Вопрос 4. Право хозяйственного ведения и право оперативного управления.

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами (ч. 1 ст. 136 ГК).

Право оперативного управління — це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ч. 1 ст. 137 ГК).

Право оперативного використання майна полягає у здійсненні майнових правомочностей відокремленим підрозділом (структурною одиницею) господарської організації стосовно переданого йому нею майна і у визначених нею межах (ст. 138 ГК). Слід зазначити, що визначений ГК підхід до розгляду відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації як суб’єкта господарювання суперечить ч. 3 ст. 95 ЦК, згідно з якою статус юридичної особи відокремленим підрозділам юридичної особи (філіям і представництвам) не надається.

Відповідно до ГК України за державними комерційними підприємствами майно закріплюється на праві господарського відання, а за казенними підприємствами - на праві оперативного управління, зміст яких визначається статтями 136 - 137 ГК. Правовий статус казенних підприємств вперше був визначений Законом "Про підприємства в Україні" (статті 2, 10, 37 - 39) та положеннями Тимчасового статуту казенного підприємства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р., а з 1 січня 2004 р. - також Господарським кодексом України. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується державним майном, а розпоряджається майном, що належить до основних фондів, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти цим майном. Створюються казенні підприємства за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом перетворення державних підприємств, що не підлягають приватизації. Таке рішення приймається, зокрема, якщо підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися лише державним підприємством, або якщо головним споживачем продукції підприємства (більш ніж 50 %) є держава, або якщо підприємство є суб'єктом природних монополій. Види природних монополій визначаються, зокрема, законами України "Про природні монополії", "Про транспорт", "Про телекомунікації", "Про залізничний транспорт", Повітряним кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства України. За рішенням Кабінету Міністрів України здійснюються також ліквідація та реорганізація казенного підприємства. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 76 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

За загальним правилом, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями в повному обсязі коштами та іншим майном, за винятком основних фондів. Лише в разі недостатності таких коштів і майна відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе власник, тобто держава. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті й можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійного розпорядження доходами від такої діяльності й майном, придбаним за рахунок цих доходів. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні, а при їх недостатності таку відповідальність несе власник.