Побачив я, що корисніша мудрість, ніж дурість, як корисніше світло, ніж темрява” (Соломон).

3. Важко визначити, що таке демократія. Вона подібна до жирафи. Раз подивишся – і вже більше ні з чим не переплутаєш.

 

Заняття 9. Аргументація та доведення

П л а н

 

1. Поняття про аргументацію. Загальна характеристика доведень. Структура доведення.

2. Види доведень. Доведення та спростування.

3. Правила доведення та помилки, що зустрічаються в доведеннях.

4. Значення логічної теорії доведень для юридичної теорії та практики. Особливості юридичних доведень.

Завдання

1. Спираючись на відому вам художню, навчальну та наукову літературу, а також на власний досвід, наведіть приклади ефективних доведень.

2. Проаналізуйте наведений текст. Побудуйте схему міркування.

1. В оповіданні Конан Дойла “Берилова діадема” банкір Олександр Холдер, у будинку якого відбулася крадіжка дорогоцінності – берилової діадеми, звернувся по допомогу до Шерлока Холмса. Холдер був певний, що у крадіжці винний його син Артур, тому що уночі, коли була вчинена крадіжка, він бачив у його руках діадему, якій бракувало одного кута з трьома берилами. Але Шерлок Холмс встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, котра передала діадему через вікно своєму коханцеві. Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав, зокрема, таке: “Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподібною вона б не здавалася. Міркував я приблизно так: звичайна річ, Ви не віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки. Однак якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Ви говорили, що Артур кохає свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: не хотів видавати Мері. Тоді я згадав, що ви застали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачивши діадему в руках Артура. Мої припущення перетворилися на впевненість”.

2. Можна припустити, що вбивство N. було вчинено з метою пограбування. Але це здавалося малоймовірним, оскільки N. був одягнений погано і коштовностей при собі не мав. Вбивство могло бути вчинено з помсти, але люди, які знали N., характеризували його як людину сором’язливу, тиху. Останні три роки він працював у школі і не мав ніяких сварок. Ці обставини робили більш ймовірним припущення, що вбивство було вчинено із хуліганських мотивів. Привертало увагу також те, що напад відбувся на одній з головних вулиць міста, поблизу кінотеатру та відділу міліції.

3. При розслідуванні справи про вбивство слідчий дійшов висновку, що вбивство з метою пограбування в даному випадку виключається. Про це свідчить наявність одягу вбитого, коштовностей та грошей. Припущення про те, що злочинцю перешкодили пограбувати вбитого, також не знаходило підтвердження: на місці злочину були сліди перетягнення трупа від місця вбивства; шарф, кепка і носовичок були сховані в одну із труб, яка була поблизу; були також сліди пальців людини, яка брала сніг, імовірно для того, щоб помити руки. Все це дозволяло зробити висновок, що злочинцю ніхто не перешкоджав і він не квапився залишати місце вбивства.

3. Доберіть аргументи до тез. Аргументуйте тези, використовуючи різні види недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

1. Деякі злочини є умисними.

2. Кількість злочинів у країні, звичайно, пов’язане із стабільністю життя людей у цій країні.

3. Можливо, обвинувачений буде засуджений на два роки.

4. Якщо свідок сказав хоч раз неправду, можна відхилити всі його свідчення.

5. Осінь у цьому році, вірогідно, буде сухою.

 

Заняття 10. Аргументація та доведення (продовж.)

П л а н

 

1. Загальна характеристика основних законів традиційної логіки.

2. Значення законів логіки для юридичного дослідження.

3. Гіпотеза і версія. Роль версії в судовому дослідженні.

1. Чи порушуються основні закони логіки в наступних міркуваннях, а якщо порушуються, то які саме?

Приклад. У творі Гоголя “Мертві душі” ми знаходимо наступний діалог: “Бачиш, – сказав один чоловік іншому, – он яке колесо! Що ти думаєш, доїде це колесо, якщо б трапилося, у Москву або не доїде?” – “Доїде”, – відповів іншій. “А до Казані, я гадаю, не доїде?” – “До Казані не доїде”, – відповів другий. Цим розмова і скінчилась”. У цьому діалозі порушено логічний закон достатньої підстави: будь-яке обґрунтування думок відсутнє.

1. Софіст верхи на білому коні під’їхав до прикордонної застави. Начальник стражі заявив, що переходити кордон можуть тільки люди, проводити коней не дозволяється. Софіст у відповідь зауважив: “Кінь може бути рудий, а білий кінь не може бути рудий, виходить, це зовсім не кінь”. Начальник стражі, здивований такою відповіддю, пропустив софіста з його конем.

2. Одного разу, коли стояла спекотлива погода, Насреддін, повернувшись додому, попросив дружину: “Принеси мені миску кислого молока! Немає нічого кращого та приємнішого для шлунку в таку спеку!”. – Дружина відповіла: “Миску? У нас навіть ложки кислого молока немає вдома!”. – На це ефенді відповів: “Ну й гаразд, ну й добре, що немає! Кисле молоко шкідливе для людини!”. – “Дивна ти людина, – сказала дружина, – то у тебе кисле молоко є корисним, то шкідливим? Яка ж твоя думка правильна?”. – Ефенді відповів: “Якщо воно є вдома, тоді правильна перша, а якщо немає, тоді правильна друга”.

3. Якось Насреддін попросив свого багатого і скупого сусіда дати йому на деякий час казан. Сусіда дав, хоча і неохоче. Повертаючи казан хазяїну, Насреддін разом із ним дав ще і каструльку, сказавши, що цю каструльку родив казан. Сусід погодився з таким поясненням і каструльку взяв. Наступного разу Насреддін знову взяв казан, але вже не повернув. А коли сусід зажадав отримати казан назад, відповів: “Із задоволенням повернув би тобі казан, так не можу, тому що він помер”. – “Як! – обурився сусід, – що ти говориш нісенітницю – хіба казан може померти?” – “Чому ж, – відповів Насреддін, – казан не може померти, якщо він може родити каструльку?”.

4. Розповідає психолог: “Пригадую, що якось я бачив себе в сні: спочатку я їхав у тарантасі, потім негайно за цим я їхав у санях і ще через мить був вже в човні на якійсь річці, і ця швидка зміна способів пересування мене анітрошки не здивувала”.

5. Герой роману Л. Толстого “Анна Кареніна” Облонський, прокидаючись, згадує свій сон: “То ж як це було? Алабін давав обід у Дармштадті; ні, ніби не в Дармштадті, бо було щось американське. Так, але там Дармштадт був в Америці. Так, Алабін давав обід на скляних столах, так – і столи співали: Il mio tesoro, ні, не Il mio tesoro, а щось краще”.

6. Йшли дощ і два студенти. – Один у пальті, другий в університет.

7. – Отже, це сама нова тканина? – Тільки вчора одержали, прямо з фабрики! – А вона не линюча? – Що ви! Більше місяця висіла на вітрині, і нічого їй не сталося!

8. Карати злочинців – зло. – Так. Не карати злочинців – зло. – Так.

9. Наступний діалог знайомий усім читачам роману І. Тургенєва “Рудін”: – Всякий тлумачить про свої переконання і ще поваги до них вимагає, носиться з ними. Ех! – І Пігасов потряс кулаком у повітрі. – Прекрасно! – промовив Рудін, – Отже, Ви вважаєте, що переконань немає? – Немає – і не існує. – Це ваше переконання? – Так. – Як же ви говорите, що їх немає? От вам вже одне на перший випадок. Усі в кімнаті посміхнулися і перезирнулися”.

10. Pro mortius aut bene, aut nihil (про мертвого [слід говорити] або добре, або ніяк).

11. Добродії присяжні засідателі, пане суддя! Мій клієнт признавався, що крав. Це цінне і щире визнання. Я б навіть сказав, що воно свідчить про цільну і глибоку натуру, людину сміливу і чесну. Але чи можливо, добродії, щоб людина, якій притаманні таки рідкісні якості, була злодієм?

12. До філософа прийшла людина і запитала: “Скажи, Бог є?”. “Так, ти правий”, – відповідав філософ. Пізніше прийшов іншій чоловік і сказав: “Я думаю, що Бога немає. Дай відповідь, я правий?”. “Ти правий” – відповідав філософ. Учень філософа, що чув обидві розмови, звернувся до філософа з питанням: “Хто ж із тих, що приходили до тебе, правий?”. “І ти правий”, – відповідав філософ.

13. Мабуть кожний пам’ятає діалог Остапа Бендера з двірником з роману І. Ільфа і Є. Петрова “Дванадцять стільців”: “А що, батько, – запитав молодий чоловік, затягуючись, – наречені у вашому місті є?” Старий двірник анітрохи не здивувався. “Кому і кобила наречена”, – відповів він, охоче втягуючись у розмову. – “Більше питань не маю”, – швидко проговорив молодий чоловік. І зараз же поставив нове запитання: “У такому будинку, та й без наречених?”.

14. О. Мень у своєму творі “Історія релігії” розповідає про зустріч філософа Нагасени з царем: “Великий цар, ви сюди прибули пішки або на колісниці? – Я прибув не пішки, а на колісниці. – Якщо ви, великий цар, прибули сюди на колісниці, то скажіть: що таке колісниця? Чи це не дишель? – Ні, шановний. – Не вісь? – Ні, шановний. – Не колесо, не кістяк, не упряж, не ярмо? – На все це цар відповідав: “ні”. – Тоді, виходить, усі ці частини складають колісницю? – Ні, пане. – Тоді, може, існує щось поза ними, що складає колісницю? – Ні, шановний”. На це Нагасена іронічно зауважив, звертаючись до присутніх: “Цар Милинда сказав, що приїхав на колісниці, але коли його попросили пояснити, що таке колісниця, він не міг точно сказати, що саме він стверджував”.

15. Герой поеми М. Гоголя “Мертві душі” Ноздрьов показує Чичикову свій маєток: “Тепер я поведу тебе подивитися межу, де закінчується моя земля. От межа! Усе, що бачиш по цю сторону – усе це моє, і навіть по той бік, весь цей ліс, що синіє, і усе, що за лісом – усе моє!”.

16. “Як може бути добре жінці в її становищі в цю нестерпну спеку, коли вікна виходять на сонце”, – сказала Варвара Олексіївна. “Але ж тут затінок з десятої години”, – сказала Марія Павлівна. “Від цього й лихоманка. Від вогкості”. – сказала Варвара Олексіївна.

17. З протоколу: “На підлозі лежали два ґудзики – один жіночій, інший – рожевого кольору”.

18. О.Ф. Коні в справі В. Протопопова аргументував так: “На особисту думку підсудного, усі його дії носили відбиток енергії людини, що вступила в нову діяльність, окриленої кращими і самими гарячими бажаннями викорінити безлад, що накопичив останніми десятиліттями. Інакше дивиться на ці дії Харківська палата, що вбачає в них насильство і зловживання владою. Середнього шляху між цими двома поглядами немає, і по вивченні суті справи я приєднуюся не до погляду Протопопова, а до погляду палати”.

19. Герой оповідання А.П. Чехова “Лист до вченого сусіда” висуває такі аргументи щодо неможливості існування життя на Місяці: “Ви пишете, що на Місяці живуть люди і племена. Цього не може бути ніколи, тому що якби люди жили на Місяці, то заслонили б для нас його світло своїми будинками і пасовищами. Без дощу люди не можуть жити, а дощ йде вниз на землю, а не нагору на Місяць. Люди, живучи на Місяці, падали б униз на землю, а цього не буває. Сміття та бруд сипалися б на наш материк із населеного Місяця. Чи можуть люди жити на Місяці, якщо він існує тільки вночі, а вдень зникає? І уряди не можуть дозволити жити на Місяці, тому що на ньому через його далеку відстань і недосяжність можна укриватися від повинностей дуже легко. Ви трошки помилилися”.

20. Нідерландський художник ван Меегерен був дуже марнославний і болісно самолюбивий. Ще у 20-х роках у нього визрів план дії, і здійснював він його з рідкісною цілеспрямованістю. Перші досвіди підробок старих майстрів виявилися не зовсім вдалими, і Меегерен шукає і знаходить вихід. Великий голландський художник Вермеєр Дельфтський, у біографії котрого багато темних місць, не залишив релігійних композицій, отож Меегерен вирішив заповнити цю “прогалину”. Сім місяців він щоденно напружено працював над картиною. Картина вдалася, потім була покрита коричневим лаком, що додав їй павутиння часу. Чисті сяючі фарби пригасли, віртуозно зроблений напис сховався, але зате полотно набуло “музейного” колориту. Копія Меегерена була сприйнята за оригінал.

Історія Меегерена має незвичайний кінець. У 1945 р. він був заарештований військовою поліцією і йому були пред’явлені тяжкі звинувачення: “Чи визнаєте ви себе винним у коллабораціонізмі? Чи зізнаєтеся в тому, що в 1943 році ви продали в колекцію рейхсмаршала картину художника Яна Вермеєра Дельфтського, що є національним надбанням Голландії, за що вам заплатили 650 тисяч гульденів?” – “Я продав фальшивку”. І хоча він сказав правду, йому ніхто не повірив. Тепер він повинен був довести, що деякі картини Вермеєра – підробка, що він їхній автор. Тепер метою був не черговий мільйон гульденів, а життя автора. Найкрупніші фахівці визнали, що автором картин був художник середини ХХ століття – Ханс ван Меегерен (М. Лібман, Г. Островський. “Підроблені ше-деври”).

21. У романі Джонатана Свіфта “Подорож Лемюеля Гуллівера” ліліпут так розмірковує відносно існування інших країн: “Ви стверджуєте, що на світі існують інші королівства і держави, де живуть такі ж гіганти, як ви. Однак наші філософи дуже сумніваються в цьому. Адже не підлягає ніякому сумніву, що сто чоловік вашого зросту можуть за самий короткий час винищити всі плоди і всю худобу у володіннях його величності. Крім того, у нас є літописи. Вони містять у собі опис подій за шість тисяч місяців, але жодного разу не згадують ні про які інші країни, крім великих імперій – Ліліпутіі і Блефуску”.

2. Вимога якого закону логіки виражається в цьому правилі (міркуванні, думці)?

1. При розгляді кримінальних справ у суді закон вимагає, щоб предмет судового розгляду був заздалегідь визначений. Це правило в КПК України виражається так: “Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду” (ст. 275 КПК України “Межі судового розгляду”).

2. “Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності” (ст. 172 КПК України).

3. Перед початком допиту слідчий попереджує потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України (ст. 171 КПК України). Стаття 178 КПК України вказує: “завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта, дані при проведенні дізнання, попереднього слідства або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем в тих же випадках, – караються...”.

4. Герой роману І. Ільфа та Є. Петрова “Дванадцять стільців” Остап Бендер веде переговори із завгоспом пароплаву: “Ну гаразд, – промовив Остап, зітнувши, – погоджуюся на Ваші умови. Але зі мною ще й хлопчик, асистент. – Щодо хлопчика от не знаю. На хлопчика кредиту не відпущено. На свій рахунок – будь ласка. Нехай живе у вашій каюті”.

Коли Іполіт Матвійович забіг на пароплав, завгосп запитав підозріло: “Оце ваш хлопчик? – Хлопчик, – сказав Остап, – хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!”.

5. “Мене вразило в дискусії те, що одна й та сама теорія спирається то на принципи старої механіки, то на нові гіпотези, що є запереченням цієї механіки; не можна забувати, що немає положення, яке не можна було б довести, якщо ввести для доказу два протилежні засновки” (А. Пуанкаре).