Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці

Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток гнучкості, дають найбільший ефект, якщо їх починають систематично і цілеспрямовано застосовувати в молодшому шкільному віці. У цей період м'язи зберігають досить велику еластичність, а суглобово-зв'язковий апарат уже в змозі витримувати певні навантаження, що виникають при виконанні вправ на розтягування (на початку навантаження повинні бути невеликими) – вправи на розтягування слід застосовувати в малих дозах, але досить часто, щоб можна було використовувати ефект післядії цих вправ. На початковому етапі розвитку гнучкості вправи на розтягування не повинні викликати у займаються хворобливі відчуття.

У молодшому шкільному віці особлива обережність необхідна при виконанні вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребетного стовпа і плечових суглобів. Ці ланки опорно-рухового апарату у дітей 7 – 11 років ще дуже ніжні і легко травмуються. З усіх зчленувань опорно-рухового апарату найбільш легко в цей період переносять навантаження, пов'язані із застосуванням розтягуючих сил, тазостегнові і гомілковостопні суглоби. Тому, на початку треба розвивати рухливість саме цих суглобів. [7]

Обсяг і інтенсивність вправ на гнучкість повинна підвищуватися поступово.

До 10 – 11 років потрібно утримуватися від виконання нахилів вперед і назад з максимальною амплітудою.

На початковому етапі розвитку гнучкості не варто застосовувати велику кількість пасивних вправ.

Активна і пасивна гнучкість у цьому віці розвиваються паралельно. Використання динамічних вправ призводить до зростання активної гнучкості на 19 – 20%, а пасивної на 10 – 11%. Використання пасивних вправ забезпечує збільшення активної гнучкості на 13%, а пасивної на 20%. На думку А.П. Матвєєва, у дітей молодшого шкільного віку найбільш ефективно комплексний розвиток гнучкості, коли динамічні вправи для розвитку активної і пасивної гнучкості складають по 40% часу, відведеного на уроці, а на виконання статичних вправ – 20%. [7]

Рівень розвитку гнучкості повинен кілька перевершувати ту максимальну амплітуду, яка потрібна для оволодіння технікою досліджуваної рухової дії – це запас гнучкості.

Досягнутий рівень гнучкості слід підтримувати повторним відтворенням необхідної амплітуди рухів. Тому на уроках фізичної культури з молодшими школярами вправи на розвиток гнучкості треба включати постійно і у великому обсязі. Ці вправи доцільно включати у домашні завдання і рекомендувати їх виконання під час ранкової гімнастики і рухливих перервах і т.д.

На відміну від інших фізичних якостей, які за час перебування дитини у школі можуть поліпшуватися, перевершуючи первісну величину в кілька разів (наприклад, показники абсолютної сили) гнучкість починає регресувати вже з перших років життя. Причина в поступовому окостенінні хрящових тканин, зміцнення зв'язкового апарату, зменшення еластичності зв'язок.
Встановлено, що природний регрес рухливий у всіх суглобах настає в 10 – 11 років. Цьому природному регресу гнучкості можна протидіяти тим ефективніше, чим менше вік учнів. Спеціальними дослідженнями показано, що у школярів молодшого віку гнучкість піддається спрямованому поліпшенню значно краще, ніж у підлітків 13 – 14 років. Прийнято вважати, що даний вік є найбільш сприятливим для спрямованого зростання амплітуди рухів у всіх головних суглобах.

Для розвитку рухливості в різних відділах опорно-рухового апарату форми впливу неоднакові:

для лучезапястного суглоба: згинання, розгинання, обертання;
для плечового суглоба: обертання, махові рухи в різних напрямках і площинах, висі на гімнастичній стінці, присідання у висі стоячи позаду, розмахування у висі, нахили вперед з хватом за рейку гімнастичної стінки, пружинисте відведення рук, "міст", викрутив з гімнастичною палицею;
для м'язів тулуба – пригинання, нахили назад, нахили вперед, хвилеподібні рухи тулубом, нахили в сторони, повороти і обертання тулуба;
для гомілковостопного суглоба – відтягування шкарпеток, сиве на п'ятах з відтягнутими шкарпетками;

для кульшового суглоба – глибокі приседи на повній ступні в положенні ноги нарізно, глибокі приседи в положенні широкого випаду вперед і в сторони, нахили вперед у положенні ноги нарізно, нахили вперед в положенні сива, стоячи біля опори – махи ногами вперед, назад, сторони, шпагат поперечний, поздовжній.

При виконанні завдань на гнучкість перед учнем краще ставити конкретну мету: дотягнутися рукою до певної точки, підняти плоский предмет з підлоги і т.д. прийом дозволяє досягти більшої амплітуди рухів.
Завдання розвитку гнучкості в учнів початкових класів важливо вирішувати в поєднанні з підвищенням їх теоретичних знань. З перших уроків слід знайомити учнів з назвами частин тіла, з рухами, які вони роблять. Учні повинні дізнатися, що таке згинання та розгинання, відведення і приведення, супінація і пронація, кругові рух, повороти і обертання. Названі руху повинні бути освоєними (Лях, 1999, стор.10). Цілеспрямована робота зі збільшення рухливості в суглобах завершується складанням комплексів вправ, адекватних віку учнів і відповідних змісту уроку. На одному уроці достатньо застосування 8 – 10 розтягуючих вправ. [7]