Система і джерела митного права

 

Питання про систему митного права достатньо складне, оскільки саме митне право є комплексною галуззю права. При його вирішенні слід виходити з того, що у формуванні змісту митного права та систематизації його норм вирішальну роль відіграє сучасна митна політика України. Як складова внутрішньої та зовнішньої політики вона визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання. Сукупність правових норм, що опосередковують формування і здійснення митної політики, а також набір форм та методів її здійснення, застосовуваний порядок митного регулювання створюють систему митного права.

Дещо умовно в митному праві можна виділити три складові частини – Загальну, Особливу і Спеціальну. Умовність такого поділу пояснюється комплексним характером митного права як галузі права.

Загальну частину митного права складають ті розділи митного права, правові норми яких містять положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення Загальної частини митного права застосовуються при реалізації всіх митно-правових норм, що утворюють галузь митного права. До Загальної частини митного права належать розділи, які регулюють правовий статус суб’єктів митного права; визначають форми і методи митної діяльності; регулюють примус у митній сфері.

До Особливої частини митного права відносять розділи, що регулюють організацію митного контролю; переміщення і пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон; митне оформлення; митні платежі; валютний контроль; ведення митної статистики і класифікації товарів ЗЕД.

Спеціальна частина включає до себе такі розділи: міжнародне співробітництво з питань митної справи; міжнародні організації з митної справи; універсальні й регіональні міжнародні договори з митної справи; міжнародні стандарти в галузі спрощення і гармонізації митних процедур та ін.

Усі частини митного права взаємозалежні й складають єдине ціле. Системоутворюючими факторами при цьому виступають комплексний характер суспільних відносин, що регулюються митним правом і обумовлюються специфікою самої митної справи, і одночасно комплексне правове регулювання.

Як і будь-яка інша галузь права, митне право має власні джерела. Джерелами митного права як окремої правової галузі є правові акти, які містять норми митного права. До їх числа належать Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади. Норми митного права містяться також у деяких актах регіональних митниць і митниць. Кожне джерело митного права має свою специфіку.

Конституція Українизакріплює засади митної справи і митної політики. Будучи головним джерелом митного права, вона містить обмежену кількість юридичних норм, які безпосередньо стосуються митного права. До них, наприклад, належить ст. 18, відповідно до якої зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загально визначеними принципами і нормами міжнародного права; п. 9 ст. 92, в якому обумовлено, що виключно законами України визначаються засади митної справи; п. 1 ст. 116, згідно з яким Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України; здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; п. 8 ст. 116, відповідно до якого організацію і забезпечення здійснення ЗЕД, митної справи покладено на Кабінет Міністрів України. Разом з тим чимало конституційних норм більш загального характеру також стосуються митного права: ст. 41 – про право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами свої інтелектуальної, творчої діяльності; ст. 42 – про право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Таким чином, конституційні норми є початковими положеннями для митного права, що зумовлюють його характер у цілому і тим самим займають особливе місце серед його джерел. Конституція є не тільки юридичною базою для поточного митного права. У ній містяться основні напрямки подальшого розвитку як митного права, так і інших правових галузей.

Наступне за значенням джерело митного права – з а к о н и. Серед них необхідно виділити: 1) Митний кодекс; 2) інші закони, в яких містяться норми митного права.

Чинний Митний кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 11.07.2002 р. і набрав чинності з 01.01.2004 р. (до набрання ним чинності застосовувалися положення МК України 1991 р.[4]).

“Митний кодекс, – як це зазначено в його преамбулі, – визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи”.

Новий МК України регулює майже всю сукупність питань, виникаючих у практиці митної справи. Він складається з ХХІ розділу, які поділяються на 67 глав. Глави, у свою чергу, складаються із статей, яких у кодексі 432. За своїм характером МК України – комплексний закон, він регулює різноманітні за своєю природою відносини, що торкаються різних галузей права. З його прийняттям митне законодавство набуває рис цілісності й системності та є в органічному контексті з іншими законами України, які містять норми митного права, основним законом митної справи часів формування ринкових відносин та інтегрування економіки України до світового господарства.

Серед законів необхідно виокремити власне митні закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи відносять закони України від 05.02.1992 р. “Про Єдиний митний тариф”[5], від 05.04.2001 р. “Про митний тариф України”[6], від 13.09.2001 р. “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”[7], від 12.07.2001 р. “Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”[8]. До другої групи відносять закони України від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”[9], від 21.09.1999 р. “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”[10], від 20.10.1999 р. “Про транзит вантажів”[11], “Про розвиток автомобільної промисловості України”[12] та ін.

Слід зауважити, що питома вага законів у митно-правовій сфері дуже незначна. У зв’язку з цим багато які прогалини в митному праві доповнюються нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Це пояснюється тим, що динамічний, мобільний характер митної справи потребує оперативного регулювання. Найважливішу роль при цьому відіграють Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України.

Прикладами нормативних Указів Президента України з питань митної справи може слугувати Указ Президента України від 24.08.2000 р. “Питання державної митної служби України”, яким було затверджено Положення про державну митну службу України[13]. Указом Президента України від 10.02.1996 р. “Про заходи вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” було затверджено Положення про індикативні ціни у сфері ЗЕД[14]. До прийняття відповідних законів указами Президента регулювались: переміщення товарів транзитом через територію України; здійснення експортного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання; отримання гуманітарної допомоги, що надходить в Україну; процедура справляння зборів у пунктах пропуску через державний кордон; питання, пов’язані з встановленням ставок акцизного збору та ввізного мита, та ін.

Кабінет Міністрів України також здійснює нормотворчу діяльність у сфері митної справи. Він видає з цих питань різні нормативні акти (постанови, розпорядження), затверджує різноманітні правила та інші види актів у даній сфері. Численність і значення нормативних актів Кабінету Міністрів України в митній сфері пов’язані з недосконалістю самого митного законодавства. Наприклад, у новому МК України міститься чимало відсильних норм. Тому забезпечити практичне й ефективне функціонування митної системи, спираючись тільки на Митний кодекс, неможливо. Постановами Кабінету Міністрів України відповідно до статей МК України затверджено порядок застосування митних режимів; порядок визначення митної вартості; порядок митного контролю і митного оформлення переміщення товарів через митний кордон України різними видами транспорту; затверджено типові технології пропуску через митний кордон товарів і транспортних засобів; визначено механізм реалізації деяких положень щодо визначення певних переліків товарів, переліків платних послуг, пунктів здійснення митного контролю, надання дозволів, декларування та ін.

Джерелами митного права є нормативні н а к а з и Держмитслужби України – положення, правила, інструкції, у деяких випадках – методичні рекомендації, розпорядження, інформаційні листи. У них часто містяться нормативно-правові приписи загального характеру стосовно регулювання тих чи інших сторін митної справи. Держмитслужба також видає накази, спрямовані на реалізацію положень нового МК України. Відповідно до МК України наказами затверджено форми документів, примірні та типові положення, правила та ін.

Особливість джерел митного права – множинність учасників нормотворчого процесу, що призводить до появи сумісних актів Держмитслужби України та інших органів виконавчої влади (залежно від характеру відносин, що регулюються). Найчастіше це стосується норм фінансового характеру, при прийнятті яких враховується думка різноманітних інститутів фінансової системи. Сумісними нормативними актами можуть регулюватися і правила митного оформлення товарів, контроль за обігом яких здійснюється декількома органами державної влади.

До джерел митного права слід також віднести такі міжнародні договори та угоди у сфері митної справи, які визнала і в яких бере участь Україна. Ці джерела в митній сфері торкаються процедури огляду міжнародних поштових відправлень; уніфікації митних правил у морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні; деякі види митного оформлення. Джерелами митного права є конвенції, до яких приєдналась Україна.