Давньоруський літопис про заснування Києва та перші сторіччя історії східнослов’янського етносу

Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, - бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, - то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому Щек, а третьому – Хорив, і сестра їх Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривецею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [ щоправда, до якого][46], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, - котрого я не знаю [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу.Так що й донині називають дунайці городище те – Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в древлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени – своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан на схід є] і крививчі, що сидять у верхів’ї Волги, і в верхів’ї Двіни, і в верхів’ї Дніпра; їхній же й город є – Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід] од них… Бо се тільки слов’янський народ на Русі:поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, - бо сидять вони по [ріці] Бугу, - а потім же волиняни. А се – інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову, [походять] від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.

Коли ж слов’янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві [ середина VII ст. ], [і] були насильники слов’ян.

А по сьому прийшли білі угри і успадкували землю Слов’янську [ 837 або 839 рік ], прогнавши волохів, які раніш захопили були Слов’янську землю. Бо ці угри з’явилися за Іраклія, цесаря [грецького], які ходили [з ним] на Хоздроя, цесаря перського [ 627 рік ].

У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили[47]. Ці ж обри воювали проти слов’ян і примучили дулібів, що [теж] були слов’янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина, - і так вони мучили дулібів[48]. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: “Погинули вони, як обри”, - бо нема їхнього ні племені, ні потомства…

Поляни, що жили особно, як ото ми сказали були з роду слов’янського і назвалися полянами, а деревляни теж [пішли] від слов’ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два брати - [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на [ріці] Сожу, [од якого] й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися вятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу [ Західному ], де нині волиняни, а уличі [й] тиверці сиділи по [ Південному ] Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки “Велика Скіфія”.

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихій і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, - з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогоньмерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як [це] роблять вятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, невідаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон.

… По сих же літах, по смерті братів сих, [Кия, Щека і Хорива], утискувалися [поляни] деревлянами та іншими навколишніми [племенами]. І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: “Платіте нам данину”. Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм… і мовили старці хозарські: “Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель”…

Літопис руський... С. 4-11.

 

Хронологічна таблиця

 

Датування	Події
Межа ІІ – І тис. до н.е. VII-IV ст. до н. е.   ІХ-VII ст. до н.е. VII-III ст.до н.е. ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. II-IV ст. 375 р. – середина V ст. IV – початок VII ст. Кінець V ст. Кінець VII ст.   602 р.	Поява слов’ян Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї Доба кіммерійців Доба скіфів Доба сарматів Доба готів Доба гунів Доба антів Заснування Києва Вторгнення аварів у Північне Причорномор’я Остання писемна згадка про антів

 

Запитання і завдання. 1. Дайте визначення поняття „велике переселення народів”. 2. Яку роль відіграли племена кіммерійців, скіфів та сарматів у розвитку землеробських племен лісостепу України в І тис. до н. е. – початку І тис. н. е.? 3. Охарактеризуйте тип господарсвта скіфів та сарматів. 4. Назвіть причини грецької колонізації Північного Причорномор’я. 5. Коли розпочалась грецька колонізація Північного Причорномор’я? 6. Назвіть найбільші грецькі міста-держави у Північному Причорномор’ї. 7. Проаналізуйте політичний і соціальний розвиток грецьких міст-держав. 8. Назвіть основні теорії походження слов’ян. 9. У творах яких античних авторів присутні перші згадки про слов’ян? Які назви слов’янських племен можна зустріти у цих творах? 10. Нащадками яких відгалужень давньослов’янського етносу є сучасні українці? 11. Назвіть найбільші племенні союзи східних слов’ян напередодні утворення Київської Русі. 12. Охарактеризуйте тип господарства східних слов’ян у І тис. н. е. 13. Розкрийте суть процесу трансформації суспільного ладу східних слов’ян у VI-IX ст. н. е. 14. Назвіть головні божества східних слов’ян у дохристиянський період.