Раціональне пізнання, його особливості. Логічні форми мислення і їх роль в пізнанні, переваги і обмеження розумового пізнання.

 

Аристотель сказав: „усі люди за своєю природою прагнуть здобувати знання”. Отже, пізнання− це природна якість людей і для цього у них є механізми. Назвемо їх: це форми пізнання: чуттєві та раціональні. Пізнання− це розділ філософії під назвою „Гносеологія”, інколи іменують „епістемологією”. Гносеологія була більш характерна для часів класичної філософії, оскільки розглядами пізнання з позицій відстороннього спостереження, а епістемологія − це більше явище некласичної філософії.

У першому вигляді пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності. При осмисленні наведеного розуміння, важливо звернути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людини з усіма її життєвими проблемами, її можливостями та бажаннями. Цей момент входить у поняття об’єкта та суб’єкта, як вихідні поняття гносеології.

Об’єкт у філософському порозумінні − це предмет, явище, котре людиною пізнається, а суб’єкт пізнання − це не людина взагалі, а людина в її історії, тобто соціально-історична людина. Сучасна гносеологія розглядає їх як узагалі невідокремлені.

У філософії виділяються 2 основних джерела знання, чуття та мислення. Їх взаємодія у процесі пізнання дуже складна. Визнано, що людські чуття ніколи не бувають „чистим чуттям”, бо їх неодмінно певним „завантажують” розум, мислення. Раціональне пізнання має такі форми: поняття, судження, умовиводи.

Поняття − це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики класу предметів або окремих предметів.

Судження − це речення, які зв’язують між собою поняття таким чином, що мислення у суттєвих моментах збігаються з процесами реальності.

Умовиводи − сукупність речень (суджень) пов’язаних між собою законами логічного виведення. Є 2 типи умовиводів: індуктивний та дедуктивний.

Чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки предметів, то абстрактне мислення, спрямоване на дослідження зв’язків, функцій та відношень між речами.

Кожен із 2 рівнів пізнання є необхідним, але недостатнім для пізнання в цілому, кожен має переваги і недоліки.

 

Свідомість і психіка.

 

Проблема свідомості дуже складна. Тут є і соціальні проблеми виникнення свідомості і гносеологічні. Під соціальними проблемами ми розуміємо виникнення та порозуміння самої свідомості засобами тлумачення. Це − історичний погляд на розуміння свідомості.

Гносеологічний підхід до розуміння свідомості пов’язаний ідеєю, що свідомість − це специфічна якість матерії. Тут треба розглянути еволюцію матерії в її різних формах. Видатні вчені стверджували, що у матерії є якість, котра подібна до чуття, і ця якість називається відображенням. У процесі розвитку відображення приймає різні форми, які завершуються свідомістю. Особливість філософського аналізу свідомості полягає у розкритті її буттєвих коренів. Тому до філософських проблем свідомості повинно бути зрозумілим у загальному плані. Сучасна філософія і наука не може дати остаточного і безсумнівного розв’язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв’язанні.

Сучасні концепції походження свідомості:

1. Релігійна концепція: свідомість є проявом іскри „Божої”, вкладеної у людину Богом при творенні.

2. Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним з проявів єдиного світового інформаційного поля.

3. Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці.

4. Дуалістична концепція.

5. Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку форм відображення дійсності.

6. Субстанціональна концепція самопородження свідомості на основі природно-космічних передумов.

Перегляд основних концепцій походження свідомості свідчить про те, що жодна із них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, але кожна з них виділяє дуже важливі риси свідомості і ми повинні брати їх до уваги, розуміючи їх як фрагменти єдиної картини.

Свідомість та основний носій її предметного змісту − знання − постають сферою ідеального освоєння світу. Конкретні засоби дослідження свідомості будуть проясняти умови, форми, механізми функціонування свідомості, а не її сутність.

Кажучи про ідеальність свідомості, ми повинні розуміти, що при цьому виникає „образ” предмета. А образ має цільний характер. Психіка − це процеси, на яких формується „образ”, а свідомість формується при умовах, коли виникає внутрішня мова „про себе”, тобто − рефлексія. Ця рефлексія формується у словесну форму. Отже свідомість− це речовий (словесний) зміст. Це знання самосвідоме. Це, на мій погляд, філологічний зміст терміна „свідомість”. Але ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідомості та мови. Бо мова будується і функціонує залежно від загальних законів матеріального буття.

Рівні свідомості: індивідуальні та суспільні.

Структура індивідуальної свідомості включає в себе: самосвідомість, емоції та почуття, знання, волю, пам’ять.

Суспільні форми свідомості: правова, політична, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, історична.

Основні функції свідомості: інформаційна, пізнавальна, творча, оціночна, цілепокладання та інші.

 

Білет № 11.