Комплексний розвиток рухових якостей у школярів 5-9 класів

Рухові здібності не проявляються ізольовано одне від одного, всі вони тісно пов’язані і взаємодіють, і розвивати їх слід теж комплексно. Розвиваючи взаємно точність і координацію рухів, ми підвищуємо в цілому здібність, яку можна назвати точністю координацією рухів. Необхідно також поліпшити координацію і точність зусиль. Взаємопов’язаний вплив на швидкість і витривалість розвиває таку важливу здібність, як швидкісна витривалість. На кінець, потрібно добитися, щоб і спритність в цілому не знижувалась суттєво з ростом втоми.

Основні розділи шкільної програми забезпечують достатньо різносторонній розвиток рухових якостей. Так, гімнастикою розвиваються точність і координація рухів, сила і силова витривалість, легкою атлетикою в старших класах – швидкісно-силові здібності, загальна і швидкісна витривалість, вправи на лижах – загальна, швидкісна витривалість і силова витривалість, рухливими іграми – точна координація, швидкісно-силові здібності, швидкісна і загальна витривалість [14].

При проходженні того чи іншого розділу програми в першу чергу слід розвивати специфічні для більшості вправ здібності, але разом з тим потрібно підтримувати і ті. які розвиваються в меншій степені. З цією ціллю потрібно включати в уроки відповідні вправи вибіркового впливу.

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, з даної роботи видно, що витривалість визначається тривалістю роботи без зниження її ефективності. Чим більше людина здатна утримувати який набудь вантаж, тим вище його витривалість, чим довше оператор, шофер можуть працювати без помилок, тим їх витривалість вища, чим довше спортсмен може зберігати необхідну силу відштовхувань і частоту рухів при бігові по дистанції, тим вищий рівень розвитку його витривалості.

Фізична витривалість як рухова якість людини – це її здатність долати втому у процесі рухової діяльності.

Витривалість – це здатність виконувати роботу заданого характеру впродовж можливо довшого часу.

Одним з основних критеріїв витривалості є час протягом якого людина здатна підтримувати задану інтенсивність діяльності. У практиці розрізняють 2 види витривалості: загальну і спеціальну.

Розвиток витривалості, як і інших фізичних якостей, на різних етапах вікового дозрівання організму відбувається нерівномірно.

У спортивній практиці виділяють чотири типи втоми: розумова, сенсорна, емоційна і фізична.

Вихованню витривалості необхідно надавати достатню увагу у всіх формах роботи по фізичному вихованню з дітьми – в загальній фізичній підготовці за шкільною програмою, в позашкільних заняттях і особливо в спортивному тренуванні юних спортсменів.

У міру вікового дозрівання організму для виховання витривалості використовується все більш широкий комплекс вправ – циклічних, ациклічних і змішаних.

А також, в процесі виховання витривалості у дітей 5-9 класів, надзвичайно важливо створити оптимальні умови для функціонування систем кисневого забезпечення організму. З цією метою в єдності з основними вправами «на витривалість» застосовують спеціальні дихальні вправи, прагнуть проводити заняття в атмосфері багатої киснем, наприклад на відкритому майданчику, в парку, в залі з могутньою вентиляцією і т. п.

Високий рівень розвитку витривалості може бути досягнуть лише при одночасному удосконалюванні всіх її основних компонентів за допомогою комплексу різноманітних засобів і методів, що забезпечують виборчий вплив на відповідні функції і якості спортсмена. Застосування всіх цих засобів і методів повинне базуватися на знанні основних закономірностей біохімічної адаптації в процесі тренування.

Отже, виховання витривалості у дітей є досить важливим завданням навчально-виховного процесу школи і заслуговує на досить велику увагу.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Васильєв Г. А. Быстрота и выносливость составные бега. – К.: Здоровье. -1994.-№7.-267 с.

2. Детская спортивная медицина. Под ред. С.Б. Тихвинского, С.В. Хрущева. – М: Медицина, 1991. – 560 с.

3. Драев К. Двигательные тесты в зарубежных странах // Физическая культура в школе – №6. – 1991. – С. 3.

4. Земляков В.Е. К вопросу определения работоспособности и специальной выносливости в циклических видах спорта. – Теория и практика ф.к.. – 1990. – №7. – 202 с.

5. Кабанов А.Н. Сила и выносливость наших мышц. // К.: Здоровье, 1991.. -134 с.

6. Карпенко В.Б. Организация учебного процесса направленная на развитие выносливости школьников 13-18 лет на уроках физической культури. -Теория и практика. – 1990. – №10. – С. 13 – 18

7. Летунов С.П. Материалы к обоснованию теории развития выносливости. // Мотылянская Р.Е. Теория и практика. – 1991. – №1. – С. 28 – 34.

8. Матвеев Л.П. Общая теория спорта. Учебник для завершающего уровня высшего физкультурного образования. – М., 1997. – 304 с.

9. Платонов В.Н. Булатова М.М. Силовая подготовка спортсмена (часть 1) Учебно-методическое пособие. – К.: КГИФК, 1992. -51 с.

10. Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення та методика розвитку у школярів. // Фіз.вих. в школі. – 1999. – №4. – С. 32-34.

11. Пуні А.Ц. Очерки психології спорту. – М.: ФиС, 1991. – 125 с.

12. Сингаєвський С.М., Совтисік Д.Д. Фізичне виховання школярів: теоретична підготовка. Довідковий посібник для учнів. – Кам.-Под. -1999.- 172 с.

13. Теория и методика спорта. Учебное пособие / Под ред. Ф.П. Суслова, И.С. Холодова. – М., 1997. – 415 с.

14. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.– Львів: ЛОНМІО, 1996.– 232 с.

15. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.– Тернопіль: Збруч, 2000.– 183 с.

16. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.– 1981.– № 11.– С. 27-29.