Семінар № 2. Історичні передумови виникнення та

Формування української культури

 

План

1. Українська культура як частина світової культури.

2. Витоки формування української культури, її загальна характеристика.

3. Символіка рослинного і тваринного світу в язичницькому світогляді.

4. Міфологічна спадщина, її роль у розвитку давньоруської та української культури.

Теми рефератів

1. Особливості культурологічних концепцій українських вчених.

2. Проблема Сходу і Заходу в світовій культурі.

3. Національна культура в системі світової культури.

4. Менталітет – фундамент національної культури.

5. Особливості культурного процесу скіфського періоду.

6. Духовний світ давніх слов’ян, особливості міфології.

7. Архетипи української культури.

8. «Велесова книга» – видатна пам’ятка культури стародавніх слов’ян.

9. Праслов’янська писемність.

10. Мистецькі надбання слов’ян.

11. Особливості релігійних вірувань давніх слов’ян.

 

Питання для самоконтролю

1. Назвіть чинники становлення і розвитку східнослов’янської культури.

2. Які Ви знаєте фундаментальні ознаки первісної культури.

3. Дайте характеристику палеоліту, мезоліту, неоліту на східно-українських землях.

4. У чому полягає суть автохтонної концепції походження східних слов’ян.

5. Основні етапи розвитку старослов’янської культури.

6. Що Вам відомо про античну колонізацію Північного Причорномор’я.

7. Черняхівська культура та її особливості.

 

Рекомендована література

1. Історія світової та української культури: підруч. для вищих навч. закладів / В. А. Греченко та інш. – К.: Літера ЛТД, 2002.

2. Історія української культури: навчальний посібник / О. П. Сидоренко, С. С. Корлюк, В. В. Власов та ін. за ред. О. П. Сидоренка – К., 2014. – 576 с.

3. Історія української культури: Курс лекцій. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2010. – 408с.

4. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. Л. Шевнюк та інш.; За ред. М. М. Заковича. – 5-те вид., стер. – К.: Знання, 2010. – 589с.

5. Українська та зарубіжна культура: Підручник / за ред. В. О. Лозового. – Вид. 2-ге. – Х.: Одісей, 2008. – 376с.

6. Шейко В. М. Історія української культури: Навч. посіб. / В. М. Шейко. В. Я. Білоцерківський. – К.,: Знання, 2009. – 271с.

 

Методичні поради

Під час вивчення цієї теми необхідно усвідомити закономірності історичного розвитку української культури, дійти розуміння її як цілісного феномена, який незважаючи на внутрішні протилежності, утворює неподільну єдність. Розглядаючи науково обґрунтовану концепцію національної культури, студенти повинні не тільки з’ясувати сутність категорій конкретної теми або галузі мистецтва, але й усвідомлювати українську культуру як систему.

Важливо зрозуміти як під час формування та розвитку культури укра-їнського народу схрещувалися місцеві традиції й різноманітні культурні впливи, якою мірою ці впливи були лише виявом залучення Русі – України до кола світової цивілізації, а де вони зумовлювали внутрішню структуру української культури, неповторне поєднання її сторін та елементів.

Далі, слід провести аналіз основних концепцій походження українців. Доречно буде ознайомитися студентам з першими звістками про слов’ян, що належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту, Птоломею та готсь-кому історику Йордану.

Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило Трипільську цивілізацію, загальмувало її розвиток. ЇЇ окремі елементи культури, а іноді й цілі пласти були успадковані цілими народами, що проживали в Україні.

Студентам варто засвоїти, що культура кочових племен, зокрема Кіме-рійців, ознаменувала собою початок залізної доби. Декоративно-прикладне мистецтво, кам’яне різьбярство та монументальна скульптура були у ті часи доволі своєрідними. Кіммерійська кам’яна скульптура відноситься до мемо-ріального жанру давньої монументальної пластики, мистецтво якої розповсю-дилось по всій території Причорномор’я. Вона довгий час привертала увагу багатьох істориків та археологів, які досліджували етнографічне походження і пластичні особливості своєрідних для цього регіону стел.

Наступним етапом формування культури східнослов’янських племен була скіфська культура (VIІ–IIІ ст. до н.е.). З численних іранських племен най-більше культурних пам’яток залишили в Україні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. Скіфська космогонія (система уявлень про походження Всесвіту) становила частину індоіранської. Їй притаманні погляди на Всесвіт як відмежований на Півдні океаном, а на Півночі – Ріпейськими горами, що сягали небес. Для вивчення цього питання необхідно з’ясувати характерні риси скіфської міфології, поховальних обрядів скіфів та скіфської військової культури. Окремо варто відзначити скіфський звіриний стиль, що має свої відмінності, одна з яких – об’єднання реалізму з декоративними мотивами. Шедеври золота скіфів і сьогодні є одними з найбільших культурних досягнень цього народу. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста Могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси було зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні законо-мірності розташування цих зображень, наприклад, зображення риби спосте-рігається тільки на кінських налобниках. Це доводить, що вони мали не тільки естетичне, але й магічне значення.

Наступною була культура сарматів. Сармати (грец. Σαρμάται) – це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Це були войовничі племе-на. Атрибути їх військової культури сарматів мали свою специфіку. Своє рід-ною особливістю суспільного ладу сарматів, особливо в ранній, савроматський період, було високе становище жінок в родині та суспільстві. Вони були не лише хранительками вогнищ і вихователями дітей, але і воїнами, нарівні з чоловіками. Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції. Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчини, нерідко клали, окрім прикрас, і предмети озброєння. Про вірування сарматів відомо значно менше, ніж про релігійні уявлення скіфів, але багато в чому вони подібні.

Далі, потрібно з’ясувати роль античних колоній у формуванні української культури, простежити вплив на неї великого грецького переселення до Північ-ного Причорномор’я та Криму, а саме грецьких міст-держав, що виникли на території України: Ольвії, Херсонесу, Пантікапея, Феодосії, Боспорського царства.

Слід мати на увазі що, політеїзм релігійних вірувань грецьких міст-полісів – це важливий фактор тогочасної культури. Поєднання в пантеоні богів Північного Причорномор’я грецьких культів та вірувань місцевих племен відтворювало самобутність цих міст. При підготовці до цього питання варто відзначити важливість переходу до монотеїзму в Боспорському царстві, розкрити зміст освіти та виховання в грецьких містах-полісах Північного Причорномор’я, роль початкових шкіл та гімназій, значення фізичного вихо-вання. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної епіграфіки – написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам’яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення полісів цього регіону.

Містобудування та архітектурні традиції, пластичне мистецтво античних міст-полісів Північного Причорномор’я багато в чому пов’язане з храмовою архітектурою та поховальними спорудами. При підготовці до цього питання варто звернути увагу напрями у живописі: сакральний та наївно-реалістичний.

Театральне життя Ольвії та Херсонесу було розлогим, виокремлювалися комедія та трагедія. Музика, сольний, хоровий спів відтворювали античні традиції. Зверніть увагу на музичні інструменти: ліра, кіфара, арфа, флейта, орган, сурма, труба.

При підготовці до питання про культуру та дохристиянські вірування давніх слов’ян варто відзначити, що міфологія – складова духовної культури слов’ян. Древні слов’янські вірування були язичницькими й ґрунтувалися на обожнені сил природи. Усе життя слов’ян пронизувала віра у втручання надприродних сил природи у їх життя, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством у них був Перун – бог блискавки та грому, який, як і всі інші боги втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом переслідував Змія, який перехо-вується в будь-якому предметі, наздоганяє та вбиває його. Після перемоги над Змієм йде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були: Сварог – бог вогню; Стрибог – бог вітрів, який надсилав війну; Даждьбог – бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс – бог Сонця (іноді Місяця). У пантеоні східнослов’янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Як виключення можна назвати тільки Велеса (Волоса) – бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) – богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву, а також Дану – богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині.

Відмінною рисою ранніх вірувань східних слов’ян є і слабо виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися з дерева. Унікальним пам’ятником культової скульптури тих часів є так званий Збручсь-кий ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита – чотириликого божества. Український філософ М. Попо-вич доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества.

Ідоли богів встановлювалися східними слов’янами не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т. д., такі місця називалися капищами. Культи божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов – відомі дуже мало.

Світогляд східних слов’ян формувався відповідно до загальноєвропей-ських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу («Світове дерево»), вирій (місце, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі – «суду Божому». Правда, доля у східних слов’ян не була, очевидно, такою ж невідворотною, як фатум у давніх греків, але головні події людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства. Під час розгляду релігійної системи уявлень східних слов’ян доцільно звернути увагу на те, що вони були язичниками, а ґрунтом їх релігійного світогляду був пантеїзм. Особливо значимим було обожнення природних стихій, зокрема води – як джерела життя та вогню – символу сонця і блискавки, очищувальної сили.

 

 

Поступово, з формуванням ранньокласового суспільства та підвищенням

значущості князівської влади, склалася ієрархічна система міфологічних уявлень, зокрема, оформився язичницький пантеон богів. Міфологія того часу відображала осягнення людиною своєї єдності з природою та людською спільнотою, домінування колективної свідомості, на ґрунті якої формувалися сімейно-родові та сезонні культи. Розглядаючи міфологію давніх слов’ян, потрібно обмінятися думками про бінарні опозиції та найбільш значущі для людини поняття – такі, як Правда й Кривда, Життя та Смерть, Доля й Недоля. Слід звернути увагу на той факт, що особливо наочним утіленням панте-їстичності світобачення слов’ян були істоти напівбожественної сутності, які насичували собою увесь світ буття людини – зокрема, лісовики, домовики, водяники, русалки. По закінченні вивчення цієї теми студентам необхідно оволодіти змістом таких категорій: «неолітична революція», синкретизм, само- детермінація, значущість системи табу, домінування образно-чуттєвого сприй-няття світу, опора на міфологічну свідомість, магія, фетишизм, тотемізм, шаманство, символічні образи тварин, рослин, архетип, ментальність.

 

 

Змістовий модуль І