Розділ 1. Загальна характеристика гнучкості

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

на тему:

«ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ШКОЛЯРІВ»

 

 

Студента 4 курсу, групи ФВ – 41

напряму підготовки (спеціальності)

фізичне виховання

Кифорака О.П.

 

Керівник: доцент, к.н.ф.в.

Мочернюк В.Б.

 

Національна шкала: ______________

Університетська шкала: ___________

Оцінка ECTS: ____

 

м. Коломия – 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГНУЧКОСТІ.......................5 1.1. Визначення поняття гнучкість……................................................................5

1.2. Види гнучкості..................................................................................................7

1.3. Засоби розвитку гнучкості...............................................................................9

1.4. Методи розвитку гнучкості………………………………………………...11

1.5. Контроль за розвитком гнучкості………………………………………….13

1.6. Державний тест на гнучкість…………………………………………….....18

РОЗДІЛ 2.ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ШКОЛЯРІВ ……………………………………………......................................20

2.1. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості та контроль за її розвитком...............................................................................................................20

2.2. Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці……...….21

2.3. Розвиток гнучкості на уроках фізичної культури школярів 10-11 класів……………………………………………………………………………...24

ВИСНОВКИ………………………………………………...…………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................33

ВСТУП

Актуальність теми: Гнучкість – є одним із найважливіших показників здоров'я. Вона служить базою для розвитку iнших фізичних якостей, i є основою успiшного оволодiння будь-якою фiзичною вправою.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою. Гнучкість разом із іншими фізичними якостями має надзвичайно велике значення для повноцінного життя людського організму, але з питань її розвитку мають значні розбіжності в думках як серед учених, так і серед викладачів фізичної культури, фізичного виховання і тренерів.

Пубертаційний період характеризується найбільш активним формуванням гнучкості. Існує думка, що у дітей гнучкісті більш розвинута, ніж у дорослих. Це не завжди так. Але розвинути гнучкість, безпосередньо, у дітей легше, ніж у дорослих.

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню рухової координації, ефективному оволодінню фізичними вправами.

Об'єкт дослідження: Розвиток гнучкості у школярів різних вікових періодів.

Предмет дослідження: Розвиток гнучкості та методика розвитку гнучкості у школярів різних вікових періодів.

Мета дослідження: З'ясувати вікові особливості розвитку гнучкості школярів.

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань були застосовані такі теоретичні методи дослідження: аналіз, індукція, дедукція, узагальнення.

Завдання дослідження:

1. Визначення поняття та вікову динаміку гнучкості;

2. Виділити вікові та статеві особливості школярів;

3. Визначити засоби і методи контролю за гнучкістю;

Опрацювавши ряд літератури я хочу зупинитися на таких джерелах: Худолій О.М «Загальні основи теорії та методики фізичного виховання»; Зациорский В.М. «Физфческие качества спортсмена»; Волков Л.В. «Метод виховання фізичних здібностей учнів»; Дубовис М.С. «Физическая культура школьников»; Матвеева Л.П., Новикова А.Д. «Общие основы теории и методики физического воспитания».

Худолій О.М «Загальні основи теорії та методики фізичного виховання» у своєму посібнику розкрив поняття гнучкості, її види, відзначив вікові і статеві особливості розвитку гнучкості, засоби, методи і контроль над розвитком гнучкості

Зациорский В.М. «Физфческие качества спортсмена» обґрунтував гнучкість як фізичну якість, описав основні методики виховання гнучкості.

Волков Л.В. «Метод виховання фізичних здібностей учнів» більш докладно відзначив вікові і статеві особливості розвитку гнучкості.

Дубовис М.С. «Физическая культура школьников» розкрив більш докладно поняття гнучкості

Матвеева Л.П., Новикова А.Д. «Общие основы теории и методики физического воспитания». Відзначили зміни гнучкості в різний період.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГНУЧКОСТІ

Види гнучкості

Л.К. Семенова, Б.В. Сермеев, відзначають, що людині властиві дві основні форми рухливості у суглобах: рухливість у активних рухах; рухливість у пасивних рухах.

Між активною і пасивною рухливістю прямого кореляційного зв'язку не виявляється: можна володіти високими показниками пасивної рухливості; невисокої активності і навпаки. Активна рухливість у суглобах має найбільш практичне значення, бо вона в значній мірі реалізується у виконанні фізичних вправ. При пасивній рухливості виявляються резервні можливості збільшення активної рухливості у суглобах.

Пасивна рухливість відповідає анатомічній будові суглоба, індивідуальним особливостям його будові. Вона залежить від еластичності і довжині навколишніх м'язів, зв'язок і суглобних сумок: проявляється за рахунок впливу сил, що знаходяться поза тіла. Пасивна гнучкість генетично зумовлена.

Активна рухливість залежить від тих самих факторів, що і пасивна, а також від сили м'язів навколо суглоба, що здійснюють рухи. Активна гнучкість набувається в процесі занять фізичною культурою і спортом. Як відзначає Б.В. Сермеев, у спортивній діяльності анатомічно можлива рухливість використовується лише на 80 – 95 % [17]

Активна гнучкість – це здатність самостійно виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок сили м'язових груп, що оточують відповідний суглоб.

Пасивна – це здатність досягати найвищої рухомості у суглобах під впливом зовнішніх сил. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за показники активної. Їх можна досягти при використанні снарядів, обтяжень, маси тіла партнера тощо. Активна гнучкість реалізується при виконанні різних фізичних вправ і тому вона важливіша, ніж пасивна, яка є відбитком величини резерву для розвитку активної гнучкості.

Розрізняють також анатомічну, гранично можливу рухомість, обмежувачем якої є будова відповідних суглобів. При виконанні звичних рухів людина використовує лише невелику частину гранично можливої рухомості.9

По способу проявлення гнучкість розділяється на динамічну і статичну. Перша проявляється в рухах, друга-в позах. Така класифікація дозволяє визначити, як гнучкість здобута за допомогою статичних вправ, буде проявлятися в динамічних. [8]

Гнучкість суттєво змінюється під впливом втоми, при чому показники активної гнучкості – зменшуються, а пасивної – збільшуються.

Існують думки, що у дітей гнучкість більше ніж у дорослих. Але це не завжди так. Розвинути гнучкість у дітей легше, ніж дорослому віці. Активна гнучкість безпосередньо зв'язана з силою м'язів. Але заняття силовими вправами можуть вести до обмеження рухливості у суглобах. Але цей негативний вплив можна здолати: шляхом раціонального поєднання вправ на гнучкість і на силу можна добитися високого ступеня розвитку обох якостей. [7]

 

Засоби розвитку гнучкості

Основні засоби розвитку гнучкості – вправи зі збільшеною амплітудою руху. Вони діляться на три групи: активні, пасивні і змішані. До активних вправ відносяться всі рухи, що виконуються за рахунок скорочування м'язів, які проходять через суглоб (агоністів); до пасивних – вправи, що виконуються за рахунок зовнішніх сил (навантаження, зусиль партнера, власної ваги) або власних зусиль (само захвати). Вправи змішаного типу передбачають рухи, в яких активні зусилля м'язів-агоністів після цього змінюються пасивними (за допомогою партнера чи само захвати) з обов'язковою зміною режиму, переборюю чого на уступаючий. Активні вправи поділяються на силові і махові, вони можуть використовувати як з навантаженням, так і без нього.[17]

Без широкої амплітуди рухів у суглобах неможливе сильне і швидке скорочення мускулатури. Гнучкість треба розвивати в оптимальних співвідношеннях з розвитком м'язових зусиль. [10]

Активні вправи розділяють по характеру виконання: однофазні і пружинисті (наприклад, подвоєні і потроєні наклони); махові і фіксовані; з обтяженням і без обтяження. Крім названих в цю групу входять також статичні вправи, в яких дається завдання зберігати нерухоме положення тіла в умовах максимальної амплітуди. Пасивні статичні вправи – коли поза зберігається за рахунок зовнішніх сил – декілька менш ефективні для розвитку активної гнучкості, чим динамічні, але вони дозволяють досягати найбільших показників пасивної гнучкості.

Найбільш ефективним для розвитку гнучкості э поєднання силових вправ (особливо з використанням навантаження) з вправами на розтягування, примусове (пасивне) розтягування м'язів агоністів повинно слідувати одразу за граничним скорочуванням агоністів, при цьому попередня максимальна напруга м'язів-агоністів сприяє розтягненню м'язів-антагоністів. Така методика застосування змішаних вправ приводить до поліпшення як активної, так і пасивної гнучкості і зближує їх показники.

Загальним правилом для використання вправ на гнучкість є необхідність добре розігрітися (до появи поту) перед виконанням рухів з великою амплітудою. Поява болю є сигналом для припинення вправ на гнучкість.

Одним із факторів, який позитивно впливає на рухливість в суглобах, є уміння розслаблювати м'язи. Здібність довільного розслаблення м'язів сприяє покращенню рухливості в суглобах на 12-15%.

М'язи порівняно малорозтяжні. Якщо намагатися збільшити їх довжину в одному з рухів (наприклад, зробив максимальний нахил вперед), то ефект буде дуже незначний. Але від повторення до повторення вправи сумуються, і, якщо зробити декілька десятків нахилів, то збільшення амплітуди буде помітно. Тому вправи на розтягування виконуються серіями по декілька повторень в кожній. Амплітуду рухів збільшують віз серії до серії. [7]

Вправи слід підбирати в залежності від рівня підготовленості і вимог виду спорту, вони повинні максимально збільшувати амплітуду руху. Гнучкість треба розвивати систематично. Для більш швидкого розвитку гнучкості заняття проводять кожен день (або 2 рази на день), включаючи відповідні вправи в ранкову гімнастику, а також виконуючи їх підчас приготування домашніх завдань фізичній культурі. Не рекомендується працювати над гнучкістю при сильному стомленні. [4]

Вправи для розвитку гнучкості найпростіші і ставлять незначні вимоги до вегетативних функцій організму порівняно з вправами для розвитку сили, витривалості і швидкості.

Ефективність навчально-тренувального процесу, спрямованого на розвиток гнучкості, залежить насамперед від правильного вибору вправ, зважаючи на рівень фізичної підготовленості учнів.

Вправи, що пропонують учням для розвитку гнучкості, включають згинання і розгинання тулуба, нахили і повороти. Вони мають підвищити рухомість в усіх суглобах, незважаючи на специфіку виду рухів. Допоміжні вправи добирають з огляду на рухомість в тих чи інших суглобах для успішного вдосконалення в конкретному виді рухів, що вимагають максимальної рухомості – згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання. Спеціальні підготовчі вправи добирають відповідно до основних рухових дій, які пред'являє специфіка змагальної діяльності

Гнучкість не може вдосконалюватися безмежно. Тому основне завдання зводиться до досягнення такого рівня рухомості суглобів, котрий дав би змогу невимушено виконувати потрібні рухи, після цього слід перевершити цей рівень на 10-15%, тобто набути «запас гнучкості» і повсякчас підтримувати його. [9]

 

Методи розвитку гнучкості

Вправи на гнучкість виконують повторним методом тривалими серіями. Їх включають у ранкову гімнастику, розминку, між підходами під час занять у заключній частині уроку. Завдання розвитку гнучкості полягає в тому, щоб підтримувати необхідну еластичність зв'язок і м'язів та нейтралізувати закріплюючий вплив силових вправ. [10]

Повторний метод є основним для розвитку гнучкості, але достатньо ефективним способом розвитку гнучкості є стретчінг. У перекладі стретчінг – це «активна розтяжка». Ідея методу в наступному: розтягуючи вправи виконуються шляхом зміни активного напруження з наступною фіксацією частин тіла в крайньому положенні на нетривалий час та поверненням у вихідне положення з обов'язковим розслабленням. [17]

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;

• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм у розігрітому стані.

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин. При цьому треба пам’ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15 с після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми, зменшується.

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи в занятті.

Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей і підлітків вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-20 повторень у кожній..

Для розвитку гнучкості дорослим людям треба давати у 1,5-2 рази більшу кількість повторень вправи. Жінкам можна давати на 10-15 % менше навантаження, ніж чоловікам, для досягнення того ж ефекту.

Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення амплітуди рухів.

Оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12с.

Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна поступово зростати при виконанні вправ у кожному наступному повторенні або принаймні зберігатись.

У пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у початківців 30 % від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття легкого поколювання у м’язах.

Добрий ефект при удосконаленні гнучкості дає сходинкоподібна інтенсивність, при якій після досягнення біляграничної амплітуди утримують це положення 5-10 с, а потім збільшують амплітуду на 8-12 % і знову 5-10 с утримують це положення.

Темп виконання повторних рухів повинен бути повільним, особливо у першій серії.

Відпочинок між вправами та їх серіями може тривати від 10-20 с до кількох хвилин, і його тривалість можна визначити за суб’єктивним відчуттям готовності до наступної вправи.

За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10-20 с, або активним, якщо тривалість вправи більша.

Найбільшого тренувального ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість щоденно або два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти 80-90 % анатомічної рухливості.

На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50 %. їх достатньо виконувати 3-4 рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами.

 

Державний тест на гнучкість

Нахил тулуба вперед з положення сидячи.

Обладнання. Накреслена на підлозі лінія АБ і перпендикулярна до неї розмітка в сантиметрах (на повздовжній лінії) від 0 до 50 см.

Опис проведення тестування. Учасник тестування сидить на підлозі босоніж так, щоб його п’яти торкалися лінії АБ. Відстань між п’ятами – 20-30 см. Ступні розташовані до підлоги вертикально. Руки лежать на підлозі колінами, долонями донизу. Партнер тримає ноги на рівні колін, щоб уникнути їх згинання. За командою «Можна» учасник тестування плавно нахиляється вперед, не згинаючи ніг, намагається досягнутися руками якомога далі. Положення максимального нахилу слід утримувати протягом 2 с, фіксуючи пальці на розмітці. Тест повторюється двічі.

Результатом тестування є позначка на перпендикулярній розмітці в сантиметрах, до якої учасник дотягнувся кінчиками пальців рук у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Вправа повинна виконуватися плавно. Якщо учасник згинає ноги в колінах, спроба не зараховується.

В таблиці № 2 подані нормативи оцінки нахилу вперед з положення сидячи учнів 15-17 років.

ВИСНОВКИ

 

1. Отже, підбиваючи підсумки, можна зробити наступні висновки. Рівень розвитку гнучкості повинен випереджувати максимальну амплітуду, яка необхідна для оволодіння технікою руху, що вивчається. Цим створюється певний запас гнучкості.

2. Останнім часом набули популярності комплекси статичних вправ (стретчинг – від англійського слова, що означає “натягнути”, “розтягнути”), спрямованих на розвиток гнучкості. Фізіологічна особливість стретчинга полягає в тому, що розтягування м’язів і утримання певної пози викликає в них активізацію процесів кровообігу і обміну речовин.

Застосування стретчинга у спортивній діяльності пов’язують із пошуками шляхів підвищення як еластичності м’язової тканини, сухожилок, зв’язок, суглобових сумок так і працездатності м’язового апарату, а також із профілактикою травм. Про доцільність стретчингу висловлюються спеціалісти, які стверджують, що класичні силові вправи, спрямовані на підвищення максимальної сили, зменшують рухливість суглобів на 5-10%. Натомість стретчинг в комплексі із силовими вправами підвищує рухливість у суглобах на 5-12% і зберігає її впродовж 48 годин. Найпоширенішою є наступна послідовність виконання вправ: фаза скорочення м’яза (силові і швидкісно-силові вправи) тривалістю 1-5 с, потім розслаблення м’яза – 3-5 с і після цього розтягування у статичній позі – від 15 до 60 с. Тривалість розтягування м’яза понад 30 с застосовується у тренуванні тільки підготовлених спортсменів. Для початківців і юних спортсменів тривалість розтягування знаходиться в межах 10-20 с.

3. Рухомість у суглобах можна оцінювати і в процесі виконання вправ на розвиток гнучкості. При цьому вправи можуть мати як базовий, так і спеціальний характер. Застосовуючи базові вправи, необхідно використовувати різноманітні рухи (згинання, розгинання, приведення, відведення, ротації), що вимагають високого рівня рухомості в суглобах. Вправи повинні бути різноманітними, щоб можна було різнобічне оцінити як активну, так і пасивну гнучкість.

Але особливе значення використання вправ має для оцінки рівня спеціальної гнучкості, оскільки існує тісний взаємозв’язок між рівнем рухомості в суглобах і ефективністю спортивної техніки, здатністю до реалізації сили, швидкісних якостей, координації витривалості. Наприклад, деякі з вправ, що використовуються при обстеженні плавців.

На завершення слід зауважити, що найвищого ефекту в розвитку гнучкості можна досягнути при систематичному поєднанні вправ із різних груп.

 

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

на тему:

«ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ШКОЛЯРІВ»

 

 

Студента 4 курсу, групи ФВ – 41

напряму підготовки (спеціальності)

фізичне виховання

Кифорака О.П.

 

Керівник: доцент, к.н.ф.в.

Мочернюк В.Б.

 

Національна шкала: ______________

Університетська шкала: ___________

Оцінка ECTS: ____

 

м. Коломия – 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГНУЧКОСТІ.......................5 1.1. Визначення поняття гнучкість……................................................................5

1.2. Види гнучкості..................................................................................................7

1.3. Засоби розвитку гнучкості...............................................................................9

1.4. Методи розвитку гнучкості………………………………………………...11

1.5. Контроль за розвитком гнучкості………………………………………….13

1.6. Державний тест на гнучкість…………………………………………….....18

РОЗДІЛ 2.ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ШКОЛЯРІВ ……………………………………………......................................20

2.1. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості та контроль за її розвитком...............................................................................................................20

2.2. Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці……...….21

2.3. Розвиток гнучкості на уроках фізичної культури школярів 10-11 класів……………………………………………………………………………...24

ВИСНОВКИ………………………………………………...…………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................33

ВСТУП

Актуальність теми: Гнучкість – є одним із найважливіших показників здоров'я. Вона служить базою для розвитку iнших фізичних якостей, i є основою успiшного оволодiння будь-якою фiзичною вправою.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою. Гнучкість разом із іншими фізичними якостями має надзвичайно велике значення для повноцінного життя людського організму, але з питань її розвитку мають значні розбіжності в думках як серед учених, так і серед викладачів фізичної культури, фізичного виховання і тренерів.

Пубертаційний період характеризується найбільш активним формуванням гнучкості. Існує думка, що у дітей гнучкісті більш розвинута, ніж у дорослих. Це не завжди так. Але розвинути гнучкість, безпосередньо, у дітей легше, ніж у дорослих.

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню рухової координації, ефективному оволодінню фізичними вправами.

Об'єкт дослідження: Розвиток гнучкості у школярів різних вікових періодів.

Предмет дослідження: Розвиток гнучкості та методика розвитку гнучкості у школярів різних вікових періодів.

Мета дослідження: З'ясувати вікові особливості розвитку гнучкості школярів.

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань були застосовані такі теоретичні методи дослідження: аналіз, індукція, дедукція, узагальнення.

Завдання дослідження:

1. Визначення поняття та вікову динаміку гнучкості;

2. Виділити вікові та статеві особливості школярів;

3. Визначити засоби і методи контролю за гнучкістю;

Опрацювавши ряд літератури я хочу зупинитися на таких джерелах: Худолій О.М «Загальні основи теорії та методики фізичного виховання»; Зациорский В.М. «Физфческие качества спортсмена»; Волков Л.В. «Метод виховання фізичних здібностей учнів»; Дубовис М.С. «Физическая культура школьников»; Матвеева Л.П., Новикова А.Д. «Общие основы теории и методики физического воспитания».

Худолій О.М «Загальні основи теорії та методики фізичного виховання» у своєму посібнику розкрив поняття гнучкості, її види, відзначив вікові і статеві особливості розвитку гнучкості, засоби, методи і контроль над розвитком гнучкості

Зациорский В.М. «Физфческие качества спортсмена» обґрунтував гнучкість як фізичну якість, описав основні методики виховання гнучкості.

Волков Л.В. «Метод виховання фізичних здібностей учнів» більш докладно відзначив вікові і статеві особливості розвитку гнучкості.

Дубовис М.С. «Физическая культура школьников» розкрив більш докладно поняття гнучкості

Матвеева Л.П., Новикова А.Д. «Общие основы теории и методики физического воспитания». Відзначили зміни гнучкості в різний період.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГНУЧКОСТІ