РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ



ЗМІСТ

ЗМІСТ. 2

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ 5

1.1. Історичні аспекти. 5

1.2.Міжнародний досвід встановлення відповідальності за ухилення від мобілізації. 9

1.3. Національний підхід до вивчення регулювання відповідальності за ухилення від мобілізації. 10

РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ 11

2.1. Об’єктивні ознаки злочинів передбачених ст. 335-337. 11

2.2. Суб’єктивні ознаки злочинів передбачених ст. 335-337. 15

2.3. Особливості класифікації злочинів передбачених ст. 335-337. Судова практика. 21

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УХИЛЕННЯ ВІД ПРИЗОВУ ЗА МОБІЛІЗАЦІЄЮ ВІД ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОБОРОНУ, МОБІЛІЗАЦІЙНУ ПІДГОТОВКУ ТА МОБІЛІЗАЦІЮ... 25

ВИСНОВКИ.. 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 37

 


 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні умови розвитку України, орієнтація на побудову правової держави, на загальнолюдські цінності, прагнення відігравати активну роль на світовій арені, брати участь у міжнародних миротворчих місіях вимагають виведення всіх військових формувань України на якісно новий, європейський рівень. Для досягнення цієї мети проводиться активне реформування армії, успішне завершення якого неможливе без ефективних заходів протидії злочинам проти встановленого порядку комплектування збройних сил України.

Тема злочинів , які посягають на порядок комплектування збройних сил України, а, зокрема, ухилення від призову та ухилення від військового обліку нині є дуже актуальною. Вони становлять підвищену суспільну небезпеку, і відносяться до числа найбільш небезпечних військових злочинів. Вчиняючи їх, суб’єкт злочину тим самим грубо порушують Конституції України, відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.

Так як мобілізація не проводилась з «Радянських часів», а правові норми застаріли. Очевидно, що суспільство за цей час стрімко розвивалось, з’являлись нові схеми ухилення від мобілізації. Це значною мірою активізувало пошуки шляхів вдосконалення чинного законодавства в Україні.

Метою дослідження є узагальнення кримінально-правових джерел щодо правового регулювання встановлення відповідальності за порушення порядоку комплектування збройних сил України, встановлення прогалин в чинному кримінальному законодавстві і внесення пропозицій щодо його удосконалення.

Відповідно до поставленої мети було сформульовано наступні завдання роботи:

1. Визначити основні історичні етапи формування відповідальності за порушення порядоку комплектування збройних сил на території України ;

2. Охарактеризувати міжнародно-правові аспекти криміналізації злочинів за ухилення від призову ;

3. Визначити основні напрямки розвитку національного українського кримінального законодавства в досліджуваній сфері;

4. Проаналізувати елементи складу досліджуваного злочину;

5. Охарактеризувати особливості кваліфікації злочинів за ст. 335, 336, 337 КК України;

6. Визначити основні напрямки попередження розбещення неповнолітніх.

Окремі аспекти відповідальності за ці злочини розглянуті в працях науковців В.О. Бугаєва, С.І. Дячука, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.Г. Сизранцева, М.І. Хавронюка, В.М. Чхіквадзе та інших.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ

Історичні аспекти

Неоголошена війна на сході нашої держави на теперішній час є темою номер один у випусках новин, де левова частка матеріалів присвячується зоні АТО та військовослужбовцям, що несуть обов’язок військової служби.

При цьому, як серед військовослужбовців, так і серед громадськості немає чіткого розуміння правових особливостей несення служби в особливий період. Як правило, воїни нашої армії суворо дотримуються встановленого порядку несення служби; багато добровольців, які були допущені до несення служби, є прикладом дотримання дисципліни та стійкості військово-патріотичного духу. Однак є винятки: деякі військовослужбовці, особливо щойно мобілізовані, порушують порядок несення служби, роблять самовільне залишення частини або місця служби чи взагалі ухиляються від військової служби.

Варто взяти до уваги, що протягом 1918-1920 рр. урядом РРФСР було прийнято велику кількість різних нормативних документів, що встановлювали та регулювали кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з ухиленням від військової служби, а ще за часів радянської влади існували спеціальні посади комісарів, політруків, замполітів тощо. Головним завданням політруків-комісарів було пояснювати людям дії центральної влади, забезпечувати дисципліну, здійснювати нагляд за командуванням. Другою функцією була політична виховна робота, тобто комісари повинні були переконати командирів і червоноармійців, що перед армією поставлені справедливі і потрібні народу цілі та завдання. Взагалі, комісари з’явилися ще у французькій армії під час Великої французької революції. На початку XIX століття комісари були також і в армії США як призначені урядом у військову частину чиновники, обов’язком яких було стежити за моральним і політичним духом військовослужбовців [10, c. 262].

Відсутність належної та дієвої системи політично-виховної роботи та відповідальних за роз’яснювальну роботу осіб в сучасних Збройних силах України, в тому числі роз’яснювальної роботи щодо кримінальної відповідальності за порушення порядку ведення служби, не в останню чергу посприяло виникненню таких ситуацій в особливий період.

Навіть українську армію часів Директорії УНР, що існувала століття тому, можна порівняти із теперішньою ситуацією: «З морального боку вона була міцна в той час, як ішла валити гетьманську владу, але після того, як цю владу було скинуто, тисячі мобілізованих селян вважали, що вони вже виконали своє основне завдання. Їх потягнуло до рідних осель, де вирішувалася доля поміщицької землі. До того ж московські комуністи напружили всі зусилля, щоб розкласти цю армію, оперуючи демагогічними гаслами». Мобілізованим не вистачало національно-патріотичної свідомості і розуміння необхідності утвердження національної державності та оборони її від зовнішнього агресора.

В той же час, в Українській Галицькій Армії (УГА) існувала власна система професійного навчання й виховання особового складу, в основу якої заклали такі принципи як: національну гідність, патріотизм, християнську мораль, вірність присязі, вірність військовому обов’язку, єдність професійного вишколу й виховання. Важливою і повчальною особливістю Галицької армії була наявність корпусу польових духовників – капеланів. Під час бойових дій, у важкий період епідемії тифу, польові духовники були поруч із стрільцями й старшинами, таким чином підносячи їх моральний дух у боротьбі за волю України [13, c. 141].

Посягання на встановлений порядок несення військової служби становить серйозну суспільну небезпечність, оскільки військова служба – це особливий вид державної служби щодо захисту Батьківщини, а такі правопорушення як самовільне залишення частини або місця служби й дезертирство послаблюють бойову готовність частин та підрозділів, негативно впливають на морально-психологічний клімат у військових колективах.

Аби знизити кількість таких злочинів необхідно поруч із профілактичними заходами інформаційно-виховного характеру вирішувати це питання на державному рівні та на рівні громадянського суспільства.

Так, в римському праві такий вид публічних деліктів як військові злочини вважався різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йшлося про порушення публічного правопорядку, ухиляння від виконання громадських обов’язків тощо.

В Україні ще з часів Запорозької Січі палітра військових злочинів була надзвичайно широкою. Було передбачено, наприклад, такі карані діяння як дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство тощо. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара [13, c. 143].

Сучасне ж кримінальне законодавство України теж передбачає відповідальність за злочини проти встановленого законодавством порядку комплектування збройних сил України.

Суспільна небезпека даного виду злочинів зумовлюється також тим, що навіть короткочасна відсутність військовослужбовця на службі може негативно вплинути на виконання повсякденних завдань бойової підготовки, поставлених перед підрозділом, частиною. Випадки тривалого ухилення від військової служби є прямим порушення військовослужбовцям свого конституційного обов’язку захищати Батьківщину.

Вчиняючи зазначені злочини, військовослужбовці порушують або окремі вимоги порядку проходження військової служби, або в цілому обов’язок проходити військову службу (наприклад, у випадку дезертирства). Ці правопорушення послаблюють боєздатність частини, дуже негативно впливають на стан бойової готовності військ. Вони ускладнюють комплектування армії особовим складом, необхідним для успішного виконання покладених на них завдань [21, c. 31].

Слід зазначити, що, враховуючи актуальність на даний час злочинів, пов’язаних із ухиленням від військової служби, мобілізації необхідним та важливим є розуміння правильної кваліфікації таких кримінальних правопорушень та відповідальності за їх вчинення.

Слід розуміти, що нести кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів можуть тільки військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними відповідних зборів. При цьому факт прийняття чи неприйняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб’єктом військових злочинів. У деяких випадках, це може розглядатися лише як обставина, що пом’якшує покарання .

І насамкінець варто пам’ятати, що відсутність організації належного побуту чи недбалість командирів не може бути підставою для звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за злочинні ухилення від військової служби. Тому краще всіма можливими шляхами акцентувати увагу громадськості та військового керівництва на конкретних проблемах, в тому числі пов’язаних із несенням служби в умовах бойової обстановки, та вирішувати такі проблеми, а ніж ухилятися від несення служби або взагалі залишити місце служби і бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Отже, історія розвитку військово-кримінального законодавства тісно пов’язана із становленням армії в державі. Як законодавство в цілому з’являється і розвивається разом з виникненням і становленням держави, так і військове законодавство з його обов’язковою складовою – кримінально-правовою частиною – тісно пов’язано зі створенням збройних сил – важливого атрибута держави. Військова організація держави вимагає законодавчого встановлення в ній певного порядку проходження військової служби і прийняття кримінально-правових заходів для його захисту від злочинних посягань. Важливе місце серед них належить кримінально-правовим нормам, що передбачають відповідальність за різні види ухилення від порядку проходження військової служби.

ВИСНОВКИ

Ухилення громадянина від призову полягає в неявці громадянина щодо порядку військового комісара про призов на військову службу у визначений термін без поважних причин або отриманні шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, підробки документів чи іншого обману незаконного звільнення від призову на військову службу.

При ухиленні громадянина від призову співробітники військового комісаріату звертаються до відповідного органу. Органи внутрішніх справ у межах своєї компетенції роблять розшук і за наявності законних підстав затримання громадян, які ухиляються від військового обліку, призову на військову службу або військові збори, проходження військової служби, військових зборів, альтернативної служби.

Дослідження, проведені військовими соціологами, ясно дають зрозуміти, що існуючі та прогнозовані випадки і тенденції ухилення від військової служби вимагають створення певної профілактичної системи. З одного боку, вона повинна допомогти командирам і вихователям поетапно, в залежності від термінів служби, зміцнювати мотивацію військовослужбовців до виконання військового обов'язку. При цьому повинні враховуватися і проблеми соціально-побутового забезпечення військовослужбовців, своєчасність і справедливість

розподілу відпусток і багато інших чинників, здатні стримати пориви та наміри до ухилення.

Соціологічний аналіз наслідків вчинення ухилень цього рівня дозволяє відзначити, що значні ресурси витрачаються на організацію розшуку військовослужбовців, самовільно залишили частину. Тому, з іншого боку, за досвідом іноземних армій (наприклад, США) необхідно частково зняти напругу з командирів і начальників за ухилення від служби їх підлеглих за допомогою спеціальних структур військової інспекції, якій буде цілком під силу припинити спроби самовільного залишення частини або здійснити розшук військовослужбовців .

Для військовослужбовців-строковиків, які залишили частину чинності знущань і збиткувань, нестатутних взаємовідносин, а також слабке здоров'я і нездатності нести службу, потрібно створення реабілітаційних центрів при округах і з'єднаннях, що дозволяють їм пройти адаптацію і повернутися до виконання обов'язків в інших частинах і підрозділах.

Зараз ВРУ намагається посилити закон про проходження військової служби, зокрема, в частині неявки на призовний пункт у зв'язку з неотриманням порядку, що викликало шквал невдоволення в суспільстві. Однак, як здається, слід звернути увагу на мотиви ухилення від військової і альтернативною службою, розглянуті у другому розділі; усунення причин небажання молодих людей служити в армії, перехід на контрактну службу зніме соціальну напруженість, в той час як каральні заходи тільки погіршать її.


ЗМІСТ

ЗМІСТ. 2

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ 5

1.1. Історичні аспекти. 5

1.2.Міжнародний досвід встановлення відповідальності за ухилення від мобілізації. 9

1.3. Національний підхід до вивчення регулювання відповідальності за ухилення від мобілізації. 10

РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ 11

2.1. Об’єктивні ознаки злочинів передбачених ст. 335-337. 11

2.2. Суб’єктивні ознаки злочинів передбачених ст. 335-337. 15

2.3. Особливості класифікації злочинів передбачених ст. 335-337. Судова практика. 21

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УХИЛЕННЯ ВІД ПРИЗОВУ ЗА МОБІЛІЗАЦІЄЮ ВІД ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОБОРОНУ, МОБІЛІЗАЦІЙНУ ПІДГОТОВКУ ТА МОБІЛІЗАЦІЮ... 25

ВИСНОВКИ.. 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 37

 


 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні умови розвитку України, орієнтація на побудову правової держави, на загальнолюдські цінності, прагнення відігравати активну роль на світовій арені, брати участь у міжнародних миротворчих місіях вимагають виведення всіх військових формувань України на якісно новий, європейський рівень. Для досягнення цієї мети проводиться активне реформування армії, успішне завершення якого неможливе без ефективних заходів протидії злочинам проти встановленого порядку комплектування збройних сил України.

Тема злочинів , які посягають на порядок комплектування збройних сил України, а, зокрема, ухилення від призову та ухилення від військового обліку нині є дуже актуальною. Вони становлять підвищену суспільну небезпеку, і відносяться до числа найбільш небезпечних військових злочинів. Вчиняючи їх, суб’єкт злочину тим самим грубо порушують Конституції України, відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.

Так як мобілізація не проводилась з «Радянських часів», а правові норми застаріли. Очевидно, що суспільство за цей час стрімко розвивалось, з’являлись нові схеми ухилення від мобілізації. Це значною мірою активізувало пошуки шляхів вдосконалення чинного законодавства в Україні.

Метою дослідження є узагальнення кримінально-правових джерел щодо правового регулювання встановлення відповідальності за порушення порядоку комплектування збройних сил України, встановлення прогалин в чинному кримінальному законодавстві і внесення пропозицій щодо його удосконалення.

Відповідно до поставленої мети було сформульовано наступні завдання роботи:

1. Визначити основні історичні етапи формування відповідальності за порушення порядоку комплектування збройних сил на території України ;

2. Охарактеризувати міжнародно-правові аспекти криміналізації злочинів за ухилення від призову ;

3. Визначити основні напрямки розвитку національного українського кримінального законодавства в досліджуваній сфері;

4. Проаналізувати елементи складу досліджуваного злочину;

5. Охарактеризувати особливості кваліфікації злочинів за ст. 335, 336, 337 КК України;

6. Визначити основні напрямки попередження розбещення неповнолітніх.

Окремі аспекти відповідальності за ці злочини розглянуті в працях науковців В.О. Бугаєва, С.І. Дячука, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.Г. Сизранцева, М.І. Хавронюка, В.М. Чхіквадзе та інших.


РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ КОРІННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІХАЦІЇ

Історичні аспекти

Неоголошена війна на сході нашої держави на теперішній час є темою номер один у випусках новин, де левова частка матеріалів присвячується зоні АТО та військовослужбовцям, що несуть обов’язок військової служби.

При цьому, як серед військовослужбовців, так і серед громадськості немає чіткого розуміння правових особливостей несення служби в особливий період. Як правило, воїни нашої армії суворо дотримуються встановленого порядку несення служби; багато добровольців, які були допущені до несення служби, є прикладом дотримання дисципліни та стійкості військово-патріотичного духу. Однак є винятки: деякі військовослужбовці, особливо щойно мобілізовані, порушують порядок несення служби, роблять самовільне залишення частини або місця служби чи взагалі ухиляються від військової служби.

Варто взяти до уваги, що протягом 1918-1920 рр. урядом РРФСР було прийнято велику кількість різних нормативних документів, що встановлювали та регулювали кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з ухиленням від військової служби, а ще за часів радянської влади існували спеціальні посади комісарів, політруків, замполітів тощо. Головним завданням політруків-комісарів було пояснювати людям дії центральної влади, забезпечувати дисципліну, здійснювати нагляд за командуванням. Другою функцією була політична виховна робота, тобто комісари повинні були переконати командирів і червоноармійців, що перед армією поставлені справедливі і потрібні народу цілі та завдання. Взагалі, комісари з’явилися ще у французькій армії під час Великої французької революції. На початку XIX століття комісари були також і в армії США як призначені урядом у військову частину чиновники, обов’язком яких було стежити за моральним і політичним духом військовослужбовців [10, c. 262].

Відсутність належної та дієвої системи політично-виховної роботи та відповідальних за роз’яснювальну роботу осіб в сучасних Збройних силах України, в тому числі роз’яснювальної роботи щодо кримінальної відповідальності за порушення порядку ведення служби, не в останню чергу посприяло виникненню таких ситуацій в особливий період.

Навіть українську армію часів Директорії УНР, що існувала століття тому, можна порівняти із теперішньою ситуацією: «З морального боку вона була міцна в той час, як ішла валити гетьманську владу, але після того, як цю владу було скинуто, тисячі мобілізованих селян вважали, що вони вже виконали своє основне завдання. Їх потягнуло до рідних осель, де вирішувалася доля поміщицької землі. До того ж московські комуністи напружили всі зусилля, щоб розкласти цю армію, оперуючи демагогічними гаслами». Мобілізованим не вистачало національно-патріотичної свідомості і розуміння необхідності утвердження національної державності та оборони її від зовнішнього агресора.

В той же час, в Українській Галицькій Армії (УГА) існувала власна система професійного навчання й виховання особового складу, в основу якої заклали такі принципи як: національну гідність, патріотизм, християнську мораль, вірність присязі, вірність військовому обов’язку, єдність професійного вишколу й виховання. Важливою і повчальною особливістю Галицької армії була наявність корпусу польових духовників – капеланів. Під час бойових дій, у важкий період епідемії тифу, польові духовники були поруч із стрільцями й старшинами, таким чином підносячи їх моральний дух у боротьбі за волю України [13, c. 141].

Посягання на встановлений порядок несення військової служби становить серйозну суспільну небезпечність, оскільки військова служба – це особливий вид державної служби щодо захисту Батьківщини, а такі правопорушення як самовільне залишення частини або місця служби й дезертирство послаблюють бойову готовність частин та підрозділів, негативно впливають на морально-психологічний клімат у військових колективах.

Аби знизити кількість таких злочинів необхідно поруч із профілактичними заходами інформаційно-виховного характеру вирішувати це питання на державному рівні та на рівні громадянського суспільства.

Так, в римському праві такий вид публічних деліктів як військові злочини вважався різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йшлося про порушення публічного правопорядку, ухиляння від виконання громадських обов’язків тощо.

В Україні ще з часів Запорозької Січі палітра військових злочинів була надзвичайно широкою. Було передбачено, наприклад, такі карані діяння як дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство тощо. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара [13, c. 143].

Сучасне ж кримінальне законодавство України теж передбачає відповідальність за злочини проти встановленого законодавством порядку комплектування збройних сил України.

Суспільна небезпека даного виду злочинів зумовлюється також тим, що навіть короткочасна відсутність військовослужбовця на службі може негативно вплинути на виконання повсякденних завдань бойової підготовки, поставлених перед підрозділом, частиною. Випадки тривалого ухилення від військової служби є прямим порушення військовослужбовцям свого конституційного обов’язку захищати Батьківщину.

Вчиняючи зазначені злочини, військовослужбовці порушують або окремі вимоги порядку проходження військової служби, або в цілому обов’язок проходити військову службу (наприклад, у випадку дезертирства). Ці правопорушення послаблюють боєздатність частини, дуже негативно впливають на стан бойової готовності військ. Вони ускладнюють комплектування армії особовим складом, необхідним для успішного виконання покладених на них завдань [21, c. 31].

Слід зазначити, що, враховуючи актуальність на даний час злочинів, пов’язаних із ухиленням від військової служби, мобілізації необхідним та важливим є розуміння правильної кваліфікації таких кримінальних правопорушень та відповідальності за їх вчинення.

Слід розуміти, що нести кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів можуть тільки військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними відповідних зборів. При цьому факт прийняття чи неприйняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб’єктом військових злочинів. У деяких випадках, це може розглядатися лише як обставина, що пом’якшує покарання .

І насамкінець варто пам’ятати, що відсутність організації належного побуту чи недбалість командирів не може бути підставою для звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності за злочинні ухилення від військової служби. Тому краще всіма можливими шляхами акцентувати увагу громадськості та військового керівництва на конкретних проблемах, в тому числі пов’язаних із несенням служби в умовах бойової обстановки, та вирішувати такі проблеми, а ніж ухилятися від несення служби або взагалі залишити місце служби і бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Отже, історія розвитку військово-кримінального законодавства тісно пов’язана із становленням армії в державі. Як законодавство в цілому з’являється і розвивається разом з виникненням і становленням держави, так і військове законодавство з його обов’язковою складовою – кримінально-правовою частиною – тісно пов’язано зі створенням збройних сил – важливого атрибута держави. Військова організація держави вимагає законодавчого встановлення в ній певного порядку проходження військової служби і прийняття кримінально-правових заходів для його захисту від злочинних посягань. Важливе місце серед них належить кримінально-правовим нормам, що передбачають відповідальність за різні види ухилення від порядку проходження військової служби.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.107.77 (0.012 с.)