ТОП 10:

Революційно-демократичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст. Громади. “Просвіти”. М.Драгоманов, І. Франко.



 

Культурно-просвітницькі «Громади». У другій половині XIX ст.російська імперська еліта починає втрачати ритм політичного життя. Якщо раніше вона продукувала нові ідеї та орієнтувала суспільствона виконання тих чи інших завдань, то опісля все зміни­лося не на користь царизму. Царська влада почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватись до обставин.

Цар Олександр II дав дозвіл на повернення із за­слання членів Кирило-Мефодіївського братства. Тому українське громадське життя почало відроджуватись, спочатку у Санкт-Петербурзі, а потім і в Україні.

Звільнені із заслання М. Костомаров, В. Еілозерсь-кий, а згодом і Т. Шевченко з'їхалися до Санкт-Петер­бурга, де до них приєднався П. Куліш. Ці піонери ук­раїнського руху згуртували навколо себе більше десятка молодих українців, утворивши в столиці імперії так звану «Громаду». Аналогічні «Громади* української інтелігенції до кінця XIX ст. будуть генерувати ідеї для українського громадського і політичного життя.

Першочерговим завданням цієї групи було покра­щення долі українців і особливо селянства. Усі, за ви­нятком Т. Шевченка, зійшлися на тому, що у своїй діяльності «Громада» мас бути аполітичною і зосеред­жуватись на просвіті мас. М. Костомаров і П. Куліш уперто виступали за обмеження діяльності лише ца­риною культури, уникаючи всякого радикалізму, що викликав би гнів влади.

Громадівці розвинули культ козацтва й носили бар­вистий козацький одяг. Причому об'єктом їхньої іде­алізації були не козацькі гетьмани і старшини, а во­лелюбні запорожці та гайдамаки, що, на їхню думку, символізувало природне прагнення українського на­роду - У II половині XIX ст. це романтичне і позбавле­не політичного забарвлення поєднання ідеалізму, на­родництва та поклоніння всьому українському стало відомим під назвою українофільства.

Українську «Громаду» очолював Володимир Анто­нович, який прийшов із шляхетського табору до україн­ського. Своє рішення В. Антонович пояснює в «Сповіді»: «Доля хотіла, щоб я народився в Україні шляхтичем...

«Громада» спершу не мала ні точно визначених організаційних форм, ні усталеної програми. Ді­яльність колективу проявлялась у зборах і дискусіях, а поодинокі члени вели на свою руку освітню роботу: засновували школи, поширювали популярні видання, читали міщанам «Кобзаря*, деколи влаштовували лекції. Пізніше, коли посилився наступ на україн­ство з боку російського і польського, «Громада» стала розробляти свою ідеологію, увійшла в близькі стосун­ки з петербурзьким центром при редакції «Основи». Тобто «Громада» почала виступати як представник українського громадянства.

Але навіть несмілива й поміркована діяльність ук­раїнофілів (а тут ще й польське повстання 1863 р.) викликала гнів царського уряду. Своїм циркуляром міністр внутрішніх справ П. Валуев заборонив видан­ня друком книг українською мовою.

Польське повстання в Україні 1863 р. Молодь, яка не увійшла до складу «Громад», у 1860 р. об'єднує свої гімназичні «Гміни» в провінційні організації. Було організовано п'ять «Гмін» — Подільська, Волинсь­ка, Українна, Литовська і Коронна. Різниця в діяльності «Гмін» і «Громад» полягала в тому, що «Гміни» мали чітку мету: визволитися з-під влади Російської імперії і федеративно об'єдна­тися з Литвою та Польщею в одну державу.

«Грома­да» ж не мала чіткої програми дій, вона ставила собі за мету просвіту народу, пристосовувала свою діяльність до вимог дня.

Діяльність «Просвіти». Заборона українських ви­дань лишалася великою перешкодою розвиткові на­ціональної культури. Щоб обминути її обмеження, П. Куліш, О. Кониський, М. Драгоманов та інші вста­новили контакти з українцями в Галичині — «наро­довцями» — і в їх пресі пропагували свої погляди, заборонені в Росії.

Провідну роль у громадському та політичному житті України мала «Просвіта», створена у Львові в 1868 р. Вона ставила собі за мету поши­рення освіти та розвиток національної свідомості ук­раїнців. Фундатором і першим головою «Просвіти» був педагог і композитор Анатоль Вахнянин. Першим почесним членом товариства з Великої України був обраний О. Кониський.

Велику допомогу у матеріальному зміцненні това­риства надав третій голова «Просвітив Володислав Фе­дорович, «меценат української штуки», незалежний, багатий, освічений, людина високої культури, «жад­ний праці, почести і слави». Він перевів на рахунок «Просвіти» 12 тисяч гульденів, які стали на певний час матеріальною основою товариства.

«Просвіта» створювала хати-читальні в селах і по­вітах Західної України, видавала друком книги ук­раїнською мовою для дітей і дорослих, відкривала недільні школи.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) — перша Академія Наук України. Перед «Просвітою» почали виникати проблеми, які треба було вирішувати більшими силами. Тому у 1873 р. в основному захода­ми громадівців — О. Кониського, Д. Пильчикова (ко­лишнього члена Кирило-Мефодіївського братства і при­ятеля Т. Шевченка), М. Жученка, М. Драгоманова, Є. Ми л орадович-Скоропадської (на її внесок у 6 тис. крб. було придбано друкарню товариства) було створе­но Товариство ім. Т. Шевченка. На кошти проф. П. Пе­леха та мліївського цукрозаводчика В. Симиренка з Чер­каського повіту товариство придбало згодом дві кам'я­ниці у Львові.

У 1882 р. товариство було перейменовано на Нау­кове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) і стало, власне, першою Академією Наук України. За 66 років свого існування (1873—1939 pp.) НТЩ видало друком по­над 1100 наукових та літературних праць.

Переслідування «Громади» з боку царизму. Че­рез цю діяльність та через інші причини самодержав­ство знову посилило свої підозри щодо громадівців.

Владі стало зрозуміло, що громадівці ведуть антиро-сійську агітацію в Галичині. Більш того, вважалось, що весь їхній рух — не що інше, як австро-німецька змо­ва, або австрійська чи польська інтрига. Царат закидав громадівцям замаскований соціалізм та сепаратизм, шукав їхніх зв'язків з закордонними революційними організаціями. Під впливом усіх цих обставин у травні 1876 р.

Олександр II підписав указ, яким було заборо­нено друкувати українською мовою всі оригінальні тво­ри і переклади.

М. Драгоманов закликав до більшої рухливості і мін­ливості в громадському житті. Він радив використову­вати будь-яку нагоду для розширення організації, здо­бувати вплив на народні маси, а особливо на населення міст. Так само М. Драгоманов радив берегти націо­нальні сили, не розпорошувати їх на чужі справи — російські чи польські, а боротися за автономію Украї­ни. М. Драгоманов пробував поєднати, нєортовок-сальний соціалізм з національною справою. Він більше схилявся до європейського анархічного соціа­лізму, який відстоював свободу особистості. М. Драго­манов висловлював утопічні думки, навіяні французь­ким теоретиком анархізму П'єром Прудоном. Він уявляв собі, що автономні державні громади якимось чином зіллються в одну федерацію в складі Росії.

У 1900 р. у Харкові було створено Революційну Українську партію на чолі з Дмитром Антоновичем. Вона виставила гасло самостійної України і поширю­вала нелегальну літературу через друкарні в Галичині і Буковині. Виходячи з дих обставин, Загальна Україн­ська організація також набрала політичного характе­ру і в 1904 р. стала називатись Українською демокра­тичною партією (УДП).

З кінця 80-х років XIX ст. до 1905 р. в Україні діяла 31 партія. Але тільки 15 з них представляли національно-визвольний рух, і всього лише 7 партій були українськими.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.208 (0.004 с.)