Організаційні форми інноваційної діяльності

Інтеграція науки і виробництва є невід'ємним елементом сучасного інноваційного процесу. Активна взаємодія всіх суб’єктів господарювання з науково-дослідними організаціями різного типу створює умови для ефективної реалізації досягнень науково-технічного прогресу та забезпечення конкурентоспроможності господарських організацій.

Основним суб’єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство – це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо > 70% обсягу його продукції або послуг у грошовому вимірі за звітний період є інноваційні продукти або продукція.

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція – нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту.

 

Технопарки

Світовий досвід свідчить, що одним із найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків.

Науково-технічний парк – це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів створених на заздалегідь підготовлених територіях, навколо великих університетів, з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багато цільового призначення, інформаційні обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, виставкові комплекси, магазини, житлові приміщення).

Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів, а саме університетів, приватних компаній, державних закладів, що входять до парку, позитивно впливає на кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів.

Перший технопарк з’явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (Силіконова долина – ідея здати ділянки університетської землі в оренду компаніям для розміщення науково-дослідних підрозділів, що об’єднувались у комплекси для розробок у сферах передових технологій).

В основу створення технопарків покладено такі принципи:

§ координація діяльності та співробітництво таких головних ланок як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні компанії, місцеві органи влади;

§ прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових до­сліджень, у виробництво;

§ розвиток інноваційного підприємництва;

§ залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

§ концентрація і використання ризикового капіталу.

Діяльність технопарку базується на повному використанні існуючих ресурсів для найкращого забезпечення діяльності дрібних венчурних (ризикованих) фірм, які входять до його складу.

Основні переваги науково-технічних парків:

• інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

• промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

• скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

• спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

• створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

• виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

• студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, до функцій якого входять:

• визначення функціональної структури технопарку;

• приймання нових фірм у технопарк;

• розміщення фірм у наявних приміщеннях та надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку;

• здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку;

• створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку.

За експертною оцінкою в Україні доцільним є створення технопарку у Києві на базі галузі мікроелектроніки (Квазар), Дніпропетровськ – засоби цифрового зв’язку, сучасні інформаційні системи на базі супутникового зв’язку, Львів – виробництво робототехніки, Харків – машинобудування, літаки, Запоріжжя – авіаційні двигуни.

 

Технополіси

Технополіс – це модель технопарку, що розвивається на базі невеликих міст (населених пунктів), цілеспрямовано орієнтованих на розміщення у них науково-виробничих комплексів, упроваджувальних венчурних організацій, що утворюють ядро, навколо якого формуються комерційні, житлові та сервісні структури.

Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкрет­ного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс – це цілісний науково-виробничий ком­плекс, створений на базі окремого міста.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

У склад технополісів можуть входити:

§ науково-дослідні організації та установи (основа);

§ промислові підприємства;

§ культурно-побутові об’єкти;

§ інформаційні мережі;

§ проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

§ фінансово-кредитні установи;

§ торговельні, посередницькі, консультаційні та ін. структури.