктів макроекономіки знайшло своє відбиття в теоріях адаптивних і раціональних очікувань.

Теорія адаптивних очікувань ґрунтується на положенні, згідно з яким формування уявлень про майбутній стан економіки у суб’єктів господарювання відбувається на основі екстраполяції (пролонгування) тенденцій розвитку економічних процесів у минулому на майбутнє. Стисло кредо представників цієї теорії можна сформулювати так: «Люди вчаться на набутому досвіді».

Теорія раціональних очікувань пояснює мотиви очікування суб’єк-тів господарювання щодо майбутнього економічної системі як на основі екстраполяції тенденцій попереднього періоду, так і на основі мож-ливостей майбутнього.

Супротивники цієї теорії критикують її: раціональні очікування можуть формувати доктори економічних наук, а не пересічні учасники економічного процесу. А прихильники даної теорії підкреслюють: хоча індивіди не мають достатнього рівня знань та економічної інформації, щоб бути спроможними сформувати раціональні очікування, але ті суб’єкти, які в силу свого становища зобов’язані ухвалювати виважені управлінські рішення про економіку в цілому, мають цікавитись необ-хідною інформацією та звертатись до експертів за консультаціями з при-воду можливих тенденцій економіки у майбутньому. До таких суб’єктів належать керівники корпорацій, президенти компаній, промислових і фінансових об’єднань.

 

6.4. Дефляція. Процес, протилежний інфляційному, називається дефляцією (від лат. deflatio – видування, здування), тобто дефляція – стійке і тривале зниження рівня цін.

Уповільнення темпів інфляції називають дезінфляцією.

Зниження інфляції може здійснюватись поступово протягом значного періоду часу і раптово. Поступове приборкання інфляції здійснюється через дезінфляцію. В Україні дезінфляція (значне упо-вільнення інфляції) почалася у 1994 р. (з 10256% річних у 1993 р. до 501% у 1994 р.; 182 – у 1995 р.; 40 – у 1996 р. й 10% у 1997 р.). Але починаючи з 1998 р. рівень інфляції в економіці України зростає, так триває до 2000 р., а потім знову спостерігається її уповільнення.

Як ставитись до дефляції? Для цього необхідно зрозуміти зміну поведінкових функцій економічних суб’єктів в умовах нових реалій. Під час інфляції економічні суб’єкти «тікають» від грошей, які з ви-сокою швидкістю знецінюються. Їх навіть називають «гарячими» гро-шима, які довго тримати в одних руках не варто.

А в умовах дефляції підприємці та домогосподарства отримують потужний стимул для скорочення своїх витрат і нагромадження готів-ки, адже завтра, а тим більше з часом, та сама сума коштуватиме до-рожче, підвищиться її купівельна спроможність. Невитрачені гроші од-них суб’єктів означають неможливість реалізувати свої товари та пос-луги для інших. Прагнення зберігати гроші у формі готівки обмежує спроможність підприємств і банків обслуговувати свої борги, що зу-мовлює збільшення кількості банкрутів, підриває довіру до фінансо-вого сектору, спонукає до нового нагромадження готівки.

Нагромаджені грошові кошти не перетворюються ні в споживчий, ні в інвестиційний попит. Це вказує на скорочення сукупного попиту, на нього підприємницький сектор відреагує скороченням обсягів вироб-ництва та підвищенням рівня безробіття. Наочно виявляється парадокс ощадливості, який призводить до депресивного стану економіки.

Подолання інфляції урядами різних країн засвідчує неоднознач-ний вплив дефляції на економіку.

Так, Томас Сарджент, який вивчав гіперінфляційний процес в Німеччині в 20-ті роки ХХ ст., зазначає, що в 1923 р. рівень цін у Німеччині підвищився в мільярд разів. У результатів вжиття урядом таких адміністративно-політичних заходів: установлення лімітів зрос-тання цін, збільшення податків та обмеження державних витрат, впровадження нової грошової одиниці, яка прирівнювалась до 1 трлн старих марок, інфляція була призупинена практично за день, і деф-ляція не мала навіть незначного негативного впливу на рівень обсягу національного виробництва та рівень зайнятості.

Велика депресія 1929-1933 рр. продемонструвала тривалий згуб-ний вплив дефляційних процесів на економіку. Здавалося б, що проб-лема депресії посіла своє місце в історії ринкової економіки, посту-пившись місцем інфляції, стагфляції та сламфляції. Насправді небез-пекою дефляції, як стверджує професор економіки Каліфорнійського університету Дж. Бредфорд Делонг, стурбовані сьогодні Японія і США. Саме через те, що ті явища і процеси, які, на перший погляд, назавжди залишились у минулому, можуть із часом виникати знову, їх варто вивчати і бути готовими раціонально управляти економікою за будь-яких умов.

6.5. Соціально-економічні наслідки інфляції. Як явище макро-економічної нестабільності інфляція має різноаспектні форми впливу на економічну та соціальну сфери людського життя. У сфері економіки най-сильніший вплив інфляція чинить за допомогою двох видів контрактів:

а) довгострокові позики;

б) угоди, що визначають рівень заробітної плати.

Кожний із цих контрактів встановлює номінальну суму платежів, які мають здійснюватись протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може істотно відхилятись від вартості, очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками.

Розглянемо взаємозв’язок інфляції та відсоткових ставок. Цей взаємозв’язок має важливе значення на ринку капіталів, де кредито-ри (позикодавці) та позичальники (отримувачі позик) укладають уго-ди, в яких зазначаються фіксовані суми платежів у гривнях. Якщо, на-приклад, підприємство продає облігації з двадцятип’ятирічним стро-ком погашення і 10-відсотковою номінальною ставкою, то реальна су-ма відсоткових платежів залежить від рівня інфляції протягом 25 років. Укладаючи угоду, кредитор і позичальник виходять зі своїх власних сподівань на рівень інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, або – виявитись помилковими. І тоді одна зі сторін зазнає збитків, інша – матиме вигідне становище.

Урахування інфляції також важливе при здійсненні іпотечних кре-дитів, які нерідко видаються строком на 25-35 років під фіксовані від-соткові ставки. Помилки в інфляційних сподіваннях при здійсненні кредитних інвестицій у житлове будівництво надзвичайно відчутні. На-приклад, сім’я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту, який ви-дається на 30 років. Іпотечна ставка становить 6% річних. Якщо по-зичальник (одержувач іпотечної позики) очікує середньорічні темпи інфляції протягом 30 років на рівні 4%, фактична вартість кредиту становитиме 2 (6 – 4%) за умови, що його очікування виправдались.

У випадку, коли фактичний рівень інфляції буде меншим (нехай 2%), фактична вартість кредиту виявиться дорожчою. Вона становитиме 4 (6 – 2%). Позичальник переживе гіршу ситуацію.

Якщо ж рівень інфляції буде вищим від очікуваного (середньо-річний темп за 30 років 8%), то реальна відсоткова ставка буде від’ємною (6 – 8 = – 2%). Така ситуація для позичальника є кращою, а для кредитора – гіршою.

Саме невизначеність (непевність) щодо рівня інфляції у довго-строковому періоді спричинила появу нового фінансово-кредитного інструменту – іпотечного кредиту з регульованою відсотковою став-кою. Цей інструмент покликаний щорічно (або з іншою періодич-ністю) коригувати відсотки за довгостроковими позиками залежно від рівня відсотків за короткостроковими позиками, що знижує вплив інф-ляційних чинників на вартість довгострокового кредиту для фінансу-вання житлового будівництва.

Використання іпотечного кредиту з регульованою відсотковою ставкою зменшує можливість мати великі капітальні доходи (або збитки) від нерухомого майна, посилює стабілізаційні процеси в еко-номіці й може розглядатись як засіб пристосування економічних суб’єктів до вразливих умов з метою мінімізації збитків.

Коригування номінальних доходів з урахуванням інфляції здійс-нюється за допомогою рівняння Фішера

(6.8)

 

де r_Н – номінальна відсоткова ставка за кредитами;

r_р – реальна відсоткова ставка;

– очікуваний рівень інфляції.

Для розгляду взаємозв’язку інфляції та заробітної платизгадай-мо, що попит і пропозиція на ринку праці мають один спільний інди-катор – рівень реальної заробітної плати (за неокласичною теорією). Узгоджуючи її розмір, роботодавці та наймані працівники реагують певним чином на умови, що склалися на ринку праці. Якщо рівень ВВП і зайнятість є високими, то заробітна плата має тенденцію до підвищення. І навпаки, якщо обсяги ВВП і рівень зайнятості зменшу-ються, заробітна плата підвищується повільно або навіть знижується.

Зв’язок знецінення (інфляції) заробітної плати та відставання ВВП відбиває крива Філіппса, яку можна передати формулою

(6.9)

де – темп знецінення (інфляції) заробітної плати

;

N_і – фактичний обсяг ВВП;

N* – потенційний обсяг ВВП;

λ – коефіцієнт чутливості (еластичності) реагування заробітної плати на зміни обсягу ВВП.

Цю криву критикували М. Фрідмен та Е. Фелпс у зв’язку з тим, що вона не враховує очікуваної інфляції, яка узгоджує розміри заро-бітної плати з очікуваним зростанням рівня цін. З урахуванням інфля-ційних очікувань рівняння кривої Філіппса набуває виду

 

(6.10)

де Т_СЦ – очікуваний рівень інфляції.

 

Це рівняння означає, що за будь-якого заданого рівня ВВП заро-бітна плата зростає швидше, ніж темп сподіваної інфляції. Припус-кається, що номінальна заробітна плата зростає на 1% швидше на кожний додатковий відсоток очікуваної інфляції. Чому підприємства погоджуються на таке прискорення заробітної плати? Поведінка під-приємців пояснюється тим, що підвищення номінальної заробітної плати не буде вразливим для них, якщо з однаковими темпами зрос-татимуть ціни на їх продукцію. За цих обставин і підприємці, і най-мані працівники опиняються в умовах відсутності інфляції. Отже, зростання заробітної плати враховує очікувану інфляцію.

Проте інфляція може виявитись і неочікуваною. За цих умов ро-бітники усвідомлять вплив підвищення цін на знецінення своєї заро-бітної плати тільки з часом і вимагатимуть відповідної компенсації. За такої ситуації компенсація набуває форми відшкодування втрат тільки за неочікувану інфляцію, не враховану в попередньому трудо-вому договорі.

Укладені профспілками колективні угоди, що містять вимоги індексування заробітної плати з поправкою на інфляцію, також не пояснюють ситуацію: це компенсація за минулу інфляцію, або за очікувану, що дуже важливо для подальшого прогнозування темпів інфляції. Якщо ставки заробітної плати на наступний рік врахують темп інфляції за попередній рік, а ціни базуються на сталому рівні заробітної плати, то сьогоднішня інфляція відбиватиме вчорашню, і темпи інфляції будуть змінюватись повільно. Якщо ж для встанов-лення ставок заробітної плати беруть до уваги тільки прогнозовану інфляцію, то можлива радикальна зміна політики у напрямку швидкої зміни темпу інфляції.

Важливо згадати ще один аспект проблеми: заробітна плата може індексуватись повністю або тільки частково (50-60%).

Є два способи часткової індексації заробітної плати:

1) встановлення верхньої межі підвищення цін, перевищення якої передбачає компенсацію. Наприклад, в Україні, якщо темп інфляції перевищує 10%, то починаючи з 11-го доходи індексують;

2) встановлення верхньої межі компенсації. Цей спосіб обмежує величини, в яких компенсується зростання цін завчасно фіксованим відсотком.

Укладання трудових угод на 2-5 років не може передбачити з повною достовірністю зміну рівня інфляції, особливо в нестабільній економіці. Тому для врахування інфляції використовують два поши-рених методи компенсації:

а) індексація заробітної плати за індексом споживчих цін (І_CЦ) та періодичного (щоквартального чи раз на півріччя) збільшення заробітної плати відповідно до зростання цін за цей період;

б) передбачення періодичного, попередньо оголошеного підви-щення заробітної плати з огляду на сподівані темпи зростання цін.

Якби інфляцію можна було передбачити з повною достовірні-стю, то обидва методи мали б приблизно однакові наслідки. Але оскільки очікування часто виявляються помилковими, то вважається, що індексація, яка ґрунтується на фактичних темпах інфляції, надій-ніше гарантує стабільність реальної заробітної плати.

6.6. Інфляція і державні інтереси. Інфляція впливає не тільки на боргові відносини домогосподарств, банківського, підприємни-цького і фінансового секторів, а й на боргові відносини держави з домогосподарствами і підприємницьким сектором (державний внут-рішній борг) та міждержавні боргові відносини (зовнішній державний борг). Розглянемо вплив інфляції на державний борг.

Є багато прикладів урядової практики, спрямованої на зниження реальної вартості державного боргу через інфляційну політику. На-приклад, ситуація, яка спостерігалась в Європі в 1920-ті роки, а в США – в 1940-ві. В ці періоди відсоткові ставки були дуже низькими, а інф-ляція високою. Тому реальні відсотки, які виплачували уряди за свої-ми борговими зобов’язаннями, були від’ємними. Реальна вартість не-погашеного боргу неухильно знижувалась.

Однак масштаби інфляційного зменшення реальної вартості дер-жавного боргу обмежені. Причинами обмежених можливостей знеці-нення державного боргу в сучасних умовах можуть бути:

· збільшення частки короткострокових боргових зобов’язань держави;

· підвищення ступеня чутливості (коефіцієнта еластичності) реа-гування величини відсоткової ставки на рівень інфляції;

· надання довгострокових і середньострокових кредитів не в повному обсязі відразу, а траншами, що дає можливість ураховувати вплив інфляційних процесів на ціну позики.

Розглянемо вплив інфляції на угоди профспілок і уряду, що виз-начають рівень заробітної плати. Безумовно, інфляція торкається інтересів держави – вона втрачає надходження до бюджету. В умовах інфляції відбувається свідоме відстрочення платниками сплати подат-ків до Державного бюджету, що дає їм змогу розрахуватись з держа-вою знеціненими грошима. Це явище інфляційного оподаткування в науковій літературі набуло назви ефект Олівера-Танзі (за іменами дослідників Хуліо Олівера та Віто Танзі). Цей ефект проявляється з більшою силою в міру зростання темпу інфляції та відстрочки часу сплати податків.

Але інфляційна ситуація, послаблюючи податковий тягар, зу-мовлений висвітленими вище причинами, породжує й зворотну тен-денцію.

По-перше, інфляція знецінює амортизаційні відраховування і то-му знижує стимули до виробничого інвестування.

По-друге, зростання інфляції, зумовлене додатковою грошовою емісією, примушує громадян сплачувати ще один податок, не перед-бачений жодним податковим законодавством. Цей податок називають інфляційним.

Інфляційний податок (IT) пов’язаний із втратою вартості (купі-вельної спроможності) грошей через інфляцію. Він сплачується тими, хто зберігає гроші у готівці. Інфляційний податок обчислюється за формулою

(6.11)

де IT – інфляційний податок;

∆T_СЦ – темп приросту інфляції за рік;

– рівень реальних грошових залишків.

Отримувачем інфляційного податку є емітент грошей. За часів феодалізму виняткове право чеканки монет мав феодал, або сеньйор (від лат. senior – старий). Дохід, який отримував сеньйор від друкування грошей, набув назви сеньйораж. Зараз емітентом грошей є держава як отримувач сеньйоражу (SE). Сеньйораж визначається купівельною спро-можністю грошей, випущених в обіг за певний період:

 

(6.12)

 

де – пропозиція грошей в t - му році;

M_t-1 – пропозиція грошей в t – 1 році;

Р_СЦt – рівень цін у t- му році.

 

Якщо , тобто якщо відношення грошової масидо рівня цін залишається незмінним, то інфляційний податок і сеньйораж рівні: IT = SE.

Але, незважаючи на те, що номінальна і реальна вартість грошей не збігається, виготовлення нових грошей пов’язане з певними витратами. Позначимо ці витрати M_c.

Тоді формула сеньйоражу

(6.13)

де M_C – витрати на виготовлення нових грошей.

Дохід держави від сеньйоражу ґрунтується на бажанні суб’єктів економіки підтримати на незмінному рівні реальні касові залишки, які інфляція постійно зменшує. За умов збільшення інфляції, держава одержує додаткове джерело доходу до бюджету. Але в міру зрос-тання інфляції попит на реальні касові залишки скорочується, бо зростають альтернативні витрати на їх утримання.

Пояснюється це тим, що гривні, які ми зберігаємо у своїх гаман-цях, не приносять доходу. Якби ми ці гривні витратили на придбання облігацій або поклали на рахунок у банк, ми б на них отримували дохід у виді номінального відсотка, тобто зберігання доходів в альтернатив-них формах активів, на відміну від грошей, дає реальний дохід (D_р).

Як відомо, реальна вартість грошей менша від їхньої номіналь-ної вартості на величину інфляції. Очікуване знецінення грошей буде – P^e. Зберігаючи гроші, ми втрачаємо різницю між цими двома сума-ми: реальним доходом (D_р) та знеціненням грошей ( – P^e), тобто втра-ти, пов’язані зі зберіганням грошей, становлять

 

(6.14)

 

А це і є, за рівнянням Фішера, номінальний відсоток

 

(6.15)

 

Хто ж втрачає більше від інфляційного податку? Щоб відповісти на це запитання, необхідно згадати, що еластичність попиту на гроші за доходом, як правило, менша одиниці. Саме тому інфляційний по-даток є регресивним. Це означає, що чим бідніші люди, тим більшу частку доходу вони сплачують у формі інфляційного податку.

Тому постає запитання: Чи є безмежними можливості поповнен-ня бюджету надходженням від інфляційного податку? Як для будь-якого іншого податку, зростання податкової ставки тільки до певної межі забезпечує зростання податкових надходжень, так і для інфляцій-ного податку наявна певна межа зростання інфляції, за якою відбуває-ться скорочення грошових податкових надходжень у виді сеньйоражу.

На надходження податків до Державного бюджету інфляція впливає негативноще з однієї причини. У багатьох країнах світу під-приємницькому сектору та домогосподарствам дозволяється із дохо-ду, що підлягає оподаткуванню, вилучати (як витрати) відсоткові пла-тежі. Оскільки в умовах інфляції номінальні відсоткові ставки зрос-тають, то зростають і вилучення із доходу, що підлягає оподаткуван-ню, а тому зменшуються фактичні надходження до бюджету.

Говорячи про наслідки інфляції, варто розмежувати її на прогно-зовану та непрогнозовану. Витрати передбачуваної інфляції пов’язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратою часу через необхідність частіше відвідувати банки з метою зняття певних грошових сум, а також витратами на друкування каталогів, інформа-ційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.

Непрогнозована інфляція здійснює на економіку негативний вплив насамперед через перерозподільчі процеси. Ця інфляція дає вигоду боржникам і завдає збитків кредиторам.Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб’єктів національного ринку домогос-подарства – переважно чисті кредитори, а держава і підприємці – чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного сек-торів економіки.

Непередбачувана інфляція перерозподіляє доходи за рахунок тих, хто є власником номінальних активів (доходи від яких фіксу-ються у номінальному виразі), на користь тих, хто є власником реаль-них активів (доходи від яких коригуються згідно з рівнем інфляції). Непередбачувана інфляція сприяє перерозподілу багатства від стар-шого покоління до молодого, тому що люди похилого віку схильні утримувати більше номінальних активів, ніж молоді.

Отже, до передбачуваної (прогнозованої) інфляції можна прис-тосуватися певною мірою. Чим вищий рівень інфляції, тим вона мін-ливіша, що посилює невизначеність для суб’єктів економіки і віро-гідність перерозподілу доходів між ними. Інфляційні процеси в еко-номіці, спотворюючи інформацію, зумовлюють хибну поведінку еко-номічних суб’єктів. Якщо підприємство очікує помірну інфляцію, а насправді вона буде значно вищою, і це виявиться у підвищенні за-гального рівня цін, то усвідомлення такого підвищення цін самим підприємцем відбудеться тільки з часом. Підвищення ж цін на свої товари він сприйматиме як зростання попиту і відреагує збільшенням обсягу виробництва. Якщо аналогічно поведуть себе й інші під-приємці, це призведе до порушення макроекономічної рівноваги у зв’язку зі спотвореністю інформації.

 

6.7. Зв’язок інфляції та безробіття. Крива А. Філліпса. Згідно з концепцією Кейнса, інфляція – це така ситуація в економіці, коли крива сукупного попиту AD перетинає криву сукупної пропозиції AS в точці, де рівень витрат вищий, ніж в умовах повної зайнятості, тобто має місце інфляційний розрив. Інфляція, спричинена збільшен-ням попиту, зумовлює інфляцію пропозиції (витрат), бо надлишково зайняті вимагатимуть для себе такої ж заробітної плати, яка властива повній зайнятості. За цих умов уряд уже неспроможний впливати на економіку тільки через попит, а змушений буде втручатись у полі-тику заробітної плати щодо її обмеження.

Саме інфляція, а не дефляція, стала найважливішою проблемою економічної політики в 50-ті роки XX ст., що привело до дискусії про взамозв’язок таких проявів макроекономчної нестабільності, як інф-ляція і безробіття.

Австралійський економіст А. Філліпс у 1958 р. на основі емпі-ричних даних Англії за 1861-1913 рр. побудував криву, яка характери-зувала зв’язок щорічних відсоткових змін грошової заробітної плати і рівня безробіття. Ця крива показувала зворотну залежність рівня інфляції та змін заробітної плати (рис. 6.5).

 

Рис. 6.5. Крива Філліпса (первинна)

 

Із графіка видно, що за низького рівня безробіття (наявний під-вищений попит на працю) заробітна плата підвищується. За високого рівня безробіття та низького попиту на працю заробітна плата перес-тає підвищуватись, і навіть може зменшуватись, оскільки є безро-бітні, готові продавати свої трудові послуги за значно нижчу плату, щоб лише влаштуватись на роботу.

Крива Філліпса вказувала на те, що підвищення грошової заро-бітної плати може відбуватись одночасно з високим рівнем безробіт-тя. За рівня безробіття близько 5,5% починається підвищення заробіт-ної плати.

Послідовники концепції Філліпса, продовжуючи дослідження цієї проблеми, дійшли висновку, що рівень заробітної плати відчуває на собі вплив не тільки рівня безробіття, а й змін у рівні продуктивності праці. Вилучивши із темпів змін грошової заробітної плати темп під-вищення продуктивності праці, вони дослідили взаємозв’язок рівнів безробіття і цін. Графічно це показало зміщення початкової кривої Філ-ліпса вниз та ліворуч, у бік зменшення: вона відбивала нульову інфля-цію за рівня безробіття 2,5% для Англії, 4 – для США (рис. 6.6).

Відрізок кривої Філліпса, розташований ліворуч від точки N, ха-рактеризує інфляцію попиту, яка найчастіше є наслідком спроб держа-ви стимулювати високу зайнятість. Відрізок кривої праворуч від точки N, пов’язаний із падінням цін у період кризи надвиробництва.

Ця крива показала неможливість досягнення кейнсіанського ідеалу повної зайнятості без інфляції як мети економічної політики. Стабіль-ність цін та безробіття виявились несумісними цілями, які суперечать одна одній і не можуть бути реалізовані одночасно. Тому економічна політика має зробити вибір між стабільністю цін і повною зайнятістю.

 

 

Рис. 6.6. Модифікована крива Філліпса

 

Кейнсіанська інтерпретація кривої Філліпса у виді L -подібної лі-нії зображена на (рис. 6.7).

 

Рис. 6.7. Крива Філліпса в кенсіанській інтерпретації

За нульового рівня інфляції безробіття має місце і підвищується, а за нульового рівня безробіття спостерігається нескінченне підвищен-ня цін і зарплати. Це заходить у протиріччя з концепцією, відповідно до якої грошово-кредитна та фіскальна політика держави спроможна забезпечувати повну зайнятість, не спричиняючи інфляцію.

Згідно з неокласичною теорією, крива Філліпса при нульовому рівні безробіття має вигляд вертикальної лінії, тому що економіка зав-жди функціонує на рівні повної (або близької до повної) зайнятості. За допомогою застосування гнучких цін і ставок заробітної плати інфляція буде явищем, спричиненим надмірним попитом (рис. 6.8). Підвищення сукупного попиту AD не призводить до збільшення зайнятості, а зумов-лює інфляційне підвищення цін I_СЦ.

Інституціональні чинники впливають на підвищення рівня цін так, що ситуація завжди набуває форми інфляції пропозиції. Пояснюється це тим, що підвищення заробітної плати під впливом профспілок та підви-щення цін, спричинене великим бізнесом (незалежно від того, підви-щується чи знижується попит), зумовлює інфляцію витрат. У цьому ви-падку крива Філліпса набуває форми горизонтальної лінії (рис. 6.9), яка проходить через визначений владою рівень інфляції (наприклад, 5%).

 

Рис. 6.8. Неокласична (вертикальна) крива Філліпса

 

Якщо ж крива Філліпса має від’ємний спадний нахил (рис. 6.5), то це вказує на те, що є вибір, з одного боку, між двома лихами – інфля-цією і безробіттям; а з іншого – між ліберальними інструментами управ-ління попитом та інституціональними (законодавство з обмеження прав профспілок і соціального страхування, заходи щодо забезпечення інфор-мацією про наявні вакантні робочі місця та програми навчання і переква-ліфікації робочої сили тощо).

Отже, крива Філліпса, яка відбиває зв’язок рівня безробіття та рівня цін і заробітної плати, вказує на те, що цей зв’язок надто складний і мінливий, тому істотно ускладнює вибір політиками можливостей впливу на економіку.

У 60-ті роки ХХ ст. криву Філліпса трактують як графік можливих комбінацій темпів інфляції та рівня безробіття в економічній політиці. Уряд, який вважає безробіття більшим злом, ніж інфляцію, обирає полі-тику, спрямовану на рух кривою ліворуч від точки N (див. рис. 6.5).

Якщо ж уряд вважає більшим злом інфляцію, то він має вдава-тися до дій, що на графіку позначаться рухом кривою Філліпса право-руч від точки N.

 

Рис. 6.9. Горизонтальна крива Філліпса

Отже, крива Філліпса визначає нижню межу можливого узго-дження темпів інфляції та безробіття.

У багатьох країнах зростання інфляції не супроводжувалося скороченням безробіття. Таке економічне положення – одночасне існування інфляції та безробіття – набуло назви стагфляція. Графіч-но стагфляція зображається зміщенням короткострокової кривої Філ-ліпса праворуч і вгору (рис. 6.10).

Нехай в економіці склалася ситуація, за якої точці N₁ на кривій Філліпса відповідає рівень безробіття I_Б1 і рівень цін І_СЦ1. Припустімо, що держава прагне зменшити рівень безробіття і проводить із цією метою стимулюючу політику, внаслідок якої точка N₁ зміщується до точки N₂, якій відповідає рівень безробіття І_Б2 та рівень цін І_СЦ2. З часом наймані працівники усвідомлюють знецінення своєї реальної заробітної плати, що змушує їх зменшити пропозицію праці. Вна-слідок цього точка N₂ зміщується праворуч до точки N₃. Їй відпові-датиме рівень інфляції І_СЦ2 та рівень безробіття І_Б1.

 

 

Рис. 6.10. Крива Філліпса в умовах стагфляції

 

На початку 1970-х рр. у багатьох країнах світу мало місце одно-часне зростання інфляції та безробіття. Співіснування зростаючого безробіття та зростаючих темпів інфляції набуло назви сламфляція.

Як бачимо, зв’язок економічних явищ – інфляції та безробіття – неоднозначний. Є багато короткострокових кривих Філліпса, які з ча-сом можуть зміщуватись унаслідок впливу економічної політики. Дос-лідження цього зв’язку зумовило необхідність внесення певних допов-нень у розуміння сутності явища «природне безробіття».

Мілтон Фрідмен з урахуванням розглянутого зв’язку визначає природний рівень безробіття як норму, яка утримує на незмінному рівні заробітну плату і, за умови нульового приросту продуктивності праці, утримує незмінним рівень цін.

Приклад. Нехай рівень природного безробіття дорівнює 5%. Для спрощення візьмемо за основу наявний нульовий приріст продук-тивності праці. Погодимось із тим, що заробітна плата і рівень цін змінюються з однаковим темпом. Це означає, що за 5-відсоткової норми безробіття, виходячи із попереднього досвіду, економічні суб’єкти очікують, що заробітна плата і ціни залишаться стійкими і в майбутньому. Отже, крива Філліпса буде проходити через точку N, якій відповідає природний рівень безробіття (І_Б^* = 5%) і нульовий очікуваний темп зростання рівня цін . Зобразимо графічно криву Філліпса (рис. 6.11).

 

 

 

Рис. 6.11. Крива Філліпса за умов природного безробіття та очікуваного незмінного рівня цін і заробітної плати

Якщо уряд вважатиме 5-відсоткову норму природного безробіття високою і буде прагнути до її зниження, то він може вдатися до сти-мулюючої грошової та фіскальної політики – збільшить масу грошей. Підвищення сукупного попиту буде супроводжуватись підвищенням рівня заробітної плати і цін, але ціни значно швидше реагують на під-вищення попиту, ніж грошова заробітна плата. Це означає, що реаль-на заробітна плата зменшується, а попит на працю з боку робото-давців підвищується.

Доки домогосподарства очікують на стійкий рівень цін, підвище-ний попит на працю буде ефективним. Пояснюється це тим, що підви-щення номінальної заробітної плати сприймається найманими праців-никами як підвищення реальної, тобто на ринку праці спостерігається асиметрична реакція найманих пра