Сила як фізична якість, загальна характеристика

Сила визначається як здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м’язової напруги.

В якості опорів можуть виступати сили земного тяжіння, реакції опори при впливі на неї, опір навколишнього середовища, обтяження предметів, спортивних снарядів, сили інерції власного тіла і його ланок і т.д.Чем більше опір здатний подолати людина, тим він сильніший.

Рівень м’язової сили в значній мірі визначається віком людини. Поступово збільшується здатність до м’язового напруження залежить від ступеня розвитку кістково-м’язової системи, функціонального стану нервових центрів, регулюючих частоту, ступінь і обсяг м’язових скорочень. М’язи складають одну третину ваги тіла дитини, і тому їх діяльність викликає відповідні зміни у всьому організмі. Лікарі вважають розвиток скелетної мускулатури обов’язковою умовою правильного функціонування серцево-судинної системи, механізмів терморегуляції, дихання, вегетативних функцій [4].

Немовля намагається ще неусвідомлено, як би інстинктивно вправляти свої м’язи доступними йому рухами. Це рухи руками і ногами, прагнення повертатися з живота на спину і назад, підтягуватися і підніматися, тримаючись за опору. Така діяльність сприяє зміцненню м’язів, зв’язок і суглобів, розвитку координації рухів, створює реальні можливості для швидкого оволодіння способами пересування. Подальше зростання сили розширює рухові можливості дітей, є необхідною умовою для появи нових рухів і вдосконалення наявних рухових умінь.

Не володіючи рівнем сили, достатнім для підіймання ваги власного тіла, дитина не може підстрибнути вгору або перестрибнути позначену на землі лінію.

Розвиток здатності до прояву м’язових зусиль є важливою умовою розвитку рухових умінь, так як багато їх них вимагають вже відносно розвиненою м’язової сили – біг, стрибки з місця і з розбігу, метання, лазіння. Чим краще розвинені м’язи і вище здатність до управління м’язовими зусиллями, тим легше виконувати рухи, опановувати новими, добиватися ефекту в руховій діяльності [3].

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов’язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.

Виконання будь-якого руху або збереження якої-небудь пози тіла людини обумовлено роботою м"язів. Величину зусилля, що розвивае при цьому, прийнято називати силою м’язів.

Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання.

При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконувати чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.

Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).

Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.

Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженого м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. д.

Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.

Види силових здібностей розрізняють за характером поєднання режимів напруження м’язів: власне силові здібності і швидкісно-силові здібності. Одним із різновидів швидкісно-силових здібностей є здібність, яка отримала назву «вибухова сила». «Вибухова сила» – це здатність людини проявляти великі величини сили за найменший проміжок часу. Вона має вельми суттєве значення в ряді швидкісно-силових дій, наприклад, при старті в спринтерському бігу, в стрибках, метаннях, ударних діях у боксі тощо.

Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну (коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина, відсутнє) і динамічну (коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі).

Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий динамометри), а також виконання силових вправ з обтяженнями (піднімання штанги, гирі).

Цілісні показники зовнішніх проявів силових здібностей визначаються на основі комплексу спеціальних контрольних вправ і відповідних тестів, які мають місце в програмі фізичного виховання школярів, наприклад, стрибки в гору і довжину, метання гранати і м’ячика, підтягування у висі і т. ін.

Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.

Абсолютну силу оцінюють за подоланням предметного обтяження максимальної ваги (штанги) або за показниками динамометра.

Відносну силу оцінюють за тими ж параметрами, але з розрахунку на 1 кг унку на 1 кг ваги власного тіла.

У деяких видах спорту (наприклад, у метаннях) успіх забезпечується великою абсолютною силою, в тих видах спорту, де збільшення ваги обмежується ваговими категоріями або де потрібно багаторазово переміщувати тіло (наприклад, виконання комбінації на гімнастичному приладі), успіх забезпечує відносна сила.

Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30- річного віку і характеризується гетерохронністю. Це означає, що одні вікові періоди характеризуються низькими темпами розвитку силових якостей, а інші – високими. Так, наприклад, загальний розвиток сили м’язів до 9-10- річного віку у дівчаток і до 10-11- річного віку у хлопчиків незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються.