Визначення поняття гнучкість

Під гнучкістю розуміють морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, визначаючі ступінь рухливості його кожної біоланки. Вимірювачем гнучкості – максимальна амплітуда рухів. Її виражають або в кутових, або в лінійних мірах. Еластичні властивості м'язів можуть у значній мірі змінюватися під впливом центрально-нервових факторів. Зі збільшенням гнучкості м'язи, що розтягуються пізніше переходять в стан підвищеного збудження – в кінці більшої амплітуди рухів. При цьому їх активність знижується.

Ступінь розвитку гнучкості залежить від навколишнього середовища і температури: при підвищенні температури гнучкість збільшується. На гнучкість більше, чим на інших фізичних якостях відображається добова періодизація. Так, в ранкові часи гнучкість значно знижена. Зміна її під впливом різних умов(температури, часу дня) треба враховувати при проведенні занять. Погані умови, які ведуть до погіршення гнучкості, можна компенсувати розігріванням за допомогою розминки.[7]

Ступінь розвитку гнучкості залежить від еластичних властивостей м'язів, зв'язок і сухожилок. Для гнучкості має значення і тонус м'язів – їх напруження в спокійному стані. При підвищеному тонусі зв'язки і м'язи завжди декілька укорочені, тобто погано розслаблені, і при спробі до руху розтягуються недостатньо. Чим більше розтягнутий м'яз, тим він сильніше і швидше виконає рух. Гнучкість тісно пов'язана зі швидкісними і силовими якостями[4] Суттєву роль в грані рухливості в суглобах грає збудження розтягуючи м'язів, маючих, охороняючи природу. З ростом гнучкості розтягуючи м'язи починають збуджуватися при великих амплітудах руху; їх активність при цьому знижується. Гнучкість не залежить від особливостей тіла (структури), також від довжини сегментів тіла.

 

Таблиця 1. Зміни гнучкості в різних умовах (по Н.Г. Озолину)

В 8 год. Ранку	В 12 год. Дня	Після 10 хв. перебування в оголеному вигляді при t +10° в 12 год. дня	Після 10 хв. в гарячій ванні t 40° в 12 год. дня	Після 20 хв. розминки в 12 год. дня	Після втомного тренування в 12 год. дня
-14%	+35%	-36%	+78%	+89%	-35%

 

Гнучкість негативно зв'язана з силою: заняття силовими вправами можуть ввести тіло до слабої рухливості в суглобах.

Гнучкість треба розвивати лише до того ступеня, яке забезпечує виконання необхідних рухів. При цьому величина гнучкості повинна декілька перевищувати ту максимальну амплітуду, з якою виконується рух. Найбільше значення має рухливість хребта, в особливості його грудного відділу, тазостегнових і плечових суглобів.[5]

Гнучкість визначають, як здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою або під нею розуміють морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, обумовлюючу ступінь рухливості його частин відносно один до одного.

Гнучкість важлива при виконанні багатьох рухливих дій в трудових і воєнних діях, а також в побуті. Важко переоцінити значення рухливості в суглобах у випадках порушення осанки.

Вправи на гнучкість можна легко і самостійно, регулярно виконувати вдома [8]

Добре розвинена гнучкість сприяє швидкому опануванню новим рухам та є однією з умов успіху в таких видах спорту, як гімнастика, акробатика, плавання тощо. Гнучкі діти здатні виконувати рухи точніше, краще засвоюють координаційні складні вправи.

Властивості м'язової тканини, що обмежують рухливість суглобів, залежить від:

– рівня збудження ЦНС: під час емоційного збудження рухливість в суглобах зростає;

– зовнішньої температури: чим холодніше, тим більша в'язкість, твердість м'язів, сильніше їх схильність до травм;

– добової періодичності у показниках рухливості в суглобах: ранком рухливість звичайно нижча, ніж у день;

– віку: найбільшу природну рухливість в суглобах мають діти;

– статі: звичайно жінки більш гнучкі, оскільки їхній м'язово-зв'язковий апарат більш еластичний, чим у чоловіків того ж віку.[17]

Види гнучкості

Л.К. Семенова, Б.В. Сермеев, відзначають, що людині властиві дві основні форми рухливості у суглобах: рухливість у активних рухах; рухливість у пасивних рухах.

Між активною і пасивною рухливістю прямого кореляційного зв'язку не виявляється: можна володіти високими показниками пасивної рухливості; невисокої активності і навпаки. Активна рухливість у суглобах має найбільш практичне значення, бо вона в значній мірі реалізується у виконанні фізичних вправ. При пасивній рухливості виявляються резервні можливості збільшення активної рухливості у суглобах.

Пасивна рухливість відповідає анатомічній будові суглоба, індивідуальним особливостям його будові. Вона залежить від еластичності і довжині навколишніх м'язів, зв'язок і суглобних сумок: проявляється за рахунок впливу сил, що знаходяться поза тіла. Пасивна гнучкість генетично зумовлена.

Активна рухливість залежить від тих самих факторів, що і пасивна, а також від сили м'язів навколо суглоба, що здійснюють рухи. Активна гнучкість набувається в процесі занять фізичною культурою і спортом. Як відзначає Б.В. Сермеев, у спортивній діяльності анатомічно можлива рухливість використовується лише на 80 – 95 % [17]

Активна гнучкість – це здатність самостійно виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок сили м'язових груп, що оточують відповідний суглоб.

Пасивна – це здатність досягати найвищої рухомості у суглобах під впливом зовнішніх сил. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за показники активної. Їх можна досягти при використанні снарядів, обтяжень, маси тіла партнера тощо. Активна гнучкість реалізується при виконанні різних фізичних вправ і тому вона важливіша, ніж пасивна, яка є відбитком величини резерву для розвитку активної гнучкості.

Розрізняють також анатомічну, гранично можливу рухомість, обмежувачем якої є будова відповідних суглобів. При виконанні звичних рухів людина використовує лише невелику частину гранично можливої рухомості.9

По способу проявлення гнучкість розділяється на динамічну і статичну. Перша проявляється в рухах, друга-в позах. Така класифікація дозволяє визначити, як гнучкість здобута за допомогою статичних вправ, буде проявлятися в динамічних. [8]

Гнучкість суттєво змінюється під впливом втоми, при чому показники активної гнучкості – зменшуються, а пасивної – збільшуються.

Існують думки, що у дітей гнучкість більше ніж у дорослих. Але це не завжди так. Розвинути гнучкість у дітей легше, ніж дорослому віці. Активна гнучкість безпосередньо зв'язана з силою м'язів. Але заняття силовими вправами можуть вести до обмеження рухливості у суглобах. Але цей негативний вплив можна здолати: шляхом раціонального поєднання вправ на гнучкість і на силу можна добитися високого ступеня розвитку обох якостей. [7]

 

Засоби розвитку гнучкості

Основні засоби розвитку гнучкості – вправи зі збільшеною амплітудою руху. Вони діляться на три групи: активні, пасивні і змішані. До активних вправ відносяться всі рухи, що виконуються за рахунок скорочування м'язів, які проходять через суглоб (агоністів); до пасивних – вправи, що виконуються за рахунок зовнішніх сил (навантаження, зусиль партнера, власної ваги) або власних зусиль (само захвати). Вправи змішаного типу передбачають рухи, в яких активні зусилля м'язів-агоністів після цього змінюються пасивними (за допомогою партнера чи само захвати) з обов'язковою зміною режиму, переборюю чого на уступаючий. Активні вправи поділяються на силові і махові, вони можуть використовувати як з навантаженням, так і без нього.[17]

Без широкої амплітуди рухів у суглобах неможливе сильне і швидке скорочення мускулатури. Гнучкість треба розвивати в оптимальних співвідношеннях з розвитком м'язових зусиль. [10]

Активні вправи розділяють по характеру виконання: однофазні і пружинисті (наприклад, подвоєні і потроєні наклони); махові і фіксовані; з обтяженням і без обтяження. Крім названих в цю групу входять також статичні вправи, в яких дається завдання зберігати нерухоме положення тіла в умовах максимальної амплітуди. Пасивні статичні вправи – коли поза зберігається за рахунок зовнішніх сил – декілька менш ефективні для розвитку активної гнучкості, чим динамічні, але вони дозволяють досягати найбільших показників пасивної гнучкості.

Найбільш ефективним для розвитку гнучкості э поєднання силових вправ (особливо з використанням навантаження) з вправами на розтягування, примусове (пасивне) розтягування м'язів агоністів повинно слідувати одразу за граничним скорочуванням агоністів, при цьому попередня максимальна напруга м'язів-агоністів сприяє розтягненню м'язів-антагоністів. Така методика застосування змішаних вправ приводить до поліпшення як активної, так і пасивної гнучкості і зближує їх показники.

Загальним правилом для використання вправ на гнучкість є необхідність добре розігрітися (до появи поту) перед виконанням рухів з великою амплітудою. Поява болю є сигналом для припинення вправ на гнучкість.

Одним із факторів, який позитивно впливає на рухливість в суглобах, є уміння розслаблювати м'язи. Здібність довільного розслаблення м'язів сприяє покращенню рухливості в суглобах на 12-15%.

М'язи порівняно малорозтяжні. Якщо намагатися збільшити їх довжину в одному з рухів (наприклад, зробив максимальний нахил вперед), то ефект буде дуже незначний. Але від повторення до повторення вправи сумуються, і, якщо зробити декілька десятків нахилів, то збільшення амплітуди буде помітно. Тому вправи на розтягування виконуються серіями по декілька повторень в кожній. Амплітуду рухів збільшують віз серії до серії. [7]

Вправи слід підбирати в залежності від рівня підготовленості і вимог виду спорту, вони повинні максимально збільшувати амплітуду руху. Гнучкість треба розвивати систематично. Для більш швидкого розвитку гнучкості заняття проводять кожен день (або 2 рази на день), включаючи відповідні вправи в ранкову гімнастику, а також виконуючи їх підчас приготування домашніх завдань фізичній культурі. Не рекомендується працювати над гнучкістю при сильному стомленні. [4]

Вправи для розвитку гнучкості найпростіші і ставлять незначні вимоги до вегетативних функцій організму порівняно з вправами для розвитку сили, витривалості і швидкості.

Ефективність навчально-тренувального процесу, спрямованого на розвиток гнучкості, залежить насамперед від правильного вибору вправ, зважаючи на рівень фізичної підготовленості учнів.

Вправи, що пропонують учням для розвитку гнучкості, включають згинання і розгинання тулуба, нахили і повороти. Вони мають підвищити рухомість в усіх суглобах, незважаючи на специфіку виду рухів. Допоміжні вправи добирають з огляду на рухомість в тих чи інших суглобах для успішного вдосконалення в конкретному виді рухів, що вимагають максимальної рухомості – згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання. Спеціальні підготовчі вправи добирають відповідно до основних рухових дій, які пред'являє специфіка змагальної діяльності

Гнучкість не може вдосконалюватися безмежно. Тому основне завдання зводиться до досягнення такого рівня рухомості суглобів, котрий дав би змогу невимушено виконувати потрібні рухи, після цього слід перевершити цей рівень на 10-15%, тобто набути «запас гнучкості» і повсякчас підтримувати його. [9]

 

Методи розвитку гнучкості

Вправи на гнучкість виконують повторним методом тривалими серіями. Їх включають у ранкову гімнастику, розминку, між підходами під час занять у заключній частині уроку. Завдання розвитку гнучкості полягає в тому, щоб підтримувати необхідну еластичність зв'язок і м'язів та нейтралізувати закріплюючий вплив силових вправ. [10]

Повторний метод є основним для розвитку гнучкості, але достатньо ефективним способом розвитку гнучкості є стретчінг. У перекладі стретчінг – це «активна розтяжка». Ідея методу в наступному: розтягуючи вправи виконуються шляхом зміни активного напруження з наступною фіксацією частин тіла в крайньому положенні на нетривалий час та поверненням у вихідне положення з обов'язковим розслабленням. [17]

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;

• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм у розігрітому стані.

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин. При цьому треба пам’ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15 с після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми, зменшується.

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи в занятті.

Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей і підлітків вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-20 повторень у кожній..

Для розвитку гнучкості дорослим людям треба давати у 1,5-2 рази більшу кількість повторень вправи. Жінкам можна давати на 10-15 % менше навантаження, ніж чоловікам, для досягнення того ж ефекту.

Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення амплітуди рухів.

Оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12с.

Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна поступово зростати при виконанні вправ у кожному наступному повторенні або принаймні зберігатись.

У пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у початківців 30 % від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття легкого поколювання у м’язах.

Добрий ефект при удосконаленні гнучкості дає сходинкоподібна інтенсивність, при якій після досягнення біляграничної амплітуди утримують це положення 5-10 с, а потім збільшують амплітуду на 8-12 % і знову 5-10 с утримують це положення.

Темп виконання повторних рухів повинен бути повільним, особливо у першій серії.

Відпочинок між вправами та їх серіями може тривати від 10-20 с до кількох хвилин, і його тривалість можна визначити за суб’єктивним відчуттям готовності до наступної вправи.

За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10-20 с, або активним, якщо тривалість вправи більша.

Найбільшого тренувального ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість щоденно або два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти 80-90 % анатомічної рухливості.

На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50 %. їх достатньо виконувати 3-4 рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами.