Використані джерела. Розділові знаки при цитуванні.

Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, питання, що досліджують у роботі. Посилання – фрагмент наукового твору, який містить вказівку на джерело із зазначенням сторінки, з якої взята цитата. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися потрібно на останні видання публікацій. Необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Потрібно звернути увагу та те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаних джерел, виділеним двома квадратними дужками. Наприклад: «у працях [2 – 6] розглядається…» або «У дослідженнях А. П. Гаєцького, О. Л. Зотова [3; 6] подані…». Зверніть увагу, що один від одного номери відділяються крапкою з комою і пробілом. Якщо в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на окрему сторінку, тоді воно оформляється таким чином: [13, С. 142], де перша цифра позначає номер джерела за бібліографічним списком, а друга – номер сторінки, де міститься цитата. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору потрібно наводити цитати. Цитата (від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівний уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрування певної думки. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

Ø Цитата береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень.

Ø Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка.

Ø Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: цитується за … або цит. за....

Ø Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), щоб акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. – Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д.

Ø Кожна цитата повинна неодмінно супроводжуватися посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.

Ø При непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок іншого автора своїми словами), що дає значну економію тексту, лапки не вживаються, але потрібно бути точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і подавати посилання на джерело.

Ø Якщо в цитаті є слова (словосполучення, фрази), що у свою чергу беруться в лапки, то останні мають бути іншого малюнка, ніж лапки, що відкривають і закривають цитату (зовнішні лапки, як правило, мають такий малюнок: «», а внутрішні – “”).

Ø Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетних учених, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на хрестоматію «розумних ідей» попередників.

 

Розділові знаки при цитуванні

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі словосполучення: Автор писав /пише:...; Як стверджував / стверджує...; Згідно з уявленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)... і т.д.

Розділові знаки при прямих цитатах ставляться так, як при прямій мові:

1. Слова автора перед цитатою: А. П. Єршова стверджує: «Розвиток прикладної інформатики знаходить своє вираження в забезпеченні суспільству НІТ – стійких і загальнодоступних процедур систематичного або автоматизованого опрацювання інформаційних ресурсів».

2. Слова автора після цитати: «Інформаційна компетентність майбутнього економіста незалежно від змісту виконуваної ним професійної діяльності повинна визначати здатність та знання фахівця стосовно роботи з інформацією та комп’ютерними технологіями», – такої точки зору дотримується А. П. Борисов.

3. Слова автора розміщено всередині цитати: «Інформатика, – на думку К. К. Коліна, – це наука про закономірності і форми перебігу інформаційних процесів в природі й суспільстві; комплексний науковий напрям, що має міждисциплінарний характер».

4. Якщо цитата вводиться в середину авторського тексту не повністю, тоді вона подається в лапках, але з маленької літери. Те саме стосується випадку, коли цитата органічно входить до складу речення (включена до складу речення за допомогою підрядних сполучників типу що, бо, якщо, тому що та ін.), незалежно від того, як вона починалася в джерелі. Наприклад: Н. Вірт наголошував, що «в Паскалі зведені до мінімуму можливі синтаксичні неоднозначності, а сам синтаксис інтуїтивно зрозумілий навіть під час першого знайомства з мовою».