Розділ 3. Відмежування ухилення від призову за мобілізацією від порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону [1]. Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

До теперішнього часу питання кримінальної відповідальності за ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК України) не були актуальними. До 2014 року мобілізація в Україні не проводилась, а тому й були відсутні кримінальні провадження за ст. 336 Кримінального кодексу України. На сьогодні, за даними єдиного державного реєстру судових рішень, за ухилення від призову за мобілізацією набрали законної сили 210 обвинувальних вироків [5].

У Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку (ст. 210-1 КУпАП).

Зважаючи на вищевикладене та на теперішню ситуацію в Україні вважаю за необхідне звернутися до розгляду складу злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, з метою визначення критеріїв відмежування цих діянь.

Злочин, передбачений ст. 336 КК України, розміщено у Розділі XIV Кримінального кодексу України, тобто законодавець визначає родовим об’єктом цього злочину суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації.

Залежно від видового об’єкта можна виділити групу норм, які захищають суспільні відносини в сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави (розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передача або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни (ст. 330), забезпечення недоторканності державних кордонів (незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332); порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (ст. 332-1); порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334)), забезпечення призову і мобілізації, тобто злочини, які порушують порядок комплектування збройних сил України, що забезпечує її обороноздатність (ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст. 335); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337)).

У Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку (ст. 210-1 КУпАП). Ця стаття міститься у Главі 15 КУпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління». Тобто родовим об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують встановлений порядок управління. В Главі 15 КУпАП міститься перелік правопорушень, що дозволяє нам виокремити видовий об’єкт порушення законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку – суспільні відносини у сфері забезпечення призову, мобілізації та мобілізаційної підготовки.

Проаналізувавши злочин, передбачений ст. 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову за мобілізацією), та правопорушення, що передбачено ст. 210-1 КУпАП (порушення законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку), можна дійти висновку про різницю в їх безпосередніх об’єктах. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, є суспільні відносини у сфері мобілізації, а правопорушення, що передбачено ст. 210-1 КУпАП, – суспільні відносини у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Мобілізаційна підготовка – комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань,

Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу.

Особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто кримінальна відповідальність настає тільки в умовах особливого періоду або воєнного часу, тоді як адміністративна відповідальність може наставати й у мирний час.

Об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, є ухилення від призову за мобілізацією, що може проявлятися або в активних діях (в симуляції хвороби, підробці документів, прямій відмові від несення військової служби, вигадуванні інших причин, з яких військовозобов’язаного можуть звільнити від проходження військової служби тощо), або в бездіяльності – нез’явленні суб’єкта до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів). Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину слід вважати час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (особливий період). Склад злочину – формальний.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, полягає у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Порушення законодавства про оборону полягає у відмові від проходження військової служби, служби у військовому резерві або від виконання військового обов’язку у запасі.

Відповідальність посадових осіб підприємств, установ, організацій усіх форм власності настає за невиконання покладених на них обов’язків згідно зі ст. 16 Закону України «Про оборону України» [8]. Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності зобов’язані виконувати передбачені законодавством обов’язки у сфері оборони; сприяти забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов’язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов’язку згідно із законодавством, забезпечувати здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання; нести відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; забезпечувати виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію полягає у нез’явленні за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час; у ненаданні в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортних засобів та іншого майна, власниками яких вони є, Збройним силам України, іншим військовим формуванням, Оперативнорятувальній службі цивільного захисту з подальшим відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; у зміні місця проживання без дозволу посадової особи громадянами, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації.

Відповідальність посадових осіб підприємств, установ, організацій настає за невиконання покладених на них обов’язків згідно зі ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» [9].

Підприємства, установи й організації зобов’язані:

– планувати і здійснювати заходи щодо розробки мобілізаційних планів та підготовки до виконання покладених на них мобілізаційних завдань (замовлень) і забезпечувати поставку продукції згідно з укладеними договорами (контрактами) та надавати звіти з цих питань відповідним органам виконавчої влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, які є замовниками мобілізаційних завдань (замовлень);

– у разі їх ліквідації (реорганізації) своєчасно сповіщати про це відповідні органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування, з якими укладено договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень);

– здійснювати під час мобілізації заходи щодо переведення виробництва (діяльності) на функціонування в умовах особливого періоду;

– утримувати в належному стані техніку, будівлі, споруди та об’єкти інфраструктури, що належать для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту або призначені для спільного з ними використання у воєнний час;

– сприяти військовим комісаріатам у їх роботі в мирний час та під час мобілізації;

– забезпечувати своєчасне прибуття працівників, які залучаються до виконання обов’язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами 3–5 статті 22 цього Закону, на збірні пункти та до військових частин;

забезпечувати в разі мобілізації доставку техніки на збірні пункти та у військові частини згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями);

– здійснювати заходи щодо підготовки до розгортання спеціальних формувань, призначених для передачі в разі мобілізації до Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, розгортання та передачі їх в особливий період згідно з мобілізаційними планами;

– надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з подальшим відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом;

створювати й утримувати мобілізаційні потужності, створювати і зберігати мобілізаційний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів згідно з мобілізаційними завданнями (замовленнями);

– забезпечувати формування і ведення страхового фонду документації на продукцію мобілізаційного та оборонного призначення; – вести облік військовозобов’язаних, резервістів і призовників із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час і надавати звітність із цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку;

– надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів;

– утворювати мобілізаційні підрозділи та призначати працівників з питань мобілізаційної роботи;

– сприяти своїм працівникам, які є резервістами, у виконанні ними обов’язків служби у військовому резерві та своєчасному їх направленню до органів військового управління, військових частин;

– у разі реєстрації (перереєстрації), переобладнання чи зняття з обліку транспортних засобів, які можуть бути призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, подавати до відповідних органів та підрозділів, що згідно із Законом України «Про дорожній рух» здійснюють державну реєстрацію та облік транспортних засобів, документи з відміткою районного (міського) військового комісаріату про постановку їх на військовий облік (зняття з військового обліку).

– підприємства, установи й організації не можуть відмовлятися від укладання договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), якщо їх можливості з урахуванням мобілізаційного розгортання та переданих їм матеріально-фінансових ресурсів дають змогу виконати ці мобілізаційні завдання (замовлення).

Часом вчинення правопорушення визнається мирний час, а також особливий період або воєнний час.

Проаналізувавши об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, можна зробити наступні висновки. Об’єктивна сторона ухилення від призову за мобілізацією вичерпується діяннями, що спрямовані на безпосередню відмову від несення військової служби в особливий період або воєнний час, тоді як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію характеризується більш широким колом діянь, які вчиняються як у мирний час, так і в особливий період або воєнний час.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності [12].

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 336 КК України, може бути фізична, осудна особа, яка придатна за віком і станом здоров’я до несення військової служби за відсутності відстрочки чи рішення про непридатність особи до несення військової служби, а також офіцер запасу.

Мобілізації підлягають особи віком від 18 років до граничного віку перебування в запасі першого або другого розряду (для солдат, матросів, сержантів і старшин – це, відповідно, 35 і 40 років, для прапорщиків і мічманів – 35 і 50, молодших офіцерів – 45 і 50, старших офіцерів, крім полковників (капітанів 1 рангу), – 50 і 55, полковників (капітанів 1 рангу) – 55 і 60, вищих офіцерів – 60 і 65 років, для жінок-прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу – 50, інших військовозобов’язанихжінок – 45 років). Щодо особливостей призову за мобілізацією за статевою ознакою, слід зазначити, що військовозобов’язаними можуть бути лише ті з жінок, які: а) звільнені з військової служби за контрактом у запас; мають за спеціальністю медичну підготовку або підготовку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, придатні до військової служби за станом здоров’я і віком. Крім того, у воєнний час за рішенням Президента України можуть бути призвані на військову службу жінки, які не мають дітей або мають дітей старше 8 років та які у віці від 18 до 40 років пройшли загальне військове навчання.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а отже, не можуть бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 336 КК України, військовозобов’язані:

– заброньовані на період мобілізації та на воєнний час органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

– визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на термін до шести місяців (з подальшим проходженням військово-лікарської комісії);

– чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання);

– жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);

– жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є інвалідом I чи II групи, до досягнення нею 23 років;

– усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років (такі особи можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання);

– зайняті постійним доглядом за особами, які його потребують, відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також студенти та аспіранти, які навчаються на денній формі навчання.

Суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16 років, у тому числі й службова особа

Проаналізувавши злочин, передбачений ст. 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову за мобілізацією), та правопорушення, що передбачено ст. 210-1 КУпАП (порушення законодавства про оборону, мобілізацію та мобілізаційну підготовку), можна зробити наступні висновки.

Об’єктом злочину, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, є суспільні відносини у сфері мобілізації, а правопорушення, що передбачено ст. 210-1 КУпАП, – суспільні відносини у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Об’єктивна сторона ухилення від призову за мобілізацією вичерпується діяннями, що спрямовані на безпосередню відмову від несення військової служби в особливий період або воєнний час, тоді як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію характеризується більш широким колом діянь, які вчиняються як у мирний час, так й в особливий період або воєнний час.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу, а правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, – виною як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 336 КК України, може бути фізична, осудна особа, яка придатна за віком і станом здоров’я до несення військової служби за відсутності відстрочки чи рішення про непридатність особи до несення військової служби, а також офіцер запасу. Суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16 років, в тому числі й службова особа.

ВИСНОВКИ

Ухилення громадянина від призову полягає в неявці громадянина щодо порядку військового комісара про призов на військову службу у визначений термін без поважних причин або отриманні шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, підробки документів чи іншого обману незаконного звільнення від призову на військову службу.

При ухиленні громадянина від призову співробітники військового комісаріату звертаються до відповідного органу. Органи внутрішніх справ у межах своєї компетенції роблять розшук і за наявності законних підстав затримання громадян, які ухиляються від військового обліку, призову на військову службу або військові збори, проходження військової служби, військових зборів, альтернативної служби.

Дослідження, проведені військовими соціологами, ясно дають зрозуміти, що існуючі та прогнозовані випадки і тенденції ухилення від військової служби вимагають створення певної профілактичної системи. З одного боку, вона повинна допомогти командирам і вихователям поетапно, в залежності від термінів служби, зміцнювати мотивацію військовослужбовців до виконання військового обов'язку. При цьому повинні враховуватися і проблеми соціально-побутового забезпечення військовослужбовців, своєчасність і справедливість

розподілу відпусток і багато інших чинників, здатні стримати пориви та наміри до ухилення.

Соціологічний аналіз наслідків вчинення ухилень цього рівня дозволяє відзначити, що значні ресурси витрачаються на організацію розшуку військовослужбовців, самовільно залишили частину. Тому, з іншого боку, за досвідом іноземних армій (наприклад, США) необхідно частково зняти напругу з командирів і начальників за ухилення від служби їх підлеглих за допомогою спеціальних структур військової інспекції, якій буде цілком під силу припинити спроби самовільного залишення частини або здійснити розшук військовослужбовців.

Для військовослужбовців-строковиків, які залишили частину чинності знущань і збиткувань, нестатутних взаємовідносин, а також слабке здоров'я і нездатності нести службу, потрібно створення реабілітаційних центрів при округах і з'єднаннях, що дозволяють їм пройти адаптацію і повернутися до виконання обов'язків в інших частинах і підрозділах.

Зараз ВРУ намагається посилити закон про проходження військової служби, зокрема, в частині неявки на призовний пункт у зв'язку з неотриманням порядку, що викликало шквал невдоволення в суспільстві. Однак, як здається, слід звернути увагу на мотиви ухилення від військової і альтернативною службою, розглянуті у другому розділі; усунення причин небажання молодих людей служити в армії, перехід на контрактну службу зніме соціальну напруженість, в той час як каральні заходи тільки погіршать її.