Емпірична і теоретична реальність

Емпірична і теоретична реальність

Эмпирическая реальность человеческого мира имеет свою структуру и свою эволюцию. Это и есть макрообъект истории в широком смысле - он изучается наукой истории в своем глобальном единстве синхронного функционирования или в его эволюционном развитии в ходе исторического процесса.

Между тем, именно человеческое сознание создает новую структуру эмпирической реальности и, в свою очередь, возникает возможность изучать это сознание опосредованно - через созданные им материальные образы, и история может развиваться как эмпирическая наука. Человеческое сознание ("психика" в широком смысле) создает реализованный продукт, который историк изучает как источник своей информации. Его исследовательский путь логичен: он движется от материального образа к интерпретации содержания (методология источниковедения), и далее конструирует историческую реальность, проявившую себя возникновением культурного феномена

Конкретное отражение любых знаний в сознании будем называть теоретической реальностью. В первом приближении, теоретическая реальность – это знания, которые придуманы в нашем сознании, существуют только в нашем сознании, и в какой-то степени могут отражать реальный окружающий мир. Теоретическая реальность, как и отражение, может быть объективной и субъективной.

Субъективную теоретическую реальность мы придумываем в своём сознании, в природе такой реальности не существует.

Объективная теоретическая реальность может относиться и к тому, что мы видим и фиксируем, но может относиться и к тому, что мы непосредственно не видим, а фиксируем только функциональные свойства этой невидимой материи.

Итак, теоретическая реальность может быть субъективной и объективной. Просто придуманное понятие теоретической реальности – это субъективная теоретическая реальность. Субъективная теоретическая реальность – это знания, которые полностью придуманы в нашем сознании, и существуют только в нашем сознании. Например, субъективной теоретической реальностью являются религиозные знания, астрологические знания, знания о Бермудском треугольнике, теория о локализации элементарных частиц из пространства и т. д. и т. п. Придумать таких знаний можно сколько угодно и для чего угодно. Просто для того, чтобы имитировать какую-нибудь деятельность.

 

Объективная теоретическая реальность – это знания о видимых и невидимых формах материи, которые придуманы в нашем сознании на основании функциональных свойств этой материи. Примером объективной теоретической реальности является гравитационное поле. Увидеть гравитационное поле мы не можем, рассмотреть структуру гравитационного поля не можем, увидеть среду, в которой распространяются гравитационные волны, тоже не можем. Ощущать гравитационное поле мы можем в виде притяжения нашего тела к Земле. Мы можем так же наблюдать проявление свойства гравитационного поля в виде взаимного притяжения небесных тел.

В науке объективная теоретическая реальность обретает вид научных законов и теорий. То есть научные законы и теории – это объективная теоретическая реальность в нашем сознании, которая неплохо приближена к природной истине из-за многократных наблюдений и экспериментов. Но нужно всегда помнить, что законы и теории это только объективная теоретическая реальность в нашем сознании, а не сама природная истина. Забывчивость об этом философском принципе приводит к канонизации научных законов и появлению божественных теорий в науке.

Проблема детермінізму.

Детермінізм - це філософське вчення про об'єктивну закономірною взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ матеріального і духовного світу. Центральним ядром детермінізму є положення про існування причинності, тобто такого зв'язку явищ, в якій одне явище при певних умовах з необхідністю породжує, виробляє інше явище.

Сучасний детермінізм передбачає наявність різноманітних об'єктивно існуючих форм взаємозв'язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, тобто прямо не містять в собі моментів породження, виробництва одного іншим. Сюди входять просторові і часові кореляції, функціональні залежності, відносини симетрії і т.п. Особливо важливим у сучасній науці виявляється імовірнісні співвідношення, формулювати мовою статистичних розподілів і статистичних законів. Проте всі форми реальних взаємозв'язків явищ в кінцевому рахунку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодного явища дійсності, в т.ч. і такі події, в сукупності яких виявляються статистичні закони.

Принциповим недоліком колишнього детермінізму було те, що він обмежувався однією безпосередньо діючої причинністю, до того ж потрактований чисто механічно, в ньому заперечувалася об'єктивна природа випадковості, ймовірність виводилася за межі детермінізму, статистичні зв'язки принципово протиставлялися матеріальної детермінації явищ. Пов'язаний з метафізичним матеріалізмом колишній детермінізм не міг бути послідовно реалізований у ряді важливих галузей науки про природу, особливо соціального життя і явищ свідомості. Ефектне проведення ідей детермінізму тут стало можливим тільки завдяки діалектичному та історичному матеріалізму.

Ядром марксистської концепції соціального детермінізму є визнання закономірного характеру суспільного життя. Це, однак, не означає, що хід історії визначений заздалегідь і здійснюється з фатальною необхідністю. Закони суспільства, визначаючи основну лінію історичного розвитку, разом з тим не зумовлюють різноманіття діяльності кожного окремого індивіда. У суспільному житті постійно складаються різні можливості, здійснення яких багато в чому залежить від свідомої діяльності людей. Детермінізм не тільки не заперечує свободи, але, навпаки, передбачає здатність людини до вибору мотивів і цілей діяльності.

Детермінізмові протистоїть індетермінізм, що відмовляються від визнання причинності взагалі, або, принаймні, її загальності. Іншою формою заперечення детермінізму є ідеалістична телеологія, яка проголошує, ніби протягом всіх процесів зумовлюється дією нематеріального «цілеспрямованого початку». Стимулом для пожвавлення індетерміністіческіх поглядів у 1-й чверті 20 століття послужив факт зростання у фізиці ролі статистичних закономірностей, наявність яких було оголошено спростовує причинність. Однак діалектико-матеріалістична трактування співвідношення випадковості і необхідності, категорій причинності і закону, розвиток квантової механіки, розкрила нові види об'єктивної причинного зв'язку явищ у мікросвіті, показали неспроможність спроб використовувати наявність імовірнісних процесів у фундаменті мікросвіту для заперечення детермінізму.

Еволюційна теорія Дарвіна, яка дала матеріалістичні пояснення відноситься до доцільності в живій природі, розвиток кібернетики, що створила вчення про саморегулюючі системах, завдали нищівного удару по ідеалістичної телеології, фаталізму, вченням про приречення і підтвердили правильність усіх принципових посилок сучасної діалектико-матеріалістичному детермінізм.

Принцип детермінізму служить керівним початком в усіх галузях наукового знання, ефективним знаряддям осягнення істини.

Наукова картина світу.

Науко́ва карти́на сві́ту — (одне з основоположних понять в природознавстві) особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.[1]

Наукова картина світу — система уявлень людей про властивості і закономірності дійсності (реально існуючого світу), побудована в результаті узагальнення та синтезу наукових понять і принципів. Використовує наукова мова для позначення об'єктів і явищ матерії.

У процесі пізнання навколишнього світу результати такого відображаються і закріплюються в свідомості людини у вигляді знань, умінь, навичок, типів поведінки і спілкування. Сукупність результатів пізнавальної діяльності людини утворює певну модель (картину світу). У історії людства було створено й існувало досить велика кількість самих різноманітних картин світу, кожна з яких відрізнялася своїм баченням світу і специфічним його поясненням. Однак прогрес уявлень про навколишній світ досягається переважно завдяки науковому пошуку. У наукову картину світу не входять часткові знання про різні властивості конкретних явищ, про деталі самого пізнавального процесу. Наукова картина світу не є сукупністю всіх знань людини про об'єктивний світ, вона являє собою цілісну систему уявлень про загальні властивості, сферах, рівнях і закономірності реальної дійсності. [1]

Наукова картина світу — безліч теорій в сукупності описують відомий людині природний світ, цілісна система уявлень про загальні принципи і закони пристрої світобудови [2]. Картина світу — системне утворення, тому її зміна не можна звести ні до якого одиничного (нехай і самому великому і радикального) відкриття. Мова звичайно йде про цілу серію взаємопов'язаних відкриттів (у головних фундаментальних науках), які майже завжди супроводжуються радикальної перебудовою методу дослідження, а також значними змінами в самих нормах та ідеали науковості

Наукова картина світу — особлива форма теоретичного знання, що репрезентує предмет дослідження науки відповідно певному етапу її історичного розвитку, за допомогою якої інтегруються й систематизуються конкретні знання, отримані в різних областях наукового пошуку [3]

 

Техніка і технологія

Поняття "техніка" є одним з найбільш древніх і широко поширене сьогодні. До недавнього часу воно застосовувалося для позначення деякою невизначеною діяльності або деякої сукупності матеріальних утворень.

Зміст поняття техніки історично трансформувалося, відображаючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первинне значення слова мистецтво, майстерність - позначає саму діяльність, її якісний рівень.

Техніка належить до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об'єктів, які людина залучає до різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні освіти, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об'єктами є: a) матеріальні явища; b) штучні явища.

«Технологія... сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або виробів, які здійснюються у різних галузях промисловості, будівництві та т.д.... Наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи... самі операції видобутку, обробки, переробки, зберігання, які є основною складовою частиною виробничого процесу... опис виробничих процесів, інструкції щодо їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки та ін...»

Більш вузьку й дещо іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, що застосовуються в процесі виробництва, для отримання готової продукції... наука про способи впливу на сировину, матеріали та напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».

Сам термін "техніка" не виділено, по суті він розчинився в першому.

У процесі еволюції понять «техніка» і «технологія» можна встановити особливості, що характеризують їх сутність. Одна з них - об'єднання об'єктивного і суб'єктивного в наведених поняттях, другий - діалектична єдність їх об'єктивних частин у процесі розвитку форми і змісту. З цього можна зробити висновок:

- при визначенні напрямів розвитку суспільного виробництва і економіки в цілому відривати техніку від технології не можна;

- для вивчення законів і закономірностей розвитку виробництва та окремих виробничих систем необхідно шляхом диференціації технології розкрити її протилежності і встановити зв'язок між ними;

- суб'єктивна частина технології не може бути однозначною, це різнобічна і різнопланова система;

- змістом діалектичної єдності технології і техніки, рушійним початком залишається технологія. Періоди розвитку понять «техніка» і «технологія»

 

Емпірична і теоретична реальність

Эмпирическая реальность человеческого мира имеет свою структуру и свою эволюцию. Это и есть макрообъект истории в широком смысле - он изучается наукой истории в своем глобальном единстве синхронного функционирования или в его эволюционном развитии в ходе исторического процесса.

Между тем, именно человеческое сознание создает новую структуру эмпирической реальности и, в свою очередь, возникает возможность изучать это сознание опосредованно - через созданные им материальные образы, и история может развиваться как эмпирическая наука. Человеческое сознание ("психика" в широком смысле) создает реализованный продукт, который историк изучает как источник своей информации. Его исследовательский путь логичен: он движется от материального образа к интерпретации содержания (методология источниковедения), и далее конструирует историческую реальность, проявившую себя возникновением культурного феномена

Конкретное отражение любых знаний в сознании будем называть теоретической реальностью. В первом приближении, теоретическая реальность – это знания, которые придуманы в нашем сознании, существуют только в нашем сознании, и в какой-то степени могут отражать реальный окружающий мир. Теоретическая реальность, как и отражение, может быть объективной и субъективной.

Субъективную теоретическую реальность мы придумываем в своём сознании, в природе такой реальности не существует.

Объективная теоретическая реальность может относиться и к тому, что мы видим и фиксируем, но может относиться и к тому, что мы непосредственно не видим, а фиксируем только функциональные свойства этой невидимой материи.

Итак, теоретическая реальность может быть субъективной и объективной. Просто придуманное понятие теоретической реальности – это субъективная теоретическая реальность. Субъективная теоретическая реальность – это знания, которые полностью придуманы в нашем сознании, и существуют только в нашем сознании. Например, субъективной теоретической реальностью являются религиозные знания, астрологические знания, знания о Бермудском треугольнике, теория о локализации элементарных частиц из пространства и т. д. и т. п. Придумать таких знаний можно сколько угодно и для чего угодно. Просто для того, чтобы имитировать какую-нибудь деятельность.

 

Объективная теоретическая реальность – это знания о видимых и невидимых формах материи, которые придуманы в нашем сознании на основании функциональных свойств этой материи. Примером объективной теоретической реальности является гравитационное поле. Увидеть гравитационное поле мы не можем, рассмотреть структуру гравитационного поля не можем, увидеть среду, в которой распространяются гравитационные волны, тоже не можем. Ощущать гравитационное поле мы можем в виде притяжения нашего тела к Земле. Мы можем так же наблюдать проявление свойства гравитационного поля в виде взаимного притяжения небесных тел.

В науке объективная теоретическая реальность обретает вид научных законов и теорий. То есть научные законы и теории – это объективная теоретическая реальность в нашем сознании, которая неплохо приближена к природной истине из-за многократных наблюдений и экспериментов. Но нужно всегда помнить, что законы и теории это только объективная теоретическая реальность в нашем сознании, а не сама природная истина. Забывчивость об этом философском принципе приводит к канонизации научных законов и появлению божественных теорий в науке.