Вікова періодизація за періодами навчання (соціальний принцип)

Назва вікового періоду	Тривалість (роки)
Перед дошкільний (ясельний)	до 3-х
Дошкільний вік (молодший, середній, старший)	3–7
Шкільний вік · молодший · середній · старший	7–10 11–14 15–17

 

Онтогенез людини поділяють на 2 етапи – до народження (ембріональний, внутріутробний, пренатальний) і після народження (позаутробний, постембріональний, постнатальний). Процес онтогенезу людини можна розділити на 4 основні періоди: внутріутробний розвиток, дитинство, дорослий стан, старість.

Пренатальний (антенатальний) онтогенез. Внутріутробний період розвитку людини (пренатальний онтогенез) починається з утворення зиготи і закінчується народженням дитини. Перші 3 місяці складають зародковий (ембріональний) період, а з 3-го міс. до народження – плодовий період. Організм, що розвивається, до 3-го міс. вагітності називається зародком, або ембріоном, а з 3-го міс. – плодом. У процесі розвитку у зародку відбуваються: розмноження клітин, їх спеціалізація (диференціювання), зростання, переміщення, або міграція, окремих клітин і клітинних мас, утворення органів.

Виділяють такі етапи ембріонального розвитку: а) запліднення – утворення зиготи; б) дроблення – утворення бластули; в) гаструляція – утворення зародкових листків; г) гісто- і органогенез – утворення тканин і органів зародка.

Виділяють п’ять періодів внутріутробного розвитку.

Гермінальний період (або власне зародковий) триває 1 тиждень – від утворення зиготи до імплантації бластоцита в слизову оболонку матки. Поживні речовини із слизової оболонки труби надходять в зиготу в процесі її дробіння у досить малих кількостях або зовсім не надходять, так як живлення здійснюється за рахунок енергетичних запасів протоплазми самої зиготи.

Період імплантації продовжується 2 доби. У цей період під впливом тератогенних чинників зародок може загинути і запліднена яйцеклітина не розвиватиметься. У разі хромосомних аберацій і мутантних генів можуть формуватись важкі вади розвитку.

Ембріональний період триває 5–6 тижнів. Харчується зародок завдяки жовточному мішку. Відбувається процес органогенезу майбутньої дитини. Негативний вплив тератогенних чинників призводить до виникнення ембріопатій – вад розвитку. Термін вагітності від 3 до 7 тижнів вважається критичним періодом розвитку ембріона.

Ембріофетальний період триває 2 тижні. У цей період формується плацента, що в основному збігається із закінченням закладки внутрішніх органів. Від правильного формування плаценти залежить подальший розвиток плода.

Фетальний період починається від 9 тижня ембріогенезу, у ньому виділяють 2 підперіоди.

Ранній фетальний підперіод – від 9-го до 28-го тижня ембріогенезу. Характеризується інтенсивним ростом і диференціюванням клітин в органах плода. Вплив негативних чинників призводить до порушення росту, гіпоплазії органів, дисплазії тканин. У відповідь на інфікування відбуваються проліферативні реакції з розростанням сполучної тканини, що призводить до розвитку цирозу та фіброзу. Можливе переривання вагітності, народження незрілої або недоношеної дитини. Патологічні зміни плода в цей період об’єднуються під терміном “ранні фетопатії”.

Пізній фетальний підперіод починається після 28-го тижня вагітності й триває до початку пологів. Негативні чинники в цей період не викликають порушень формування внутрішніх органів, але можуть викликати передчасні пологи.

Пізній фетальний період переходить в інтернатальний, який починається від моменту регулярних пологових переймів до перев’язування і перерізування пуповини, у цей період можливі пологові травми.

Умови дозрівання і розвитку плода мають велике значення, бо харчування організму плода, який інтенсивно розвивається і ріст його збільшується в 5000 разів, відбувається за рахунок материнського організму.

Розвиток нового організму починається з процесу запліднення (злиття сперматозоїда та яйцеклітини), яке, зазвичай, проходить в матковій трубі. Статеві клітини при злитті утворюють якісно новий одноклітинний зародок – зиготу, що володіє всіма властивостями обох статевих клітин. З цього моменту починається розвиток нового (дочірнього) організму.

Оптимальні умови для злиття яйцеклітини та сперматозоїда створюються протягом 12 годин після овуляції. Об’єднання ядра сперматозоїда із ядром яйцеклітини призводить до утворення в одноклітинному організмі (зиготі) характерного для людини диплоїдного набору хромосом (46). Стать майбутньої дитини визначається комбінацією хромосом в зиготі і залежить від статевих хромосом батька: при заплідненні яйцеклітини сперматозоїдом зі статевою хромосомою Х утворюється комбінація статевих хромосом ХХ, характерна для жіночого організму; при заплідненні яйцеклітини сперматозоїдом зі статевою хромосомою Y – комбінація статевих ХY, характерна для чоловічого організму.

Перший тиждень розвитку зародка – це період дроблення (ділення зиготи) на дочірні клітини. Дроблення зиготи відбувається в декілька стадій, тривалістю від кількох хвилин до кількох годин: на перше дроблення витрачається близько 24 год., на кожне подальше – по 12 год. Безпосередньо після запліднення протягом перших 3–4 днів зигота ділиться та одночасно просувається по матковій трубі в сторону порожнини матки. В результаті ділення зиготи утворюється багатошаровий міхурець – бластула з порожниною всередині (від греч. blastos – паросток). Стінки цього міхурця утворені клітинами двох видів: великими та дрібними. Із зовнішнього шару дрібних клітин формуються стінки міхурця – трофобласт. У подальшому клітини трофобласта утворюють зовнішній шар оболонок зародка. Великі темні клітини (бластомери) утворюють скупчення – ембріобласт (зародковий вузлик, зачаток зародка), який розташований досередини від трофобласта. Із цього скупчення клітин (ембріобласта) розвиваються зародок та дотичні до нього позазародкові структури (окрім трофобласта). Між поверхневим шаром (трофобластом) і зародковим вузликом накопичується невелика кількість рідини. До кінця 1-го тижня розвитку (6–7-ий день вагітності) зародок потрапляє в матку та занурюється (імплантується) в її слизову оболонку; імплантація триває близько 40 годин (як правило, відбувається у верхній частині матки на передній або задній її поверхні). Поверхневі клітини зародка, що утворюють міхурець – трофобласт (від грец. trophe – живлення), виділяють фермент, що розрихлює поверхневий шар слизової оболонки матки, яка уже підготовлена до занурення в неї зародка. На трофобласті формуються війки (вирости), що вступають у безпосередній контакт із кровоносними судинами материнського організму. Багаточисленні війки трофобласта збільшують поверхню його зіткнення з тканинами слизової оболонки матки. Трофобласт перетворюється в поживну оболонку зародка – війчасту оболонку (хоріон). Спочатку хоріон має війки з усіх сторін, потім ці війки зберігаються лише на стороні, оберненій до стінки матки. В цьому місці із хоріону та прилеглої до нього слизової оболонки матки розвивається новий орган – плацента (дитяче місце). Плацента – орган, який пов’язує материнський організм з зародком та забезпечує його живлення.

Другий тиждень життя зародка – це стадія, коли клітини ембріобласта розділяються на два прошарки (дві пластинки), із яких утворюються два міхурця. Із зовнішнього шару клітин, що прилягають до трофобласту, утворюється ектобластичний (амніотичний) міхурець. Із внутрішнього шару клітин (зачатку зародка, ембріобласта) формується ендобластичний (жовточний) міхурець. Закладка (“тіло”) зародка знаходиться в місці дотику амніотичного міхурця до жовточного. В цей період зародок представлений двошаровим щитком, який складається із двох листків: зовнішнього зародкового (ектодерми), і внутрішнього зародкового (ентодерми). Ектодерма обернена в сторону амніотичного міхурця, а ентодерма прилягає до жовточного міхурця. На цій стадії можна визначити поверхні зародка: дорсальна поверхня прилягає до амніотичного міхурця, а вентральна – до жовточного. Порожнина трофобласта навколо амніотичного та жовточного міхурців рихло заповнена тяжами клітин позазародкової мезенхіми. До кінця 2-го тижня довжина зародка становить усього 1,5 мм. У цей період зародковий щиток у своїй задній (каудальній) частині потовщується, де в подальшому починають розвиватись осьові органи (хорда, нервова трубка).

Третій тиждень життя зародка є періодом утворення трьохшарового щитка (зародка). Клітини зовнішньої, ектодермальної пластинки зародкового щитка зсуваються до заднього його кінця. В результаті утворюється клітинний валик (первинна смужка), витягнутий у напрямку повздовжньої осі зародка. В головній (передній) частині первинної смужки клітини ростуть та розмножуються швидше, в результаті чого утворюється невелике підвищення – первинний вузлик (вузлик Гензена). Місце первинного вузлика вказує на краніальний (головний кінець) тіла зародка.

Швидко розмножуючись, клітини первинної смужки і первинного вузлика проростають у сторони між ектодермою та ентодермою, так утворюється серединний зародковий листок – мезодерма. Клітини мезодерми, що розташовані між листками щитка, називаються внутрізародковою мезодермою, а ті, що вийшли за його межі, – позазародковою.

Частина клітин мезодерми в межах первинного вузлика особливо активно росте в передньому напрямку від головного та хвостового кінців зародка, проникає між зовнішнім та внутрішнім листками та утворює клітинний тяж – спинну струну (хорду). Наприкінці 3-го тижня розвитку в передній частині зовнішнього зародкового листка проходить активний ріст клітин – утворюється нервова пластинка, яка незабаром прогинається, формуючи повздовжню нервову борозну. Краї борозни потовщуються, зближуються та зростаються одна з одною, замикаючись у нервову трубку, що дає початок нервовій системі. Ектодерма з’єднується над утвореною нервовою трубкою та втрачає з нею зв’язок.

У цей же період із задньої частини ентодермальної пластинки зародкового щитка в позазародкову мезенхіму (в так звану амніотичну ніжку) проникає пальцеподібний виріст – алантоїс, який у людини визначених функцій не виконує. По ходу алантоїса від зародка до війок хоріону проростають кровоносні пупкові (плацентарні) судини. Тяж, в якому містяться кровоносні судини, що з’єднують зародок з позазародковими оболонками (плацентою), утворює черевне стебельце.

Таким чином, до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд трьохшарової пластинки, або трьохшарового щитка. В ділянці зовнішнього зародкового листка лежить нервова трубка, а глибше – спинна струна, тобто з’являються осьові органи зародка людини. До кінця 3-го тижня розвитку довжина зародка становить 2–3 мм.

Четвертий тиждень життя – зародок починає вигинатись в поперечному та повздовжньому напрямках. Зародковий щиток стає опуклим, а його краї відмежуються від амніону, що оточує зародок глибокою борозною – тулубною складкою. Тіло зародка із плоского щитка перетворюється в об’ємний, ектодерма покриває тіло зародка зі всіх сторін.

Із ектодерми в подальшому утворюється нервова система, епідерміс шкіри та її похідні, епітеліальні покриви ротової порожнини, анального відділу прямої кишки, піхви. Мезодерма дає початок внутрішнім органам (окрім похідних ентодерми), серцево-судинній системі, органам опорно-рухового апарату (кісткам, суглобам, м’язам), власне шкірі.

Ентодерма, що знаходиться всередині тіла зародка людини, згортається у трубку та утворює ембріональний зачаток майбутньої кишки. Вузький отвір, що з’єднує ембріональну кишку з жовточним мішком, в подальшому перетворюється в пупкове кільце. Із ентодерми формуються епітелій та усі залози травної системи і дихальних шляхів.

Ембріональна (первинна) кишка спочатку замкнена спереду та ззаду. В передньому та задньому кінцях тіла зародка з’являються занурення ектодерми – ротова ямка (майбутня ротова порожнина) та анальна (відвідникова) ямка. Між порожниною первинної кишки та ротовою ямкою наявна двохшарова (ектодерма і ентодерма) передня (рото-глоткова) пластинка (мембрана). Між кишкою та задньопрохідною ямкою є клоакальна (відвідникова) пластинка (мембрана), також двохшарова. Передня (рото-глоткова) мембрана переривається на 4-му тижні розвитку. На 3-му місяці переривається задня (відвідникова) мембрана.

В результаті вигинання тіло зародка стає оточеним вмістом амніона – амніотичною рідиною, яка виконує роль захисного середовища (запобігає ушкодженням, в першу чергу механічним (струси). Жовточний мішок росте повільніше та на 2-му місяці внутрішньоутробного розвитку має вигляд невеликого мішечка, а потім повністю редукується (зникає). Черевне стебельце подовжується, стає відносно тонким і в подальшому отримує назву пупкового канатика.

Впродовж 4-го тижня розвитку зародка продовжується диференціюватись мезодерма. Дорсальна частина мезодерми, розташована по боках від хорди, утворює парні потовщені виступи – соміти. Соміти сегментуються, тобто діляться на метамерні ділянки, тому дорсальну частину мезодерми називають сегментованою. Сегментація сомітів проходить поступово в напрямку спереду назад. На 20-й день розвитку утворюється третя пара сомітів, до 30-го дня їх уже 30, а на 35-й день – 43–44 пари. Вентральна частина мезодерми на сегменти не розділена, а утворює з кожної сторони дві пластинки (несегментовану частину мезодерми). Медіальна (вісцеральна) пластинка прилягає до ентодерми (первинної кишки) і називається спланхноплеврою, латеральна (зовнішня) пластинка прилягає до стінки тіла зародка, до ектодерми – соматоплевра. Із спланхно- і соматоплеври розвиваються епітеліальний покрив серозних оболонок (мезотелій), а також власна пластинка серозних оболонок та підсерозна основа. Мезенхіма спланхноплеври використовується також на побудову всіх шарів травної трубки, окрім епітелію та залоз, що формуються із ентодерми. Простір між пластинками несегментованої частини мезодерми перетворюється в порожнину тіла зародка, яка розділяється на черевну, плевральну та перикардіальну порожнини.

Мезодерма на межі між сомітами і спланхноплеврою утворює нефротоми (сегментарні ніжки), із яких розвиваються канальці первинної нирки, статеві залози. Із дорсальної частини мезодерми – сомітів – утворюється три зачатки. Передньомедіальна ділянка сомітів (склеротом) дає початок скелетній тканині, з якої розвиваються хрящі та кістки осьового скелету – хребта. Латеральніше від неї є міотом, із якого розвивається скелетна мускулатура. В задньолатеральній частині соміта знаходиться ділянка – дерматом, із тканин якої утворюється сполучнотканинна основа шкіри – дерма.

В головному відділі на кожній стороні зародка із ектодерми на 4-му тижні формуються зачатки внутрішнього вуха (спочатку слухові ямки, потім слухові міхурці) та майбутній кришталик ока. В цей же час перебудовуються вісцеральні відділи голови, які навколо ротового потовщення утворюють лобовий та верхньощелепний відростки. Позаду (каудальніше) цих відростків знаходяться контури нижньощелепної та під’язикової (гіоїдної) вісцеральної дуг.

На передній поверхні тулуба зародка помітні підвищення: серцевий, а за ним – печінковий бугри. Поглиблення між цими буграми вказує на місце утворення поперечної перегородки – одного із зачатків діафрагми. Каудальніше печінкового бугра знаходиться черевне стебельце, що вміщує великі кровоносні судини та з’єднує ембріон з плацентою (пупковий канатик). Довжина зародка до кінця 4-го тижня становить 4–5 мм.

У період з 5-го по 8-ий тиждень життя ембріона продовжується формування органів (органогенез) і тканин (гістогенез). Проходить ранній розвиток серця, легень, ускладнення будови кишкової трубки, формування вісцеральних дуг, утворення капсул органів чуття. Нервова трубка повністю замикається і розширюється в головному відділі (майбутній головний мозок). У віці близько 31–32 днів (5-ий тиждень) довжина зародка становить 7,5 мм. На рівні нижніх шийних і 1-го грудного сегментів тіло з’являються зачатки (бруньки) рук у вигляді поплавців. До 40-го дня утворюються зачатки ніг.

На 6-му тижні (тім’яно-куприкова довжина зародка – 12–13 мм) помітні зачатки зовнішнього вуха, з кінця 6–7 тижня – зачатки пальців рук, а потім ніг.

До кінця 7-го тижня (довжина зародка – 19–20 мм) починають формуватись повіки, завдяки чому очі окреслюються чіткіше. На 8-му тижні (довжина зародка 28–30 мм) закінчується закладка органів зародка. З 9-го тижня, тобто з початку 3-го місяця, зародок (тім’яно-куприкова довжина 39–41 мм) набуває вигляду людини і називається плодом.

Починаючи з трьох місяців і впродовж всього плодового періоду, проходить подальший ріст і розвиток утворених органів і частин тіла. В цей час починають диференціюватись зовнішні статеві органи; закладаються нігті на пальцях. У 4,5 місяців прослуховуються скорочення серця плоду; їх частота в два рази більше, ніж у матері. З кінця 5-го місяця (довжина 24,3 мм) стають помітні брови та вії. На 7-му місяц і (довжина 37,1 см) відкриваються повіки, починає накопичуватись жир у підшкірній клітковині. На 9-му місяці (довжина 51 см) плід народжується.

У ранній період імплантації зародок харчується за рахунок речовин, що надходять з рідини в порожнині матки, а також залишків зруйнованих клітин ендометрію. Згодом необхідні для розвитку речовини плід поглинає з материнської крові, що омиває ворсинки хоріона. У такий спосіб встановлюються тісні взаємостосунки між материнським організмом і зародком.

Кров матері і плоду ніколи не змішується. Кровоносна система плоду з самого початку розвитку є замкнутою системою, ізольованою від кровоносної системи матері. Через стінку кровоносних капілярів плоду і оболонку війок відбувається обмін газами і поживними речовинами між організмами матері і плоду. Стінка ворсинок, що інакше називають плацентарним бар’єром, складається з трофобласту – сполучної тканини між ним і кровоносними судинами – і стінкою цих судин. Через плацентарний бар’єр в материнську кров проникають продукти розпаду, що виділяються плодом (СО₂, вода, електроліти, сечовина й інші речовини). Від матері плід одержує речовини, необхідні для живлення, дихання, росту, підтримки водного балансу й імунологічного захисту (кисень, вода, неорганічні іони, цукор, амінокислоти, ліпіди, гормони, антитіла). Материнські антитіла захищають новонароджене немовля від інфекційних захворювань до тих пір, поки не почне функціонувати його власна імунна система. Це так звана передпологова вакцинація плоду. Готові антитіла матері, які передаються плоду, зберігають активність протягом 6–9 місяців після народження дитини.

З боку плоду кров поступає у ворсинки плаценти по гілках пупкових артерій. Вона бідна киснем і містить велику кількість вуглекислого газу і продуктів розпаду. У кінцевих розгалуженнях ворсинок хоріона утворюються капілярні мережі, в яких відбувається обмін. Кров, що збагатилась живильними та іншими речовинами і киснем, повертається до плоду через пупкову вену.

Таким чином, головна функція плаценти полягає у тому, що через неї встановлюється контакт організму плоду і матері. Перенесення різних речовин через плацентарний бар’єр відбувається в обох напрямах. Площа поверхні, через яку здійснюється обмін, сильно зростає за рахунок галуження ворсинок хоріону.

Більшість невикористаних організмом плоду речовин потрапляє в його венозну систему, а потім через плаценту – в кровоносну систему матері, де переробляються або виділяються з неї. Деякі речовини, такі як вітаміни А і С, перетворюються в організмі плоду в складніші форми і залишаються в його кровоносній системі і печінці. Таким чином, в організмі плоду можуть виникати потенційно небезпечні концентрації цих речовин. Багато наркотичних речовин, хімікати, алкоголь, ліки здатні проходити через плаценту, накопичуватися в органах плоду і негативно впливати на його розвиток.

Плацента виконує функцію залози внутрішньої секреції. Вона виділяє гормони, завдяки яким в період вагітності слизова оболонка матки не відшаровується, не виникають менструальні цикли і плід зберігається в матці до пологів. До таких гормонів відноситься хоріонічний гонадотропін,який починає вироблятися ворсинками хоріона ще до імплантації, доки зародок знаходиться в яйцепроводі. Виявлення цього гормону в сечі жінки використовується як тест на вагітність. Цей гормон робить трофічний вплив на імплантований зародок, підтримує функцію жовтого тіла, забезпечуючи безперервну секрецію стероїдних гормонів, які діють на тканини матки. Через 2 місяці естроген і прогестерон утворюються в самій плаценті, поряд з якими утворюється гормон (пролактин), що готує материнський організм до подальшого грудного вигодовування дитини.

Утворення близнят. Взаємодія частин зародка в процесі розвитку визначає його швидкість і взаєморозташування органів і тканин. На ранніх стадіях розвитку, протягом перших 2-х тижнів може відбуватися розділення зародка, що приводить до утворення монозиготних (однояйцевих) близнят. Такі близнята завжди мають однакову стать, одну групу крові і дуже схожі один на одного.

Утворення монозиготих близнят. Кожен ізольований тяж зародка на двохклітинній стадії здатний утворити цілий зародок. Якщо розподіл зародка відбувається до 5-ої доби вагітності, тобто до утворення трофобласта, зародки, що вийшли, матимуть незалежні хоріони. При поділі на 5–9-у добу, до утворення амніона, у зародків повинен бути загальний хоріон, але два амніони. Не дивлячись на те, що декілька зародків розвиваються в матці одночасно, у кожного з них буде своя плацента. Невеликий відсоток близнят мають загальні амніон і хоріон: це буває в тому випадку, коли розподіл відбувся після 9-ї доби розвитку.

При неповному розділенні зародків новонароджені можуть виявитися зрощеними між собою („сіамські близнята“).

Двохяйцеві (гетерозиготні) близнята розвиваються в результаті двох незалежних процесів запліднення: з двох (або більш) яйцеклітин утворюються два (або більш) плоди. Ці близнята можуть бути як різностатевими, так і одностатевими, і схожі один на одного не більше, ніж звичні брати і сестри,

У людини одні двійнята народжуються в середньому на 80 – 85 одностатевих пологів, одна трійня – на 6–8 тис. Пологи з чотирма та п’ятьма дітками трапляються дуже рідко. Однояйцеві близнята складають 15% усіх багатоплідних пологів.

Постнатальний онтогенез. Його періодизація. Формування людського організму продовжується після народження (постнатальний період) і закінчується до 22–25 років. У періоди зростання і розвитку організму збільшуються маса і поверхня тіла, що обумовлено розвитком тканин, органів і окремих частин тіла. Одночасно відбувається розвиток функцій органів і систем. Кожен період характеризується своїми особливостями.

Постнатальний (постембріональний) онтогенез – це період життя людини від моменту народження до смерті. У процесі еволюційного розвитку людини змінюється її онтогенез. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява перехідного періоду – клімаксу – між періодами статевої зрілості і літнього віку.

Відразу після народження настає період новонародженості (неонатальний період) – це перші 28 днів життя людини. Він поділяється на два підперіоди: ранній неонатальний (триває 7 днів) та пізній неонатальний (триває 21 день – з 8-го по 28-ий день життя дитини). Період новонародженості характеризується різною зміною умов існування організму, у зв’язку з переходом від внутрішньоутробного розвитку до існування у зовнішньому середовищі. У цей період організм особливо чутливий до дії шкідливих факторів. У новонародженої дитини виникають різні пристосувальні рефлек­торні реакції до нових умов життя – самостійне дихання й кровообіг, харчування. Починають самостійно працювати легені, серце, печінка та нирки. Кістки новонародженої дитини містять мало мінеральних солей, тому вони дуже м’які й легко викривляються за неправильного догляду. Кістки черепа також м’які, ще не зрощені по швах. У місцях з’єднання 3-4 кісток є так звані вічка (тім’ячка), що до 10–12 місяців мають закритися. Рухи безладні, голівку дитина самостійно тримати не може. У новонародженої дитини підвищений обмін речовин, частота дихання становить 40–60 дихальних рухів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої людини – 16–18 дихальних рухів за 1 хв.), а серцевих скорочень – 120–140 уд./хв. (для порівняння: у дорослої людини – 60–70; уд./хв.). Травна система, зокрема її залози, недорозвинена, тому; найменші порушення у годуванні або питному режимі можуть спричинити тяжкі розлади травлення. Нервова система також недорозвинена. Більшу частину доби дитина спить і прокидається тільки від голоду або неприємних відчуттів – холоду від мокрих пелюшок, болю у животику. Новонароджена дитина зовсім безпорадна і повністю залежна від піклування батьків. Опірність новонародженого організму впливам зовнішнього середовища дуже низька, тому дитина легко піддається захворюванням. У період новонародженості має місце кормління молозивом упродовж 8–10 днів.

Новонароджених на початковому періоді пристосування до умов позаутробного життя розділяють за рівнем зрілості на доношених і недоношених. Внутріутробний розвиток доношених дітей триває 39–40 тижнів, недоношених – 28–38 тижнів. При визначенні зрілості враховуються не лише ці терміни, але і масу (вагу) тіла при народженні.

Доношеними рахуються діти з масою тіла не менше 2500 г (при довжині тіла 45 см), а недоношеними – новонароджені, що мають масу меншу 2500 г. Окрім маси і довжини, враховують й інші розміри, наприклад окружність грудей у співвідношенні з довжиною тіла й окружність голови у співвідношенні з обхватом грудей. Припускають, що окружність грудей на рівні сосків повинна бути більше половини довжини тіла на 9–10 см, а окружність голови – більше окружності грудей не більше ніж на 1–2 см.

Доношені діти мають наступні переваги порівняно з дітьми меншої ваги:

- легше переносять фізичні навантаження при пологах, під час проходження через родові шляхи;

- менша вірогідність появи дефектів при народженні;

- нижчий рівень смертності;

- менша вірогідність виникнення розумової відсталості;

- легше переносять інфекційні захворювання, рідше хворіють;

- рідше зустрічаються розлади зору і слуху;

- менше проблем з порушенням поведінки;

- достатня зрілість органів і систем органів;

- краще справляються із стресами.

У доношених новонароджених чітко виражена межа волосіння на лобі, довжина волосся досягає декількох сантиметрів, нігті на пальцях тверді. У недоношених дітей мале вічко і шви черепа відкриті, череп кругліший, ніж у дітей, що народилися в термін.

Близнюки частіше народжуються передчасно, при цьому, навіть якщо народяться у визначений термін, мають малу вагу тіла. Це пов’язано з обмеженими можливостями кровопостачання плаценти і здатності розтягування матки. Гетерозиготні близнята частіше мають різну вагу при народженні. У жінок, що виношують близнят, більша ймовірність ускладнень вагітності (анемії, гіпертонії) та ін.

У грудний період дитина розвивається дуже швидкими темпами. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до четвертого місяця подвоюється, а до року – потроюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може на 1–2 хв. підняти голівку, у чотири – перевернутися зі спини на живіт. У 6 місяців вона може самостійно сидіти, у 6–7 – повзати, у 8 – тримаючись за перекладинку ліжка, ставати на ніжки, а в 10–11 місяців починає ходити.

Організм отримує основну масу поживних речовин з грудним молоком, у якому є, окрім поживних речовин, деякі антитіла, які забезпечують пасивний імунітет у новонародженого.

З 6 місяців починають прорізуватись молочні зуби. В грудному віці яскраво виражена нерівномірність у рості тіла. В першому півріччі грудні діти ростуть швидше, ніж в другому. В кожному місяці першого року життя з’являються нові показники розвитку. В перший місяць дитина починає усміхатись у відповідь на звернення до нього дорослих, в 4 місяці наполегливо намагається встати на ніжки (при підтримці), до року, як правило, ходить.

Швидко розвивається нервова система і психіка. Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоч функціонально переважає перша сигнальна система. Починає формуватись друга сигнальна система — мова, виробляються численні умовні рефлекси.

Раннє дитинство (ясельний період) характеризується тим, що дитина починає самостійно ходити, бігати, швидко костеніє скелет, харчується тією самою їжею, що й дорослі. До двох років у дитини з’являються всі 20 молочних зубів. Збільшується головний мозок, інтенсивно розвивається мова. Тривалість фізіологічного сну поступово зменшується, функція захисного опору і адаптації до мінливих умов середовища, зокрема функція теплорегуляції, продовжує розвиватись.

Після 2 років абсолютні та відносні величини річних приростів розмірів тіла швидко зменшуються.

У дошкільному періоді (перше дитинство) дуже швидко відбувається психічний розвиток дитини за рахунок моторики. Триває процес окостеніння скелета. В кінці періоду починається зміна молочних зубів на постійні. Продовжують розвиватись коркові і підкоркові центри головного мозку, закінчується формування чіткої мови. У цьому віці формуються риси характеру. До 7 років закінчується диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси головного мозку. Гальмівний контроль кори головного мозку над інтенсивними реакціями підкірки починає розвиватись помітніше, ніж у шкільному віці.

Починаючи з 6 років, з’являються перші постійні зуби: перший моляр (великий корінний зуб) і медіальний різець на нижній щелепі.

Від 1 до 7 років вторинні статеві ознаки мало виражені, переважає „тип малої дитини” з відносно великою головою, порівняно короткими кінцівками. У цьому віці мускулатура слабка, м’язи не здатні до сильних і тривалих скорочень. Тулуб чітко не поділяється на грудний і черевний відділи. Вигини хребта не сформовані, велика рухомість суглобів, слабко розвинений щелепний апарат. Цей період називають „нейтральним дитинством”, оскільки хлопці та дівчата майже не відрізняються за розмірами та формою тіла.

Шкільний період – вирішальний період у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини.

Молодшому шкільному періоду (друге дитинство) характерне сповільнення темпів росту (4–5 см на рік). У 7 років стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, міцніє скелет дитини, розвиваються і сильнішають м’язи, особливо дрібні. Продовжує розвиватись функція дихання, збільшується життєва ємність легень, розвивається диференціювання кольорів і правильне сприйняття форми, підвищується здатність розрізняти тони і висоту звуку. У цей період діти починають навчатися, оволодівають грамотою, читанням, математикою. Малювання, ліплення, писання, в’язання сприяють розвиткові дрібних м’язів кисті. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.

У цей період розвиваються статеві відмінності в розмірах і формі тіла, а також починається посилений ріст у довжину. Темпи росту дівчаток швидші, ніж у хлопчиків, так як статеве дозрівання у дівчат починається на 2 роки раніше. Посилення секреції статевих гормонів (особливо у дівчат) зумовлює розвиток вторинних статевих ознак, послідовність появи яких досить постійна. У дівчат спочатку формуються молочні залози, потім з’являються волосся на лобку, дещо пізніше – під пахвами. Матка та піхва розвиваються одночасно з формуванням молочних залоз. Меншою мірою виражений процес статевого дозрівання у хлопців: лише до кінця даного періоду починає розвиватись прискорений ріст яєчок, калитки, а далі – статевого члену.

Середній шкільний вік (підлітковий, пубертатний) – це період статевого дозрівання, в якому відбуваються зміни в діяльності ендокринних залоз, особливо статевих. Триває у хлопців з 13 до 16 років, у дівчат – з 12 до 15 років. У цей час спостерігається подальше збільшення швидкостей росту – пубертатний стрибок, який торкається усіх розмірів тіла. Найбільший приріст у довжині тіла у дівчат має місце між 11 і 12 роками, за масою – між 12 і 13 роками. У хлопців приріст у довжині спостерігається між 13 і 14 роками, а приріст в масі тіла – між 14 і 15 роками. Особливо велика швидкість росту довжини тіла у хлопців, в результаті чого в 13,5–14 років вони обганяють дівчат за довжиною тіла. Значно посилюється процес окостеніння скелета, спостерігається збільшення м’язової сили. Маса головного мозку збільшується мало, однак дуже ускладнюється структура нервових клітин кори головного мозку. Кровоносні судини розвиваються повільніше, ніж серце, тому просвіт артерій на одиницю маси зменшується. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого виникають запаморочення, тимчасове підвищення кров’яного тиску, порушення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають, але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праці та відпочинку. До 13 років у хлопців проходить мутація голосу. У хлопців, порівняно з дівчатами, більш триваліший пубертатний період і сильніше виражений пубертатний стрибок росту.

У пубертатному періоді виділяють дві фази: ранню (препубертатну) і зрілу (власне пубертатну). Препубертатна фаза починається у дівчаток у 7 років, у хлопчиків – 8 років. У цей час відбувається дозрівання наднирникової коркової зони, яка продукує статеві гормони. Спостерігається посилення секреції кортикостероїдів (продуктами обміну андрогенів), котрі стимулюють скелетне та статеве дозрівання. Спадково зумовленими параметрами в препубертатній фазі є швидкість дозрівання скелета, прорізування зубів, статевий розвиток.

У фазу власне пубертатного підперіоду проходить дозрівання системи взаємодії гіпоталамус-гіпофіз-гонади. Знижується чутливість центрів гіпоталамусу до гальмівного впливу статевих гормонів (андрогенів та естрогенів), а також підвищується чутливість гонад до гонадотропних гормонів гіпофізу.

Статеві гормони разом з іншими факторами, зокрема, соматотропним гормоном, викликають великі морфофункціональні зрушення в організмі підлітка, тому існує підвищення ймовірності відхилень показників здоров’я. У цей час швидко збільшуються розміри тіла, змінюються його пропорції. Посилено розвивається мускулатура в чоловіків та відкладається жир у жінок.

Статеві гормони здійснюють виражений ефект на біохімічні обмінні процеси, підсилюючи анаболізм, що створює базу для стрибкоподібного росту (спурт), що спостерігається у хлопчиків 13–15 років, у дівчаток – 11–13 років.

Варто зазначити, що в пубертатному періоді активуються й інші залози внутрішньої секреції, гормони яких відіграють важливу роль у морфофункціональній перебудові організму (щитоподібна залоза, підшлункова залоза).

На фоні зазначених біологічних перетворень у цей час підсилюються процеси психологічного і культурного дозрівання, формуються соціально-психологічні властивості особистості.

У старшому шкільномувіці (юнацький період) ще триває окостеніння в різних частинах скелета, але непропорційність у розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Зміцнюється м’язова система, підвищується м’язовий тонус, рухова активність і працездатність орган