Поняття і міжнародно-правове забезпечення мирних засобів розв'язання міжнародних спорів.

Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб'єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин.

У Статуті ООН для кваліфікації конфліктних відносин використовуються поняття "спір" та "ситуація", але їх визначення не наводяться. Згідно з доктриною міжнародного права, а також практикою Ради Безпеки і Міжнародного Суду ООН

—спір має місце у випадку, коли держави взаємно пред'являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору;

- ситуація виникає, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред'явленням претензій, хоч і породжує непорозуміння між ними.

Таким чином, ситуація - категорія більш широка, аніж спір.

Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між державами. Після визнання факту існування спору виникає обов'язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирними засобами на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів.

Класифікація міжнародних спорів у науковій літературі здійснюється за різними критеріями:

1) за ступенем безпеки для міжнародного миру;

2) за об'єктом або предметом спору (політичні, юридичні, економічні, соціальні, військово-політичні);

3) за просторовим розповсюдженням (локальні, регіональні, глобальні);

4) за колом суб'єктів чи сторін (двосторонні, багатосторонні). Найпоширенішими є політичні та юридичні міжнародні спори.

Вони можуть виникати у різних сферах діяльності держав, щодо тлумачення або застосування того чи іншого міжнародного договору, у разі виникнення питання про відповідальність тощо (юридичні спори). Політичні спори не передаються на розгляд судів та арбітражів, а вирішуються політичними засобами.

Згідно зі Статутом ООН важливе значення має поділ міжнародних спорів на такі, продовження яких може загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, і спори, що не мають таких ознак (ст. 33). Перші в доктрині називаються кваліфікованими, останні - звичайними.

Ряд міжнародно-правових актів регулювали мирні засоби вирішення міжнародних спорів задовго до Статуту ООН. У1889 р. І Гаазька мирна конференція створила комісію з питань посередництва і третейського суду та прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних суперечок. 1907 року II Гаазька мирна конференція переглянула прийняту конвенцію, а у 1928 р. було прийнято паризький договір "Про відмову від війни" (Пакт Бріана-Келлога), згодом Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Манільську декларацію про мирне вирішення спорів 1982 р.

Таким чином, основними джерелами мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є:

• конвенція "Про мирне вирішення міжнародних суперечок" 1907 р.;

• Статут ООН 1945 р.;

• Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.;

• принципи врегулювання спорів та Положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р.

Загалом розрізняють два основних способи вирішення міжнародних спорів: дипломатичний і судовий. Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефективного й остаточного розв'язання спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, залишають за собою право прийняття остаточного рішення. При застосуванні судових процедур держави погоджуються та підпорядковуються рішенню, зміст якого їм на початку процедури не відомий.

Згадані міжнародно-правові документи перелічують такі мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські суди і арбітраж.

Якщо всі можливі засоби не допомогли і виникає спір, важливо точно визначити дату його виникнення (у випадку війни, наприклад, залежно від міжнародно-правової регламентації статусу нейтральних держав, відбувається обчислення відшкодування, яке повинно надаватися; часто з цим пов'язана також можливість звернення до судових органів тощо). Проте важко сформулювати загальну норму з приводу фіксації дати виникнення міжнародних спорів.

Загалом спори виникають, коли суб'єкти чітко демонструють або виражають свою незгоду щодо права, претензій або поведінки іншого суб'єкта. Проте на практиці поширені ситуації, коли відносини погіршилися, виникло напруження, створюється перед-конфліктна ситуація, а за взаємною згодою, навіть після виникнення спору, який може досягти великої інтенсивності, спір може зникнути. В юридичних категоріях важко врахувати різноманітність та складність конкретних випадків.