Повідомлення давньогрецького історика Геродота про кіммерійців

11. … із кочовиками скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети, і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською). Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Тут їхні думки поділилися надвоє, і кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившися, наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухати царів, ні царі більшості. Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм було добре тут і які муки спіткають їх, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро вони прийняли таке рішення: вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу (і їхні могили ще можна там бачити). Там їх поховали, і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її.

12. Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор. Здається, кіммерійці, втікаючи від скіфів в Азію, оселилися на півострові, де тепер розташовано еллінське місто Сінопа.

Геродот. Історії в дев’яти книгах / Переклад, передмова та примітки А. О. Білецького. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 182-183.

 

Повідомлення давньогрецького історика Геродота про скіфів

6. Отже. як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем’я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами[1], а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім’ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни[2].

17. Від гавані борісфенітів[3] (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди[4], які є напів елліни і напів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами[5]. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю, цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжи, а на продаж[6]. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіппаніс на заході від Борисфена.

18. Якщо перейти Борисфен, ідучи від моря то спершу буде Гілея[7], і якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами[8]. Отже, ці скіфи-землероби живуть на ході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап[9], на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги[10], які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.

19. На схід від цих скіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра[11].

20. За Герром простягається країна, що називається царською[12] і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід — до рову, що як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Меотідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаіда[13]. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни[14], це вже інша народ­ність, не скіфська. Вище від меланхленів, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна.

21. Якщо перейти ріку Танаїд, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам[15], які живуть у країні, що починається від затоки Меотідського озера і простягається на північ на відстань п’ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будіни[16] в країні, що вся заросла різними деревами.

46. На берегах Понту Евксіну[17], куди готувався вирушити в похід Дарій живуть порівняно до всіх інших країн найменш освічені народи, за винятком скіфів. Бо серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія. Скіфське плем’я дуже розумно винайшло щось, чого нема в інших, вельми важливе для життя людей, наскільки я розумію. Що ж до всього іншого, то я їм не заздрю. Це найважливіше, що вони винайшли, а саме, що ніхто з тих, які нападали на них, не врятувався, і ще, коли вони не хочуть, щоб їх знайшли завойовники, скіфів неможливо зустріти. І справді люди, що не мають ні міст, ні фортець, але кочують, будучи вершниками і лучниками, які не займаються землеробством, а скотарством, житла яких на возах, як можуть такі люди бути переможеними, як можна до них наблизитися?

47. Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову тепер ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п’ять гирлів, а потім Тірас, Гіпаній, Борисфен, Пантікап, Гіпакірій, Герр і Танаід.

48. Істр серед усіх відомих мені річок найбільша ріка і вода і в ньому однакова і взимку, і влітку. Це перша з заходу ріка Скіфії і через те, що в неї вливаються інші річки, вона стає дуже великою.

53. Четверта ріка — це Борісфен.. Вона найбільша серед них після Істру і, на мою думку, вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо ним не можна зрівняти жодну іншу ріку. Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на мак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною здою і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями. Для харчування ця ріка дає ще і багато чого іншого, гідного всякої уваги.

Через сорок днів плавання до місцевості, яка називається Герр, відомо, що він тече з півночі, але звідти вище ніхто не може сказати, якими країнами він протікає. Однак встановлено, що тече він через устелю, доки не досягає країни скіфів-землеробів. Справді, ці скіфи живуть на його берегах на відстані десяти днів плавання. Лише про джерела цієї ріки і Нілу я не можу сказати, де вони є, й гадаю, що і ніхто інший з еллінів не може цього сказати. Там, де Борісфен наближується до моря, з ним з’єднується Гіпаній, що вливається в те саме мілководдя. Вузька смуга суходолу, що утворюється між цими ріками, називаєть­ся мисом Гіпполая і на ньому побудовано святилище Деметри. А за святилищем на березі Гіпанія живуть борісфеніти.

59. Отже, все найважливіше скіфи мають у повному достатку. Що ж до іншого, то звичаї в них такі. Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх — Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих — Аполлона. Афродіту, Уранію і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай. Гея називається Апі, Аполлон — Ойтосір, Афродіта Уранія — Аргімпаса, а Посейдон — Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджу­ють, за винятком Арея: для нього вони це роблять.

61. Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні меш­канці вигадали ось що, щоб варити м’ясо. Коли вони остаточно обдеруть шкуру тварини, знімуть м’ясо з кісток, потім, якщо вони мають казани[18], а тамтешні казани дуже нагадують лесбоські кратери, лише вони далеко більші за них, кидають в них м’ясо і після цього розпалюють під казаном кістки жертовних тварин і варять м’ясо. Але коли вони не мають казанів. то закладають усе м’ясо в шлунки тварин, наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунках уміщується все м’ясо без кісток. І в такий спосіб сам бугай варить своє м’ясо, а також і всі інші тварини кожна варить своє м’ясо. Коли звариться м’ясо, тоді той, що приносить жертву, як присвяту богові, кидає перед собою якусь частину м’яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин і переважно коней.

64. Щодо їхніх звичаїв на війні, то встановлено таке: першого ворога, якого вб’є скіф, він п’є його кров, а скількох інших він ще вб’є в битві, то приносить до царя їхні відтяті голови. За кожну голову йому дозволяється одержати щось із трофеїв, а якщо не принесе голови, це йому не дозволяється. Ось як скіф здирає шкіру з голови ворога: він надрізує шкіру навколо голови там, де вуха, бере голову, трусить її, щоб відокремити від черепа, потім бере бичаче ребро і розгладжує шкіру. Після цього він використовує її як рушник і для вуздечки свого коня, на якому він їздить, вішає її і пишається нею. Бо той, у кого більше таких рушників, уважається за найвідважнішого воїна. Багато хто з них з шкіри ворогів шиють собі плащі і носять їх як шкіряний одяг. Багато із них із шкіри мертвих ворогів, здертої з правиці з нігтями, роблять собі чохли для сагайдаків. Адже людська шкіра досить щільна і блискуча мабуть від усіх інших вирізняється своїм блиском і білим кольором. Багато хто здирає шкіру з усієї людини, натягає її на дерев’яну раму і возить її з собою, гарцюючи на коні.

Геродот. Історії в дев’яти книгах / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. – К.: Наукова думка, 1993.