Види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

1. У сфері теплової енергетики:

теплові електростанції (ТЕС, ТЕЦ);

устатковання для виробництва електроенергії, пари і гарячої води тепловою потужністю 200 кВт і більше з використанням органічного палива.

2. У сфері гідроенергетики:

гідроелектростанції на річках незалежно від їх потужності (включаючи малі гідроелектростанції);

гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС).

3. У галузі атомної енергетики і атомної промисловості:

ядерні установки;

об'єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами;

уранові об'єкти.

4. Виробництво у галузі чорної та кольорової металургії (з використанням кольорових металів, руди, збагаченої руди чи вторинної сировини, металургійний, хімічний чи електролітичний процеси).

5. Об'єкти машинобудування і металообробки, за винятком підприємств, на яких відсутні цехи хімічного оброблення.

6. Видобування корисних копалин, за винятком корисних копалин місцевого значення, які видобуваються землевласниками і землекористувачами в межах наданих їм земельних ділянок для господарських і побутових потреб.

7. Перероблення корисних копалин.

8. Виробництво будівельних матеріалів (цементу, асфальтобетону, скла, утеплювачів, у тому числі екструдованого пінополістиролу).

9. Хімічне виробництво (включаючи виробництво основних хімічних речовин, хімічно-біологічне, біотехнічне, фармацевтичне виробництво, виробництво засобів захисту рослин, регуляторів їх росту, мінеральних добрив, полімерних і полімервмісних матеріалів, виробництво та зберігання наноматеріалів потужністю понад 10 тонн на рік, зберігання хімічних продуктів (базисні і витратні склади, сховища, бази) незалежно від методів та обсягу виробництва продукції; підприємства з вилучення, виробництва і перероблення азбесту, азбестовмісних продуктів (азбестоцементної продукції потужністю понад 20 тис. тонн на рік, фрикційних матеріалів - понад 50 тонн на рік готової продукції, інших виробів - понад 200 тонн на рік).

10. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива та інших токсичних хімічних речовин.

11. Поводження з відходами:

небезпечними (збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення);

побутовими (оброблення, перероблення, утилізація, знешкодження і захоронення).

12. Виробництво целюлози, паперу та картону з будь-якої сировини.

13. Нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт:

залізничних вокзалів, залізничних доріг і споруд;

підземних, наземних ліній метрополітену як єдиних комплексів, включаючи депо з комплексом споруд технічного обслуговування;

трамвайних колій, підвісних ліній (фунікулерів) чи подібних ліній, що використовуються для перевезення пасажирів, включаючи депо з комплексом споруд технічного обслуговування і ремонту рухомого складу;

парків транспортних засобів (автотранспортних підприємств з комплексом споруд для технічного обслуговування та ремонту);

станцій технічного обслуговування, до складу яких входять фарбувальні камери, мийки, а також тих, на яких проводяться ремонт та випробування дизельних автомобільних двигунів і ремонт кузовів із застосуванням методів хімічного оброблення поверхні;

аеропортів і аеродромів з основною злітно-посадковою смугою завдовжки 2100 метрів та більше;

автомобільних доріг, автомагістралей і швидкісних доріг загального користування державного та місцевого значення усіх категорій, що мають чотири чи більше смуги руху, або реконструкція та/або розширення наявних смуг руху до чотирьох і більше за умови їх безперервної протяжності 10 кілометрів чи більше;

морських та річкових портів, пристаней для завантаження і розвантаження (за винятком пристаней паромних переправ);

спеціалізованих транспортних терміналів;

глибоководних суднових ходів, у тому числі по природних руслах річок, спеціальних каналів на суходолі та у мілководних морських акваторіях;

магістральних продуктопроводів (трубопроводів для транспортування газу, аміаку, нафти або хімічних речовин).

14. Виробництво з оброблення деревини (хімічне перероблення деревини, деревоволокнистих плит, деревообробне виробництво з використанням синтетичних смол, консервування деревини просоченням).

15. Нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт:

водозаборів поверхневих та підземних вод для систем централізованого водопостачання населених пунктів, промислових підприємств;

споруд водопідготовки систем питного водопостачання;

мереж водопроводу та водовідведення діаметром понад 1000 міліметрів;

систем закачування стічних вод до ізольованих підземних водоносних горизонтів;

систем зворотного водокористування, відведення, оброблення (підготовки) та скидання шахтних, кар'єрних, дренажних вод;

очисних споруд, систем скидання очищених стічних вод у водні об'єкти;

водосховищ.

16. Проведення робіт з розчищення і днопоглиблення русла та дна річок, їх берегоукріплення, зміна і стабілізація стану русел.

17. Проведення будівельних робіт, що передбачають видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду.

18. Проведення робіт з міжбасейнового перерозподілу стоку річок.

19. Зберігання, перероблення та транспортування вуглеводневої сировини (газу природного, газу сланцевих товщ, газу, розчиненого у нафті, газу центрально-басейнового типу, газу (метану) вугільних родовищ, конденсату, нафти, бітуму нафтового, скрапленого газу), а також технічні рішення з газопостачання населення і промислових підприємств.

20. Нафтопереробні заводи (за винятком підприємств, які виробляють тільки мастильні матеріали із сирої нафти) та устаткування для газифікації і зрідження вугілля або бітумінозних сланців.

21. Автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу.

22. Нове будівництво, реконструкція основних гідротехнічних споруд усіх видів.

23. У галузі тваринництва, птахівництва та рибництва:

тваринницькі комплекси для вирощування свиней (5 тис. голів і більше), великої рогатої худоби (2 тис. голів і більше), хутрових тварин (3 тис. голів і більше), птиці (60 тис. кур-несучок і більше, 85 тис. бройлерів і більше);

м'ясокомбінати та м'ясопереробні підприємства;

виробництво у сфері (установки) з перероблення та утилізації відходів тваринного походження, у тому числі птахівництва, рибництва;

операції з дублення шкіри.

24. Виробництво у сфері легкої промисловості, що передбачає фарбування та оброблення хімічними засобами.

25. Виробництво технічного вуглецю та електрографіту.

26. Радіотехнічні об'єкти (радіопередавальні, радіотелевізійні, радіолокаційні станції).

(пункт 26 із змінами, внесеними згідно з постановою

Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 р. N 1160)

27. Електричні лінії (повітряні, кабельні) та підстанції напругою 330 кВт і більше.

28. Установки для поверхневого оброблення металів, деревини, полімерних матеріалів з використанням органічних розчинників, зокрема для оздоблення, друку, покривання, знежирення, гідроізолювання, калібрування, фарбування, очищення або насичення.

29. Вирубка дерево-чагарникової рослинності (за винятком вирубки, пов'язаної з веденням лісового господарства) на території площею більше 0,12 гектара.

30. Нове будівництво об'єктів, господарська діяльність (за винятком лісогосподарської) в охоронних зонах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, на територіях, прилеглих до водоохоронних зон, прибережних захисних смуг водних об'єктів, зон санітарної охорони.

31. Генетично-інженерна діяльність, введення в обіг генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням (у відкритій та закритій системах).

32. Інтродукція чужорідних видів фауни та флори.

33. Виробництво мікробіологічної продукції.
19. Екологічне законодавство України у галузі екологічного інспектування.

У системі природоохоронних заходів для захисту довкілля основоположна роль належить законодавству, яке визначає міру належного ставлення людей до природи, регулює порядок використання її ресурсів, закріплює права та обов'язки державних органів, підприємств, установ, а також громадян в області охорони навколишнього середовища. Крім того, законодавство передбачає і відповідальність за порушення відповідних правил. Базові принципи правової охорони навколишнього середовища закріплені в Конституції України. Вони виходять із гуманітарних і правових положень про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, право на екологічне безпечне довкілля є самої високою соціальною цінністю. Конституція гарантує відшкодування громадянам України збитків, завданих внаслідок порушення цього правила. До теперішнього часу в Україні склалася розгалужена система природоохоронного законодавства, основу якого складають: Закон України про охорону навколишнього середовища (1992 р), Водний кодекс України (1995 р.), Земельний кодекс України (2001 р), Кодекс України про надра (1994 р), Лісовий кодекс України (1994 р.) Закон України про тваринний світ (1993 р.), Закон України про охорону атмосферного повітря (1992 р.), Закон України про природно-заповідний фонд (1992 р.) Закон України про екологічну експертизу (1995 р), Закон України про поводження з радіоактивними відходами (1995 р). ЗаконУкраїни про відходи (1998 р.) та ін. В Україні діють близько 30-ти загальних законодавчих актів, а також велика кількість нормативно-правових природоохоронних актів, в числі котрих: постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, Указ Президента України, Положення, Інструкції та методики Мінекології України та ін. Так, використання та охорона водних ресурсів регулюються майже 140 законодавчими і підзаконодавчими актами, земельних ресурсів та надр-32, тваринного і рослинного світу -105, природно-заповідного фонду -105. Нагадаємо, що уперше питання екологічного права були поставленні на Стокгольмській конференції ООН з навколишнього середовища у 1972 році; - найперший принцип Декларацій якої проголосив право людини на сприятливе навколишнє середовище. У подальшому це право у тій або іншій редакції було закріплено в конституціях багатьох країн світу, однією з перших серед яких була Україна, яка закріпила його з 1991 році в "Законі про охорону навколишнього природного середовища".

У статті 3 цього Закону записані природоохоронні основні принципи, в числі яких:

- пріоритетність вимог екобезпеки, обов'язковість виконання екостандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантія екобеспечного середовища для життя і здоров'я людей;

- попереджуючий характер (профілактика) заходів з охорони навколишнього середовища;

- екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього середовища, використання та відновлення (відтворення) відновлюваних природних ресурсів та широкого впровадження новітніх екологічно безпечних технологій;

- збереження просторового (ландшафтного) та видового різноманіття, а також цілісності природних об'єктів і комплексів;
- наукова обгрунтованність та узгодженість екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі інтеграції міждисциплінарних знань в галузі екологічних, соціальних, природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього середовища;

- обов'язковість екологічної експертизи проектів усіх видів діяльності;

- гласність і демократія при прийнятті рішень, реалізація яких може вплинути на стан навколишнього середовища;

- формування у громадян екологічного світогляду;

- наукове обґрунтування норм впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

- плата за забруднення навколишнього середовища, за погіршення якості, виснаження природних ресурсів, компенсація збитку, нанесеного порушенням природоохоронного законодавства;

- стимулювання у справі охорони навколишнього середовища або притягнення до відповідальності порушників екологічного законодавства;
- вирішення проблем охорони навколишнього середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Україна приєдналася (ратифікувала) до Міжнародної конвенції про водно-болотні угіддя, про охорону світової культури і природної спадщини, про збереження дикої фауни і флори і природних середовищ, про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.

Остання була прийнята на четвертій Конференції міністрів держав "Навколишнє середовище для Європи" в місті Оргусе (Данія) 23-25 червня 1998 року.

Дотримуючись принципів цієї Конвенції, законодавство України в той же час підкреслює, що не може бути конфіденційною інформація, коли виникає загроза здоров'ю людей або навколишньому середовищу в результаті антропогенної діяльності або внаслідок природних явищ. Вся інформація, яка могла б дати можливість громадськості вжити заходи для запобігання або зменшення шкоди, повинна поширюватися негайно. Виняток становить інформація, оприлюднення якої може негативно вплинути на конфіденційність діяльності державних органів, міжнародні відносини, національну оборону і державну безпеку, а також на ведення правосуддя, конфіденційність комерційної та промислової інформації, конфіденційність даних про особу та ін.