Державна політика у сфері вищої освіти

1. Державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

2. Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:

1) сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя;

2) доступності вищої освіти;

3) незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів);

4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи;

5) наступності процесу здобуття вищої освіти;

6) державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності;

7) державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, коледжів, зокрема шляхом надання пільг із сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів вищим навчальним закладам, що провадять таку діяльність;

8) сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти;

9) відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою.

3. Формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом:

1) гармонійної взаємодії національних систем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави;

2) збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення якості вищої освіти;

3) розширення можливостей для здобуття вищої освіти та освіти протягом життя;

4) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти, у тому числі забезпечення осіб з особливими освітніми потребами спеціальним навчально-реабілітаційним супроводом та створення для них вільного доступу до інфраструктури вищого навчального закладу з урахуванням обмежень життєдіяльності, зумовлених станом здоров’я;

5) розвитку автономії вищих навчальних закладів та академічної свободи учасників освітнього процесу. Автономія вищого навчального закладу зумовлює необхідність таких самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать громадському інтересові, встановленню істини стосовно викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно;

6) визначення збалансованої структури та обсягу підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб особи, інтересів держави, територіальних громад і роботодавців;

7) забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів та їх інтеграції з виробництвом;

8) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

9) належної державної підтримки підготовки фахівців з числа осіб з особливими освітніми потребами на основі створення для них вільного доступу до освітнього процесу та забезпечення спеціального навчально-реабілітаційного супроводу;

10) створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, забезпечення гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з урахуванням здобутої вищої освіти та відповідно до суспільних потреб;

11) запровадження механізмів стимулювання підприємств, установ, організацій усіх форм власності до надання першого робочого місця випускникам вищих навчальних закладів.

Основні нововведення Закону України «Про вищу освіту»:

1. Буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Раніше аналогом такого органу були Вища акредитаційна комісія (ВАК), а згодом Державна акредитаційна комісія (ДАК).

2. Суттєво буде посилено антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт). Відтепер ознайомитися з текстами дисертацій, які розміщуватимуться на сайтах вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ), буде легше.

3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Заплановано, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як міністерство лише фіксуватиме факт вибору.

4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5).

5. Усі вищі навчальні заклади отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишається питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення). Фактично, як і раніше, захист дисертацій відбуватиметься у спецрадах, контроль за формуванням складу яких здійснюватиме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, проте рішення про присудження наукових ступенів уже прийматиметься не міністерством (ДАК), а самим навчальним закладом.

6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономії навчальних закладів.

По-перше від цього закону значно виграють навчальні заклади державної форми власності. До цього часу ці заклади могли заробити певні кошти, але їх всі вони мусили класти на єдиний рахунок у державному казначействі. Тож не завжди можна було цими коштами скористатись. Була проблема в тому, що навіть маючи запланований бюджет, займало багато часу та нервів, щоб отримати бодай частину цих коштів і почати їх витрачати. Цей закон запроваджує систему згідно з якою кожен університет зможе мати свій окремий рахунок і з ним працювати. Там накопичуватимуться кошти від навчання контрактників. Це іноді і 30%, і 50% від загального бюджету. Відповідно, університети стають більш автономні і можуть здійснювати ту діяльність, яку вони запланували.

По-друге, університети зможуть створювати сталі фонди, так звані, вічні фонди. Це європейська практика, коли певні кошти заморожуються під певну програму, кафедру чи зарплату професорам. Жертводавці, які зацікавлені в тому, щоб такі кошти пожертвувати на діяльність університету, знають, що ні копійки з цих коштів не буде витрачено з іншою метою. Вони будуть інвестуватися в якусь діяльність, а прибуток буде скеровуватися на діяльність цієї програми чи кафедри. Якщо такими коштами розумно управляти, це своєрідна "фінансова подушка" для університету і для певного проекту.

7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів на одну ставку з 900 год. до 600 год. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному кредиті змінено з 36 до 30. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці навчально-методичних матеріалів.

8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни).

9. Державне фінансування. До цього часу усе державне фінансування скеровувалося на діяльність державних університетів і по-суті не було зрозумілого розподілу коштів. Зараз змінюється філософія: винагороджуватись повинна якість. Університети повинні змагатись за якість освіти, а кращі отримувати винагороду. Однак тут ще є поле для діяльності, бо в цій сфері закон встановлює певні принципи, але він не визначає процедур і механізмів. Після того, як закон підписав президент, ще передбачено великий шлях, аби визначити механізми конкуренції та змагальності.

Один з принципів, який закон закладає вже, можна назвати так: "гроші ідуть за студентом". Логіка така: молода людина, яка збирається вступати в університет має скласти ЗНО. Перед тим, як здавати іспити, вона повинна написати заяву, де вкаже куди збирається вступати і на які спеціальності. Вона здає іспит, отримує сертифікат, і опиняється в топ позиції. Держава визначає, що має певну кількість грошей та субсидій. Відтак, ця дитина, яка отримала добрі результати має гарантоване фінансування. І ось вона вирішує в який вона університет піде, а гроші йдуть за нею.

Ще багато механізмів треба продумати, але принцип визначено: якщо абітурієнт, стаючи студентом з високими результатами ЗНО, обирає певний університет, цей університет отримує ґрант. Наразі це стосується тільки бакалаврату. Стосовно магістерських програм та докторських механізм ще не визначено.

10. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів. Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів.

25% всіх кредитів мають бути вибірковими. Якщо в році є 120 кредитів – це 30 кредитів на рік, якщо це бакалаврат, то це 120 кредитів за 4 роки. Сумарно, рік навчання має відбуватись за вибірковими курсами і тут є виклик для університетів, щоб забезпечити цю вибірковість. Це дуже добре, бо студенти починають "голосувати ногами". Якщо у студентів є вибір, вони стають більш відповідальними та самостійними, а також вони роблять більш відповідальним викладача. Це потрібно, щоб динамізувати академічне середовище, яке за означенням є консервативним.

11. Студентське самоврядування. Певні речі в законі надають студентам більше прав, але й більше відповідальності. Є право, що за погодженням зі студентським самоврядуванням ректор буде призначати проректорів, за погодженням відбуватиметься відрахування студентів. І є ризик, бо часто є об'єктивні підстави, щоб відрахувати за неуспішність, тож студенти повинні розуміти, що тут не буде йти мова про захист мундиру. В університетах Британії, наприклад, студентське самоврядування саме пильнує, щоб це відрахування здійснювалось, бо вони розуміють – для університету важливо, аби там вчилися люди, які не зраджують певним стандартам якості.

Також поселення чи виселення з гуртожитків відбуватиметься за погодженням зі студентським самоврядуванням. Студенти також отримують до 15% голосів на виборах ректора.

12. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Також для отримання ступеня доктора наук необхідно захистити дисертацію.

13. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, його результати будуть розміщені на сайтах вузів.

14. Також цей закон заохочує державні атестаційні комісії, які приймають кінцевий іспит випускників, запрошувати роботодавців. Також роботодавці мають бути присутні при розробці змістових стандартів вищої освіти.

15. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.