Вікові особливості структури і функцій

ОРГАНІВ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Нервова система (НС) регулює, поєднує, узгоджує діяльність органів і систем організму, зумовлює його оптимальне функціонування та адаптацію до змін зовнішнього середовище.

Нервова система виконує наступні найважливіші функції:

· володіє здатністю сприймати, передавати та переробляти інформацію –сенсорна функція, завдяки якій здійснюється зв’язок із зовнішнім і внутрішнім середовищем, забезпечуючи адаптацію до умов існування;

· регулює рухові (моторні) функції органів і систем організму людини;

· забезпечує швидку й узгоджену взаємодію між органами, завдяки чому організм людини функціонує як єдине ціле;

· з діяльністю центральних відділів нервової системи пов’язані вищі психічні функції – відчуття, навчання, пам’ять, свідомість, мова і мислення, – з допомогою яких люди спілкуються, пізнають довкілля та впливають на нього.

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон – складно побудована нервова клітина, що сприймає, переробляє подразнення та передає їх до різних органів тіла. Тіла нейронів, які з’єднуються одне з одним своїми відростками, утворюють окремі скупчення, які називаються ядрами і нервовими центрами. Мільярди взаємозв’язаних нейронів, які формують нервову систему, перебувають під захистом та в оточенні нейроглії.

Скупчення відростків нервових клітин (нервових волокон) вкрите зверху сполучнотканинною оболонкою і називається нервом. Розрізняють чутливі нерви (аферентні, доцентрові), по яких збудження поширюється в напрямку до центральної нервової системи (ЦНС), рухові нерви (еферентні, відцентрові), які передають збудження від ЦНС до периферичних органів, та змішані нерви, до складу яких входять чутливі та рухові волокна.

Топографічно нервову систему людини поділяють на центральну і периферичну.

До центральної нервової системи відносять головний і спинний мозок. Головний мозок міститься всередині мозкового черепа, спинний – у хребетному каналі. Головний і спинний мозок складаються із сірої (утвореної тілами нейронів та їх відростками – дендритами) і білої (утвореної скупченнями нервових волокон – аксонами) речовини.

До периферичної нервової системи належать 12 пар черепно-мозкових нервів і 31 пара спинномозкових нервів, їх сплетення, нервові вузли або ганглії (невеликі скупчення тіл нейронів, що лежать в різних частинах тіла) та нервові закінчення.

Нервова система людини за функцією поділяється на соматичну та автономну (вегетативну).

Соматична нервова система забезпечує іннервацію, головним чином, тіла (шкіри, скелетних м’язів), а також встановлює взаємозв’язок із зовнішнім середовищем: сприймає подразнення (дотик, чуття, біль, температуру), формує усвідомлені (підпорядковані свідомості) скорочування скелетних м’язів (захисні та інші рухи).

Автономна (вегетативна) нервова система – регулює обмінні процеси в усіх органах і тканинах, ріст та розмноження, іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози, гладенькі м’язи органів, в тому числі і судин, шкіри, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму. Автономна нервова система справляє трофічний вплив на цент­ральну нервову систему.

Автономна (вегетативна) нервова система поділяється на симпатичну і парасимпатичну. Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів, забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скорочення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров’яний тиск).

Обидва відділи вегетативної нервової системи регулюються вегетативними центрами, розташованими в гіпоталамусі та лімбічних нервових структурах. Найвищий контроль здійснює кора головного мозку (лобово- скронева зона).

Функціонально уже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система, розвиток і вдосконалення якої відбувається тривалий час, одночасно з розвитком ЦНС. У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку відмічено неврівноваженість симпатичного і парасимпатичного відділів НС щодо їх впливу на іннервовані органи. Так, до 7-ми років життя переважає вплив пара­симпатичної нервової системи, чим можна пояснити часті порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищену пітливість, особливо у фізично ослаблених дітей і хворих. Проте, є діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової систе­ми, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. Характерною ознакою таких дітей є блідність і сухість шкіри та слизових оболонок, мерзлякуватість.

Основні етапи розвитку нервової системи. Розвиток центральної нервової системи відбувається гетерохронно, відповідно до загальнобіологічного закону: філогенетично древніші частини мозку розвиваються швидше молодших і в певній послідовності – спинний мозок, далі – довгастий, середній, проміжний і кора великих півкуль мозку.

Мозок людини розвивається з ектодерми, що розташована над хордою, в період ембріонального розвитку. З 11-го дня внутріутробного розвитку в головному відділі зародка відбувається закладка нервової пластинки, яка до 4–5-го тижня замикається в нервову трубку. Одночасно на межі нервової трубки й ектодерми виникають парні полоски, з яких формуються гангліонарні пластинки (нервові гребені). З них розвиваються чутливі та вегетативні ганглії, периферична нейроглія (шваннівські клітини), клітини, що формують оболонки черепно-мозкових і спинно-мозкових нервів, нейрони вегетативної нервової системи, клітини надниркових залоз, пігментні клітини шкіри й ін.

Передній кінець нервової трубки потовщується, тут надалі формується головний мозок; з каудальної (хвостової) частини трубки розвивається спинний мозок. На 4-му тижні внутріутробного розвитку на головному кінці нервової трубки утворюються три розширення – первинні мозкові міхури: передній, середній і задній. Внаслідок нерівномірного росту відділів нервової трубки утворюються її вигини: тім’яний, потиличний і мостовий. У результаті повздовжнього поділу переднього і заднього мозкових міхурів (середній залишається без змін) утворюється п’ять міхурів головного мозку – п’ятиміхурова стадія – кінцевий, проміжний, середній, задній і довгастий. Порожнини цих міхурів зберігаються в мозку дорослої людини у видозміненій формі і називаються шлуночками мозку.

На 6–7-му тижнях внутріутробного розвитку з переднього міхура утворюються великі півкулі (кора і базальні ганглії), а з каудального – проміжний мозок (таламус, гіпоталамус). З кожної сторони проміжного мозку виростає очний міхур, в стінці якого формуються нервові елементи сітківки ока. З випинань проміжного мозку виникають шишкоподібне тіло, або епіфіз, і задня частка гіпофіза. На третьому місяці ембріонального розвитку формується мозоли­сте тіло, яке з’єднує праву і ліву півкулі. До 6 місяців півкулі повністю покривають мозок. На цей час усі відділи мозку добре виражені.

У постнатальний період у процесі розвитку змінюється маса головного мозку. У новонародженого вона відносно велика: 340–400 г (у хлопчиків на 15–20 г більше), що складає 1/8–1/9 маси тіла, тоді як у дорослої людини – 1/40. Маса мозку інтенсивно збільшується до 7-річного віку, потім цей процес сповільнюється (максимальні значення встановлюються до 20–30 років). За весь період росту людини маса мозку збільшується приблизно в 4 рази, тоді як маса тіла – в 20 разів. У перші 2 роки життя головний мозок росте швидше спинного, надалі спостерігається зворотне співвідношення. Зі збільшенням об’єму мозку продовжується формування нервових сіток і зв’язків, що лежать в основі розвитку емоцій, здібностей і пам’яті.

Основні параметри розвитку мозку визначені генетично: зокрема, ті нервові зв’язки, що узгоджують діяльність окремих органів і систем органів (серцево-судинної та дихальної систем). Вважається, що у формуванні нервової системи бере участь половина з 80000 генів.

Проте, на розвиток нейронних систем мозку людини впливає „досвід“, що набувається в ранньому дитинстві. Уже в перший місяць життя число синапсів зростає в 50 разів (з 20 до 1000 млрд.) за рахунок численних сигналів, що надходять у мозок. Якщо синапси бездіяльні, тобто до них не поступає збудження, вони дегенерують. Тому, дуже важливими є розвиваючі ігри та заняття з перших років життя (ігри з кубиками, рухові ігри і т.д.).

Формування синапсів у різних ділянках мозку відбувається не одночасно. В корі півкуль інтенсивне утворення синапсів починається з 2-го місяця життя дитини, в цей час частина вроджених рухових реакцій поступово зміняється цілеспрямованими рухами. У 3-місячної дитини інтенсивний розвиток синаптичних зв’язків відділів кори півкуль мозку, пов’язаних з сенсорною інформацією, зумовлює розвиток зорової функції: немовля може зосередити погляд на предметах. До 8–9-го місяців розвиток синаптичних зв’язків гіпоталамуса впорядковує зберігання інформації в складній системі мозку: немовлята починають „запам’ятовувати“ рухи, зокрема, як поводитися з іграшками. Впродовж першого року життя інтенсивно утворюються синаптичні зв’язки у лобовій частці головного мозку, з якою пов’язано прогнозування поведінки, тобто уміння передбачати і відповідно розраховувати свої дії, а також логічне мислення. Формування синапсів, яких до 10–12 місяців життя дитини удвічі більше, ніж в мозку дорослої людини, супроводжуються посиленим споживанням енергії.

Разом з високим рівнем пристосувальних можливостей (пластичності) мозку дитини, слід зазначити її надзвичайну схильність до психічних травм. Так, у відповідь на загрозливі подразники дитина переживає стрес, що супроводжується нейрохімічними реакціями мозку, які негативно впливають на ріст і розвиток його структур. Психічна травма підвищує рівень гормонів, зокрема кортизолу, під впливом яких скорочується число синапсів, що вже утворилися, та нейронів. При цьому порушується робота кори великих півкуль мозку, зокрема, лімбічної системи, яка відповідає за емоції, що забезпечують дитині відчуття довіри та відповідальності. У травмованих дітей пластичність мозку на 20–30 % менш виражена.

Розвиток нейрона. Велика частина нервових клітин утворюється з клітин нервової трубки на ранніх стадіях ембріонального розвитку. Клітини нервової трубки диференціюються в двох напрямах; з одних утворюються нейробласти, що дають початок нейронам, з інших – спонгіобласти, що перетворюються на клітини глії. Збільшення числа нейронів відбувається з різною швидкістю: від 1-го до 3-го місяця постнатального розвитку їх кількість збільшується, до 6-го місяця – дещо зменшується за рахунок вибіркової загибелі нейронів; до 6 років число нейронів зростає майже в 2 рази, порівняно з новонародженими. Ділення клітин-попередників нейронів триває до 21 року, надалі їх кількість залишається практично постійною. Встановлено, що збільшення числа нейронів в таких відділах мозку, як гіпокамп і нюхова цибулина, пов’язане з навчанням і розвитком пам’яті. У старості частина нервових клітин гине.

На ранніх стадіях розвитку нейробласти характеризуються наявністю крупного ядра, яке оточене невеликою кількістю цитоплазми. В процесі розвитку із збільшенням розмірів клітини відносний об’єм ядра зменшується. На третьому місяці внутріутробного розвитку починається ріст довгого відростка – аксона. Аксони мотонейронів ростуть у напрямку до периферії аж до органу-мішені – м’язового волокна або залозевої клітини. Аксони нейронів, що лежать в межах ЦНС, підростають до інших нейронів і утворюють з ними синаптичні контакти. На кінці аксона, що росте, розташований конус росту.

У ЦНС синапси утворюються в результаті контакту конусу росту одного нейрона з тілом іншого; при цьому конус росту стає пресинаптичним утворенням. На першому етапі розвитку синапсу диференціюються пре- і постсинаптична мембрани, потім у пресинаптичному відділі утворюються мітохондрії та везикули, кількість яких швидко збільшується, синаптична щілина розширюється. Функціональна активність нейрона (генерація і проведення збудження) починається з моменту формування синаптичних контактів з іншими нейронами або органами-мішенями.

Дендрити ростуть значно пізніше за аксон. Спочатку на протилежному аксону полюсі клітини з’являється верхівковий дендрит у вигляді простого виросту аксоплазми, внаслідок чого нейробласт стає біполярним. Потім відростають інші дендрити, і нейробласт перетворюється на мультиполярний. Здатність проводити збудження в дендриті з’являється значно пізніше, ніж у аксона (який функціонує вже у внутріутробному розвитку), – після народження, коли на них з’являються вирости – шипики. В процесі розвитку збільшується число галужень дендриту і кількість шипиків на них. У корі великих півкуль їх кількість зростає разом із збільшенням числа функціональних зв’язків. Таким чином, із ростом шипиків пов’язана взаємодія центральних структур.

Ріст мієлінової оболонки веде до підвищення швидкості проведення збудження по нервовому волокну – зростає збудливість нейрона. Мієлінізація, насамперед, відмічається в периферичних нервах, потім поширюється на волокна спинного мозку, стовбурну частину головного мозку і, пізніше, на волокна великого мозку. Рухові нервові волокна спинного мозку вкриті мієлінової оболонкою ще до моменту народження.

Після народження дитини в першу чергу відбувається мієлінізація спинномозкових нервів, потім провідних шляхів спинного мозку і стовбура головного мозку. До 3-ох років основна маса нервових волокон мієлінізована, частина завершує цей процес до 6-річного віку; мієлінізація тангенціальних волокон кори півкуль великого мозку триває до 30–40 років. У головному мозку швидше інших мієлінізуються аферентні шляхи і сенсорні ділянки, а рухові – на 5–6 місяцях (деякі значно пізніше) життя. У процесі мієлінізації відбувається концентрація іонних каналів в ділянці перетяжки Ренв’є, піддвищується збудливість і лабільність нервових волокон. Так, у новонароджених нерв здатний проводити лише 4–10 імп./сек., в той час як у дорослих – 300–1000 імп./сек.

У процесі розвитку мозку у формуванні впорядкованих зв’язків між мільярдами нервових клітин вирішальна роль належить активності самих нейронів, а також зовнішнім чинникам. Хоча людина народжується з повним набором нейронів, які утворюються в ембріональний період, мозок новонародженого по масі складає 0,1 дорослого мозку. Збільшення маси мозку відбувається за рахунок збільшення розмірів нейронів, а також числа і довжини їх відростків.

Важлива особливість нервової системи дорослої людини – точність міжнейронних зв’язків, але для її досягнення необхідна постійна, з раннього дитинства, стимуляція мозку. Діти, які провели перший рік життя в обмеженому, бідному інформацією оточенні, розвиваються повільно. Для нормального розвитку мозку дитина повинна одержувати із зовнішнього середовища різні види сенсорних стимулів: тактильні, зорові, слухові, обов’язково мовні. Разом з тим позитивна роль „надстимуляції“ в розвитку нервової системи не доведена.

Зв’язки між центральними нейронами найактивніше формуються в період від народження до 3 років. Від того, як нейрони з’єднуються один з одним на початкових етапах формування мозку, чому залежать його індивідуальні особливості. Інформація, що надходить у мозок, створює нові зв’язки між нейронами, так у освічених людей, що постійно поповнюють свої знання, число зв’язків між нейронами зростає. Інтенсивне навантаження мозку до похилого віку захищає його від передчасної деградації.

Так, після народження кожен нейрон впродовж життя зберігає здатність до росту та утворення відростків, а також нових синаптичних зв’язків, особливо за наявності інтенсивної сенсорної інформації. Під її впливом синаптичні зв’язки можуть перебудовуватися і змінювати медіатор, що лежить в основі процесів навчання, пам’яті, адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища, відновних процесів у період реабілітації після різних захворювань і перенесених травм.

У процесі онтогенезу за рахунок розвитку гальмівних нейронів формуються гальмівні механізми ЦНС, раннім проявом яких є постсинаптичне (гіперполяризаційне) гальмування, пізніше формується пресинаптичне гальмування (зворотнє, колатеральне та інші види). Завдяки формуванню гальмівних механізмів істотно підвищується здатність до концентрації збудження, обмежується іррадіація збудження в ЦНС, властива новонародженим, з’являються індукційні відносини. Безумовні рефлекси з появою гальмівних механізмів стають точнішими, локалізованішими.

Домінантне вогнище у дитини виникає швидше і легше, ніж у дорослих, але для нього характерна низька стійкість до зовнішніх подразників. З цим у значній мірі пов’язана нестійкість уваги у дітей: нові подразники легко викликають нову домінанту. У віці з 3 до 5 років зростає сила нервових процесів і починають розвиватися чіткі індукційні відносини між процесами гальмування і збудження, з 5 до 7 років істотно підвищується рухливість нервових процесів. Координаційні механізми в ЦНС досягають своєї зрілості тільки до 18–20 років.

Розвиток спинного мозку. Протягом перших трьох місяців внутріутробного розвитку спинний мозок займає хребетний канал на всю його довжину. В подальшому хребет росте швидше, ніж спинний мозок, нижній кінець спинного мозку піднімається в хребетному каналі. У новонародженої дитини нижній кінець спинного мозку знаходиться на рівні ІІІ поперекового хребця, у дорослої людини – на рівні І–ІІ поперекових хребців. Ріст хребта випереджає ріст мозку, унаслідок чого каудальний кінець спинного мозку поступово переміщується вверх, тому корінці спинномозкових нервів подовжуються, приймають навкісне, а в нижніх відділах – вертикальне положення. Корінці спинномозкових нервів, які йдуть до крижових отворів, утворюють навколо кінцевої нитки пучок – “кінський хвіст”. Ріст окремих сегментів спинного мозку проходить нерівномірно: швидше ростуть сегменти грудного відділу, повільніше – крижового і поперекового відділів. Спинномозкові вузли (ганглії) на ранніх стадіях ембріонального розвитку розташовуються в каналі хребта досить глибоко, потім вони переміщаються в міжхребцеві отвори.

Ще в ембріональному періоді змінюється форма спинного мозку: з’являються шийне і поперекове потовщення, що пов’язане з розвитком кінцівок. Шийне потовщення розвивається швидше поперекового, оскільки верхні кінцівки розвиваються раніше. У новонародженого обидва потовщення добре виражені, але найбільшого розвитку вони досягають протягом перших років життя. Діаметр решти ділянок спинного мозку збільшується поволі, до 12 років він подвоюється.

У 6–7-місячного плоду в спинному мозку багато ще нерозвинених клітин, різних за формою і розташуванням. До народження всі нервові та гліальні клітини спинного мозку розвинені добре і по структурі майже не відрізняються від клітин 6-річних дітей. Після народження збільшуються розміри нейронів, а також товщина мієлінової оболонки нервових волокон.

До моменту народження дитини спинний мозок є найрозвиненішим відділом ЦНС. Довжина спинного мозку новонародженого становить 14 см, до 2 років довжина досягає 20 см, до 10 років – довжина мозку подвоюється. Найшвидше ростуть грудні сегменти спинного мозку. Маса спинного мозку у новонародженого становить близько 5,5 г, у дітей 1-го року – 10 г, до 3 років – 13 г, до 7 років – в середньому 19 г, до 20 років маса мозку є як у дорослого, при цьому вона у 8 разів більша, ніж у новонародженого. У немовляти центральний канал ширший, ніж у дорослого, зменшення його просвіту завершується до 1–2 років і пізніше, коли проходить збільшення маси сірої та білої речовини. Об’єм білої речовини спинного мозку зростає швидко за рахунок власних пучків сегментарного апарату, формування якого відбувається в більш ранні періоди в порівнянні з періодами формування провідних шляхів, що утворюють надсегментарний апарат мозку.

Розвиток рефлекторної функції. Рефлекторна функція спинного мозку починає здійснюватися внутріутробно – на 7–8-му тижнях. Рухова активність плоду, що реалізовується за участю спинного мозку, є основою для розвитку головного мозку, зокрема кори великих півкуль.

Рух плоду і скорочення серця сприяють мієлінізації волокон і розвитку відповідних структур центральної нервової системи. При русі плоду стимулюються рецептори м’язів, сухожилків і суглобів, що сприяє дозріванню провідних систем. Зіткнення шкіри з навколоплідними оболонками прискорює розвиток шкірних рецепторів і мієлінізацію задніх корінців. Завдяки цьому до часу народження спинний мозок дитини більш розвинений і морфологічно, і функціонально, порівняно з головним.

Формування рефлекторних функцій знаходиться в повній відповідності з морфологічним розвитком нервової системи. Показано, що спочатку дозрівають нейрони рефлекторних дуг спинномозкових рефлексів, унаслідок чого у плода перші рухові реакції пов’язані з діяльністю спинного мозку.

Встановлені певні стадії розвитку рефлекторної діяльності плоду: стадія локальних відповідей окремих частин тіла, стадія узагальнених (генералізованих) у відповідь реакцій, яка переходить у стадію спеціалізованих рефлекторних актів. Окремі локальні рухи властиві 2–3-місячному плоду: у відповідь на механічне роздратування поверхні тіла у нього виникають обмежені рухи і прості рефлекторні реакції, наприклад, рефлекторне відкриття рота, рухи рук і ін. Генералізовані відповіді з’являються у 3–4-місячного плоду, реакції якого стають дифузними, асиметричними, некоординованими. Наприклад, у відповідь на роздратування голова може нахилятися, підійматися і повертається, руки згинаються, розгинаються, відводяться в сторони.

Спеціалізовані рефлекторні акти спостерігаються у плоду починаючи з 4–5 місяців. Дифузна у відповідь реакція при цьому змінюється тенденцією до їх локалізації в ділянці подразнення.

Про готовність центральної нервової системи новонародженого до виконання рефлекторних рухових реакцій з участю спинного мозку говорить той факт, що у них можна викликати рефлекс крокування, плавальні рухи, повзання й ін. Так, у багатьох новонароджених при дотику ногами до поверхні столу спостерігаються координовані рефлекси крокування, при яких положення однієї ноги залежить від іншої. Дитина, яку тримають на руках, здатна просуватися справжніми кроками вперед. Новонароджений нерідко робить перехресні кроки. У віці від 9–14 днів правильні крокуючі рухи спостерігаються у 35 дітей з 100. Цей рефлекторний руховий ритм має місце у грудних дітей раннього віку і, зрозуміло, не пов’язаний з часом початку ходьби. Він зникає у більшості 4–5-місячних дітей, а справжня ходьба починається в 9–10 місяців.

Підтримуючи дитину в горизонтальному положенні, її можна примусити „ходити“ вгору і вниз по стіні та в горизонтальній площині. Новонароджений може скоювати „сходження„ та „спуск“ по сходах („спуск“ менш координований). Можливість „акту ходьби“ в будь-якій площині говорить про незалучення в ньому вестибулярного апарату. Всі ці рефлекси в подальшому гальмуються, що є ознакою дозрівання головного мозку, що робить гальмівний вплив на сегментарний моторний апарат спинного мозку.

Шкірно-сегментарні рефлексивиявляються вже у плоду і добре виражені у новонароджених і грудних дітей. У 10-тижневого зародка найзбудливішою зоною є долоні рук, при подразненні яких виникають різні прояви хапального рефлексу. Шкірно-сегментарні рефлекси можна викликати і дією температурних подразників. У новонароджених і грудних дітей у відповідь на больове подразнення шкіри можна спостерігати шкірно-захисні рефлекси, що точно відповідають місцю дотику подразника. При подразненні шкіри дитини голова повертається у бік подразника або, навіть, в обидві сторони. Шкірні рефлекси почісування викликаються больовими, тактильними, температурними й іншими подразниками. Почісування нігтиками і кінчиками пальців добре виражене тільки до півтора років життя дитини.

Діти краще, ніж дорослі, розрізняють, яка саме ділянка шкіри подразнюється, що пояснюють ростом шкірної поверхні без відповідного збільшення клькості нервових волокон.

Таким чином, основними безумовними рефлексами новонароджених є наступні.

Добре вивчено розвиток ряду безумовних рефлексів у плоду та дитини перших років життя.

Хапальний рефлекс. Структури, що беруть участь в здійсненні рефлексу, формуються у плоду на 9–11-му тжні розвитку; розвиваються рецептори шкіри, чутливі нервові волокна руки, встановлюється зв’язок мотонейронів з м’язами, шийних сегментах спинного мозку інтенсивно дозрівають рухові центри. У 10-тижневого зародка хапальний рефлекс виявляється у вигляді ізольованого згинання пальців. До 11-го тижня ця реакція супроводжується згинанням зап’ястка і передпліччя. У 13–15-тижневого плода при подразненні долоні виникає рухове згинання всіх пальців, яке можна розглядати як перший прояв хапального рефлексу. До 22-го тижня цей рефлекс проявляється у вигляді локального згинання руки, що подразнюється. Пізніше хапальний рефлекс стає складною рефлекторною реакцією, що супроводжується зміною стану м’язів іншої руки і тулуба. У цей період згинання пальців настільки сильне, що при спробі прибрати предмет, яким подразнюють долоню плода, рука утримує його і при цьому витягується. У новонародженого хапальний рефлекс добре розвинений. Унаслідок переважання тонусу м’язів-згиначів його пальці стиснуті в кулачки. Якщо торкнутися пальцем середніх фаланг стислих пальців дитини, кулачки розкриваються і пальці розгинаються. Потім дитина схоплює подразнюючий палець дорослого, при цьому її долоні зігріваються, унаслідок чого хапання посилюється.

Рефлекс Бабінського – при штриховому подразненні підошви відбувається тильне згинання великого пальця ноги і підошовне згинання решти пальців. У 2-місячного плоду при подразненні підошви спостерігають згинання і через 2–3 хв. – розгинання пальців, часто і всієї стопи. Цей рефлекс добре виражений впродовж півроку з моменту народження, зникає у 2 роки. Наявність рефлексу Бабінського у дітей старшого віку і у дорослих вважають показником незрілості або порушення функцій пірамідного шляху і смугастого тіла.

Підошовний рефлекс – формується після народження. У немовляти реакції на штрихове подразнення підошви непостійні і мінливі. Спочатку у відповідь на подразнення виникають різноманітні рухи, потім з’являється тильне згинання стопи і лише пізніше – підошовне згинання, яке до 3 років залишається вже єдиною реакцією на подразнення підошви.

Сухожилкові рефлекси – колінний, ахіловий – добре виражені у дітей першого року життя. Формування їх структурної основи – рецепторів м’язів і сухожилок – відмічено у плоду 5–6-го місяців.

Колінний рефлекс у дітей раннього грудного віку супроводжується скороченням привідних м’язів іншої ноги, унаслідок чого нога повертається всередину. Цю реакцію називають перехресним рефлексом привідних м’язів. Вважають, що колінний рефлекс зникає після 7-місячного віку, оскільки загальмовується вище розташованими центрами, що розвиваються. Потім він відновлюється та надалі існує постійно.

Ахіловий рефлекс на першому місяці життя, як правило, може бути викликаний лише у не багатьох дітей, але починаючи з 7–8-місячного віку, реєструється у більшості обстежених дітей.

Пошуковий рефлекс. Якщо ніжно торкнутися шкіри дитини в ділянці кута вуст (не торкаючись губ), то відбувається опускання нижньої губи, відхилення язика та повертання голови в бік подразника. Зникає рефлекс в 1 рік.

Хоботковий рефлекс. Якщолегенько вдарити пальцем по губах новонародженого, то спостерігається скорочення колових м’язів рота та витягування губ хоботком.

Смоктальний рефлекс. Якщо дитині дати соску, то починаються активні смоктальні рухи. Зникає рефлекс в 1 рік.

Рефлекс змикання повік. Якщопальцем постукати по верхній дузі орбіти, то відбувається змикання повік відповідного боку. Зникає рефлекс у 6 місяців.

Долонно-ротовий рефлекс Бабкіна. У разі надавлювання великими пальцями на долоні дитини поблизу тенарів відбувається відкривання рота та згинання голови. Зникає рефлекс у 3 місяці.

Рефлекс Рабінсона. Якщо дитину тримати пальцями за долоні, її можна припідняти над опорою. Зникає рефлекс у 2–4 місяці.

Рефлекс Моро. Якщо вдарити по поверхні, на якій лежить дитина, на відстані 20 см з боків від голови, то дитина відводить руки вбік і розгинає пальці, потім руки повертаються в попереднє положення. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс Керніга. Дитина лежить на спині, їй згинають ногу в кульшовому і колінному суглобах. У разі позитивного рефлексу не вдається розігнути ногу в колінному суглобі. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс опори. Дитина у вертикальному положенні спирається на поверхню стола повною стопою, ноги напівзігнуті, тулуб випрямлений. Зникає рефлекс у 2 місяці

Рефлекс автоматичної ходи. Дитина, спираючись на поверхню, здійснює крокові рухи, тулуб нахиляється вперед. Зникає рефлекс у 2 місяці.

Рефлекс Галанта. Якщо пальцем провести по паравертебральній лінії відшиї до сідниць, коли дитина лежить на боку, то відбувається вигинання тулуба дугою, відкритою назад. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс повзання Бауера. Дитину покласти на живіт, голова і тулуб розташовані по середній лінії. У такому положенні дитина піднімає голову і спонтанно повзе. Якщо прикласти до підошов дитини долоню, то рухи повзання повторюються. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Рефлекс Переса. Дитина лежить на животі, пальцем проводять по остистих відростках хребта від куприка до шиї, що викликає прогинання тулуба, згинання верхніх і нижніх кінцівок, піднімання голови, таза, а іноді – сечовиділення, дефекацію, крик. Зникає рефлекс у 4 місяці.

Лабіринтний тонічний рефлекс. Виникає під час зміни положення голови дитини у просторі. Якщо дитина лежить на спині, то підвищений тонус м’язів-розгиначів шиї, спини, ніг. Якщо дитину перевертають на живіт, то збільшується тонус м’язів-згиначів шиї, спини, ніг.

Симетричний шийний тонічний рефлекс. У разі пасивного згинання голови новонародженого, який лежить на спині, підвищується тонус м’язів-згиначів рук і розгиначів ніг. У разі розгинання голови спостерігається зворотна взаємодія.

Якщо дитина лежить на спині, її голова повернута вбік таким чином, щоб підборіддя торкнулося плеча. При цьому зменшується тонус кінцівок, до яких повернуте обличчя, одночасно підвищується тонус протилежних кінцівок. Зникає рефлекс у 1 рік.

Тулубна реакція випрямлення. Якщо стопи дитини спираються на опору, то випрямляється голова. Рефлекс виявляється після 1 місяця.

Верхній рефлекс Ландау. Дитина в положенні на животі піднімає голову, верхню частину тулуба і руки, спираючись на долоні рук, і утримується в цьому положенні. Виявляється рефлекс після 4 місяців.

Нижній рефлекс Ландау. У положенні на животі дитина розгинає і піднімає ноги. Рефлекс визначається після 5–6 місяців.

Прості шийні й тулубні установчі рефлекси. Поворот голови вбік викликає поворот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а окремо, спочатку відбувається поворот грудного відділу тулуба, а потім – тазового. Рефлекси виявляються після народження.

Ланцюговий установчий рефлекс з тулуба на тулуб. Коли плечі дитини повертаються вбік, то повертається тулуб і нижні кінцівки в той самий бік, але не одночасно, а окремо. Поворот тазового відділу викликає поворот тулуба. Рефлекс виявляється після 6 місяців.

Головний мозок. У новонародженого головний мозок відносно великий, масою в середньому 390 г (340–430) у хлопчиків і 355 г (330–370) у дівчаток, що складає 12–13% маси тіла (у дорослого – приблизно 2,5%). До кінця першого року життя маса головного мозку подвоюється, а до 3 – 4 років – потроюється. В подальшому (після 7 років) маса головного мозку зростає повільно і до 20–29 років досягає максимального значення (1355 г – у чоловіків і 1220 г – у жінок). У подальші вікові періоди – до 60 років у чоловіків і 55 років у жінок – маса мозку суттєво не змінюється, надалі відмічається деяке її зменшення.

Довгастий мозок. Міст, довгастий мозок і мозочок утворюються із заднього мозкового міхура.

Довгастий мозок до моменту народження цілком розвинений морфологічно. Новонароджений здатний самостійно скоювати дихальні рухи, смоктання, ковтання, чхання, кашель, у нього розвинені познотонічні рефлекси. Загальна маса довгастого мозку разом із мостом у новонародженого рівна 8 г, що складає 2 % маси головного мозку (у дорослого 1,6 %). До 5–6 років завершуються мієлінізація, ріст і диференціювання нейронів, а також удосконалюється робота основних нервових центрів, що беруть участь в регуляції діяльності серцево-судинної системи, травлення, дихання.

Ядра черепно-мозкових нервів довгастого мозку, зокрема блукаючого, формуються рано. З їх розвитком пов’язане становлення в онтогенезі деяких регуляторних механізмів – дихального, серцево-судинного, травного і інших функцій. Ядра блукаючого нерва з’являються з 2-го місяця внутріутробного розвитку. У новонародженого добре виражена сітчаста формація (її структура за будовою майже як у дорослих).

До півтора років життя дитини збільшується кількість клітин в ядрах блукаючого нерва. Значно збільшується довжина відростків нейронів. У 7-річної дитини ядра блукаючого нерва сформовані так само, як у дорослого.

Міст у новонародженого розташований вище, ніж у дорослого, до 5 років ця відмінність зникає. Розвиток моста пов’язаний з формуванням ніжок мозочка і встановленням його зв’язків з іншими відділами ЦНС, а розташовані тут провідні шляхи, ядра і сітчаста формація на період народження вже сформовані.

З розвитком структур довгастого мозку і моста пов’язано становлення функцій, що ними регулюються: дихання, роботи серцево-судинної, травної й інших систем.

Дихальні рухи у плоду з’являються вже на 4–5-у місяці внутріутробного розвитку і супроводжуються рухами м’язів кінцівок. До 16–17-го тижня формується центр вдиху довгастого мозку, який є структурною основою здійснення перших поодиноких вдихів. У цей період дозрівають ядра сітчастої формації довгастого мозку і тракту від нього до дихальних мотонейронів спинного мозку. У віці 21–22 тижнів з’являються невеликі періоди безперервних дихальних рухів, які чергуються з глибокими судорожними вдихами. До цього часу формуються структури центру видиху довгастого мозку, а потім дихального центру моста, що забезпечує ритмічну зміну вдиху і видиху. Поступово час рівномірного регулярного дихання збільшується до 2–3 год. У плода 28–33 тижнів дихання стає рівномірніши, лише іноді змінюється поодинокими, глибшими вдихами і паузами.

У плода і новонародженого виявляються рефлекторні впливи на дихання. Так, під час сну новонародженого можна спостерігати зупинку дихання у відповідь на звуковий подразник, після якої слідує декілька поверхневих дихальних рухів, а потім дихання відновлюється. У немовляти добре розвинені захисні дихальні рефлекси – чхання, кашель, а також рефлекторна зупинка дихання при різкому запаху.

Вплив вегетативної нервової системи на серце формується досить пізно. До моменту народження закінчується формування серцевої гілки блукаючого нерва, але дозрівання серцево-судинних центрів ще продовжується.

До моменту народження найдозрілішими можна