Джерела фінансування інвестицій в основний капітал

 

Джерела фінансування інвестицій	Рік
%, до загального обсягу
Всього
у тому числі за рахунок:	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
коштів Державного бюджету	8,4	5,1	5,4	5,0	7,0	10,5	5,5	5,5	5,6
коштів місцевих бюджетів	3,5	4,1	4,1	3,7	4,1	4,7	4,2	4,3	3,9
власних коштів під-приємств та організацій	75,2	68,6	66,8	65,8	61,4	61,7	57,4	57,8	56,5
коштів іноземних інвесторів	1,1	5,9	4,3	5,6	5,5	3,6	5,0	3,7	3,5
коштів населення на індивідуальне житлове будівництво	8,1	5,0	4,4	4,2	3,6	3,4	3,3	4,1	4,5
кредитів банків та інших позик		1,7	4,3	5,3	8,2	7,6	14,8	15,5	16,6
іших джерел фінан-сування	3,7	9,6	10,7	10,4	10,2	8,5	9,8	9,1	4,2

 

Потенційний інвестор керується у своїй поведінці щодо інвесту-вання очікуваним рівнем прибутку . Якщо очікується низька норма прибутку, то інвестиції зменшуються, і навпаки. Але щоб заощадження стали капіталом, їм варто знайти альтернативне застосування, яке б за-безпечило їх самозростання. Таким розміщенням заощаджень є збері-гання їх на рахунках у банках. Вибір альтернативного використання заощаджень визначається зіставленням рівня очікуваного прибутку та норми реальної ставки відсотка за депозитом . Якщо ставка буде перевищуватирівень дохідності, тобто за , то реальні інвестиції не будуть здійснюватись. Якщо ж , то підприємці будуть здійс-нювати інвестиції.

Зазначимо, що у порівнянні мова йде про реальну (а не номіналь-ну) відсоткову ставку, скориговану на рівень інфляції. Наприклад, ін-вестор планує реалізувати інвестиційний проект вартістю 10 млн грн, який має йому забезпечити реальну норму прибутку в 10%, тобто 1 млн грн/рік. Номінальна ставка відсотка за вкладом = 12%, а рівень інфляції на рік. Якщо порівняти очікуваний рівень реальної прибутковості інвестицій (10%) з номінальною ставкою відсотка (12%), то можна дійти висновку про нераціональність здійснення інвестицій. Щоб ухвалити правильне інвестиційне рішення, треба скоригувати но-мінальну відсоткову ставку на рівень інфляції: , , тобто реальна норма відсоткової ставки з урахуванням інфляції становитиме 4, а норма прибутковості – 10%. Отже, інвестувати в реальний капітал вигідніше, ніж зберігати заощадження на рахунках у банку (і одержувати дохід на депозитний вклад).

Графічно взаємозв’язок між реальною нормою відсотка, заоща-дженнями та інвестиціями зображено на рис. 8.2. Із графіка видно:

· заощадження (S) та інвестиції (І) залежать від величини відсот-кової ставки. Ця залежність для заощаджень – пряма, а для інвестицій – зворотна, тому функція заощаджень S = f (r) висхідна, а функція ін-вестицій І = f (r) спадна;

· за ставки відсотка спостерігається рівновага обсягу заоща-джень та інвестицій: І = S;

· підвищення реальної відсоткової ставки до або її зниження до означають порушення рівноваги S та І.

 

 

Рис. 8.2. Взаємозв’язок реальної норми відсотка,

заощаджень та інвестицій

 

Такі залежності описують представники класичної теорії. Згідно з їх концепцію, обсяг інвестиції не залежить від доходу, тому на графіку (рис. 8.3) його зображено на рівні І₀ горизонтальною лінією. Це означає автономність інвестицій – незалежність їх від доходу.

 

 

Рис. 8.3. Інвестиційна функція (I₁), залежна від рівня доходу, та функція автономних інвестицій (I₀)

 

А кейнсіанська теорія виходить з іншого твердження: заоща-дження є функцією доходу: S = f(D_i), інвестиції є функцією ставки відсотка за позиками: I = f(r). Оскільки інвестиції здійснюються із прибутків підприємств і доходів домогосподарств, то зростання ЧВП (національного доходу) зумовлює зростання інвестицій. Це тверджен-ня пояснюється ще і тим, що зростання рівня доходу та виробництва означає зменшення надлишку виробничих потужностей і появу сти-мулів до інвестування. Інвестиційний попит є найдинамічнішим еле-ментом сукупного попиту і незалежність інвестицій від доходу має реальне місце в економіці. Пояснюється це такими факторами:

1) інвестиційні товари мають невизначений термін використан-ня. Наприклад, верстат може служити і 5-10 років, проте амортиза-ційною політикою строк служби може бути встановлений 6-8 років. Залежно від оптимістичного або песимістичного настрою підприєм-ців, інвестиції зростатимуть стрімко або повільно;

2) обсяг інвестицій залежить від очікуваного рівня прибутково-сті. Сам же поточний прибуток не є сталим, підлягає коливанням, що зумовлює відхилення інвестиційної активності;

3) технічний прогрес, який значною мірою стимулює інвестицій-ний процес, не є безперервним, що теж обумовлює коливання інвес-тиційного попиту;

4)зміни в очікуваннях, які відбуваються зі зміною податкової, антимонопольної, грошово-кредитної, амортизаційної чи зовнішньо-економічної політики, істотно впливають на обсяг інвестицій. Фон-дові біржі, які є найважливішими індикаторами для очікувань інвес-торів, самі обумовлюють коливання рівня інвестицій.

Зі сказаного, можна дійти висновку, щоколивання обсягів вироб-ництва залежать від обсягу інвестицій: .

Щоб порівняти інвестиційні рішення підприємців з планами спо-живання домогосподарств, потрібно виявити залежність обсягу інвес-тицій від потенційного доходу після сплати податків (D_i) та обсягу виробництва ЧВП.

 

8.3. Кейнсіанська концепція автономних інвестицій. Інвес-тиції, не зумовлені зростанням національного доходу, називають ав-тономними (індуційованими). Наприклад, інвестиції в нову техніку та поліпшення якості товарів. Такі інвестиції часто самі приводять до зростання національного доходу.

Чинники зміни обсягу автономних інвестицій кейнсіанська та неокласична теорії визначають по-різному. Для пояснення цих змін кейнсіанська теорія вводить поняття гранична ефективність капітало-вкладень, або внутрішня ставка доходу.

На відміну від поточних витрат на виробництво, інвестиції дають віддачу не в тому самому періоді, а тільки згодом, протягом декількох років, залежно від того, в якій формі вони були здійснені. Тому порівняння інвестиційних витрат із результатами від них потре-бує зіставлення різночасових показників. Ця проблема розв’язується шляхом дисконтування. Операція дисконтування обернена обчис-ленню складних відсотків: ,

де r – норма дисконту.

Метод дисконтування широко застосовується для оцінки і ви-бору проектів, коли витрати і доходи розподілені на багато років. Його використовують для визначення нинішнього еквіваленту вар-тості сум, які будуть отримані в майбутньому. Наприклад, якщо дохід 100 тис. грн сьогодні інвестувати за ставкою відсотка r, то ці гроші через рік перетворилися б на 100 + 100 r,або 100 · (1 + r).

Щоб визначити, чого варта сьогодні певна грошова сума через t років, треба цю суму поділити на : .

Якщо інвестиційний проект потребує витрат імає дати про-тягом п’яти років чистий дохід в обсягах , то доціль-ність для інвестора цього проекту буде визначатися нерівністю

. (8.4)

 

Значення r, за якого нерівність перетвориться на рівність, нази-вають граничною ефективністю капіталовкладень і позначають . Для інвестора найпривабливішою є ситуація, коли є най-більшою. За наявності багатьох варіантів інвестування, які характе-ризуються різною граничною ефективністю, інвестиційні кошти ран-жуються за рівнем граничної ефективності капіталу.

Крім цього, поведінка інвестора визначається і рівнем ризику кожного з варіантів інвестування. Надійнішим варіантом розміщення капіталу є придбання державних облігацій. Пояснюється це тим, що держава завжди в строк і в установленому розмірі спроможна випла-чувати відсотки за своїми борговими зобов’язаннями, вона може здійс-нити рефінансування (погашення старої заборгованості шляхом ви-пуску нової позики). Саме тому відсоток за державними облігаціями розглядають як нижню межу граничної ефективності для вкла-день у реальний капітал.

Графічно варіанти інвестування капіталу зображені на рис. 8.4. На графіку на осі абсцис відкладається обсяг інвестицій за п’ятьма інвестиційними проектами, а на осі ординат – гранична ефективність капіталуі поточна ставка відсотка r.

За рівня поточної ставки відсотка r₁ можлива реалізація перших чотирьох проектів, а за ставки r₂ – тільки одного (першого), тобто доцільність здійснювати інвестиції в реальний капітал визначається умовою > .

 

 

Рис. 8.4. Варіанти інвестування в капітал за рівнем дохідності

Чим менша величина r, тим більше інвестується капіталу в еконо-міку. Кейнсіанську функцію автономних інвестицій можна передати як

 

, (8.5)

 

де MPI – гранична схильність до інвестування;

R_еф – дисконтна ставка, якій відповідає гранична ефективність капіталу;

r – поточна відсоткова ставка.

8.4. Неокласична теорія автономних інвестицій. Ґрунтується на передумові, що підприємці здійснюють інвестиції для того, щоб довести обсяг свого капіталу до оптимального розміру. Залежність обсягу інвестицій від розміру наявного капіталу в період t відбиває функція

 

,(8.6)

 

де – обсяг автономних інвестицій;

– оптимальний обсяг капіталу;

– обсяг капіталу фактичний;

– коефіцієнт наближення фактичного обсягу капіталу до оптимального

Оптимальним для підприємців є такий обсяг капіталу, який за певного рівня технологій забезпечує максимізацію прибутку. Згідно з сучасною теорією, максимізація прибутку досягається, якщо гранична продуктивність капіталу (МРK) дорівнює граничним витратам капіталу (МСK). Граничні витрати капіталу визначаються нормою амортизації капіталу (Н_а) і ставкою відсотка за фінансовими активами . Якщо , то прибуток досягає максимальної величини.

Нехай технологія характеризується виробничою функцією Кобба-Дугласа:

 

.

 

Розрахувавши першу похідну за K, одержимо граничну продук-тивність капіталу

 

.

Використавши умову максимізації прибутку обчислимо оптимальний обсяг капіталу

 

(8.7)

 

Графічно процес визначення оптимального обсягу капіталу наведено на рис. 8.5, де на осі абсцис позначено оптимальний обсяг капіталу, а на осі ординат – граничну продуктивність капіталу.

Отже, за незмінної ставки відсотка та заданої норми амор-тизації спостерігається зростання оптимального обсягу ка-піталу від до внаслідок зростання граничної продуктив-ності капіталу або технічного прогресу (крива зміщується праворуч вгору).

У разі зменшення відсоткової ставки від до відбувається збільшення оптимального обсягу капіталу – рух по кривій .

Оптимальний обсяг капіталу перебуває в прямій залежності від граничної продуктивності капіталу та в зворотній залежності від став-ки відсотка, тобто за незмінної норми амортизації Н_а. Тому і функція автономних інвестицій може бути .

 

Рис. 8.5. Визначення оптимального обсягу капіталу

Порівнюючи кейнсіанську та неокласичну функції автономних інвестицій можна дійти висновку, що вони схожі. Відмінність між ними полягає у використанні різних категорій: ефективність капіталу R_еф та МРK гранична продуктивність капіталу. Величина R_еф суб’єк-тивна, вона залежить від очікувань інвестора, а гранична продук-тивність капіталу МРK – є об’єктивною величиною, яка визначається наявною технологією.

Визначальним для автономних інвестицій у кейнсіанських моде-лях є бажаний додатковий дохід підприємців, у неокласичних – від-соткова ставка.

 

8.5. Мультиплікатор інвестицій. Збільшення інвестицій зумов-лює зростання обсягу виробництва і зайнятості. Але «якою мірою?» Може скластися враження, що зростання інвестицій на 1 млн грн зумовить приріст ВВП у такому ж обсязі. Насправді приріст авто-номних інвестицій забезпечить приріст вартості продукту (∆ВВП) в обсязі більшому, ніж 1 млн грн в m разів. Це явище в еко-номічній теорії набуло назви мультиплікативного ефекту.

Мультиплікатор (від лат. multiplicator – помножувач) – посилю-вач витрат в економіку

 

, (8.8)

 

де – мультиплікатор інвестицій;

ΔВВП – приріст доходу, обумовлений приростом автономних інвестицій на величину .

Розглянемо механізм мультиплікації витрат на прикладі. У хі-мічну промисловість додатково здійснюють інвестиції в нову техно-логію, що призведе до зростання доходу, а потім заробітної плати хіміків на 1 млн грн. Припустімо, що гранична схильність до спожи-вання МРС = 0,7 (МРС – перша похідна витрат на споживання, тобто ), Це означає, що 70% від 1 млн грн працівники хімічної галузі витратять на придбання предметів споживання, а 30% заощадять. Ку-пуючи харчі та одяг, працівники цієї галузі простимулюють зростан-ня доходів працівників харчової, легкої промисловості та сільського господарства, які теж використають на споживання тільки 70% свого доходу, а решту – заощадять, тобто первинні автономні інвестиції по-роджують вторинні, третинні та інші похідні споживчі витрати. Здаєть-ся, цей процес нескінченний, але він має тенденцію до спаду. Модель мультиплікації у формалізованому виді передамо даними з табл. 8.3.

Якщо послідовно відторити всі сходинки процесу мультипліка-ції інвестиційних витрат, то сукупне зростання споживчого попиту становитиме

 

Таблиця 8.3