Передумови, функції та причини кредиту

Кредитні відносини — це частина економічних відносин, яка пов'язана з наданням коштів у позику і по­верненням її разом із певним відсотком. Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредитором та позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредит поєднує у собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних коштів; 2) вкладення або розміщення цих коштів.

Загальна основа необхідності кредиту - рух вартості у сфері товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між економічно відособленими товаровиробниками.

Загальна економічна причина необхідності кредиту - існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обiгу.

Основні передумови виникнення кредитних відносин: майнове розшарування суспільства; необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку; наявність довіри і гарантії повернення кредиту; збіг економічних інтересів кредитора і позичальника; сторони кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами (фізичні особи можуть бути суб’єктами кредитних відносин, лише за умови їх дієздатності); отримання позичальником регулярних доходів; кредитоспроможність позичальника; цикли коливань зумовлюють необхідність кредиту; у сфері споживання необхідність кредиту зумовлена коливанням доходів і видатків населення.

Функції кредиту: 1) перерозподільча функція - полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності; 2) контрольна - в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди; 3) функція капіталізації вільних грошових доходів - полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал; 4) інші: акумуляція тимчасово вільних ресурсів; розподіл залучених коштів між позичальниками; емісійна функція.

Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування: цільове призначення позички;строковість передання коштів кредитором позичальнику;поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;забезпеченість позички;платність користування позиченими коштами.

17. Кредит: суть та види

Кредит – позичка, яка надається в товарній або грошовій формі кредитором позичальнику на умовах платності, терміновості, поворотності, цільового характеру та забезпеченості.

Кредит поєднує у собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних коштів; 2) вкладення або розміщення цих коштів.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями:

1) Залежно від суб’єктів кредитних відносин виділяють: банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит; 2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

3) За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років) кредити. 4) За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види: кредити в промисловість;кредити в сільське господарство;кредити в торгівлю;кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;кредити в інші галузі. 5) Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види: кредит на формування виробничих запасів;кредит у витрати виробництва;кредит на створення запасів готової продукції;кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах. 6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:забезпечений і незабезпечений;прямий і опосередкований;строковий і прострочений, пролонгований;реальний, сумнівний, безнадійний;платний, безплатний.

Економічні межі кредиту

Економічні межі кредиту - рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки.

Разом з тим сама економічна межа може розглядатися в кількох аспектах: залежно від певного рівня економічної системи — як мікроекономічна і макроекономічна межі кредиту;залежно від призначення можна говорити про кількісну і якісну межі кредиту.

Мікроекономічні межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників — юридичних чи фізичних осіб. Вони формуються під впливом кількох економічних чинників: динаміки ринкової ставки позичкового процента;характеру коливання потреби позичальника в основному й оборотному капіталі;стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.

Макроекономічна межа кредиту визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у народне господарство в цілому. Проте макроеконо­мічна межа кредиту є не простою механічною сумою багатьох мікромеж, а має відносну самодостатність і формується під впливом додаткових загальноекономічних чинників, таких як: обсяги і темпи зростання ВВП; структура і рівень розвитку фінансової системи і стан державних фінансів; цілі і методи державної грошово-кредитної політики; розвиток ринкових відносин тощо.

Види кредиту

Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб’єктами господарювання.

Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима.

Банківський кредит - це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і навпаки.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками: 1) За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи:в основний капітал, в оборотний капітал, на споживчі потреби; 2) За характером повернення: з одноразовим поверненням, з погашенням у розстрочку, з регресією платежів; 3) За термінами користування: короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки); 4) За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання; 5) За порядком надання кредит поділяється на прямий і непрямий; 6) За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано; 7) За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт; 8) За формою залучення кредиторів до кредитних операцій банківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикатний), паралельний (багатосторонній); 9) За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові); 10) За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи — стандартні та з підвищеним ризиком; 11) За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені.

Державний кредит - це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава в особі уряду або місцевих органів самоврядування. Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. З алежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий кредит - це, власне, комерційний кредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові в кредит. Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. Банківський кредит - це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення.

Позичновий процент

Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.

Норма позичкового процента залежить від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Мінімальна межа норми позичкового процента не повинна дорівнювати нулю. Максимальна межа норми позичкового процента не може бути вищою за норму прибутку.

На рівень норми процента впливають: розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва; масштаби виробництва; співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави; циклічність коливань виробництва; сезонність умов виробництва та реалізації продукції; темпи інфляції; своєчасність повернення кредиту; рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком; міжнародні чинники.

Процентна ставка – це відносна величина доходу (процентних грошей) за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким чином процентна ставка називається простою.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей в борг називаються процентними грошима або процентами. Розрахунок просних процентів здійснюється за формулою: P=K*S*T, де P- процентні гроші, K-величина кредиту, S-процентна ставка за один період нарахування процентів, T–кількість періодів нарахування процентів.

Функції позичкового процента: 1) Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. 2) Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Процент сприяє й більш ефективному використанню суб’єк­тами господарювання своїх власних грошових коштів. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки.

21. Центральний банк: функції та правовий статус

Центральний банк характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом державної влади, уповноваженим здійснювати державне управління в сфері банківської діяльності, а з іншого, — банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків.

Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку; банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи; органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк може виконувати (залежно від країни) такі функції: формування та виконання монетарної політики,регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,формування та виконання валютної політики, включаючи за необхідності валютні інтервенціїзберігання золото-валютних резервів,ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,стабільність банківської системи (банківський нагляд),забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

Центральний банк виконує такі операції: 1.Видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками.2.Веде рахунки банків-кореспондентів і здійснює розрахункове касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ. 3.Купує та продає цінні папери, що випускаються державою.

Правовий статус центральних банків характеризується такими основними чинниками: рівнем нормативно-правового закріплення;ступенем самостійності (незалежності) в системі органів державної влади;характером взаємовідносин з іншими банками та фінансово-кредитними установами.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. У цьому визначенні закріплена подвійна правова природа Національного банку України: з однієї сторони, він є центральним банком, тобто, банківською установою, яка має право здійснювати певні банківські операції у порядку, визначеному банківським законодавством, а з іншої сторони — особливим органом державного управління.

Правовий статус Національного банку України визначений, в першу чергу, Конституцією України та Законом України “Про Національний банк України”. Згідно зі статтею 99 Конституції України Національний банк України є центральним банком України, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України — гривні.

Операція банків

Комерційні банки становлять основу кредитної системи, вони проводять різні фінансові операції. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати такі операції: ведення рахунків клієнтів;фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів;випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акцій, векселів, облігацій тощо);купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів;надання консультаційних послуг, пов'язаних з банківською діяльністю.

Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції. Пасивні - це операції, з допомогою яких створюються банківські ресурси. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення;отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку;випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні. Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу.

За своїми об'єктами операції банків поділяються на вексельні, підтоварні, фондові, бланкові. Вексельні операції - це купівля банками векселів у компаній і видача позик під векселі. Підтоварні операції банків являють собою видачу позик під заставу товарів й товарних документів. Фондові операції банків - це операції з цінними паперами та облігаціями. Вони включають: надання позики під цінні папери; банківські інвестиції, що являють собою купівлю банками цінних паперів.

До третьої групи операцій комерційних банків належать комісійні, тобто виконання окремих доручень клієнтів за певну винагороду - комісію. До комісійних операцій належать операції посередницькі (переведення, інкасо й акредитив).

Банківські послуги

Банківські послуги — це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення гро­шових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається.

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги. До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комі-
сією, сплаченою при організації даної послуги. До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації). Їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.

24. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд -це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Його політика та діяльність регулюються статутом, який має назву Статті угоди МВФ.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів. МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ.

Офіційні цілі МВФ: сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері; сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів; забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів і не допускати знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг; надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень; тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу.

До основних функцій організації належать: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Основні механізми фінансування МВФ: резервні кредити “стенд-бай”;розширене кредитування (ЕФФ); компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ); фінансування системних перетворень (СТФ); фінансування буферних запасів (БСФФ); фінансування структурної перебудови (САФ).

Світовий банк

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про Групу Світового банку.

Група Світового банку складається з п'яти юридично відокремлених підрозділів:

- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — надає позики безпосередньо країнам-учасницям або іншим позичальникам під гарантію держави-учасниці;

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — надає кредити для розвитку найбіднішим країнам;

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК) — сприяє розвитку і забезпеченню фінансування приватних підприємств у державах, що формують ринкову економіку на основі надання позик та випуску нових акцій;

- Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) — арбітражний інститут, де слухаються справи іноземних інвесторів і країн-реципієнтів;

- Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство — страхує іноземних інвесторів від визначених категорій некомершйних ризиків і сприяє отриманню іноземних інвестицій державами-членами.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн.

Цілі та завдання світового банку: ліквідація бідності і голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища; формування глобального партнерства в цілях розвитку.