Наукове пізнання простору і часу

Простір і час є формами існування матерії. Як і матерія, вони дані нам в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору й часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду.

Охарактеризувати їх можна шляхом посилання на те, що простір — це загальна форма протяжності й співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій проходження матеріальних процесів. Самі поняття "протяжність", "співіснування", "тривалість", "зміна" вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору потрібно зарахувати його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, одно-спрямованість та незворотність. Ці поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії. В. І. Ленін писав: "Визнаючи існування об'єктивної реальності, тобто рухомої матерії, незалежно від нашої свідомості, матеріалізм неминуче повинен визнавати також об'єктивну реальність часу і простору.".

Насправді ж простір і час невіддільні від матерії, загальні її атрибути. Простір безкінечний і безмежний. Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі й вічний у часі.

Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії був обґрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях. Ф. Енгельс зазначав: ".основні форми всякого буття є простір і час; буття поза часом є таке саме величезне безглуздя, як буття поза простором". Далі він писав про те, що обидві ці форми існування матерії без матерії є ніщо, пусті уявлення, абстракції, які існують тільки в нашій голові.

Таке розуміння простору й часу долає метафізичний відрив їх від рухомої матерії, що було притаманне класичній ньютонівській механіці. Згідно з її уявленнями, простір і час є вмістилищами матерії. Простір вважався однорідним, а час таким, що всюди протікає однаково. Ньютонівська фізика вважала правомірним говорити не лише про взаємно відносний рух матеріальних об'єктів, а й про абсолютний їх рух, тобто про рух стосовно абсолютного, нерухомого, незмінного простору.

Відрив простору й часу від матерії, матеріальних взаємодій виражався і в уявленнях ньютонівської фізики про миттєву дальнодію, тобто миттєву передачу сигналів через "порожній" простір.

Проте в історії філософії розвивалася й інша концепція простору й часу, яка розглядала їх у нерозривному зв'язку з матерією (Арістотель, Декарт, Лейбніц). Пізніше ця концепція дістала всебічне обґрунтування й послідовне матеріалістичне пояснення в діалектико-матеріалістичній філософії.

Із визнання нерозривного зв'язку простору й часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітність простору й часу з різними метричними й типологічними властивостями. Щоправда, ці "простори" й "часи" не відгороджені одне від одного непрохідними межами, а становлять частини єдиних простору й часу матеріального світу.

Звідси можна зробити висновок, що простір і час (як і сама матерія) не можуть бути відразу повністю пізнаними, як і не можуть бути "дані" людині від самого початку в ролі апріорних, тобто не залежних від досвіду уявлень. Реальні простір і час по своїй суті завжди багатші від людських уявлень і понять, які є їх відображенням. В. І. Ленін писав: "У світі нема нічого, крім рухомої матерії, і рухома матерія не може рухатись інакше, як у просторі і в часі. Людські уявлення про простір і час відносні, але з цих відносних уявлень складається абсолютна істина, ці відносні уявлення, розвиваючись, ідуть по лінії абсолютної істини, наближаються до неї".

Вчення діалектико-матеріалістичної філософії про єдність матерії та форма її існування (руху, простору, часу) ґрунтується на сукупності природничо-наукових знань і дістає нові й нові підтвердження. Ще М. Лобачевський (1792-1856), розробляючи неевклідову геометрію, виходив з ідеї залежності геометричних властивостей від фізичних. Його дослідження продовжили німецький математик Г. Ріман та інші.

Особливо вагомим внеском у природничо-наукове обґрунтування діалектико-матеріалістичних уявлень про простір і час, їх зв'язок з матерією стала теорія відносності А. Ейнштейна (1879-1955). У спеціальній теорії відносності обґрунтовано залежність просторово-часових характеристик матеріальних об'єктів від взаємно відносного руху цих об'єктів, показано відносність одночасності: події, одночасні щодо однієї системи відліку, можуть бути неодночасними щодо іншої системи. Суттєвим при цьому є й те, що коли одна з цих подій є причиною іншої, то їх часова послідовність від системи відліку не залежить, оскільки причина, безумовно, передує своєму наслідку.

Показуючи відносність просторових і часових інтервалів, узятих окремо, залежність їх від системи відліку, теорія відносності встановлює постійність просторово-часового інтервалу, що виражає єдність простору й часу.

У загальній теорії відносності обґрунтовано залежність просторово-часових характеристик від розміщення матеріальних мас: утворення скупчень матерії певних об'єктів є великою середньою густиною й, отже, інтенсивним гравітаційним полем спричиняє викривлення простору та гальмування протікання часу. Передбачені теорією відносності ефекти пізніше були підтверджені безпосередніми спостереженнями.

На основі висновків теорії відносності та інших сучасних природничо-наукових концепцій розробляються способи ідеалістичних спекуляцій щодо проблеми простору й часу. Вони намагаються довести, що Всесвіт обмежений у просторі й часі, тобто що він має скінченність. Ці спекуляції базуються на неправомірних припущеннях, пов'язаних з екстраполяцією деяких властивостей обмежених космічних систем (навіть таких масштабних, як Метагалактика) на "світ у цілому".

Із діалектико-матеріалістичної філософії випливає, що безкінечна якісна різноманітність матеріальних об'єктів і систем виражається багатоманітністю "просторів" і "часів".

І тільки з урахуванням цього можна сказати, що "наш простір" (простір Метагалактики) обмежений і "наш час" (в тому ж розумінні) мав початок. Проте цей висновок не може поширюватися на всезагальні, абсолютні простір і час "світу в цілому", хоча в пізнавальному плані саме поняття "світ у цілому" завжди залишається проблемою.

 

Проблема детермінізму.

Детермінізм - це філософське вчення про об'єктивну закономірною взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ матеріального і духовного світу. Центральним ядром детермінізму є положення про існування причинності, тобто такого зв'язку явищ, в якій одне явище при певних умовах з необхідністю породжує, виробляє інше явище.

Сучасний детермінізм передбачає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, тобто прямо не містять в собі моментів породження, виробництва одного іншим. Сюди входять просторові і часові кореляції, функціональні залежності, відносини симетрії і т.п. Особливо важливим у сучасній науці виявляється імовірнісні співвідношення, формулювати мовою статистичних розподілів і статистичних законів. Проте всі форми реальних взаємозв'язків явищ в кінцевому рахунку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодного явища дійсності, в т.ч. і такі події, в сукупності яких виявляються статистичні закони.

Принциповим недоліком колишнього детермінізму було те, що він обмежувався однією безпосередньо діючої причинністю, до того ж потрактований чисто механічно, в ньому заперечувалася об'єктивна природа випадковості, ймовірність виводилася за межі детермінізму, статистичні зв'язки принципово протиставлялися матеріальної детермінації явищ. Пов'язаний з метафізичним матеріалізмом колишній детермінізм не міг бути послідовно реалізований у ряді важливих галузей науки про природу, особливо соціального життя і явищ свідомості. Ефектне проведення ідей детермінізму тут стало можливим тільки завдяки діалектичному та історичному матеріалізму.

Ядром марксистської концепції соціального детермінізму є визнання закономірного характеру суспільного життя. Це, однак, не означає, що хід історії визначений заздалегідь і здійснюється з фатальною необхідністю. Закони суспільства, визначаючи основну лінію історичного розвитку, разом з тим не зумовлюють різноманіття діяльності кожного окремого індивіда. У суспільному житті постійно складаються різні можливості, здійснення яких багато в чому залежить від свідомої діяльності людей. Детермінізм не тільки не заперечує свободи, але, навпаки, передбачає здатність людини до вибору мотивів і цілей діяльності.

Детермінізмові протистоїть індетермінізм, що відмовляються від визнання причинності взагалі, або, принаймні, її загальності. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, яка проголошує, ніби протягом всіх процесів зумовлюється дією нематеріального «цілеспрямованого початку». Стимулом для пожвавлення індетерміністіческіх поглядів у 1-й чверті 20 століття послужив факт зростання у фізиці ролі статистичних закономірностей, наявність яких було оголошено спростовує причинність. Однак діалектико-матеріалістична трактування співвідношення випадковості і необхідності, категорій причинності і закону, розвиток квантової механіки, розкрила нові види об'єктивної причинного зв'язку явищ у мікросвіті, показали неспроможність спроб використовувати наявність імовірнісних процесів у фундаменті мікросвіту для заперечення детермінізму.

Еволюційна теорія Дарвіна, яка дала матеріалістичні пояснення відноситься до доцільності в живій природі, розвиток кібернетики, що створила вчення про саморегулюючі системах, завдали нищівного удару по ідеалістичної телеології, фаталізму, вченням про приречення і підтвердили правильність усіх принципових посилок сучасної діалектико-матеріалістичному детермінізм.

Принцип детермінізму служить керівним початком в усіх галузях наукового знання, ефективним знаряддям осягнення істини.

Наукова картина світу.

Науко́ва карти́на сві́ту — (одне з основоположних понять в природознавстві) особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.[1]

Наукова картина світу — система уявлень людей про властивості і закономірності дійсності (реально існуючого світу), побудована в результаті узагальнення та синтезу наукових понять і принципів. Використовує наукова мова для позначення об'єктів і явищ матерії.

У процесі пізнання навколишнього світу результати такого відображаються і закріплюються в свідомості людини у вигляді знань, умінь, навичок, типів поведінки і спілкування. Сукупність результатів пізнавальної діяльності людини утворює певну модель (картину світу). У історії людства було створено й існувало досить велика кількість самих різноманітних картин світу, кожна з яких відрізнялася своїм баченням світу і специфічним його поясненням. Однак прогрес уявлень про навколишній світ досягається переважно завдяки науковому пошуку. У наукову картину світу не входять часткові знання про різні властивості конкретних явищ, про деталі самого пізнавального процесу. Наукова картина світу не є сукупністю всіх знань людини про об'єктивний світ, вона являє собою цілісну систему уявлень про загальні властивості, сферах, рівнях і закономірності реальної дійсності. [1]

Наукова картина світу — безліч теорій в сукупності описують відомий людині природний світ, цілісна система уявлень про загальні принципи і закони пристрої світобудови [2]. Картина світу — системне утворення, тому її зміна не можна звести ні до якого одиничного (нехай і самому великому і радикального) відкриття. Мова звичайно йде про цілу серію взаємопов'язаних відкриттів (у головних фундаментальних науках), які майже завжди супроводжуються радикальної перебудовою методу дослідження, а також значними змінами в самих нормах та ідеали науковості

Наукова картина світу — особлива форма теоретичного знання, що репрезентує предмет дослідження науки відповідно певному етапу її історичного розвитку, за допомогою якої інтегруються й систематизуються конкретні знання, отримані в різних областях наукового пошуку [3]

 

Техніка і технологія

Поняття "техніка" є одним з найбільш древніх і широко поширене сьогодні. До недавнього часу воно застосовувалося для позначення деякою невизначеною діяльності або деякої сукупності матеріальних утворень.

Зміст поняття техніки історично трансформувалося, відображаючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первинне значення слова мистецтво, майстерність - позначає саму діяльність, її якісний рівень.

Техніка належить до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об'єктів, які людина залучає до різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні освіти, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об'єктами є: a) матеріальні явища; b) штучні явища.

«Технологія... сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів, які здійснюються у різних галузях промисловості, будівництві та т.д.... Наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи... самі операції видобутку, обробки, переробки, зберігання, які є основною складовою частиною виробничого процесу... опис виробничих процесів, інструкції щодо їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки та ін...»

Більш вузьку й дещо іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, що застосовуються в процесі виробництва, для отримання готової продукції... наука про способи впливу на сировину, матеріали та напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».

Сам термін "техніка" не виділено, по суті він розчинився в першому.

У процесі еволюції понять «техніка» і «технологія» можна встановити особливості, що характеризують їх сутність. Одна з них - об'єднання об'єктивного і суб'єктивного в наведених поняттях, другий - діалектична єдність їх об'єктивних частин у процесі розвитку форми і змісту. З цього можна зробити висновок:

- при визначенні напрямів розвитку суспільного виробництва і економіки в цілому відривати техніку від технології не можна;

- для вивчення законів і закономірностей розвитку виробництва та окремих виробничих систем необхідно шляхом диференціації технології розкрити її протилежності і встановити зв'язок між ними;

- суб'єктивна частина технології не може бути однозначною, це різнобічна і різнопланова система;

- змістом діалектичної єдності технології і техніки, рушійним початком залишається технологія. Періоди розвитку понять «техніка» і «технологія»