Середня кількість слів, які запам’ятовуються мимовільно, при навчальному та ігровому мотивах

Завдання	При навчальному мотиві	При ігровому мотиві
Придумування слів
за "зв'язками"	3,5	5,0
Придумування слів
за "властивостями"	3,0	4,2

 

2. Значення показника, що наводиться у вигляді тексту, записується на рівні першого рядка найменування показника.

 

Види уваги	Умови виникнення
Мимовільна     Довільна Після довільна	Дія сильного, контрастного або значимого подразника, який викликає емоційний відгук Постановка (прийняття) задачі Входження в діяльність й інтерес, який при цьому виникає

3.В таблиці не повинно бути пустих прографок. Якщо відомості існу­ють, а автор наукової роботи їх не має, то необхідно писати "нема відом." (скорочене від "нема відомостей"). Якщо за невідомими причинами відо­мості відсутні, то у прографці ставиться прочерк.

4.Якщо текст, який складається з одного слова, повторюється в ме­жах однієї графи кілька разів, а в таблиці відсутні горизонтальні лінії, то це слово замінюється лапками.

Якщо текст, що повторюється, складається з двох або більше слів, то при першому повторенні пишуть слова "Те ж", а далі ставлять лапки. Так само діють і при повторенні частини фрази, до якої додають індивіду­альні відомості.

 

Вакантна посада	Вимоги до претендента
Старший викладач Асистент	Вища педагогічна освіта, ступінь кандидата наук, педагогічний стаж — не менше 5 років Те ж

 

Якщо в таблиці рядки розділені горизонтальними лініями, текст по­вторюється повністю.

Слухачі	Стать	Чисельність
Аспіранти	Чоловіки
	Жінки
Магістранти	Чоловіки
	Жінки

 

 

5. Не дозволяється ставити лапки замість повторюваних цифр, хімічних і математичних символів, позначень марок матеріалів.

Логіка побудови таблиці повинна бути такою, щоб її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються) був розміщений у боковику або в головці, або в них обох, а не в прографці, а логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характери­зується підмет) — у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголо­вок над графою повинен відноситися до всіх даних цієї графи, а кожен заголовок рядка в боковику — до всіх даних цього рядка.

Усі наведені в таблицях дані повинні бути достовірними, однорідни­ми і такими, що можуть зіставитися, а в основі їх групування повинні лежати лише суттєві ознаки.

Якщо дані таблиці вже були опубліковані в друкованих виданнях, у тексті наукової роботи робиться посилання на літературне джерело.

Нерідко автори наводять цифровий матеріал у таблицях в той час, коли його зручніше помістити в текст. Такі таблиці справляють неспри­ятливе враження і свідчать про невміння розробника поводитися з таб­личним матеріалом. Тому, перед тим як формувати таблицю, необхідно визначити, чи можливо представити матеріал у звичайній текстовій формі, і якщо це важко, тоді розробити таблиці. Табличного представ­лення вимагають результати експериментальних спостережень, зістав­лення розбіжностей, детальні довідкові відомості і т. ін.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. Можна навести таб­лицю і в додатках до основного документу.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на іншу сто­рінку. У цьому разі назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщу­вати одну над одною в межах тієї самої сторінки. Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку для кожної частини таблиці повторюють її головку, в другому — боковик.

Якщо головка громіздка, можна її не повторювати. У цьому випадку пронумеровують графи і повторюють їх нумерацію на наступній сторінці. Заголовок таблиці не повторюють.

Інші вимоги до виконання таблиць регламентуються чинними стан­дартами на документацію.

 

 

4.5 Подання формул і символів

 

 

При використанні в тексті наукової роботи формул необхідно дотри­муватися певних техніко-орфографічних правил їх оформлення.

ФОРМУЛА — це комбінація математичних або хімічних знаків, що виражають будь-яке речення.

Формули, як правило, розміщують окремими рядками посередині аркуша і в середині текстових рядків в підбір. У підбір рекомендується вміщувати формули короткі, нескладні, ненумеровані, що не мають са­мостійного значення. Найбільш важливі, а також довгі та громіздкі фор­мули, що містять у своєму складі знаки складання, добутку, диференці­ювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується і всіх нумерованих формул. Розташування кількох коротких однотип­них формул, відокремлених від тексту, не одна під одною, а в одному ряд­ку, дозволить заощадити місце при оформленні наукової роботи.

Нумерація формул вимагає знання деяких особливостей їх оформ­лення: нумерації підлягають лише ті формули, на які здійснюються по­силання в наступному тексті; формули, на які відсутні посилання в на­ступному тексті, нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери формул позначаються арабськими цифрами в круг­лих дужках біля правого краю сторінки без крапок від формули до її но­мера. Якщо номер не вміщується в рядку з формулою, його розміщують у наступному рядку нижче формули. Місце номера при переносі форму­ли повинно бути на рівні останнього рядка. Місце номера формули, що у рамці, знаходиться зовні рамки з правого краю навпроти основного ряд­ка формули. Номер формули-дробу подають на рівні середини основної риски формули.

Нумерація невеликих формул, що складають єдину групу, робиться одним номером на одному рядку.

Нумерація групи формул, що розташовані на окремих рядках і об'єдну­ються фігурною дужкою (парантезом), здійснюється справа. Вістря паран­теза знаходиться в середині групи формул по висоті і звернене в бік номе­ра, який ставиться напроти вістря парантеза в правому краю сторінки.

Формули, що є різновидом наведеної раніше основної формули, до­пускається нумерувати арабською цифрою і прямою маленькою літерою вітчизняного алфавіту, які пишуться вкупі.

Наприклад:

(15а), (156).

Проміжні формули, що не мають самостійного значення і наводять­ся тільки для виведення основних формул, нумеруються або маленьки­ ми літерами вітчизняного алфавіту, які пишуть прямим шрифтом в круг­лих дужках, або зірочками в круглих дужках.

Наприклад:

(а), (б), (в);

(*),(**),(***).

Наскрізна нумерація формул використовується в невеликих робо­тах, де нумерується обмежена кількість найважливіших формул. Таку ж нумерацію рекомендується використовувати і в більш об'ємних роботах, якщо пронумерованих формул не дуже багато і в одних розділах (гла­вах) роботи міститься мало посилань на формули з інших розділів.

Оформлення посилань на формули в тексті

При посиланнях на будь-яку формулу в тексті її номер ставиться в тій же графічній формі, що і після формули, тобто арабськими цифра­ми в круглих дужках.

Наприклад:

у формулі (2.6),

із рівняння (5.2) виходить...

Якщо посилання на номер формули знаходиться в середині вислову, що взятий в круглі дужки, то їх рекомендується замінювати квадратни­ми дужками.

Наприклад:

Використовуючи показник успішності виконання тесту [див. формулу (153)], виявляємо...

Правила пунктуації в тексті з формулами

У тексті наукової роботи формула вноситься в речення як його рівно­правний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставляться згідно з правилами пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбаче­них правилами пунктуації:

• у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

• цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Формули, які стоять одна за другою і не відокремлені текстом, розді­ляються комою або крапкою з комою. Розділові знаки між формулами при парантезі ставляться в середині парантеза. Після таких громіздких математичних висловів, як визначники і матриці, дозволяється не стави­ти розділові знаки.

Символ — це умовне позначення:

• математичних і фізичних величин;

• одиниць вимірювання величин;

• математичних знаків.

Для позначення символів використовуються літери російського (ук­раїнського), латинського, грецького і готичного алфавітів. Щоб запобіг­ти співпаданню символів різних величин, використовуються індекси.

Індексом виступають маленькі літери російського (українського), латинського і грецького алфавітів, арабські і римські цифри, штрихи. Розміщують індекси справа від символу вгорі або внизу. Але верхні індек­си використовуються дуже рідко, бо верхня частина справа від символу — це місце розміщення ступеня. Не дозволяється одночасне використання і верхнього, і нижнього індексів.

При використанні символів та індексів рекомендується додержуватися таких вимог:

1. Одна і та ж величина в тексті наукової роботи повинна бути позна­чена однаково.

2. Символи та індекси фізичних величин і їх одиниць вимірювання повинні відповідати стандартам.

3. Літерні індекси повинні відповідати початковим або найбільш ха­рактерним літерам найменування поняття або величини, на зв'язок з яки­ми вказує індекс.

Наприклад:

К — коефіцієнт інтелекту.

4. Індекс 0 (нуль) необхідно використовувати лише у випадках, які
вказують на початкові або вихідні показники.

Експлікація — це пояснення символів, що входять у формулу.

Експлікація повинна відповідати таким вимогам:

• розміщуватися лише після формули, від якої відокремлюється комою;

• починатися зі слова "де" без двокрапки;

• пояснювати символи в тій послідовності, в якій вони надані у фор­мулі. У формулах із дробами спочатку пояснюють чисельник, а потім — знаменник;

• включати всі символи з формули або групи формул, після яких екс­плікація розміщена;

• роз'яснювати значення кожного символу і числового коефіцієнта з нового рядка.

Розділові знаки в експлікації розставляються так:

• між символом і розшифруванням ставлять тире;

• у середині розшифровки одиниці вимірювань відокремлюють від тексту комою;

• після розшифрування перед наступним символом ставлять крапку з комою;

• в кінці останнього розшифрування ставлять крапку.

 

 

tx і t2'— середні значення часу рішення задач в 1-й та 2-й пробах, сек.

Рівняння і формули слід відділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не поміщається в одному рядку, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

 

 

4.6Оформлення списку використаних джерел

 

Важливою і невід'ємною частиною більшості наукових публікацій, звітів про НДР, дисертацій, магістерських, дипломних і курсових робіт є бібліографічні списки, які містять бібліографічні описи використаних джерел. Бібліографічні списки, як правило, кумулюють найціннішу бібліографічну інформацію з теми наукової роботи про ті дослідження, результатами яких користувався автор, і тому набувають великого зна­чення для функціонування і подальшого розвитку системи наукових ко­мунікацій. Крім того, списки літератури до монографії, дисертації, магі­стерської або дипломної роботи мають самостійну цінність як довідковий матеріал для досліджень. Тому до бібліографічного списку реко­мендується включати не тільки ті джерела, що цитуються в тексті робо­ти, але й ті, з якими автор знайомився в процесі підготовки рукопису. Це відноситься як до вітчизняних, так і до закордонних джерел.

Для оформлення бібліографічного апарату наукової роботи автор повинен виконати такі операції:

1. Скласти бібліографічний опис документів з питання.

2. Відібрати документи, необхідні для включення в список.

3. Згрупувати матеріал за схемою, що відповідає завданням ро­боти.

Складання бібліографічного опису документів

Основою будь-якого виду бібліографічної інформації є бібліографіч­ний опис.

Бібліографічний опис — сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину або групу документів, наведених згідно з певними правилами і необхідними та достатніми для загальної харак­теристики й ідентифікації документа.

Об'єктом складання опису є видання в цілому, його частина або гру­па документів, на які створюється бібліографічний опис. Це може бути книга (однотомне або багатотомне видання), серіальне видання (періо­дичне, продовжуване, або серійне), окремий том (випуск, номер) багато­томного або серіального видання, а також стаття, розділ, глава з книжки або серіального видання.

Джерелом бібліографічних відомостей є видання в цілому і, в першу чергу, ті його елементи, які містять вихідні дані. Найповніші відомості при складанні опису книг, серіальних видань та їх частин можна отрима­ти при вивченні титульного аркуша.

Набір і послідовність використання джерел бібліографічних відомостей і вимог до бібліографічного опису регламентуються такими документами:

ГОСТ 7.1.84. Библиографическое описание документа: Общие тре­бования и правила составления.— Введ. 01.01.86.— М.: Изд-во стан­дартов, 1984.— 77 с.

ГОСТ 7.12-93. Библиографическая запись. Сокращение слов на рус­ском языке. Общие требования и правила. Взамен ГОСТ 7.12-77: Введ. 01.01.96.— К.: Госстандарт Украины. 1995.— 17 с.

ГОСТ 7.11-78. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании произведений печати.— Введ. 01.07.79.— М.: Изд-во стандартов, 1978.— 244 с.

ДСТУ 3582-97. Інформація та документація. Скорочення слів в ук­раїнській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та прави­ла.- На зміну PCT УРСР 1743-82.- Чинний від 1998-07-01.- К.: Держстандарт України.— 27 с.

Таким чином, опис всіх типів документів уніфіковано, і автору нау­кової роботи необхідно лише дотримуватися загальних вимог, які визна­чають: набір елементів бібліографічного опису, послідовність їх розмі­щення, наповнення і спосіб представлення кожного елемента, викорис­тання умовних розділових знаків.

Загальні правила складання бібліографічного опису

1. Опис видання здійснюється за титульним аркушем. Відсутні відо­мості запозичуються з інших частин видання: обкладинки, зворотного боку титульного аркуша, передмови, змісту, випускних даних та ін.

2. Описування здійснюється мовою оригіналу.

3. Посилання на том, частину, випуск, номер, рік видання здійсню­ються арабськими цифрами.

4. При написанні прізвища автора ініціали пишуться після прізвища.

5. Роботи одного, двох або трьох авторів описуються під прізвищами авторів.

6. Твори, які видані без вказівки на авторів, і такі, що мають чотирьох та більше авторів, описуються під заголовком. У відомостях про відпові­дальність вказують всіх авторів або перших трьох зі словом "та ін.".

7. Опис складової частини документа, яка може бути самостійним твором (стаття) або частиною твору (глава, розділ, параграф та ін.) і мати самостійний заголовок, вважають аналітичним. В аналітичному описі спочатку наводять відомості про складову частину, а потім — відомості про документ, в якому вона розміщена.

8. Перше слово кожного елемента опису (крім відомостей про ілюст­рації) починають з великої літери. Інші великі букви приводять з норма­ми мови, на якій складено опис, незалежно від того, які літери наведені в документі.

9. При описуванні творів у науковій роботі використовують наступні розділові знаки:

: (двокрапка) — перед відомостями, які стосуються заголовка.

Наприклад:

: Навч. посіб.;

: Збірка наук, пр.;

: Пер. з англ.;

: Автореф. дис;

— перед назвою видавництва.

Наприклад:

: Вища гик.;

: Питер.

/ (коса риска) — перед відомостями про відповідальність, тобто інформацію про осіб та заклади, які брали участь у створенні та підготуванні книжки до друку.

Наприклад:

/Кол. автор.;

/ Р. В. Буланова, Ю. П. Соколов, В. П. Гарнюк та ін.;

/Підред. О. П. Подоляк;

/Нац. фармац. акад. України;

/ ЛПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти.

; (крапка з комою) — для відмежування основних авторів від інших осіб, які брали участь у створенні наукової роботи;

— для відокремлення першого місця видання від наступного.

Наприклад:

В. Д. Балин, В. К. Гайда, В. К. Гербачевский и др.;

Под общ. ред. А. А. Крилова К.;Х.

, (кома) — після назви видавництва, а при його відсутності — після місця видання.

Наприклад:

Феникс, 2000

К,2001

//(дві косих риски) — для розділення частин аналітичного опису друкованих творів.

Наприклад:

...и педагогике //Вопр. психологии

...освітою в Україні //Концептуальні засади де­мократизації та реформування освіти в Україні

Рефлексія //Психологічний словник

.— (крапка та тире) — перед відомостями про повторюваність видання;

— перед місцем видання;

— перед кількісною характеристикою;

— перед галуззю використання.

Наприклад:

.— 3-е изд., испр. і доп.

.-М.:

.-X.

.- 112 с.

.- С. 18-23

.-Bun. 10

.-Т.З

.— Введений в дію

.— Взамен ГОСТ

Часто дослідники при складанні бібліографічного опису, з метою еко­номії місця та часу, застосовують скорочення: не дописують назви ста­тей, якщо вони здаються дуже довгими, неправильно скорочують окремі слова, назви журналів скорочують тільки до перших літер.

Скорочення окремих слів при складанні бібліографічного опису до­пускається, але робити це треба обережно, дотримуючись певних пра­вил, затверджених нормативами. Не дозволяється скорочення основних заголовків книг та статей.

Загальні схеми бібліографічного та аналітичного опису наведені в додатку 6, а приклади бібліографічного опису літературних джерел при оформленні дисертації — у додатку 7.

Групування матеріалу в бібліографічних списках

Культура бібліографічного списку визначається не тільки ретельні­стю відбору інформаційних джерел, але й раціональністю групування, наявністю і формою зв'язку з текстом, повнотою і вірогідністю бібліо­графічних відомостей, дотриманням вимог стандартів інших норматив­них і методичних документів, а також наявністю необхідних пояснень, приміток, допоміжних бібліографічних покажчиків. Для бібліографічних списків у наукових роботах, що публікуються, важливими є також чіткість і виразність їх редакційно-технічного оформлення і поліграфічного ви­конання.

Прикнижковий бібліографічний список розміщують у кінці видання після основного тексту, перед допоміжними покажчиками. Якщо в мо­нографії є додатки, список оформляють, як правило, перед додатками. Списки джерел до окремих глав розміщують у порядку глав в кінці ви­дання під рубриками "До глави

Пристатейний бібліографічний список оформляють після тексту статті, а якщо стаття супроводжується рефератом (резюме), то — після нього.

Поряд з прикнижковими і пристатейними бібліографічними списка­ми зустрічаються внутрішньокнижкові, внутрішньожурнальні бібліо­графічні списки. їх характер визначається вимогами видавництв, редакцій журналів і різних періодичних і неперіодичних видань.

Для заголовка прикнижкового (пристатейного) бібліографічного списку в наукових виданнях, магістерських, дипломних і курсових робо­тах використовують стандартні рубрики "Список літератури" або "Бібліографічний список". Різні модифікації цих рубрик, такі як: "Спи­сок цитованої (використаної, рекомендованої) літератури", "Бібліогра­фічний список цитованих (використаних, рекомендованих) джерел" реко­мендуються для бібліографічних списків, склад і призначення яких точ­но відповідають їх заголовку. У збірках наукових праць, тезах доповідей, матеріалах нарад, з'їздів, конференцій, журнальних статтях найчастіше списки використаних джерел розміщують під рубрикою "Література".

Перелік джерел, на які є посилання в основній частині звіту з НДР, наводять у кінці тексту звіту під рубрикою "Перелік посилань".

Для списку літератури до дисертації, в якому, як правило, відбито не всю використану здобувачем літературу, а лише основну, рекомендуєть­ся заголовок "Список використаних джерел".

В авторефераті список опублікованих праць здобувача з теми дисер­тації, як правило, не називається. Замість заголовку пишуть "Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:".

Джерела в списку нумеруються арабськими цифрами з крапкою, ви­користовується суцільна нумерація творів.

Обсяг бібліографічного списку не повинен, як правило, перевищува­ти 5 % обсягу рукопису.

Групування творів залежить від характеру наукової роботи, її при­значення, теми. Список необхідно скласти так, щоб ним було зручно ко­ристуватися спеціалістам.

У наукових виданнях найбільш розповсюдженими є п'ять способів групування джерел у бібліографічних списках:

— алфавітний;

— хронологічний;

— алфавітно-хронологічний;

— нумераційний;

— систематичний.

Алфавітні бібліографічні списки Бібліографічні джерела групуються в алфавітні ряди, тобто розміщу­ються в порядку алфавіту:

• мови опису, якщо бібліографічні описи складені однією мовою;

• зведеної кирилиці, коли бібліографічні описи складені двома і більше мовами з графікою кирилиці, наприклад, російською і ук­раїнською або російською і болгарською мовами;

• латинського, якщо бібліографічні описи складені двома або більше мовами з латинською графікою, наприклад, німецькою, англійською і польською мовами.

Бібліографічні описи на мовах з різною графікою групують у два ал­фавітні ряди: спочатку українською (російською) мовою або мовою ки­рилиці, потім — мовою з латинською графікою.

У кожному алфавітному ряду бібліографічні описи розміщують за алфавітами пошукових елементів опису — заголовку опису або основно­го заголовку. Наявність і форма заголовка опису залежать від характеру документа — об'єкта описання. Основний заголовок визначає місце бібліографічного опису в алфавітному ряду, коли заголовки опису співпа­дають або зовсім відсутні.

За допомогою заголовків опису в алфавітному ряду розміщують бібліографічні описи:

• творів різних авторів у випадку авторського опису (заголовок опи­су — прізвище й ініціали або імена авторів);

• стандартів і технічних умов (заголовок опису — позначення доку­мента);

• авторських свідоцтв і патентів (заголовок опису — позначення охо­ронного документа);

• каталогів іноземних фірм (заголовок опису — назва фірми).

Авторський опис розміщують за алфавітом прізвищ й ініціалів ав­торів творів — об'єктів описування. При цьому бібліографічні описи творів одних і тих же авторів або колективів авторів з одним і тим же першим автором розміщують за алфавітом основних заголовків цих наукових робіт. Ім'я та по батькові авторів скорочують до ініціалів; імена закор­донних авторів, які починаються із сполучення Ch, Ph, Fh, Sch та інші, скорочуються до цих сполучень, наприклад: Decai Fh, Bogner Ch.

Бібліографічні описи стандартів і технічних умов розміщують за ал­фавітом скорочених позначень категорій цих документів (ДСУ, ГОСТ, ОСТ, ТУ), а в межах однієї категорії — у порядку зростання реєстрацій­них номерів документів. Бібліографічні описи авторських свідоцтв і па­тентів розміщують за алфавітом скорочених найменувань видів доку­ментів (А.с, Пат.), в межах кожного виду документів — за алфавітами країн, які видали документи, а в межах одного виду документів, що видані в одній країні — у порядку зростання їх реєстраційних номерів.

За допомогою основного заголовка в єдиному алфавітному ряду роз­міщують бібліографічні описи:

• різних творів одного і того ж автора або колективу авторів — у ви­падку авторського опису;

• творів різних колективів авторів з одним і тим же першим автором — у випадку опису під заголовком;

• творів чотирьох і більше авторів, якщо вони вказані у відомостях про авторство;

• творів, автори яких не вказані у виданні і не встановлені за іншими джерелами;

• збірками наукових праць, тез доповідей, матеріалів нарад (з'їздів, конференцій) та інших документів, на які опис складається під за­головком.

Алфавітним списком зручно користуватися у відриві від основного тексту. У ньому легко орієнтуватися; у такому списку не важко знайти бібліографічний опис наукового твору або виявити його відсутність. Та­кий спосіб групування є раціональним, коли перелік джерел невеликий за обсягом і відноситься до певного питання. Ним можна супроводжува­ти доклад, повідомлення, статтю.

Основним недоліком алфавітного групування бібліографічних дже­рел є те, що порядок розміщення бібліографічних описів не відповідає порядку згадування або цитування наукових творів у тексті. У зв'язку з цим дещо уповільнюється пошук відповідних позицій списку за поси­ланнями до них у тексті і дуже утруднюється зворотний пошук — поси­лань за позиціями списку.

Хронологічні бібліографічні списки

Бібліографічні джерела групуються за хронологією опублікування документів — об'єктів опису — або за датами їх написання.

У необхідних випадках бібліографічні описи розміщують у зворот-нохронологічному порядку — від останніх за часом опублікування до пер­ших. Бібліографічні описи наукових робіт, які опубліковані в одному році, розміщують за алфавітом заголовків. Якщо таких творів багато, доціль­но увести хронологічні рубрики. Рік видання, що виступає в цьому ви­падку рубрикою, у бібліографічному описі, як правило, випускається.

Перевагами хронологічного групування є те, що воно дозволяє:

• легко знаходити джерела, які включені в список, за роком видання;

• виявляти документи, що опубліковані в одному році;

• представляти літературу з певної проблеми в її історичному розвитку;

• на основі кількості і характеру творів, опублікованих у різні періо­ди, мати уяву про спрямованість та інтенсивність наукової діяль­ності окремих осіб або організацій за будь-який період, її зміню­вання в часі. При зворотнохронологічному групуванні на перший план виноситься найновіша і найцінніша в науковому відношенні література, що дуже важливо для проблемних і експериментальних робіт, в яких основну увагу приділено сучасному стану проблеми але при цьому використано й історичний матеріал. Використання хронологічного групування є обмеженим. Воно вико­ристовується в списку робіт здобувача за темою дисертації, що розмі­щується в авторефераті, іноді — у розділах систематичних списків, а в поєднанні з алфавітним групуванням — в алфавітно-хронологічних списках. Хронологічне групування персональних списків може поєдну­ватися із систематичним: спочатку в хронологічному порядку наводять, наприклад, бібліографічні описи монографій; підручників та інших мо-новидань, потім — статей, рецензій і т. ін. У такому ж або будь-якому іншому систематичному порядку можуть бути наведеними бібліографічні описи в межах кожного року.

Алфавітно-хронологічні бібліографічні списки

Бібліографічні описи групують в алфавітно-хронологічні ряди, тоб­то розміщують за алфавітом заголовків описів або основних заголовків за попередніми правилами, а при співпаданні заголовків опису або ос­новних заголовків — у хронологічному порядку (за роком видання доку­мента). У кожному алфавітно-хронологічному ряду бібліографічні опи­си одного і того ж автора або колективу авторів з одним і тим же першим автором доцільно розміщувати в такому порядку: спочатку навести бібліографічні описи творів самого автора (у хронологічному порядку), потім — творів цього автора з одним співавтором (за алфавітом співав­торів, а якщо співавтор один і той же — у хронологічному порядку), з двома і більше співавторами (у хронологічному порядку незалежно від числа і послідовності співавторів). Але на практиці частіше використо­вується інший спосіб побудови алфавітно-хронологічних списків, при якому після бібліографічних описів творів самого автора наводять бібліо­графічні описи цього ж автора зі співавторами за алфавітом співавторів, незалежно від їх числа, а якщо співавторами виступають одні і ті ж осо­би, і вказані вони в одній і тій же послідовності, то — в хронологічному порядку. Позиції в алфавітно-хронологічних списках, як правило, не ну­мерують. При оформленні посилань у тексті наводять прізвища авторів, а при їх відсутності — основні заголовки і роки опублікування робіт.

При алфавітно-хронологічному групуванні бібліографічного списку можна простежити хронологічну послідовність опублікування наукових робіт одного автора, написаних ним як поодинці, так і в співавторстві, якщо він виступає першим автором. Відсутність нумерації позицій у алфавітно-хронологічному списку дозволяє, за необхідністю, включати в список або вилучати з нього будь-які бібліографічні описи, при цьому не виникає не­обхідності правки інших позицій списку і посилань до них у тексті.

Нумераційні бібліографічні списки

Бібліографічні списки або їх розділи розміщують у порядку першої появи посилання в основному тексті. При такому групуванні списку знач­но простішим, ніж при інших варіантах розміщення, є здійснення зворот­ного пошуку — посилання в тексті за номерами позицій: нумерація поси­лань у цьому випадку є первинною по відношенню до нумерації позицій. При цьому ефективність зворотного пошуку тим більша, чим менше в тексті повторних посилань до одних і тих же позицій списку. Але після нумерації позицій у списку і посилань важко виключити будь-який опис із списку в рукописі. Включення в нумераційний список кількох додаткових описів, навпаки, не викличе особливих труднощів, якщо навести ці позиції у кінці списку, надавши їм наступні порядкові номери. Чим більшим є обсяг ну­мераційного списку, тим складніше в ньому орієнтуватися у відриві від основного тексту. Тому він є незручним для довідок.

Нумераційний варіант групування джерел рекомендується при на­писанні дисертацій і є обов'язковим для списків використаних джерел у звітах про НДР.

Систематичні бібліографічні списки

При систематичному групуванні бібліографічні описи розміщують з урахуванням змісту і характеру твору в систематичному порядку за те­матичними рубриками.

Такий список використовується, коли потрібно відобразити велику кількість бібліографічних описів. Це дозволяє швидко навести довідку про книгу з певної тематики, тоді як при алфавітній або хронологічній структурі для цього необхідно було б перечитати весь список. Розміщення описів у такому списку може бути різним:

• за темами глав твору з виділенням в окрему рубрику загальних дже­рел, які стосуються до всіх глав;

• за рубриками того чи іншого розділу тематичної класифікації літе­ратури, який відповідає загальній темі наукового твору.

У систематичному бібліографічному списку розміщення опису в се­редині рубрик може бути:

• за алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви (при описі під заголовком);

 

• за характером змісту (від загальних за змістом джерел до поодиноких);

• за видом видання і алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви. Форма зв'язку опису з основним текстом здійснюється за номерами

записів у списку.

Систематичне групування є найскладнішим варіантом створення бібліографічних списків.

У наукових творах зустрічаються і бібліографічні списки змішаної структури, коли в середині головних розділів списку використовуються інші види розміщення.

 

4.7 Використання і оформлення цитат

 

Для підтвердження власних доказів посиланням на авторитетне дже­рело або для критичного аналізу того чи іншого наукового твору варто наводити цитати.

При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посилан­ням на джерело, бібліографічний опис якого наводять згідно з вимогами до бібліографічних стандартів. Академічний етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, бо найменше перекручування наведеної фрази може перекрутити зміст, закладений автором. Припустимими є лише наступні відхилення:

модернізація орфографії і пунктуації відповідно до сучасних пра­вил, якщо написання слів і розміщення розділових знаків не є інди­відуальною особливістю стилю автора;

розгортання довільно скорочених слів до повних із виділенням до­даткової частини слова в квадратні дужки.

Наприклад:

С[казати], т[ак];

• пропуск окремих слів і фраз у цитаті за умов, що, по-перше, думка автора цитати не буде перекручена пропуском, і, по-друге, цей про­пуск буде позначений крапками;

• зміна відмінка цитованих слів і словосполучень для підпорядку­вання їх синтаксичному ладу фрази, в яку вони включені.

Цитування автора робиться тільки за його творами. Лише тоді, коли джерело є недоступним або важко доступним, дозволяється скористатися цитатою цього автора, опублікованою в якомусь виданні. У цьому ви­падку бібліографічне посилання на джерело супроводжується словами "Цитується за..." або в скороченому варіанті "Цит. за...".

Загальні вимоги до цитування:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоно­вані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовуєть­ся вираз "так званий";

• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення ав­торського тексту і без перекручень думки автора. Пропуск слів, ре­чень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення автор­ського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого наводиться згідно з вимогами до бібліо­графічних стандартів;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути точ-' ним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те й інше знижує рівень наукової праці. Надмірне цитування створює враження компілятивності роботи, а недостатнє (за умов необхід­ності приведення цитат із використаних джерел або хоча б поси­лання на них) — знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно висловити ставлення автора наукової роботи до ок­ремих слів або думок із цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор наукової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора наукової праці, а весь текст застереження вміщується в круглі дужки.

Варіанти таких застережень є:

(розрядка наша — Т. К.), (підкреслено мною — Т. К), (курсив наш — Т. К.)

Ініціали автора ставляться також і після пояснення, введеного в текс цитати, якщо без цього пояснення, цитата взята поза контекстом, є не зрозумілою.

У наведеному нижче прикладі це виглядає так: