Поняття, структура і цілі митної справи

У сучасному уявленні термін “митна справа” охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов’язаних із зовнішньою і внутрішньою політикою держави. У межах державної політики митна справа має багатоцільовий характер, слугує задоволенню різноманітних інтересів і потреб. Хоча новий Митний кодекс України, прийнятий 11 лип. 2002 р.[1] (далі – МК України), містить поняття митна політика та митна справа, однак потрібно визнати, що зміст цих понять, як і раніше, залишається дискусійним.

Стаття 2 МК України визначає, що митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Це достатньо містке визначення у цілому дає вірну характеристику. У той же час не зовсім зрозумілим залишається питання про місце і зміст митної політики у структурі митної справи. Відповідно до ст. 3 МК України порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Складовими частинами митної справи, крім названих, є ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), що здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, та митна статистика, яка є складовою частиною загальної державної системи статистичного обліку і звітності, а спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи забезпечує її певні завдання.

Усі частини митної справи незалежно від характеру, цілей та місця в системі митної справи є його найважливішими структурними елементами. Відрізняючись неоднорідністю та своєрідністю, вони підпорядковані митній політиці та реалізують її. Одночасно кожна складова частина митної справи має власне специфічне призначення і відповідні особливості, що відображено в правовому регулюванні митної справи. У сукупності вони спрямовані на досягнення економічних і правоохоронних цілей митної справи.

Економічні цілі митної справи досягаються за допомогою поповнення державного бюджету, підтримки національного товаровиробника.

Правоохоронні цілі митної справи полягають у захисті державної безпеки країни, суспільного порядку, життя і здоров’я людей, моральності, моральних засад, культурних цінностей суспільства.

Відповідно до ст. 4 МК України митне регулювання здійснюється на основі принципів виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав й охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб; гласності та прозорості.

Митна справа тісно пов’язана з міжнародними відносинами. Вона є складовою зовнішньополітичної і ЗЕД України. Гармонізація й уніфікація з загальноприйнятими міжнародними нормами і практикою – основний напрямок розвитку митної справи України. У ст. 3 МК України зазначено, що в митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

У митній справі використовується ціла низка специфічних митно-правових термінів. Навіть такі відомі поняття, як “товари” і “транспортні засоби” мають власне специфічне тлумачення. Розкриємо лише деякі, найбільш часто вживані поняття.

М и т н а т е р и т о р і я У к р а ї н и згідно зі ст. 5 МК України – це територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів входять:

– суходол, зокрема острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів – це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берегу розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);

– внутрішні води, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм;

– надра в межах кордонів України, зокрема, надра під територіальним морем;

– повітряний простір над суходолом і водним простором, зокрема, над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);

– територіальне море (прилеглий морський пояс) – смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських міль, що відлічуються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки;

– континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), зокрема, континентальний шельф островів, що належать Україні.

Територія України в існуючих кордонах є цілісною, недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України. Спеціальні митні зони створюються шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням їх статусу, території, строку, на який вони створюються, та особливостей застосування законодавства України на території зони.

Відповідно до ст. 6 МК України межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межітериторії спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

Державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:

– на суші – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

– на морі – по зовнішній межі територіального моря України;

– на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах – по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) у той чи інший бік;

– на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах – відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

– на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), – по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Державний кордон України на місцевості позначається видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України й міжнародними договорами України.

Під терміном товари в митному законодавстві слід розуміти будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електричну, теплову та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України (п. 39 ст. 1 МК України).

Під терміном транспортні засоби в митному законодавстві розуміються будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України (п. 40 ст. 1 МК України).

Таким чином, новий МК України зберіг традиційний для митного законодавства поділ майна, яке переміщується через митний кордон, на товари і транспортні засоби, що має важливе практичне значення, оскільки їх статус для митних цілей різний.