Філософські категорії: їх об’єм, зміст та функції.

 

Без порозуміння поняття „філософська категорія” не можливо серйозно розмірковувати про філософське знання.

Знання фіксуються особистими знаками (слово, поняття, категорія, крапка, знаки, які висловлюють психологічний стан людини до промови) Отже, кожен знак має своє призначення в реченому.

Філософські категорії це дуже „широкі” поняття, зміст яких торкається природи, суспільства, пізнання в їх гранично широких межах. Це вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі. Наприклад, матерія, буття, причина, слідство, сутність та інші.

Філософські категорії, як і інші поняття мають зміст і об’єм. Зміст категорій − це зміст відображеного в понятті в її історичному порозумінні. А об’єм − це кількість речей або класу речей, які належать до тої чи іншої групи предметів. Саме тому, що філософські категорії відокремлюють загальні явища якостей, зв’язки і співвідношення матеріального світу вони мають методологічну цінність в пізнанні. Категорії як методологічні принципи, пронизують собою все наукове пізнання. Більш детальніше вивчати категорії можна звертаючись до монографії В.Н.Сагатовського „ Проблеми систематизації філософських категорій”, окремі статті у „філософських енциклопедіях”

 

Перші філософські школи і течії античної філософії. Коло їх теоретичних зацікавлень.

 

Антична філософія − це філософія стародавніх греків з 7 ст. до н.е. по 4 ст. н.е. Це період охоплює понад 1300 років. Етапи розвитку можна поділити таким чином:

1. Період ранньої класики (натурфілософські школи);

2. Середня класика;

3. Висока класика;

4. Пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До якого входять період елліністичної філософії (4 − 1 ст. до Р.х), Олександрійська філософія (1ст. до р. Х.), римська філософія (1− 4 ст.)

На першому етапі античної філософії природа постала, як її об’єкт, а першою проблемою цієї філософії була проблема пошуку вихідного початку буття. Так звана мілетська школа, Геракліт (544 − 483 до р. Х.), використовував ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської системи. Його головна теза „ Усе тече, усе змінюється”. У течії у ставленні перебувають 4 стихії: вогонь повітря, вода і земля.

Вирази Геракліта: весь цей космос.... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує, що мірами згасає. Геракліт − засновник діалектичного мислення, яке намагається різноманітну сутність миру звести до єдиної основи − вогню.

Платон (427 − 347 до н. Х.) − представник послідовного об’єктивного ідеалізму, який поклав головні риси для розвитку раціональної філософії інших поколінь філософів. Ідеї Платона постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.

Чим є ідеї Платона? Вони відображають сутність речей і існують, на погляд Платона, об’єктивно у формі ідеального.

Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у наших сприйняттях.

Аристотель (384 − 322) до р. Х., провів в Академії Платона понад 20 років. Мав славу одного з найкращих учнів. Він не прийняв теорію Платона, критикував його теорію ідей. Проголосив, що ідея і річ − це одне і те ж. Написав багато філософських творів, присвячених логіки та проблемам пізнання світу. По філософському напряму він належить к представникам так званої дуалістичної філософії. Аристотель визнавав об’єктивність буття матерії, але її розвиток виводив із ідеальної формою. По стилю мислення Платон розробив екзістенціально-містичний тип мислення, а Аристотель − раціонально-логічний. Завершальним циклом розвитку античної філософії є школи: епікуреїзму, скептицизму, стоїцизму та неоплатонізму. Ці школи за ви мисленням винахідників є школами спадку древньогрецької філософії. Взагалі школи спрямували свої інтереси к соціально-етичним вимірам філософії.

 

Білет № 4.