Поняття системи фізичного виховання та її засади.

Система – сукупність (цілісність) певного набору компонентів, які об’єднані певною структурою і певною функцією.

Мета системи фізичного виховання – очікуваний результат фізичного вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота).

Завдання системи фізичного виховання: оздоровчі, виховні і освітні.

ТЕЛЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

Телеологія – це наука, за якою розвиток є здійсненням заздалегідь визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне. Телеологія має особливе значення у системі виховання.

Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання в загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями. Тому погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природовідповідності гуманізму і демократизму цього процесу, його змісту, мети, засобів та методів. Визначальною умовою побудови педагогічного процесу з фізичної культури на сучасному етапі розвитку системи є забезпечення на заняттях творчої співпраці його учасників.

Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ і процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.

Принцип природовідповідності є першоосновою, яка забезпечує досягнення гармонійного співвідношення між природою і людиною.

Демократизація процесу фізичного виховання вигідно відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їх активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за вчителем право приймати остаточні рішення.

Демократизація допомагає в подоланні одноманітності організаційних форм фізичного виховання, забезпеченні всім його учасникам можливості брати участь у формуванні змісту, підборі засобів, виборі форм занять.

Розглядаючи телеологічні основи системи ФВ варто звернути увагу на педагогічні ідеї гуманізму (humanus – людський):

1. велика увага до дитини, як до людини, що розвивається. Це передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань;

2. турбота про здоров’я і належний фізичний розвиток людини. У зв’язку з цим наголошується на необхідності занять гімнастикою, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука, боротьбою, полюванням;

3. посилення розумового розвитку, врахування інтересів дитини в навчанні;

4. підкреслення ролі морального виховання, без якого не дасть користі будь-яке знання;

5. піднесення ролі вчителя в суспільстві.

„Будинок радості” педагога-гуманіста Вітторіно да Фельтре.

Гуманістичні цінності освіти передбачають зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-зорієнтовану.

Особистісно-орієнтована система шкільної освіти вимагає побудови навчально-виховного процесу на діагностичній основі, тобто спочатку діагностика, а потім — засоби впливу.

Етика осообистісно-орієнтованої системи навчання:

1. змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримку, співчуття, довіру).

2. зумовлює потребу діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій.

3. включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання, навчальний матеріал, який має особистісне значення у даному віці.

4. оволодіння вчителем різними варіантами перебудови навчального процесу. Сучасний вчитель має знати не один універсальний, а кілька шляхів, які можуть бути придатними для досягнення мети.