Звіт про асистентську практику

Звіт про асистентську практику

 

Виконала:

студентка 520 групи

Куриш Мар’яна

Керівник:

доц. Бучко Ж.І.

 

Чернівці - 2012

Під час проходження асистентської практики на кафедрі міжнародного туризму я провела 2 лекційних та 2 практичних заняття у відповідності із затвердженим графіком.

Підготовка до проведення занять здійснювалась методом пошуку та опрацювання матеріалу. Я відвідала пари свого керівника та вислухала необхідні консультації.

Темами лекційних занять були:

1. «Реалізація концепції геомаркетингу екотуризму» з дисципліни «Екологічний туризм» (310,311 групи) – викладач Бучко Ж.І.

2. «Небезпеки в туризмі» з дисципліни «Спортивний туризм» (105 група) – викладач Бучко Ж.І.

Темами практичних занять були:

1. «Визначення по карті відстаней, азимутів, абсолютних висот рельєфу» з дисципліни «Спортивний туризм» (110) – викладач Кибич А.Д.

2. «Розробка екостежки» з дисципліни «Екологічний туризм» (311) – викладач Бучко Ж.І.

Окрім того під час практики я відвідала пари своїх колег – магістрів, брала участь в обговоренні та написанні протоколів.

Під час асистентської практики я одержала необхідні навики по підготовці та опрацюванні лекційного матеріалу, також по безпосередньому проведенні лекційних та практичних занять.

 

 

Звіт

Відвідування лекцій та практичних занять з профілюючих дисциплін.

19.03.2012 відвідала лекцію магістра Кривой А.Ю. доц. Бучко Ж.І. з дисципліни "Екотуризму"

2 пара.(9:50-11:10) 310, 311 гр.

Тема: Визначення перспективних цільових ринків екотуризму

Завдання:

1.Чинники екотуристичної привабливості

2.Категорії екотурів та екотуристичних програм

 

28.02.2012 відвідала лекцію магістра Кривой А.Ю. доц. Бучко Ж.І. з дисципліни "Організація оздоровчо-спортивного туризму".

3пара (11.30), 104 гр.

Тема: Організація руху в польових умовах.

Завдання:

1.Рух у польових умовах. Порядок та режим руху

2.Страховка та самостраховка під час руху

3.Рух пішки. Особливості руху по розчленованій місцевості

4. Рух водою. Долання водних перешкод

29.02.2012 р. відвідала практичне заняття магістра Морар А.В. Дутчак з дисципліни "Туристичний практикум".

6пара (16.10-17.20), 412 гр.

Тема: Умови державної реєстрації туристичного підприємства (підприємця)

Завдання:

1. Поняття про господарську діяльність в галузі туризму.

2. Умови державної реєстрації туристичного підприємства (підприємця).

3. Документи що забезпечують державну реєстрацію підприємства (підприємця). Реєстраційна картка підприємства (підприємця).

02.03.2012 р. відвідала практичне заняття магістра Морар А.В. Дутчак з дисципліни "Туристичний практикум".

5пара (14.40-16.00), 412 гр.

Тема: Ліцензування туристичної діяльності

Завдання:

1. Нормативно-правові акти, що встановлюють порядок ліцензування видів туристичної діяльності.

2. Загальні умови отримання ліцензії на право провадження туроператорської діяльності.

3. Оформлення документів для отримання ліцензії на право провадження туроператорської діяльності.

 

Звіт

Відвідування лекцій та практичних занять з профілюючих дисциплін.

Консультації щодо проведення лекційних та практичних занять.

Були проведені неодноразові консультації щодо проведення лекційних і практичних занять у доц. Бучко Ж.І. та ас. Кибич А.Д.

Графік проведення асистентської практики магістра Куриш Мар’яни

(в 2 семестрі 2012 року)

№	Назва дисципліни	Тема	Форма проведення	Дата, місце, час
1.	Екологічний туризм	«Розробка екостежки»	Практичне заняття	06.03.2012 3 курс, 311 гр., К4, а.17 5 пара
2.	Спортивний туризм	«Визначення по карті відстаней, азимутів, абсолютних висот рельєфу»	Практичне заняття	07.03.2012 1 курс 110 гр., к.4, а.17 3 пара
3.	Екологічний туризм	«Реалізація концепції геомаркетингу екотуризму»	лекція	17.03.2012 3 курс 310, 311 гр. к.4 а53 2 пара
4.	Спортивний туризм	«Небезпеки в туризмі»	лекція	24.03.2012 1 курс 104 група к.4 а 7 3 пара

Тема: Розробка екостежки

Мета: Виявити типологію екологічних стежок та особливості їх створення.

 

Завдання: Розробити екостежку. Для цього група поділяється на бригади по 5-6 студентів. Кожна з бригад обирає район майбутнього маршруту екостежки, проектує нитку маршруту, місця зупинок для огляду об'єктів природи й культури. Опис екостежки здійснюється за рекомендованим Чижовою В.П. планом.

Екологічні стежки можуть прокладатися на окремій природній території, об'єкті чи їх сукупності, поділятися відповідно до смаків відвідувачів за вартістю та рівнем сервісу тощо. Екологічні стежки та маршрути можуть бу­ти спеціалізованими та комплексними. За напрямком спеціалізації екологічні стежки можна поділити на:

* наукові, які виділяються за типовими і унікаль­ними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців (екологів, географів, бо­таніків, зоологів, археологів, істориків та ін.);

* навчальні, що призначені для проведення навчальних занять у дошкільних закладах, для учнів за­гальноосвітніх шкіл, студентів та інших слухачів;

* рекреаційні, які створюються для типових при­родних та природно-господарських об'єктів, що мають високий рекреаційний потенціал;

* лікувально-оздоровчі, що мають особливе профілактичне і оздоровче значення та створюються по­близу лікувальних закладів, санаторіїв та будинків відпочинку. Інший напрямок у створенні такого типу стежок має на меті ознайомлення відвідувачів з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин, з відповідними екотуристськими та лікувальни­ми послугами (контрольоване збирання лікарських рос­лин, продаж фітопрепаратів тощо);

* освітньо-ресурсні, що закладаються переважно на природно-господарських територіях з високим еталонним природно-ресурсним потенціалом та призначені для підви­щення рівня екологічної освіти природокористувачів.

Найбільш поширеними з них є навчальні екологічні стежки. Вони призначені для формування екологічного світогляду та екологічної освіти школярів і студентів, виховання дбайливого ставлення до природи, розширен­ня знання з природознавчих дисциплін.

Основними вимогами до цього типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які роз­глядаються навчальними програмами, максимально роз­кривати взаємозв'язки природних компонентів в екосис­темах, зокрема поєднання складових рослинного та тваринного світу між собою і з навколишнім середовищем. У цьому аспекті важливо також демонструвати окультурені людиною рослини та тварини.

Особливого значення при цьому не мають ні протяжність навчальних екологічних стежок, ні можливість відвідання їх значною кількістю осіб. Стежки повинні бути розраховані на певну оптимальну кількість туристів. Їх бажано створювати у ландшафтних парках, у зелених зонах поблизу навчальних закладів, а також на інших те­риторіях, де ще зберігаються природні комплекси.

Щоб звести до мінімуму втручання відвідувачів у при­родні процеси, створюють також мережу еколого- та науко­во-пізнавальних стежок. Вони з'єднують найцікавіші в на­уковому, природоохоронному та естетичному аспектах природні об'єкти і характеризуються значною природною інформативністю, що додатково посилюється різноманітни­ми оригінально оформленими стендами, аншлагами та мар­кувальними знаками на маршрутах, які надають необхідний для кожного відвідувача стежки мінімум знань про природ­ний об'єкт та особливості його охорони та відтворення.

Комплексні екологічні стежки та маршрути поєдну­ють функції декількох спеціалізованих, їх створення має такі самі цілі, як і в наведених вище типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохо­ронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу. На­вчальною може стати також рекреаційна туристська стежка, закладена в зеленій зоні міста або інших цент­рах масового відвідування. При цьому не варто заклада­ти екологічні стежки для масового відвідування на при­родних територіях з особливим статусом охорони.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висно­вок, що у перспективі саме комплексні стежки, які поєднують всі основні цілі і завдання різноманітних еко­логічних стежок - природоохоронні, просвітні, виховні, оздоровчі, регулюючі та відтворюючі - можуть стати найпоширенішими.

 

ПЛАН-ПРОСПЕКТ БУКЛЕТУ ПО РОЗРОБЦІ ЕКОСТЕЖКИ

(за Чижовою В.П., 2001р.)

План-проспект поділяється на 3 частини: загальні відомості, графічні матеріали та докладний опис екскурсії.

Загальні відомості

1. Назва стежки та її розташування; автори розробки.

2. Головний зміст (ботанічна, геологічна, комплексна тощо).

3. Тип побудови маршруту (лінійний, кільцевий, радіальний).

4. Призначення (на яку категорію відвідувачів розрахований маршрут: школярів, туристів, екскурсантів тощо. Якщо для будь-якого контингенту, то цей пункт можна не вказувати).

5. Протяжність маршруту (в метрах чи кілометрах) і середня тривалість (в годинах чи днях шляху з урахуванням зупинок).

6. Терміни функціонування стежки (наприклад, з початку червня по кінець вересня).

7. Максимальна кількість людей в групі, з чим пов'язане обмеження (місткість оглядового майданчика, психокомфортна межа тощо). Ліміт екскурсійних груп за тиждень, місяць.

8. Допустимі навантаження по різних періодах всередині екскурсійного сезону (якщо в якийсь період всередині сезону необхідно зменшити навантаження, наприклад, дати спокій птахам при висиджуванні пташенят).

9. Можливість проходження стежки без екскурсовода. Як стежка промаркована. Що потрібно мати з собою з одягу (наприклад, спеціальний одяг, якщо на стежці планується відвідування печери) чи взуття (наприклад, чоботи, якщо є заболочені ділянки з ризиком намочити ноги, тобто без спеціального дерев'яного настилу.

10. Особливі правила поведінки на стежці (в доповнення до загальних правил поведінки в даному національному парку чи заповіднику, наприклад, не сходити зі стежки, не підходити до краю урвища, дотримуватися заходів безпеки, щоб не стати чи сісти на змію тощо).

Графічні матеріали

1. Схема стежки з зазначенням основних орієнтирів, водних об'єктів (річок, струмків і проток з напрямком течії; озер, ставків, стариць тощо), абсолютних висот, доріг і стежок, меж лісових масивів і переважаючих порід, окремих дерев, масштабу і сторін горизонту. Вказуються пам'ятки культури, архітектурні споруди, руїни споруд тощо. Окремим лінійним знаком вказується сам маршрут руху, точки-зупинки і місця відпочинку. Кожна точка має номер (по ньому визначається і напрямок руху, і відповідність цього місця опису в буклеті). Можна поряд дати і символ даної точки (наприклад, окремий дуб чи гніздо лелеки), при необхідності з поясненням в умовних знаках до даної схеми і (чи) в описі стежки.

2. Комплексний профіль стежки (особливо він важливий в гірській та пересіченій місцевості, де на шляху маршруту є річкові долини. яри, балки тощо), на якому вздовж лінії самого профілю, під ним, вказані підстилаючі породи, а на ньому – основні види рослинного покриву (високотравні луки, березовий ліс тощо). Вздовж горизонтальної вісі, під нею, по великих ділянках шляху, що мають різне орієнтування за сторонами горизонту, вказуються напрямок руху (наприклад, Пн, ПнЗ, Пд, ПдС тощо) та час на шляху (наприклад, 10 хв, 30 хв тощо). Уздовж вертикальної осі зліва подається абсолютна висота місцевості (за топографічною картою). Над лінією профілю відмічаються точки-зупинки і головні орієнтири.

Докладний опис стежки

1. Тематичні розповіді по точках-зупинках.

Опис по точках повинен бути коротким (більш детальний – у фондових матеріалах національного парку чи заповіднику як посібник для екскурсовода), в середньому від 0, 5 до 1 сторінки. Абсолютно всі спеціальні наукові, а також місцеві терміни повинні пояснюватися. Види рослин та тварин даються тільки мовою розповіді (латинь – в матеріалах). Зі всіх існуючих у природі фактів наводяться тільки найцікавіші й найзахоплюючі. За можливості все це ілюструється кольоровими чи чорно-білими фотографіями або малюнками. Малюнки можуть бути оригінальними, але не втрачати свою схожість з оригіналом.

Хоча стежки по охоронних територіях мають переважно природний зміст, за можливості необхідно звертати увагу й на історичні факти та об'єкти. Такі події та об'єкти зазвичай пов'язані з історією самого національного парку чи заповідника й допомагають краще зрозуміти його становлення й сучасну діяльність.

 

2. Опис стежки між точками-зупинками (набагато коротше, ніж опис по точках).

- напрямок руху (ліворуч, праворуч, прямо тощо), а також за сторонами горизонту, не захоплюючись останнім);

- основні орієнтири по ходу руху (наприклад, прямо перед нами відкривається вигляд вершини гори);

- відстань і тривалість ходи;

- На що звернути увагу відвідувачів по ходу з точки зору нової інформації про природу чи історію і у відношенні безпеки групи (наприклад, будьте уважні, можна впасти у воду чи подряпати ноги тощо).

Протокол

6.03.2012

Обговорення лекційного заняття з дисципліни «Екологічний туризм» студента – магістра Куриш М.Г.

Присутні:

доц. Явкін В.Г.

доц.Бучко Ж.І.

студ. Морар А.В.

студ. Кривой А.Ю.

Слухали:

Куриш М.Г.: Тема даного практичного заняття є основною роботою з дисципліни «Екологічний туризм», оскільки допомагає кожному вивчити певну місцевість та допомагає в розробці маршрутів.

Виступили:

Доц.Бучко Ж.І.: Куриш М.Г. методично правильно та доступно побудувала практичне заняття. Під час заняття постійно контактувала з студентами.

Студентка Кривой А.Ю.: Практичне заняття студентки Куриш М.Г. було цікавим та доступним для студентів. Куриш М.Г. чітко пояснювала завдання та детально відповідала на всі запитання.

 

Зав.кафедри Явкін В.Г.

Протокол

7.03.2012

Обговорення лекційного заняття з дисципліни «Спортивний туризм» студента – магістра Куриш М.Г.

Присутні:

доц. Явкін В.Г.

ас. Кибич А.Д.

студ. Морар А.В.

студ. Кривой А.Ю.

Слухали:

Куриш М.Г.: Тема даного практичного заняття є невід’ємною частиною дисципліни «Спортивний туризм», оскільки визначення по карті відстаней може знадобитися кожному.

Виступили:

Ас. Кибич А.Д.: Куриш М.Г. методично правильно та доступно побудувала практичне заняття. Під час заняття постійно контактувала з студентами.

Студентка Кривой А.Ю.: Практичне заняття студентки Куриш М.Г. було цікавим та доступним для студентів. Куриш М.Г. чітко пояснювала завдання та детально відповідала на всі запитання.

 

Зав.кафедри Явкін В.Г.

Протокол

17.03.2012

Обговорення лекційного заняття з дисципліни «Екологічний туризм» студента – магістра Куриш М.Г.

Присутні:

доц. Явкін В.Г.

доц.Бучко Ж.І.

студ. Морар А.В.

студ. Кривой А.Ю.

Слухали:

Куриш М.Г.: Тема даного лекційного заняття є невід’ємною частиною дисципліни «Екологічний туризм», оскільки допомагає визначити особливості екологічного туризму, позиціювання екотуристичного продукту та сегментацію ринку.

Виступили:

доц.Бучко Ж.І.: Куриш М.Г. методично правильно та доступно подала лекцію, оголосила план лекції, наголосила на літературі, необхідній для детального вивчення теми. Під час лекції контактувала з студентами.

Студентка Кривой А.Ю.: Практичне заняття студентки Куриш М.Г. було цікавим та доступним для студентів. Куриш М.Г. чітко пояснювала завдання та детально відповідала на всі запитання.

 

Зав.кафедри Явкін В.Г.

Тема: «Небезпеки в туризмі»

Мета лекції: розкрити основні види небезпеки в туризмі та заходи безпеки під час небезпек.

Питання, що розглядаються:

1. Небезпеки на пішохідних і гірських маршрутах

2. Водні маршрути

3. Лижні маршрути

4. Велосипедні маршрути

5. Спелеотуризм

 

 

Хід роботи:

1. Організувати до запису та засвоєння лекції.

2. Подати тему і план лекції, літературу.

3. Виклад матеріалу.

4. Висновки.

 

Література:

1. Основи туристичного бізнесу. Навчальний посібник / Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. –Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – 272с.,

2. http://www.outdoorukraine.net/korisne/najgolovnishe-dzherelo-nebezpeki/

 

План – лекцій з дисципліни

«Спортивний туризм»

Студентки 5 курсу (520 гр.)

Куриш Мар’яни

Дата проведення: 24.03.2012

Час проведення: 3 пара (11:30 – 12:50)

Місце проведення: к.4, а.7

Курс: 1 (104 гр.)

 

Тема: «Небезпеки в туризмі»

Лижні маршрути.

Небезпеки зимового маршруту рідко бувають несподіваними, а це дає можливість завчасно підготуватися до них. Вони зумовлені кліматичними умовами і природними перешкодами. Погодні умови в зимовому маршруті можуть не тільки ускладнити вплив інших небезпек, але й самі собою являють загрозу для життя і здоров’я людини.

Холод. В зимовій подорожі людина підлягає тривалому і безперервному впливу холоду. Успішне завершення лижного походу залежить насамперед від опірності організму людини холоду, яка визначається загальним фізичним здоров’ям, а також підготовленістю нервової системи. В зимових подорожах найістотніша небезпека – надмірна втома, яка супроводжується втратою самоконтролю, загальною психічною пригніченістю і апатією. Тому набуття досвіду зимових походів повинне бути поступовим, і це має більше значення, ніж при інших видах туризму.

Снігопад. Випадання сирого снігу при сильному вітрі в умовах снігового рельєфу являє собою істотну небезпеку для здоров’я і потребують прийняття мір проти обмерзання одягу і відморожень, уміння швидко поставити намет чи спорудити укриття в снігу.

Вітер. Може призвести до втрати рівноваги і падіння, викликає охолодження організму. В результаті його тривалого впливу настає переохолодження організму.

Завірюха і хурделиця, у поєднанні з сильним вітром, морозом і снігопадом, значно збільшують негативний вплив на організм кожного окремого фактору, що призводить до обмороження і прискорює переохолодження. Завірюха і хурделиця мають негативний вплив і на морально-психічний стан людини. У слабких часто спостерігається зниження морального тонусу, стан апатії, притупляється мислення, важко зосередитися для виконання навіть найпростіших логічних операцій. Знижується здатність боротися за життя.

Обмежена видимість (туман, сутінки, темнота, полярна ніч) ускладнюють орієнтування і правильну оцінку реальної обстановки: визначення дійсної стрімкості схилів, лавинної небезпеки, наявності урвищ і тріщин. Найрозумніший вихід при поганій видимості – зупинити рух.

Сонце небезпечне опіками очей. Сонячною сліпотою можна захворіти не тільки в сонячний день, але і в хмарний. Для захисту очей необхідно користуватися сонцезахисними окулярами, краще з оранжевим склом, через яке в хмарний день і туманну погоду найкраще вимальовуються нерівності снігового покриву.

Раптове похолодання після відлиги небезпечне. Взуття і одяг вкриваються льодовою кіркою, що не зберігає тепло. Тільки швидка організація бівуака і зігрівання біля вогнища і в спальному мішку (попередньо перевдягнувшись у щось сухе) може запобігти від тяжких наслідків.

Природні перешкоди, що ускладнюють лижний маршрут, зумовлені засніженим рельєфом і зимовою гідрографією. Найбільш поширена перешкода лижних маршрутів – схили. Рух по них можливий тільки при відсутності лавинної небезпеки. Для забезпечення безпеки важливо, щоб учасники походу володіли різними прийомами руху і самострахування, а також вчасно застосовували надійні засоби страхування і самострахування.

Замерзлі водоспади. При русі по них можна провалитися в місця незамерзлої води.

Замерзлі річки й озера. Найнебезпечніше проходження ділянок з тонким льодом чи засніжених промоїн, які утворюються в місці впадіння в озеро (річку) річки чи витікання річки з озера, а також біля крутих увігнутих берегів на різних вигинах русла. Темні місця повинні бути завчасно виявлені й обійдені.

Велику небезпеку мають джерела з теплішою водою вдалині від берега. Єдина ознака такої промоїни льоду – вода, що виступила на лижні. Таке місце слід обійти.

Нальоди можуть стати причиною падінь і травм при спусках по них на лижах на ділянках з крутим падінням русла річки. Спускатися на таких ділянках необхідно в кішках. Рух по сирих нальодах призводить до намокання взуття і одягу, наслідком чого можуть бути відмороження і простудні захворювання.

Тріщини на льодовиках. Попадання в тріщину можливе на лижних і гірських маршрутах, що проходять через льодовики, що небезпечні закритими тріщинами. Утворюються в закритих вигинах, в місцях перегину льодовика і при виході льодовика в широку долину. Рухатися по льодовику необхідно в зв’язках.

Вибираючи район лижної подорожі, важливо знати його особливості: наявність стійкого снігового покриву, тривалість світлового періоду, рельєф місцевості і лавинонебезпечність, характер снігу, метеоумови, наявність лісу, заселеність, можливі шляхи швидкого виходу до населених пунктів.

Для лижних маршрутів характерні наступні травми: пошкодження зв’язочного апарату голіностопних і колінних суглобів, переломи кісток гомілки. Поширене відмороження пальців рук і ніг, п’яток, зап’ястей, кінчика носу, вух і щік. Трапляються випадки опіків полум’ям вогнища і гарячою їжею.

 

Велосипедні маршрути

До причин, що найчастіше призводять до аварійних ситуацій у велопоході, відносяться:

- недостатня підготовленість і недисциплінованість туристів, невиконання ними правил їзди по дорогах з різним покриттям і рельєфом місцевості, неправильна поведінка учасників подорожі при несприятливих метеорологічних умовах;

- незадовільна технічна підготовка, погане знання велосипеду і недогляд, невміння визначити і усунути несправність можуть закінчитися аварією;

- ослаблення уваги на “легких “ ділянках і тривалих спусках, що може спричинити наїзд на товариша, різні види транспорту і дорожні обмеження. Негативно впливають на результат подорожі погане чи недостатньо технічне спорядження при поїздках в малонаселені райони, несправність велосипеду, ненадійність окремих його частин, слабість конструкції багажника, відсутність другого гальма, недостатність запасних частин і матеріалів;

- погане забезпечення продуктами харчування, яке може призвести до того, що фізичне навантаження виявиться непосильним для учасників подорожі.

Головні правила попередження нещасних випадків у велосипедних походах:

- не слід їхати напівроздягненим, можливі сонячні опіки; в сонячний день неприпустима їзда без головного убору;

- при поганій видимості (туман, мряка) рух можна продовжувати тільки пішки, ні в якому разі не допускаючи відходу набік чи відставання когось з учасників;

- під час дощів треба берегтися від простудних захворювань. Навіть при доброму непромокальному одязі ноги все одно будуть мокрими;

- якщо дощ дуже сильний і видимість обмежена, рух потрібно припинити. У гірських районах в дощ можливі обвали, зсуви, каменепади і пошкодження дорожніх споруд, тому рухатися в таку погоду не слід.

В грозу насамперед треба знайти безпечне укриття і поставити велосипеди подалі від людей.

У велоподорожах можуть трапитися потертості внутрішніх поверхонь стегон і долонь рук, розтяжіння зв’язкового апарату нижніх кінцівок. Під час швидкої їзди в очі потрапляють пилинки і дрібні комахи. Як результат падінь можливі значні садна і синці, іноді переломи (звичайно ключиць), струс мозку і забито-рвані рани.

 

5. Спелеотуризм.

До першої групи небезпек відносяться природні обвали і каменепади. Вони звичайно пов’язані з ерозійними порожнинами, закладеними в шаруватих вапняках та гіпсах, а також виникають в корозійно-гравітаційних тріщинах і в шахтах. В багатьох печерах біля тектонічних порушень і суміжних з ними тріщинуватих зонах є небезпечні ділянки, які слід проходити швидко й без шуму. Обвали льодяних натіків і снігових карнизів зустрічаються у вхідних стовбурах шахт.

Наступна небезпека – загазованість печер. Звичайно в карстових порожнинах вміст вуглекислого газу (СО₂) в повітрі складає 0,3-0,5 %, що не становить небезпеки для людини. Підвищення його концентрації до небезпечних меж (6-7% і більше) спостерігається в понижених, погано провітрюваних ділянках печер і поблизу зон тектонічних порушень. Сезонна загазованість СО₂ спостерігається влітку в вертикальних порожнинах при слабкій природній вентиляції. В зонах тектонічних тріщин можливі виходи в повітря метану та ін. Однак концентрації звичайно не перевищують 1-1, 5 %, що не являє небезпеки для людини.

Небезпеки, пов’язані з водою. Існують постійно обводнені й періодично обводнювані порожнини. Після сильної зливи чи інтенсивного танення снігу в печерах Криму, Кавказу та інших гірських районів спостерігається підйом води, що досягає 10-15 м, а іноді й 50 м. Витрата водного потоку підземного струмка може збільшитися в 400-500 разів і досягнути 2-5 м³ /с. Небезпека особливо велика, якщо спелеотуристів від поверхні відокремлюють вузькі, важкопрохідні ходи, вертикальні шахти, напівсифони, де при паводках утворюється потік, змішаний з камінням, подібний до селевого, з ударною силою, що перевищує першопочатковий потік в десятки тисяч разів.

Заходи безпеки. Вихід в порожнину при сприятливому прогнозі погоди (в гірських районах грозові зливи звичайно не прогнозуються), постійний телефонний зв’язок з поверхнею і термінова евакуація при перших ознаках паводку. За слідами рівня і максимального підйому води в печері слід визначити зони порятунку. Долання сифонів необхідно дозволяти тільки особам, що закінчили спеціальні школи спелеологів-підводників.

До другої групи небезпек спелеотуризму можна віднести штучні обвали і каменепади. Щоб уникнути їх, треба завжди залишати спостерігача біля входу в печеру, а під землею суворо дотримуватися правил безпеки при русі.

Ненадійні опори (природні й штучні) можуть стати причиною зриву. При виборі опор треба враховувати, що найбільшу небезпеку являють собою сталагміти на глинистій основі. На прямовисних схилах навіть невеликої протяжності необхідно організувати страховку.

Вузькі ходи. Вони небезпечні при незнанні правил їх подолання і при непідходящому (такому, що закочується) одязі. Для безпечного проходження вузьких лазів необхідні спелеокомбінезон і володіння правильною технікою руху: уміння приймати найбільш раціональне положення (на боку, на спині, ногами й головою вперед), розслаблятися, затримувати дихання, не зупиняючи м’язових зусиль. Обов’язково також дотримання правил руху в печерах і правильна тактика. Більшого спелеотуриста страхують спереду і ззаду. Іноді доводиться розчищати лаз від глини, натіків і гальки.

Небезпеки, що пов’язані з водою, виникають при роботі без гідрокостюма. В цьому випадку можливе переохолодження організму, що потребує надання медичної допомоги. Занурення водолаза без гідрокостюма при температурі води нижче 17⁰С слід заборонити. Водночас при русі в гідрокостюмі в сухих галереях і вузьких лазах виникає небезпека перегрівання і розвитку теплового удару.

Засоби безпеки. Робота в гідрокостюмі проводиться лише на обводнених ділянках печер чи рекомендується періодична вентиляція гідрокостюма. Для підвищення холодової і гіпертермічної адаптації рекомендується прийом стимулюючої дози адаптогену – екстракту елеутерококу (4 мл). Спелеотурист обов’язково повинен вміти плавати.

Небезпека заблукати реально загрожує новачкам в лабіринтних (Поділля, Сибір) чи багатоповерхових (Крим, Кавказ, Урал) печерах і катакомбах. Для орієнтування найкраще розмотати шпагат чи міцну нитку, які при поверненні змотують. Маркування стін написами на них неприпустиме.

 

 

Протокол

17.03.2012

Обговорення лекційного заняття з дисципліни «Спортивний туризм» студента – магістра Куриш М.Г.

Присутні:

доц. Явкін В.Г.

доц.Бучко Ж.І.

студ. Морар А.В.

студ. Кривой А.Ю.

Слухали:

Куриш М.Г.: Тема даного лекційного заняття є невід’ємною частиною дисципліни «Спортивний туризм», оскільки знати, які небезпеки в тих чи інших видах маршруту повинен знати кожен, що ніколи не потрапляти в них.

Виступили:

Доц.Бучко Ж.І.: Куриш М.Г. методично правильно та доступно побудувала лекційне заняття. Під час заняття постійно контактувала з студентами.

Студентка Кривой А.Ю.: Практичне заняття студентки Куриш М.Г. було цікавим та доступним для студентів. Куриш М.Г. чітко пояснювала завдання та детально відповідала на всі запитання.

 

Зав.кафедри Явкін В.Г.

Звіт про асистентську практику

 

Виконала:

студентка 520 групи

Куриш Мар’яна

Керівник:

доц. Бучко Ж.І.

 

Чернівці - 2012

Під час проходження асистентської практики на кафедрі міжнародного туризму я провела 2 лекційних та 2 практичних заняття у відповідності із затвердженим графіком.

Підготовка до проведення занять здійснювалась методом пошуку та опрацювання матеріалу. Я відвідала пари свого керівника та вислухала необхідні консультації.

Темами лекційних занять були:

1. «Реалізація концепції геомаркетингу екотуризму» з дисципліни «Екологічний туризм» (310,311 групи) – викладач Бучко Ж.І.

2. «Небезпеки в туризмі» з дисципліни «Спортивний туризм» (105 група) – викладач Бучко Ж.І.

Темами практичних занять були:

1. «Визначення по карті відстаней, азимутів, абсолютних висот рельєфу» з дисципліни «Спортивний туризм» (110) – викладач Кибич А.Д.

2. «Розробка екостежки» з дисципліни «Екологічний туризм» (311) – викладач Бучко Ж.І.

Окрім того під час практики я відвідала пари своїх колег – магістрів, брала участь в обговоренні та написанні протоколів.

Під час асистентської практики я одержала необхідні навики по підготовці та опрацюванні лекційного матеріалу, також по безпосередньому проведенні лекційних та практичних занять.

 

 

Звіт