Шкірні залози у ссавців, їх значення

Шкіра багата на сальні й потові залози. У багатьох видів є й пахучі залози. Потові залози виділяють піт, завдяки чому здійснюється терморегуляція. Усі ссавці характеризуються наявністю молочних залоз.

Сальні залози мають гроноподібне тіло, від якого відходять канали, що відкриваються у волосяній сумці. Ці залози виділяють маслянистий секрет. Потові залози мають вигляд згорнутих у клубок трубочок, що відкриваються на поверхні тіла.Пахучі та молочні залози — це видозмінені потові залози. Секрет молочних залоз — молоко — містить органічні речовини та мінеральні солі і служить для вигодовування малят. У всіх ссавців, за винятком першозвірів, молочні залози мають соски.

Систематика плацентарних звірів(основні ряди)

Плацентарні або Вищі Звірі

Ряд Комахоїдні

У них добре розвинені щелепи і мускулатура для жування. Основну їжу комахоїдних, відповідно до назви, становлять комахи та інші безхребетні.

Ряд Неповнозубі

Включають 4 сучасні родини і 18 сучасних видів. Найкрупнішим представником неповнозубих є великий мурахоїд (

Ряд Гризуни

Hайчисленніший ряд ссавців, налічує близько 2 тис. видів тварин дрібних і середніх розмірів. Це найбільший ряд ссавців за числом видів. Гризуни характеризуються переважно дрібними розмірами (5-150 см), коротким періодом розмноження.

Ряд Хижі

Ряд Хоботні

Ряд Парнокопитні

Парнокопитні нараховують приблизно 220 видів

Ряд Непарнокопитні

ряд великих та дуже великих за розміром наземних ссавців. Центральною родиною цього ряду є Коневі

Ряд Примати

Приматам характерні п'ятипалі, дуже рухомі верхні кінцівки (руки), зіставлення великого пальця іншим, нігті. Тіло покрите волоссям, Для багатьох видів характерні мантії, гриви, бороди, вуса і т.п.

Екологічні групи диких звірів за способом життя

Серед ссавців виділяють екологічні групи з подібними кормовими вимогами незалежно від систематичної приналежності. Наприклад, травоїдні, хижі, всеїдні. Залежно від середовища існування також існують відповідні групи: землериї (сліпаки, кроти), гідробіонти (кити, тюлені), авіабіонти (кажани), дереволази (лемури, мавпи) тощо.

Рельєф України

Рельєф України досить різноманітний. 70 % сучасної поверхні України займають низовини, 25 % – це височини і тільки 5 % – гори.

Більша частина території України відноситься до південно-західної окраїни Східно-Європейської рівнини та має рівнинний і горбкуватий рельєф; тільки на півдні піднімаються Кримські гори, а на заході - Українські Карпати. Східно-Європейська рівнина в межах України складається з піднесених і низинних ділянок, що збігаються відповідно з підняттями й опусканнями кристалічного фундаменту платформи. Серед перших найбільш значні Волинська височина, Подільська височина, що простягнулися із північного заходу на півдненному сході від верхньої течії ріки Буг і верхні ліві припливи Дністра до долини Південного Бугу (висота до 471 м - гора Камула). На схід, між Південним Бугом і Дніпром, перебуває Придніпровська височина (висота до 323 м), а на лівобережжі Дніпра, у південно-східній частині республіки, вузькою смугою тягнеться Приазовська височина (висота до 324 м - гора Бельмак-Могила). З північного сходу до неї примикає Донецький кряж (висота до 367 м - гора Могила-Мечетна), на території якого часто зустрічаються терикони, кар'єри й інші форми рельєфу, що утворилися в результаті господарської діяльності людини. На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини.

 

Рух повітря.

Визначення сили вітру

Вітер – перміщення повітряних мас у горизонтальному напрямку. Основна сила, що спричиняє рух повітряних мас - різниця тиску. Повітря переміщується в області високого тиску в область біль низького. Напрямок вітру визначається тією стороною, звідки він дме. Позначають його азимутом, а частіше румбом. Позитивна роль вітру в тому, що він очищає атмосферу від пилу, промислових забруднень, пом*якшує літню спеку.

Основні характеристики вітру: напрям і сила, що відзначаються особливістю баричного рельєфу і значенням баричного градієнту.

Швидкість вітру виражається в метрах за секунду, кілометрах з годину і у вузлах. Швидкість вітру визначають по дванадцятибальній шкалі Бофорта, який визначив швидкість вітру візуально по його дії на навколишні предмети або по хвилюванню моря. У 1963 р. Всесвітня метеорологічна організація уточнила цю шкалу, додавши до неї еквівалентні значення швидкості вітру для кожної градації в балах, де1 бал приблизно дорівнює 2 м\с. Тепер цією таблицею користуються в усіх країнах світу. Особливо вона корисна при відсутності або неможливості виконати інструментальні спостереження.

Швидкість вітру в земної поверхні вимірюється анемометрами різної конструкції.