Найбільше щастя найбільшого числа людей». І.Бентам

У новий час європейські мислителі обговорювали не тільки співвідношення егоїзму з розумом, а і поняття користі і його місця в етиці. З давніх часів користь розумілася як вигода індивіда або малої соціальної групи в чому-небудь. Однак розвиток підприємництва і науки привів до іншого розуміння користі, а саме, як принципу мислення і поведінки. Проблемою користі в етиці займалися багато філософів, але корисність як принцип етики найбільше наочно представлена у творчості Ієремії Бентама (1748-1832) і Д.С.Мілля (1806-1873).

Ієремія Бентам народився в Лондоні в родині адвоката. У віці чотирьох років від роду на колінах батька почав вивчати грецька мова, а в тринадцять років надійшов в Оксфордський університет, будучи самим юним студентом цього навчального закладу. Пробував себе на адвокатському поприщі, але, на засмучення батька, залишив цю професію і зайнявся наукою. Перша робота «Уривок про уряд» мала великий успіх. Вона була випущена без вказівки імені автора і публіка ворожила, хто з визнаних авторитетів її написав. У 1785 році за запрошенням князя Потьомкіна приїхав у його білоруський маєток у містечку Кричев. Переповнений враженнями про Росію і спосіб життя її іменитих представників, Бентам у 1787 році їде на батьківщину. Особисте життя філософа не склалося, і він цілком іде в науку, пише книги з правознавства й інших дисциплін.

І все-таки не право, а філософія прославила ім'я Бентама. Підставою етики, на думку філософа, є загальне благо. Сенс життя людини складає задоволення, насолоду. У сприянні «найбільшому щастю найбільшого числа людей» складається зміст етичних принципів і моральних норм. Однією з вихідних посилок концепції Бентама є його розуміння суспільства: «Суспільство є фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб... Що ж таке є в цьому випадку інтерес суспільства? — сума інтересів, що складають його». Розглядаючи загальне благоденство як суму благ приватних осіб, Бентам припускав благо однієї особи рівнозначним благу всякої іншої особи. Кожний повинний піклуватися сам про себе, а звідси сама собою виникає загальна користь. Задоволення і насолоду Бентам ототожнював з користю, отчого його концепція стала називатися утилітаризмом («утилітас» — користь). Відповідно до утилітаризму, усі люди прагнуть до задоволення своїх бажань. Щастя або користь полягає в задоволенні, але за відсутності страждання. Вища мета служить підставою визначень і оцінок явищ і подій як гарних, так і поганих. При цьому людина, що керується вищим етичним принципом — принципом корисності, — повинний прагнути забезпечити хоча б своє особисте благо, виконати своє професійне і соціальне призначення, але виконати його чистими руками і з чистою совістю.

Принцип корисності, що Бентам згодом став називати принципом «найбільшого щастя», діє в чотирьох сферах: фізичній, політичній, моральній і релігійній. В останній сфері його дія найменш постійна, а найбільше постійно в сфері фізичній. Бентам вважав, що християнська мораль дарма спирається на альтруїзм, що небезпечний для суспільства, оскільки здатен порушити його єдність. Філософ не розраховував на те, що люди будуть регулювати свою поведінку саме за допомогою принципу «найбільшого щастя» для всього суспільства. Кожний прагне здійснити особисте благо, не думаючи про суспільство. Тому даний принцип був адресований законодавцям і політичним діячам, здатним внести зміни в суспільство з метою улаштувати його життя. Сам Бентам був лідером партії радикалів-реформаторів і вважав законодавців зобов'язаними використовувати заохочення і покарання для того, щоб прагнення індивіда до досягнення особистого щастя відповідало зростанню щастя інших. Освіта повинна допомогти індивідові усвідомити, що, переслідуючи загальні інтереси, він діє й у свою користь.

Автор концепції нічого не говорив про справедливість у розподілі щастя. Причиною будь-яких дій він називав почуттєві й інтелектуальні задоволення і страждання, розглядаючи людину як прагнучу до задоволень істоту, що уникає страждань: «Природа поставила людство під керування двох суверенних хазяїнів — страждання і задоволення... Вони керують нами в усьому, що б ми ні робили, в усьому, що б ми ні говорили, в усьому, що б ми ні думали». Величина задоволень кожної окремої особистості залежить від інтенсивності, тривалості, визначеності або невизначеності задоволення, близькості або далекості його джерела. Якщо ж мова йде про групу особистостей, то додаються такі фактори, як плодотворність, частота і широта поширення задоволення, тобто, залежність від числа людей, на яких воно поширюється. Бентам переоцінював подібності людей у відношенні задоволень і страждань, не бачив якісного розходження в задоволеннях і стражданнях. Зате він створив «гедоністичне вирахування», що, на його думку, повинне було математично точно визначати співвідношення задоволень і страждань як результату дій. Для цього пропонувалося складати корисні і шкідливі наслідки дій, а потім віднімати суму задоволень із суми страждань (або навпаки), щоб визначити залишок. Філософ дав вичерпну, як йому здавалося, класифікацію задоволень (14 видів) і страждань (12 видів). Зразком для нього служили класифікація хвороб і лік у медицині, а також класифікація біологічних видів.

Принцип «найбільшого щастя найбільшого числа людей» був сформульований шотландським філософом Ф.Хатчесоном: «Та дія є найкращою, котра забезпечує найбільше щастя для найбільшого числа людей, а та дія є найгіршою, котра подібним же чином заподіює нещастя». Формула «найбільшого щастя» трактується як правило вибору дій і оцінки вчинків. Морально правильне рішення ґрунтується на а) аналізі обставин і можливостей зробити ту або іншу дію; б) визначенні характеру передбачуваних цих дій для користі кожного, кого вони можуть стосуватися; в) виборі такої дії, що приведе до можливо вищого блага цих людей разом узятих.

Ідеї Бентама страждають схоластичністю. Людина в них може бути уподібнена ходячому комп'ютерові, що тільки і робить, що миттєво і бездоганно виконує розрахунки варіантів поводження і приймає саме правильне рішення. Але в той же час видна спрямованість утилітаризму проти егоїзму, точніше, прагнення обмежити егоїзм. Сама особистість автора, його діяльність концепції вселяла повагу до нього сучасників. Утилітаризм сприймався освіченою публікою як оригінальна концепція епохи, а не просто як обґрунтування прагнення до особистої вигоди, і тому привертав увагу інших мислителів. З послідовників Бентама найбільш значним мислителем був Д.С.Мілль.

Д.С.Мілль народився в Лондоні в родині відомого англійського історика і психолога Джеймса Мілля, члена інтелектуального кружка І.Бентама. Одержав гарну освіту і чотирнадцяти років від роду був відправлений у Францію, де жив у родині брата Бентама. За проведені три роки засвоїв дух вільнодумства, що позначився в його майбутніх добутках. У віці сімнадцяти років надходить на службу в Ост-Індську компанію, у якій проробив тридцять шість років. Був обраний у палату громад, активно виступав за рівноправність жінок. Д.С.Мілль — автор ряду оригінальних робіт з економічної теорії, логіки, етики. Етичні ідеї втілені в книзі «Утилітаризм».

Головний моральний принцип — принцип користі — Мілль доповнив менш загальними принципами другого рівня, що пов'язані з моральними нормами. До вторинних принципів відносяться справедливість, правила «не нашкодь», «протидій нещастю», «дотримуй інтересів ближніх», а також заповіді Мойсея. На практиці людина керується вторинними засадами, а про головний принцип згадують лише у випадку конфліктів. Мілль стверджує, що оцінка вчинку повинна ґрунтуватися не тільки на результатах дії як окремо здійсненого акта, але і на дотриманні прав інших людей. Він уже не вважає, що з індивідуальних дій людей корисних для них сама собою утвориться загальна користь. Права людини, крім того, виступають якимсь стандартом, виконання якого ставиться кожному в обов'язок.

Мілль підкреслює відмінність користі від вигоди. Користь він трактує широко: це задоволення у відсутності страждань, задоволення по-людському піднесене, приємне і прекрасне. Задоволення різні якісно і кількісно. Більш коштовними є ті, котрим віддає перевагу більшість людей. Люди ж звичайно віддають перевагу задоволенню вищих потреб. Філософ поділяє потреби на два види: «нижчі», тобто, почуттєві, і «вищі», тобто інтелектуальні. Повною мірою користь реалізується лише у вищих потребах і отут вона виступає у вигляді щастя, але не особистого щастя, а «найбільшої суми загального щастя всіх». Виходячи з цього, Мілль визначає мораль як «такі правила для керівництва людині в її вчинках, через дотримання яких всьому людству випадає існування найбільш вільне від страждань і щонайможливо багате насолодами». Так поступово Мілль зближає утилітаризм із евдемонізмом і навіть гедонізмом.

У той же час філософ розуміє, що принцип користі повною мірою не реалізується на практиці. Щастя одних добувається за рахунок нещастя інших і чим більш розвинуте суспільство, тим сильніше відчувається це протиріччя. Три фактори перешкоджають людському щастю: себелюбність людей, недолік розумового розвитку і погані державні закони. При оцінці учинку варто виходити з того, якими намірами керувалася людина, і яких результатів досягла. Мотиви ж дій характеризують саму людину, але не вчинки. Велика частина гарних учинків відбувається з прагнення до індивідуального, а не загальній користі. Людина повинна керуватися саме власними інтересами і стежити за тим, щоб його дії не порушували прав.

У зв'язку з аналізом намірів і вчинків Мілль дає характеристики чесноти і справедливості. Чеснота коштовна не сама по собі, а як засіб одержання щастя або частина щастя. Справедливість розумілася як заборона наносити один одному шкоду або чинити насильство.

Ідеї Бентама і Мілля дуже вплинули на світову етичну думку. Їхні послідовники в XX столітті відзначили дві течії розвитку утилітаризму: утилітаризм дії й утилітаризм правила. Відповідно до утилітаризму дії, що протікає традиціями класичного утилітаризму, кожна людина в умовах вибору повинна керуватися прагненням одержання «найвищого щастя найбільшого числа людей», залучених у ситуацію вчинку. Відповідно до утилітаризму правила, при виборі учинку варто визначити, який набір конкретних правил, будучи прийнятим у суспільстві, забезпечить найбільшу користь, а потім керуватися цими правилами. Другий напрямок є домінуючою формою сучасного утилітаризму.