Практичні методи фізичного виховання, які сприяють розвитку витривалості 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Практичні методи фізичного виховання, які сприяють розвитку витривалості



Найбільш ефективними методом розвитку витривалості є безперервний метод (рівномірний, висхідний або низхідний варіант), а також повторний та інтервальний методи. Зазвичай їх розподіляють за спрямованістю на розвиток аеробного чи анаеробного компоненту витривалості.

На занятті, яке спрямоване на розвиток алактатного анаеробного компоненту витривалості, найчастіше використовують методи повторної та інтервальної роботи. Основна мета такого методичного підходу полягає у бажанні досягти максимального вичерпання алактатних анаеробних резервів в працюючих м’язах і підвищити стійкість основних ферментів алактатної анаеробної системи (міозинової АТФ і саркоплазматичної креатинфосфокінази) в умовах нагромадження продуктів анаеробного розпаду (АДФ, Н3РО4, молочної кислоти тощо). Вирішити це завдання можливо тільки шляхом великого числа короткочасних повторень вправи тривалістю не більш 10-15 сек. з високою інтенсивністю в 90-95 % від максимуму [14].

При використанні повторного методу вдосконалення витривалості із застосуванням вправ максимальної потужності, паузи відпочинку між ними повинні забезпечувати досить повне відновлення алактатних анаеробних резервів, які витрачаються при роботі. Тобто, повинні тривати необхідну кількість часу для відновлення кисневого боргу і складати не менш 2,5-3 хв.

Розщеплення фосфатних макроергів (АТФ + КрФ) при виконанні вправ максимальної потужності призводить до різкого збільшення швидкості споживання кисню у перші секунди після роботи, коли здійснюється окислювальний ресинтез КрФ в працюючих м’язах. Найбільша швидкість цього процесу відповідає максимумові в кривій споживання кисню,що спостерігається на 1-й хвилині відновлення після завершення вправи.

У цей період значно знижується швидкість виділення неметаболічного надлишку кисню. Як показано на малюнку 1, значення «пікового» споживання кисню і нагромадження молочної кислоти в крові без зупинно зростають аж до 5-6-го повторення вправи, що свідчить про поступове вичерпання ємності алактатних анаеробних резервів. Як тільки буде досягнута критична величина вичерпання запасів КрФ у працюючих м’язах, відразу ж знизиться максимальна потужність. Звичайно такий стан досягається на 8-10-му повторенні вправи. Це число повторень варто визнати оптимальним для даного практичного методу алактатного компоненту витривалості.

На відміну від повторного методу, де інтервали відпочинку не регламентуються, в інтервальному методі їх величина підбирається таким чином, щоб забезпечити найбільш виражений вплив на розвиваючу функцію. Зміна цієї величини при повторному виконанні вправ максимальної потужності впливає на динаміку біохімічних зрушень в організмі [16].

При зменшенні інтервалів відпочинку між вправами до 1 хв. ще спостерігається запізнілий максимум споживання кисню, що свідчить про активізацію процесів заповнення алактатних анаеробних резервів з кожним черговим повторенням максимального зусилля. Однак він зникає, коли тривалість інтервалів відпочинку скорочується до 30 сек. Замість цього з’являється хвилеподібна крива з найвищими значеннями швидкості споживання кисню наприкінці кожного повторення і прояву максимального зусилля з невеликим зниженням у паузах відпочинку. Після перших 5-6 повторень вправи і далі, швидкість споживання кисню не змінюється, встановлюючись на визначеному рівні, що відповідає рівню виконуваної інтервальної роботи, яка в даних умовах залежить від величини обраних інтервалів відпочинку. Якщо інтервали відпочинку скорочуються до 10 сек., рівень пікового споживання кисню при виконанні вправ порівнюється з величиною МПК. Скорочення інтервалів відпочинку в цих умовах супроводжується посиленням при перших 5-6 повтореннях надлишкового виділення вуглекислого газу, швидким нагромадженням молочної кислоти і зниженням рН крові.

При розвитку гліколітичного анаеробного компонента витривалості можуть використовуватися методи однократної граничної, повторної і інтервальної роботи. Характеристики вправи, що обираються, повинні забезпечити граничне посилення анаеробних гліколітичних перетворень у працюючих м’язах. Таким умовам відповідає виконання граничних зусиль в інтервалі від 30 с до 2,5 хв.

Повторне виконання вправ гліколітичного анаеробного характеру через великі і нерегламентовані інтервали відпочинку дозволяє з кожним новим повторенням відтворювати програмувальний тренувальний ефект. Граничне число повторень вправи в цьому випадку залежить від зниження запасів глікогену в працюючих м’язах і досягнення граничних величин закислення (як правило, на 6-8-м повторенні граничного зусилля).

При інтервальному тренуванні гліколітичного анаеробного характеру скорочення пауз відпочинку не змінює рівень пікового споживання 02 (у цих вправах він досягає максимальних значень), але веде до швидкого збільшення відбудовних «надлишків» споживання 02, підвищенню швидкості нагромадження молочної кислоти в крові і розвиткові вираженого стомлення. Якщо інтервали відпочинку співвідносяться з тривалістю робочих періодів як 1:1 або 1:1,5, тобто складають менш 1,5-2 хв, загальне число повторень вправи скорочується через швидко розвиваєме стомлення до 3-4 разів. При цьому досягається найбільша швидкість анаеробного гліколізу в працюючих м’язах і найвищі значення нагромадження молочної кислоти в крові [14].

Щоб виконати необхідний обсяг роботи, достатній для закріплення тренувального ефекту, інтервальна робота з короткими паузами відпочинку звичайно виконується серіями по 3-4 повторення, розділеними 10-15-хвилинним відпочинком, що необхідний для відновлення працездатності після граничної анаеробної роботи.

У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компонента витривалості, використовуються методи однократної безперервної, повторної і кілька варіантів інтервальної роботи. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використанні методів однократної безперервної і повторної роботи, загальна тривалість вправи повинна складати не менш З хв, достатніх для вироботку і виходу на стаціонарний рівень споживання 02. В однократній безперервній роботі обсяг навантаження, що викликає відповідні адаптаційні перебудови організмі, складає звичайно не менш 30 хв.

Інтенсивність виконуваної вправи при однократній безперервній роботі повинна забезпечити значну активацію процесів окислювання в тканинах. Після початкового періоду врабатування рівень споживання 02 установлюється поблизу його максимальних значень. Виконання такої роботи вимагає значної напруги кардіореспіраторної системи, відповідальної за доставку 02 працюючим м’язам. По ходу роботи безупинно збільшуються показники легеневої вентиляції, ЧСС і кров’яного тиску.

Реакція з боку систем вегетативного обслуговування залежить від збільшення показників анаеробного обміну. Оскільки рівень навантаження вище порога анаеробного обміну, по ходу виконання вправи значно підсилюється виділення «неметаболічного надлишку» 02 і нагромадження молочної кислоти в крові. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати такого роду безперервну роботу протягом 2,5-3г.

Найбільш виражений вплив на аеробний обмін роблять спеціальні режими інтервальної роботи. Один з найбільш вивчених режимів такої роботи одержав назву «інтервальне тренування по фрайбургському правилу». Полягає він у чергуванні щодо короткочасних періодів роботи (тривалістю від ЗО до 90 с) з інтервалами відпочинку такої ж тривалості. Така робота звичайно виконується серіями по 3-4 повторення, розділеними 10-15-хвилинним відпочинком, що необхідний для відновлення працездатності після граничної анаеробної роботи.

У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компонента витривалості, використовуються методи однократної безперервної, повторної і кілька варіантів інтервальної роботи. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використанні методів однократної безперервної і повторної роботи, загальна тривалість вправи повинна складати не менш З хв, достатніх для вироботку і виходу на стаціонарний рівень споживання 02. В однократній безперервній роботі обсяг навантаження, що викликає відповідні адаптаційні перебудови організмі, складає звичайно не менш 30 хв.

Інтенсивність виконуваної вправи при однократній безперервній роботі повинна забезпечити значну активацію процесів окислювання в тканинах. Після початкового періоду врабатування рівень споживання О2 установлюється поблизу його максимальних значень. Виконання такої роботи вимагає значної напруги кардіореспіраторної системи, відповідальної за доставку 02 працюючим м’язам. По ходу роботи безупинно збільшуються показники легеневої вентиляції, ЧСС і кров’яного тиску [15].

Реакція з боку систем вегетативного обслуговування залежить від збільшення показників анаеробного обміну. Оскільки рівень навантаження вище порога анаеробного обміну, по ходу виконання вправи значно підсилюється виділення «неметаболічного надлишку» 02 і нагромадження молочної кислоти в крові. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати такого роду безперервну роботу протягом 2,5-3г.

Найбільш виражений вплив на аеробний обмін роблять спеціальні режими інтервальної роботи. Один з найбільш вивчених режимів такої роботи одержав назву «інтервальне тренування по фрайбургському правилу». Полягає він у чергуванні щодо короткочасних періодів роботи (тривалістю від 30 до 90 с) з інтервалами відпочинку такої ж тривалості. Така робота

 

створює достатній стимул для розгортання аеробних процесів у тканинах, особливо для поліпшення циркуляторних показників, і викликає виражену гіпертрофію серця. Тому даний режим інтервальної роботи називають «циркуляторним» інтервальним тренуванням. В інтервальному тренуванні по фрайбургському правилу простежуються невеликі коливання рівня споживання 02 у процесі виконання роботи при відсутності виражених змін з боку анаеробного метаболізму. Незначне посилення анаеробного гліколізу в працюючих м’язах обмежується початковою стадією, що охоплює перші 5-6 повторень вправ. Надалі зміст молочної кислоти в крові виявляє тенденцію до зниження.

Гарним засобом для підвищення показників аеробної потужності служить інтервальне тренування на коротких відрізках. Біохімічні основи цього режиму інтервальної роботи вже розглядалися при аналізі реакцій на повторне виконання короткочасних вправ максимальної потужності з короткими інтервалами відпочинку.

Високий рівень розвитку витривалості може бути досягнуть лише при одночасному удосконалюванні всіх її основних компонентів за допомогою комплексу різноманітних засобів і методів, що забезпечують виборчий вплив на відповідні функції і якості спортсмена. Застосування всіх цих засобів і методів повинне базуватися на знанні основних закономірностей біохімічної адаптації в процесі тренування.

РОЗДІЛ II. РОЗВИТОК ВИТРИВАЛОСТІ НА УРОКАХ В 5-9 КЛАСАХ



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 185; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.3.195 (0.021 с.)