Укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.

При цьому, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення повинно містити відомості про:

істотні умови запозичення;

форму здійснення запозичення;

Мету запозичення.

Процедура здійснення випуску облігацій включає таку послідовність дій:

а) отримання в Міністерстві фінансів України висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичень вимогам, установленим бюджетним законодавством;

б) прийняття Радою рішення про здійснення запозичень, у тому числі у формі випуску облігацій;

в) оформлення та затвердження інформації про випуск облігацій;

г) реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про їх випуск;

ґ) опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

д) виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій бездокументарній формі);

е) розміщення облігацій, що здійснюється у термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

є) подання до реєструвального органу звіту про результати розміщення випуску облігацій у строки та в порядку, передбачені Положенням;

ж) погашення облігацій, що здійснюється у термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

з) подання до реєструвального органу звіту (звітів) про погашення облігацій у строки та в порядку, передбачені Положенням;

и) подання до реєструвального органу документів на скасування реєстрації випуску облігацій. Якщо жодна облігація не була розміщена, документи на скасування реєстрації випуску облігацій подаються одночасно із звітом про результати розміщення випуску облігацій. [7]

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку реєструє випуск таких облігацій, встановлює вимоги до типу облігацій, що емітуються, визначає особливості їхнього придбання нерезидентами. Крім того, комісія контролює випуск та обіг облігацій місцевої позики і в разі порушення емітентом умов, визначених у рішенні ради або в інформації про випуск облігацій, може вживати до них санкції, визначені в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» віж 30.10.1996 р. 448/96-ВР.

Серед важливих положень чинного законодавства знаходимо низку забороняючих правових норм. Зокрема щодо заборони місцевим радам випускати облігації для виплат за раніше здійсненими позиками. Не можна також погашати облігації і будь-якими іншими цінними паперами. При цьому максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики, згідно з положенням, не повинен перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за минулий рік. У разі, коли головною дохідною частиною бюджету емітента є дотації та субвенції, одержані з бюджетів вищих рівнів, обсяг випуску облігацій місцевої позики узгоджують із Міністерством фінансів України.

У контексті аналізу правового регулювання державних та місцевих запозичень, важливо пам’ятати про принцип самостійності бюджетів бюджетної системи України. Згідно п.3 ст. 7 Бюджетного кодексу України, Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Відтак надання Міністерством фінансів висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичення чи проведення іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством, не є гарантією держави або Мінфіну виконання зобов’язань чи підтвердженням платоспроможності позичальника.

 

3. Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.

Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника і розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видають сертифікат. У сертифікаті казначейського зобов’язання України зазначають вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, суму платежу, дату виплати грошового доходу, дату погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дату і місце видачі казначейського зобов’язання України, серію та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Казначейські зобов’язання України за строком обігу можуть бути:

— довгострокові – понад п’ять років;

— середньострокові – від одного до п’яти років;

— короткострокові – до одного року.

Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов’язаннями України визначаються умовами їхнього розміщення. Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їхнє погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.

Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов’язань України під час їхнього розміщення встановлює Міністерство фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов’язаннями України визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Отже випуск та обіг державних цінних паперів передбачає специфічний вид управлінської діяльності держави, а також цілу систему організаційно-правових заходів на фінансовому та грошово-кредитному ринках. Перелічені види цінних паперів український законодавець зачисляє до категорії емісійних цінних паперів і роз’яснює, що вони засвідчують однакові права їхніх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). Крім того, їх визначають як боргові цінні папери, тобто такі, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.

За загальним правилом, емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується дотримуватися умов їхнього випуску. Усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів він повинен виконувати у строки і в порядку, передбаченому законодавством України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність, відповідно до статті 198 Цивільного кодексу України – не допускається. Разом з тим, у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 № 3480-IV зазначено, що емісія державних облігацій України та казначейських зобов’язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Регулювання здійснюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їхнього випуску ухвалюють згідно з Кодексом. Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Боргові угоди.

Борговими угодами можна вважати кредитні угоди (угоди про позику) та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених законом України про Державний бюджет України. Угоди щодо державного запозичення укладає Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України. Угоди щодо зовнішнього державного боргу укладає Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням норм міжнародного права.

Порядок відображення операцій, пов’язаних із державним боргом під час планування та виконання державного бюджету, затверджений Наказом Міністерства фінансів України, визначає боргові угоди як угоди, за якими виникають боргові зобов’язання держави унаслідок державного запозичення або іншими шляхами, передбаченими законодавством України[8].

Зовнішніми кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави й окремі суб’єкти економічної та фінансової діяльності. Перші зовнішні державні позики Україна здійснила ще в 1992 р. Сьогодні найбільшими кредиторами України є міжнародні фінансові організації, передусім Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Україна вступила у Міжнародний валютний фонд та Світовий банк у 1992 р., відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного Банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» вiд 03.06.1992 № 2402-XII.

Ухвалення рішення щодо реалізації проекту економічного і соціального розвитку України, які підтримують міжнародні фінансові організації – процес складний і тривалий. Можна визначити певні стадії проходження проекту: ініціювання проекту; підготовка проекту; переговори між Україною та міжнародною фінансовою організацією, з підписанням відповідного протоколу; підтвердження результатів переговорів Кабінетом Міністрів України; ратифікація міжнародного договору Верховною Радою України; реалізація проекту; завершення реалізації проекту та звіт.

Державний борг. Управління.

Питання граничного обсягу державного боргу врегульовано у статті 18 Кодексу. Без сумніву, саме бюджетні запозичення складають основу державного боргу. Разом з тим, за допомогою інституту бюджетних запозичень здійснюється управління державним боргом. Проте найважливішим критерієм оцінки якості і кількості бюджетних запозичень є їх обсяг, що не повинен перевищувати суми, визначеної у законі про Державний бюджет на відповідний рік, а також граничного обсягу державного боргу – 60% річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.