Взаємозв’язок інфляції та безробіття, крива Філліпса

Відомо, що монетаристи вважають інфляцію суто грошовим явищем. Кейнсіанці намагаються знайти зв'язок між інфляцією та ринком робочої сили. Широке розповсюдження отримав аналіз інфляції, заснований на кривій Філліпса. Філліпс виявив стійку статистичну залежність між ставками заробітної плати та рівнем безробіття у Великій Британії за період з 1861 по 1957 роки. Запропоноване Філліпсом співвідношення було замінене співвідношенням між темпом зростання товарних цін та рівнем безробіття. У такій інтерпретації крива Філліпса перетворилась на зручний інструмент макроаналізу та економічної політики.

Рис 1. Крива Філліпса

 

Припустимо, рівень безробіття u1, темп зростання цін Р1, тобто в країні незначна інфляція, але високий рівень безробіття. Щоб знизити рівень безробіття, за Кейнсом, треба здійснити низку заходів, стимулюючих попит. Внаслідок цих заходів зростуть обсяги виробництва і зайнятість. Рівень безробіття впаде до u2, але інфляція зросте до Р2, це - надто високий рівень інфляції. Уряд прийме заходи для "охолодження" економіки, ціну впадуть до Р3, але безробіття зросте до u3. Це - прийнятні для економіки рівні інфляції і безробіття. Таким чином, стверджують кейнсіанці, уряд може знайти на кривій Філліпса точку, яка дозволить дійти розумного компромісу між рівнем цін і зайнятістю.

Спираючись на криву Філліпса, кейнсіанці стверджували, що в країні одночасно не може бути і інфляція, і високий рівень безробіття. Але на початку 70-х років ХХ сторіччя сталося раніше небувале: у більшості розвинених країн під час економічного спаду водночас спостерігався і високі темпи зростання цін і високий рівень безробіття. Виникло нове явище, яке отримало назву "стагфляція". Стагфляція - період спаду і зростання безробіття, яке супроводжується прискоренням інфляції (за словником Макміллана ). Отже, Україна зараз переживає стагфляцію.

 

Антиінфляційна політика держави обов'язково повинна включати два блоки:

- регулювання сукупного попиту,

- регулювання сукупної пропозиції.

Кейнс вважав, що підняти рівень пропозиції можна створивши ефективний попит. З цією метою необхідно збільшити державні витрати та знизити відсоткові ставки. Внаслідок цих дій зросте інвестиційний попит, тому зросте і пропозиція. Збільшення пропозиції призведе до зниження рівня цін, тобто інфляція зменшиться. Але збільшення державних витрат призводить до збільшення дефіциту державного бюджету. Дефіцит держбюджету ні в якому разі не можна покривати за рахунок грошової емісії - це найкоротший шлях до інфляції.

Недостатність кейнсіанських програм з роками виявлялась все чіткіше, оскільки у багатьох країнах став зростати державний борг.

Монетаристи, вважаючи інфляцію суто грошовим явищем, пропонують протилежні заходи, виділяючи три етапи у запровадженні антиінфляційної політики.

На першому етапі, за монетаристськими рекомендаціями, треба зменшити сукупний попит, з цією метою провести грошову реформу. (Це було зроблено в Україні у 1996 році).

На другому етапі - зменшити дефіцит державного бюджету шляхом скорочення соціальних витрат та підняти відсоткову ставку. Наслідком таких дій буде зменшення споживчого та інвестиційного попиту, банкрутство неефективних виробництв, посилення спаду виробництва; на ринку сформуються ніші, які до того займали збанкрутілі підприємства; на ринку залишаться сильні підприємства. Отже, монетаристи пропонують не заважати кризі очистити ринок від слабких підприємств. Після цього - приступати к третьому етапу.

На третьому етапі - зменшення податкових ставок. Наслідком цього буде зростання інвестиційного попиту, збільшення пропозиції та зниження цін.

27. Причини циклічних коливань в інтерпретації різних економічних шкіл

Економіка кожної окремої країни і світова економіка в цілому розвивається не по прямій лінії, яка весь час плавно іде вгору; періоди економічного підйому, ділової активності змінюються на періоди спаду. Економічний цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності, при яких за зростанням активності наступає її зниження, яке змінюється наступним зростанням. Тривалість циклу визначається проміжком часу від спаду (кризи) до нового спаду, або від підйому до підйому.

Економічні коливання є відхилення від стабільного стану найважливіших параметрів економіки: обсягу виробництва, рівня цін, зайнятості населення, норми прибутку.

Чисто монетарна теорія. Її поява та популярність пояснюється зростанням ролі грошей та кредитних відносин у сучасній економіці. Сутність монетаристських поглядів на циклічність розвитку полягає у такому: економічний цикл є наслідком зміни кількості грошей в суспільстві. Якщо банки будуть проводити м’яку кредитну політику (доступність кредиту та невисока норма позичкового проценту), кількість грошей в економіці зросте, підприємці збільшать попит на інвестиційні товари (товари виробничого призначення), а населення – на предмети особистого споживання. Виробництво відповість на зростання попиту зростанням пропозиції, тобто почнеться підйом економіки. Ці твердження спростовують представники австрійської школи економічних циклів: «Ілюзія, ніби то за допомогою грошової накачки можна підтримувати поступовий рух економіки, розсипається, як тільки ресурсний фонд починає убувати. У подібній ситуації економіка відразу починає рух по скісній, тобто заглиблюється у стан депресії. Навіть найбільш енергійне пом’якшення грошової політики не в змозі припинити це (оскільки гроші не можуть замінити хліба)».[1] Безумовно, гроші, кредитно-грошова політика держави мають значний вплив на економіку країни, але пояснення циклічних спадів й підйомів тільки коливаннями грошової маси суперечить дійсності.

Теорія перенагромадження (або концепція переінвестування). В ційтеорії питання щодо причин циклічності переноситься з грошового, номінального сектору економіки в реальний, виробничий сектор. Ця теорія набирає все більше послідовників і виглядає найбільш обґрунтованою. Ще Туган-Барановський зробив висновок щодо того, що промислова циклічність пов’язана з періодичним нагромадженням і розширенням бази основного капіталу і коливанням розмірів інвестицій. Що ж таке перенагромадження капіталу або переінвестування, чому і як воно виникає? «Причиною будь-якої кризи є той факт, що нова порція інвестицій не приносить прибутку, який за своєю величиною перевищує, або дорівнює середньому прибутку. Це в економічній науці називається перенагромадження капіталу». Отже, перенагромадження капіталу визначається тим, що підприємці не отримують очікуваного прибутку від інвестицій, а тому починають скорочувати інвестиції. «Моделювання точних причин і визначення моменту, коли падіння прибутку призведе до стрімкого падіння інвестицій, як відомо, надзвичайно утруднене».

Висловлюється думка, що перенагромадження капіталу виникає внаслідок формування диспропорцій в економіці: більш високими темпами розвиваються галузі, які виготовляють товари виробничого призначення у порівнянні з галузями, які виробляють споживчі товари. Причиною кризи є диспропорція в реальному секторі економіки, а не нестача грошей. Під час кризи попит на споживчі товари (особливо – на товари першого вжитку) скорочується повільно і не в такій мірі, як попит на товари виробничого призначення – падіння попиту на ці товари може бути обвальним. Різке скорочення попиту на інвестиційні товари пояснюють дією принципу акселерації. Сутність його полягає в слідуючому: існує зв’язок між попитом на споживчі товари й попитом на інвестиційні товари (товари виробничого призначення). Якщо зростає попит на споживчі товари, попит на інвестиційні товари зростає в значно більшій мірі й може перевищувати попит на споживчі товари в декілька разів, економіка переходить у фазу підйому. Але коли попит на споживчі товари починає скорочуватись, попит на товари виробничого призначення скорочується в рази у порівнянні із попитом на споживчі товари, в економіці починається спад. Так теорія перенагромадження пояснює причини циклічних коливань.

Теорія недоспоживання. Сутність теорії недоспоживання в слідуючому:

- Населення прагне не витрачати весь свій доход на споживання, певну частину доходу спрямовують на заощадження. Якщо заощаджені кошти не ідуть на інвестування, це може привести до депресії.

- Заощадження призводять до скорочення попиту на споживчі товари.

Внаслідок цього заощадження можуть перевищувати інвестиції, а попит на споживчі товари скоротиться. Прихильники теорії недоспоживання важливе значення надають ринку споживчих товарів, і вважають, що коли на цьому ринку попит стабільний, економіці не загрожує криза, зростання ж заощаджень призводить до спаду. Представники австрійської школи стверджують протилежне: до падіння призводить від’ємний зворотній зв’язок, заснований не на тому, що занадто заощаджують, а на тому, що заощадження недостатні. Якщо населення починає заощаджувати більше, (а заощадження здійснюється у двох формах: банківські вклади або купівля акцій), зростає пропозиція грошей, це призводить до зменшення норми позичкового процента. Внаслідок зменшення норми позичкового процента зростає попит на кредитні ресурси, які підприємці спрямовують на придбання товарів виробничого призначення.

Теорія недоспоживання не дає відповіді на питання: що ж викликає поворот від підйому до спаду – нестача інвестицій чи недостатній попит на споживчі товари.

«Психологічні» теорії. До авторів цих теорій належать Кейнс, Мітчел, Хайєк та інші. За їх думкою на ділову активність впливають окрім об’єктивних економічних факторів, таких як гроші, норма позичкового процента суто психологічні фактори - оптимістичні чи песимістичні очікування господарюючих суб’єктів. Деякі з них вважають, що оптимізм чи песимізм підприємців залежить від політики банків: вони налаштовані оптимістично весь час, коли розширяється кредит, внаслідок чого зростає попит і стають песимістами, коли кредит скорочується і попит падає.