Тема №13. Право собственности физических лиц и юридических лиц

Лекция №9.

Тема №13. Право собственности физических лиц и юридических лиц

План

1. Общие положения о праве частной собственности.

2. Приватизация имущества физическими лицами.

3. Самовольное строительство и его последствия.

4. Общие положения о праве собственности юридических лиц.

5. Право собственности хозяйственных обществ.

6. Право собственности кооперативов.

7. Право собственности общественных организаций и других юридических лиц.

Тема №14. Право собственности народа. Право государственной

И коммунальной собственности

План

1. Общие положения о праве собственности народа и его конституционное закрепление.

2. Право государственной собственности. Управление объектами государственной собственности.

3. Право коммунальной собственности.

4. Право хозяйственного ведения и право оперативного управления.

Тема №13. Право собственности физических лиц и юридических лиц

Вопрос 1. Общие положения о праве частной собственности.

Приватна власність як самостійна форма власності законодавчо визнана і закріплена у Конституції, ЦКУ. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізична особа визнається суб'єктом права приватної власності незалежно від її громадянства, оскільки іноземні громадяни, особи без громадянства користуються щодо належного їм на території України майна рівними правами і несуть рівні обов'язки з громадянами України.

Прямі винятки встановлюються законом, наприклад, ЗКУ забороняє передання у власність земель сільськогосподарського призначення іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлює, що приватизація квартир з державного житлового фонду здійснюється на користь громадян України, виключаючи з числа суб'єктів приватизації іноземців та осіб без громадянства.

Щодо юридичних осіб як суб'єктів права приватної власності треба зробити таке уточнення. Згідно зі ст. 81 ЦКУ юридичні особи залежно від порядку їхнього створення, поділяють на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, які підписуються усіма учасниками (засновниками).

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Відповідно юридичні особи публічного права не можуть розглядатися як суб'єкти права приватної власності.

Важливе значення для правового регулювання відносин приватної власності має законодавчо проголошений принцип ще у Законі України «Про власність» і відтворений у ст. 325 ЦКУ: склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. У положеннях ЦКУ послідовно втілено принцип рівності всіх суб'єктів, незалежно від форми власності.

Зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, способи захисту права власності, встановлені безвідносно до форми власності.

 

Граждане являются частными собственниками принадлежащего им имущества. В этом качестве они могут быть собственниками любого имущества, в том числе различных видов недвижимости, включая предприятия как имущественные комплексы, жилые дома и квартиры. Конституция провозгласила возможность иметь в частной собственности землю (земельные участки), а также другие природные ресурсы. Однако действующее законодательство пока не предусматривает возможности иметь в частной собственности участки недр или лесов. Граждане являются собственниками имущества созданных ими учреждений (некоммерческих организаций). Они могут иметь в собственности и различные виды движимого имущества, включая оборудование, транспортные средства и другие средства производства, а также деньги и ценные бумаги.

В состав имущества, принадлежащего гражданам, могут входить и отдельные обязательственные права (например, такие права требования, как вклады в банках, либо права пользования чужим имуществом), корпоративные права (права участия в акционерных и других хозяйственных обществах, в кооперативах), а также некоторые правомочия из состава исключительных прав. Они не приобретают тем самым режима вещных прав, но находятся в составе принадлежащего гражданину имущества как единого комплекса. Именно этот комплекс составляет объект взыскания возможных кредиторов гражданина, а в случае его смерти - наследственную массу (объект наследственного преемства).

В настоящее время отпали традиционные для прежнего правопорядка ограничения объектов права собственности граждан - количество или размер жилых помещений, в том числе квартир, дач и садовых домиков, автотранспортных средств, скота, средств производства и т.п. (что, впрочем, впервые было продекларировано еще в законах о собственности).

Таким образом, закон предусматривает весьма широкие, хотя и не безграничные возможности для развития частной собственности граждан и создает ей необходимые правовые гарантии.

Объектом права собственности граждан не может быть только имущество, изъятое из оборота, поскольку оно составляет объект исключительной собственности государства. Конкретные виды объектов, которые не могут принадлежать гражданам на праве собственности, должны быть прямо указаны в законе и не могут устанавливаться подзаконными актами. Это же касается и объектов, которые могут находиться в собственности частных лиц только по специальному разрешению, т.е. ограниченных в обороте.

Так, в объективном смысле право частной собственности граждан - это совокупность правовых норм, которые устанавливают и охраняют принадлежность гражданам имущества потребительского и финансово-производственного назначения и обеспечивают владельцам-гражданам осуществление права владеть, пользоваться и распоряжаться этим имуществом по своему усмотрению, использовать его для любых целей, если иное не предусмотрено законом.

Право частной собственности граждан в субъективном смысле - это предусмотренное и гарантированное законом право собственника-гражданина осуществлять владение, пользование и распоряжение принадлежащим ему имуществом по своему усмотрению и с любой целью, если иное не предусмотрено законом.

Как уже отмечалось ранее, в частной собственности граждан могут быть любые объекты лично-потребительского и производственного назначения, результаты интеллектуального труда, если иное не предусмотрено законом. Фактически в собственности граждан может быть то же имущество, что и в собственности юридических лиц, за определенными исключениями. Однако использование этого имущества в предпринимательской деятельности возможно с соблюдением специальных правил о предпринимательстве. По действующему законодательству Украины, состав и количество имущества, которое может ограничиваться в частной собственности граждан, устанавливается только законом.

Как следует из содержания ст. 13 Конституции Украины и ст. 9 Закона Украины "О собственности", не могут находиться в собственности отдельных граждан объекты права исключительной собственности народа, к которым относятся земля (за исключением земельных участков определенного размера), ее недра, воздушное пространство, водные и другие природные ресурсы ее континентального шельфа и исключительной (морской) экономической зоны.

Каждое государство имеет право определить объекты, которые по соображениям государственной безопасности или по иным основаниям не должны находиться в собственности тех или иных субъектов правоотношений или имеют приобретаться с соблюдением специальных правил. Поэтому Постановлением Верховной Рады Украины " О праве собственности на отдельные виды имущества" от 17 июня 1991 г. 1 был утвержден Перечень видов имущества, которое не может находиться в собственности граждан, общественных объединений, международных организаций и юридических лиц других государств на территории Украины и специальный порядок приобретения права собственности гражданами на отдельные виды имущества, изложенные соответственно в приложениях № 1 и № 2. К такому Перечню относят:

1. Оружие, боеприпасы (кроме охотничьего и пневматического оружия, указанного в Приложении № 2, и боеприпасов к нему, а также спортивного оружия и боеприпасов к нему, которые приобретаются общественными объединениями с разрешения органов внутренних дел), боевая и специальная техника, ракетно-космические комплексы.

2. Взрывчатые вещества и средства взрыва. Все виды ракетного топлива, а также специальные материалы и оборудование для его производства.

3. Боевые отравляющие вещества.

4. Наркотические, психотропные, сильнодействующие ядовитые лекарственные средства (за исключением получаемых гражданами по назначению врача).

5. Противоградные установки.

6. Государственные эталоны единиц физических величин.

7. Специальные технические средства негласного получения информации (указанные средства не могут также находиться в собственности юридических лиц негосударственных форм собственности).

8. Электрошоковые устройства и специальные средства, применяемые правоохранительными органами, кроме газовых пистолетов и револьверов и патронов к ним, заряженных веществами слезоточивого и раздражающего действия.

По видам имущества, для которых устанавливается специальный порядок приобретения гражданами права собственности, то в Приложении № 2, в частности, указываются: огнестрельное охотничье оружие, газовые пистолеты и револьверы и некоторые виды пневматического оружия; памятники истории и культуры; радиоактивные вещества. Такие виды имущества могут быть приобретены только при наличии соответствующего разрешения (органов внутренних дел, Министерства культуры, государственных органов по ядерной и радиационной безопасности и т.д.).

Изъятие перечисленных видов имущества из числа объектов права частной собственности граждан отнюдь нельзя рассматривать как ограничение прав собственника, поскольку пребывание такого имущества в собственности граждан наносило бы ущерб государству, обществу, отдельным гражданам, противоречило бы во многих случаях принципам международного права.

 

Владение объектами права частной собственности (то есть фактическое господство над вещью или фактическое содержание ее в сфере собственных нужд владельца) каждый гражданин осуществляет самостоятельно или по собственной воле совместно с другими лицами (как физическими так и юридическими), в том числе членами семьи. Однако такое совместное владение не порождает у последних права собственности. Собственник вправе передать принадлежащее ему имущество во владение других лиц, не теряя при этом права собственности. Владелец не всегда может быть заинтересован иметь имущество в своем фактическом владении. Например, владелец нескольких квартир может довольствоваться проживанием в одной из квартир, исходя из собственных потребностей. Более того, возможны ситуации, когда фактическое обладание имуществом для владельца является нецелесообразным. Так, как правило, граждане обладают денежными суммами в пределах, необходимых для удовлетворения собственных потребностей. Остаточные же суммы вкладывают в кредитные учреждения, акции, другие ценные бумаги, поскольку это дает им возможность получать дивиденды или иной доход.

Пользование имуществом также для владельца является одним из важнейших движущих мотивов в приобретении права собственности, поскольку эта правомочность непосредственно способствует удовлетворению его материальных, культурных и хозяйственных нужд. Пользование, как и владение, владелец может осуществлять самостоятельно или совместно с другими лицами. Он имеет право требовать устранения препятствий по пользованию своим имуществом, защищать иным образом это право. Иногда пользование собственностью возможно только при соблюдении гражданином тех или иных специальных условий. Так, для самостоятельного пользования автомобилем, самолетом или иным транспортным средством нужно иметь соответствующее удостоверение на право управления, для эксплуатации жилого дома, некоторых его коммуникаций должны быть соблюдены противопожарные и другие правила. Владелец может быть лишен возможности, вопреки собственной воле, пользоваться своей собственностью, в том числе в случае ареста имущества в связи с совершением преступления или его осуждением к лишению свободы.

Распоряжение является не менее важным правом владельца. Оно окончательно утверждает абсолютную власть гражданина над имуществом, дает возможность реализовать эту власть путем временной передачи имущества другим лицам или отчуждения его по сделкам продажи, дарения, завещания и тому подобное. Во многих случаях без права распоряжения право собственности вообще было бы лишено целесообразности (например, о праве собственности на денежные средства). Реализуя свои денежные доходы, граждане приобретают в собственность или временное пользование имущество, получают необходимые услуги для удовлетворения своих потребностей. Благодаря праву распоряжения граждане имеют возможность осуществлять предпринимательскую и иную хозяйственную деятельность. Как правило, только владелец может определять юридическую или фактическую судьбу принадлежащей ему вещи.

 

Вопрос 4. Общие положения о праве собственности юридических лиц.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарському суді або третейському суді.

Юридична особа є певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті.

За чинним ЦК України суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.

Праву власності юридичних осіб певних організаційно-правових форм притаманні особливості набуття і припинення володіння, користування і розпорядження майном.

Разом з тим можна відзначити спільні закономірності, що характеризують право власності юридичних осіб.

1. Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи на її майно мають лише зобов'язальні права, якщо йдеться про господарські товариства, кооперативи, або взагалі не мають майнових прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.

2. У власності юридичної особи перебуває майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.

3. Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.

4. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'язання через свої органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається установчими документами. В передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

5. В установчих документах визначаються джерела формування майна юридичної особи, порядок розпорядження майном, розподілу прибутків і збитків тощо.

6. Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в законах України "Про акціонерні товариства", "Про господарські товариства", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про об'єднання громадян" та ін.

Аналіз норм вищезазначених законів дає підстави зробити узагальнюючий висновок про те, що у власності юридичних осіб може бути будь-яке майно виробничого і невиробничого призначення, за винятком того, яке за законодавством України не може перебувати у власності відповідних юридичних осіб або може бути об'єктом виключно державної власності.

Право власності юридичних осіб здійснюється органами юридичних осіб. Стаття 97 ЦК України визначає, що органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Вищим органом товариств є загальні збори учасників товариства. Стаття 98 ЦК України визначає, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Стаття 99 ЦК України визначає, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом 1 частини 2 статті 98 ЦК України. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

Особливості здійснення права власності установ передбачені статтею 101 ЦК України. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 ЦК України. Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації (стаття 102 ЦК України).

Стаття 104 ЦК України визначає, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (стаття 105 ЦК України).

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення визначений статтею 107 ЦК України. Кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації. Порушення вказаних положень є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників. Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно. Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов'язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням.

Стаття 110 ЦК України визначає, що юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Стаття 111 ЦК України визначає, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства. Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам державної податкової служби та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 ЦК України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи. До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання органам державної податкової служби. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.